Рішення № 97455775, 07.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2021 р. Справа№200/3713/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Крилової М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

05 квітня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про:

- визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу(недоїмки) у розмірі 26537 грн. 17 коп. №411634-46 від 18 листопада 2019 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено безпідставно, оскільки у період, за який відповідач визначив борг зі сплати єдиного внеску, позивач, перебуваючи на обліку в органах ДПС як фізична особа - підприємець, господарську діяльність не здійснював, разом з тим у цей період перебував у трудових відносинах з ПРАТ «БРВ КИЇВ» та ТОВ «АТБ-Маркет», тобто був найманим працівником і платником єдиного внеску за нього був його роботодавець. У зв`язку з цим вважає, що обов`язок щодо сплати єдиного внеску згідно з вимогою від 18.11.2019 № 411634-46 спричиняє подвійну його сплату, що є неприпустимим.

Ухвалою суду від 09 квітня 2021 року відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, витребувано копії та докази.

Відповідач позов не визнав та 26 квітня 2021 року направим відзив на позовну заяву. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачено звільнення фізичних осіб-підприємців від сплати єдиного внеску, у разі, коли так фізична особа окремо працює як найманий працівник у іншого роботодавця, а власний бізнес не приносить доходів. Таким чином, фізична особа-підприємець та роботодавець, у якого працює така фізична особа як найманий працівник, є окремими платниками єдиного внеску та мають окремі бази нарахування єдиного внеску, які не є тотожними та не об`єднують одна іншу, тому Закон № 2464 чітко та неоднозначно встановлює обов`язок фізичної особи-підприємця сплатити єдиний внесок у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності та не містить норм щодо звільнення від цього обов`язку. З цих підстав просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

27 квітня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив зі змісту якої, представник позивача, просив відмовити в задоволенні відзиву на позовну заяву та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, оскільки вважає, що доводи відповідача є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області.

ОСОБА_1 перебував на обліку в Центральній ДПІ Головного управління ДПС у Донецькій області як суб`єкт підприємницької діяльності з 12 квітня 2012 року по 09 жовтня 2020 року, що не є спірним між сторонами.

Згідно з відомостями, наявними у трудовій книжці серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 : 06.03.2014 прийнятий на посаду завідувача складом солону-магазину у ПрАТ «БРВ Київ», 19.07.2018 звільнений за власним бажанням, ст.. 38 КЗпП України; 14.11.2018 прийнятий на посаду охоронника у ТО «АТБ-Маркет», 21.01.2019 звільнений за власним бажанням, ст.. 38 КЗпП України.

18 листопада 2019 року ГУ ДПС у Донецькій області сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-411634-46, у якій повідомило про наявність у нього заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 26537,17 грн.

Нарахування цієї суми єдиного внеску здійснено в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 09.02.2018 – 8445,91 грн.; 19.04.2018 – 2457,18 грн.; 19.07.2018 -2457,18 грн.; 19.10.2018 - 2457,18 грн.; 21.01.2019 - 2457,18 грн.; 19.04.2019 – 2754,18 грн.; 19.07.2019 - 2754,18 грн.; 21.10.2019 - 2754,18 грн.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постанові від 04.12.2019 в адміністративній справі №440/2149/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування вбачається, що з січня 2017 року по липень 2018 року, з листопада 2018 року по січень 2019 року та з вересня 2019 року по серпень 2020 року ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата та сплачувались страхові внески, нараховані на розмір заробітної плати.

Отже, в розумінні Закону №2464-VI позивач у з січня 2017 року по липень 2018 року, з листопада 2018 року по січень 2019 року та з вересня 2019 року по серпень 2020 року є застрахованою особою.

Відтак, з урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідачем необґрунтовано було нараховано позивачу суму ЄСВ за період в якому позивач був працевлаштована та згідно відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування йому нараховувалась заробітня плата та платився єдиний внесок.

Відповідно вимогу про сплату недоїмки правомірно сформовано всього на суму 8685,60 грн. за період з серпня 2018 року по жовтень 2018, лютий 2019 по березень 2019, тобто 5 місяців х 819,06 = 4095,30 грн., та з квітня 2019 по серпень 2019, тобто 5 місяців х 918,06 = 4590,30 грн.

Таким чином, вимога про сплату недоїмки на суму 17851,57 грн. (26537,17 - 8685,60) є неправомірною та підлягає скасуванню в судовому порядку.

В той же час, вимога про сплату недоїмки на суму 17851,57 грн. є законною та обґрунтованою, оскільки матеріали справи не містять доказів сплати суми ЄСВ за позивача, як за працевлаштовану особу, а позивачем в свою чергу не надані докази сплати сум ЄСВ за себе як за фізичну особу - підприємця.

Отже, з урахуванням того, що на фізичних осіб - підприємців покладається обов`язок по сплаті єдиного внеску, розмір якого має бути не меншим за розмір мінімального страхового внеску, який має здійснюватися з моменту державної реєстрації фізичної особи, як підприємця до внесення до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців запису про припинення підприємницької діяльності такою особою, і позивачем вказаного обов`язку виконано не було, відповідачем правомірно сформовано вимогу про сплату недоїмки на суму 17851,57 грн., а вимога в цій є законною та обґрунтованою та скасуванню не підлягає.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 цієї ж статті Кодексу).

Наявною у матеріалах справи квитанцією під час звернення до суду з вказаними позовом сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн. Відтак, суд вказує про присудження на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у сумі 297,18 грн. (908,00 грн. х 66,25 відсотка = 601,55 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 295 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у у Донецькій області від 18 листопада 2019 року №Ф–411634-46 в частині нарахованої суми єдиного внеску 17851,57 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул.. Італійська, буд. 59; код ЄДРПОУ 43142826) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 601,55 (шістьсот один) гривень 55 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VІ “Прикінцевих положень” Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя М.М. Крилова