Ухвала суду № 97455409, 20.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

20 травня 2021 року Справа 160/7799/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши в м.Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17 травня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла подана та підписана через систему "Електронний суд" в інтересах ОСОБА_1 її представником – ОСОБА_2 позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області взяти на облік як пенсіонера, витребувати електронну пенсійну справу або відновити її, перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009р. з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/7799/21 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України - розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір" за №3674-VI від 08.07.2011 р.

У відповідності до положень статті 3 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством та перераховується у безготівковій або готівковій формі.

Згідно із приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Абзацом 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено, що у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2021 року становить 2270, 00 грн.

Розміри ставок судового збору визначені у ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Згідно із приписами ст. 4 Закону України "Про судовий збір" - ставка судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (тобто, з урахування положень ст. 7 Закону України "Про державний бюджет на 2021 рік" 908,00 грн.).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" - у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено позовні вимоги немайнового характеру, що підлягав до сплати за подання такого позову становить 1681,60 гривень.

Між тим, до позовної заяви не надано доказів на підтвердження сплати судового збору у вказаному вище розмірі.

Водночас, представником позивача 19 травня 2021 року через систему "Електронний суд" подано клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що згідно довідки з органу державної податкової служби України №63273 від 22.03.2021 р. про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_3 за період з 1 кварталу 2020 року по 4 квартал 2020 року станом на 18.03.2021 р. відсутні доходи. Отже, 5 відсотків розміру річного доходу позивача становить 0 грн. (0грн. х 0,05% = 0грн.).

Розглянувши клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України - суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Слід зазначити, що статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право (а не обов`язок) суду щодо відстрочення, розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору.

Сплата ж судового збору за подання адміністративного позову, в силу положень частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов`язком сторони, що звертається до суду з позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати, зокрема, у разі, коли розмір судового збору перевищує 5 % розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення сплати судового збору, з урахуванням приписів з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Разом з тим, позивачем не надано до суду доказів на підтвердження обставин того, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору за подану позовну заяву у встановлений законом порядку, а саме, у наданих позивачем відомостях з державного реєстру фізичних осіб-платників податків за період з 1 кварталу 2020 року по 4 квартал 2020 року зазначено про відсутність інформації про доходи ОСОБА_3 на території України, проте, як вбачається із позовної заяви, позивач постійно проживає на території держави Ізраїль, але інформації про доходи в Ізраїлі позивачем не надано.

Оскільки обставини, які зазначив представник позивача у вищезазначеному клопотанні, відповідно до вказаних статей Закону України «Про судовий збір», не підтвердженні належними доказами, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання представника позивача про звільнення позивача від сплати судового збору.

За змістом частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У даній категорії справ законодавець визнав строк у шість місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Згідно частиною першою статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Відповідно до матеріалів позовної заяви та як зазначено у позові представником позивача, позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області із заявою про надання виплати пенсії 21 жовтня 2020 року.

Листом № 0400-0214-8/104603 від 04.11.2020 року в поновлені пенсії позивачу було відмовлено.

Отже з 04 листопада 2020 року розпочав відлік строк, коли позивач дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим позивач через представника звернулась до суду лише 17 травня 2021 року.

Однак, відповідно до частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, згідно ч. 2 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно із ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Як вбачається зі змісту ч. 1, ч. 2 ст. 57 Кодексу адміністративного судочинства України - представником у суді може бути адвокат або законний представник.

У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Згідно приписів ч. 1, ч. 2 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України - повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 5 липня 2012 р., під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку.

Згідно з ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 4 статті 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” встановлено, що адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що повноваження представника позивача, яким є адвокат, повинні бути підтверджені оригіналом одного з документів, зазначених у ч. 1 ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, в тому числі оригіналом довіреності, виданої на ведення справи в суді на підставі відповідного договору.

Суд вважає за необхідне зауважити, що повноваження адвоката щодо підписання позовної заяви, повинно підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об`єму наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 р. у справі № 811/1507/18, від 29 травня 2019 р. у справі № 202/5348/18.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, остання підписана та подана до суду ОСОБА_2 , яким на підтвердження повноважень на підписання від імені позивача цієї позовної заяви додано до позову довіреність від 20 серпня 2020р., виданої у м. Тель-Авів.

Даною довіреністю Юр`єва Ганна Йосипівна уповноважила, зокрема, ОСОБА_2 , бути її представником, зокрема, у суді із правом вчинення всіх необхідних повноважень, у тому числі пред`явлення позову.

При цьому, зі змісту поданої до суду даної довіреності слідує, що оригінал довіреності був засвідчений нотаріусом Лідією Тучинською (м.Тель-Авів, Ізраїль) та скріплений печаткою.

Крім того, у матеріалах позовної заяви міститься апостиль, що датований 06 вересня 2020р.

Згідно з ст. 13 Закону України “Про міжнародне приватне право” документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном, повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Легалізація документів та/або проставлення апостилю - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.

Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов`язковість якої надана Законом України “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів” від 10 січня 2002 р. та вступила в силу в Україні в 2003 році.

Згідно із ст. 1 Гаазької конвенції (далі - Конвенція) ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Отже, у силу приписів пункту d ч. 2 ст. 1 Гаазької конвенції довіреність, видана особою приватного права, є офіційним документом та на неї поширюються вимоги цієї конвенції.

Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Відповідно до ст. 4 Конвенції передбачений в ч. 1 ст. 3 цієї Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.

Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Державі Ізраїль та звільнення його від процедури консульської легалізації, цей документ повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.

Пунктом 13 Правил проставлення апостилю на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених Наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 р. №237/803/151/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 р. за № 1151/8472, апостиль проставляється у формі відбитка штампа, візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у формі електронного документа, або візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою інформаційної системи. Розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостилю не дозволяється.

У разі проставлення апостилю на окремому від документа аркуші документ і аркуш з апостилем скріплюються шляхом прошивання ниткою (стрічкою) білого або червоного кольору в спосіб, який унеможливлює їх роз`єднання без пошкодження аркуша, та засвідчуються підписом і печаткою посадової особи компетентного органу. Кількість скріплених аркушів підтверджується підписом посадової особи, яка проставляє апостиль.

На аркуші з апостилем проставляється печатка компетентного органу так, щоб одна її частина була на аркуші з апостилем, а інша на останній сторінці документа.

Так, з матеріалів справи вбачається, що місцем проживання позивача є держава Ізраїль, м. Маалот. При цьому, позовна заява підписана представником позивача Акерман Олегом Матвійовичем.

Разом з тим, додана до адміністративного позову фотокопія довіреності на підтвердження повноважень Акерман. Н.І. діяти від імені позивача містить фотокопію апостилю на окремому аркуші, у той час як пунктом 13 Правил чітко визначено, що не дозволяється розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостилю.

Крім того, копія довіреності з апостилем не підтверджена підписом посадової особи, яка проставляла апостиль, та не містить печатку компетентного органу так, щоб одна її частина була на аркуші з апостилем, а інша на останній сторінці документа.

Таким чином, з фотокопії апостилю та безпосередньо з її змісту неможливо встановити документ, на якому він був проставлений або якого він стосується.

З урахуванням викладеного вище, суд зазначає, що представнику позивача необхідно надати суду документи на підтвердження його повноважень, оформлених відповідно до діючого законодавства.

Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим ст. ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Запропонувати позивачу в десятиденний строк з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви, вказані в мотивувальній частині ухвали, шляхом надання до суду:

1) доказів на підтвердження повноважень особи, яка підписала позовну заяву від імені позивача (договору про надання правової допомоги, оригінал апостилю тощо).

2) заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом та докази поважності причин його пропуску;

3) оригіналу документа про сплату судового збору за подання фізичною особою до адміністративного суду позову немайнового характеру у розмірі 1681,60 грн. за належними розрахунковими реквізитами для перерахування судового збору, а саме:

"Отримувач коштів: УК у Чечел.р.м.Дніпра/Чечел.р./22030101, код отримувача (код заЄДРПОУ)37988155, банк отримувачаКазначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО)899998, рахунок отримувача -№ UA368999980313141206084004632, кодкласифікації доходів бюджету- 22030101.

Призначення платежу: *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).

Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко