Рішення № 97455464, 04.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 року Справа № 160/4572/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Межиріцької сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

25.03.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Межиріцької сільської ради, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Межиріцької сільської ради, яка полягає в неприйнятті рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності в оренду для сінокосіння та випасання худоби, площею 10,6325 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223583800:01:003:0768, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- зобов`язати Межиріцьку сільську раду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності в оренду для сінокосіння та випасання худоби, площею 10,6325 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223583800:01:003:0768, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.01.2021 року позивач звернулась із заявою до Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки комунальної власності в оренду для сінокосіння та випасання худоби, площею 10,6325 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223583800:01:003:0768, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада). Проте, у встановлений законодавством строк, відповідачем рішення не прийнято. Позивач вважає, що неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на території Межиріцької об`єднаної територіальної громади є протиправною бездіяльністю, оскільки відповідач не затвердив проект землеустрою або вмотивовано не обґрунтував відмову у його затвердженні. Вказана бездіяльність відповідача стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/4572/21 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою суду від 29.03.2021 року відповідачу також надано строк для надання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 124 Кодексу адміністративного судочинства України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:

1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу;

2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

30.03.2021 року відповідача повідомлено на офіційну електронну адресу про розгляд справи та можливість надання відзиву.

У силу п. 1 ч. 3 ст. 124 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та про судовий розгляд справи.

Відповідачем на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України не надано суду відзиву на позовну заяву та не повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

06.09.2019 року позивач звернулась до голови Межиріцької сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі в оренду для сінокосіння та випасання худоби площею 10,6325 га, за рахунок земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1223583800:01:003:0768, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради.

23.09.2019 року Межиріцькою сільською радою прийнято рішення «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння та випасання худоби на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади, в особі Межиріцької сільської ради».

12.01.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області із заявою вх.№63 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності в оренду для сінокосіння та випасання худоби, площею 10,6325 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223583800:01:003:0768, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради.

Позивачем зазначено, що копію заяви не має можливості надати, оскільки вказана заява підписана та подана в одному екземплярі.

Суд звертає увагу, що відповідачем не спростовано факт звернення позивача із заявою від 12.01.2021 року за вх. №63.

Протягом двотижневого строку, встановленого ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідачем не надано відповіді на подану заяву від 12.01.2021 року за вх. №63.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 12.01.2021 року за вх. №63, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі по тексту - Земельний кодекс).

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 116 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац перший частини першої). Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта).

За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань стосовно передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 6 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

На підставі частини 11 статті 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:

- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);

- надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Згідно з частиною 14 статті 123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Отже, наведені норми права дають підстави для висновку про те, що відповідач після отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування; підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Як встановлено судом, 23.09.2019 року Межиріцькою сільською радою прийнято рішення «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння та випасання худоби на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади, в особі Межиріцької сільської ради».

12.01.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області із заявою вх.№63 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності в оренду для сінокосіння та випасання худоби, площею 10,6325 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223583800:01:003:0768, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради.

Жодного рішення стосовно розгляду заяви позивача не прийнято та не надано ані суду, ані позивачу.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 року у справі №316/979/18 зробив висновок, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Також Верховний Суд зазначив, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Отже, визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання.

Після розроблення проекту землеустрою на підставі отриманого громадянином від відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або за принципом мовчазної згоди такий проект підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який за результатом дослідження обов`язкових до подання документів надає вмотивований висновок про його погодження або про відмову в такому погодженні.

Погоджений проект землеустрою подається громадянином до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, і такий орган у двотижневий строк зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, за результатами розгляду клопотання особи повинно прийматись рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Проте, Межиріцька сільська рада не здійснила належного розгляду заяви позивача та не прийняла жодного рішення. Доказів протилежного суду не надано.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 року у справі №П/9901/137/18 (800/426/17) під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не розглянуто заяву позивача згідно з вимогами статті 123 Земельного кодексу України та Закону № 280/97-ВР, суд робить висновок про необхідність визнання протиправною бездіяльності Межиріцької сільської ради, яка полягає у нерозгляді заяви позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності в оренду для сінокосіння та випасання худоби, площею 10,6325 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223583800:01:003:0768, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада) ОСОБА_1 .

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Межиріцької сільської ради прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності в оренду для сінокосіння та випасання худоби, площею 10,6325 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223583800:01:003:0768, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада) ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань стосовно передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Як встановлено судом, фактично надані позивачем разом з заявою від 12.01.2021 року вх.№63 документи не розглядались по суті.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 року у справі №823/59/17 зазначив, що умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави.

У постанові від 28.05.2020 року у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Затвердження проекту землеустрою є останньою стадією при набутті права приватної власності на земельну ділянку, а відтак, без здійснення відповідачем відповідної перевірки на предмет відповідності вимогам земельного законодавства такого проекту землеустрою (зокрема, щодо відсутності підстав для відмови у його затвердженні), суд позбавлений можливості прийняти рішення про зобов`язання затвердити проект землеустрою.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, вимога позивача про зобов`язання Межиріцької сільської ради прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою є передчасною та не підлягає задоволенню.

Як передбачено ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Межиріцьку сільську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.01.2021 року вх. №63 у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що в п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).

При цьому суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, натомість позивачем частково доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією від 25.03.2021 року.

Отже, з огляду на часткове задоволення позовної заяви, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог - 454 грн.

У позовній заяві позивачем також заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 8000 грн.

Відповідно до частин 1, 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу наведених норм можна зробити висновок про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи позивачем додано:

- копію договору про надання правової допомоги від 03.03.2021 року №3-03/21;

- копію ордеру на надання правової допомоги серія АЕ №1062170;

- копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю №0930 від 06.04.2000 року;

- копію акту приймання-передачі наданих послуг від 22.03.2021 року;

- копію звіту про виконання договору від 22.03.2021 року.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

Більше того, адвокатом в поданих документах має бути відображений фактичний час, витрачений на здійснення тих чи інших дій в межах заявленого спору.

Суду не надано належним чином оформленого платіжного документу на перерахування суми коштів за надання правової допомоги.

Також суду не надано жодного документу, який має посилання на адміністративну справу, в межах якої мають бути сплачені ці кошти.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).

Судом встановлено, що у матеріалах адміністративної справи відсутня квитанція, що достовірно підтверджувала б факт понесених позивачем витрат на правову допомогу, що є підставою для відмови у стягненні з відповідача на користь позивача суми витрат на правову допомогу.

Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).

З огляду на те, що позивачем суду не надано документу, що підтверджував би сплату адвокату коштів, відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу. Відтак, відповідне клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Межиріцької сільської ради Дніпропетровської області (пров. Виконкомівський, буд. 1, с. Межиріч, Павлоградський район, Дніпропетровська область, 51473, код ЄДРПОУ 04338948) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Межиріцької сільської ради Дніпропетровської області, що полягає у нерозгляді заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності в оренду для сінокосіння та випасання худоби, площею 10,6325 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223583800:01:003:0768, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада) ОСОБА_1 .

Зобов`язати Межиріцьку сільську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.01.2021 року вх. №63 у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Межиріцької сільської ради Дніпропетровської області судові витрати з оплати судового збору у сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський