Рішення № 97453264, 03.06.2021, Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/411/21

Номер провадження 2/341/518/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2021 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Мергеля М. Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) до ОСОБА_1 про відшкодування витрат у порядку регресу, пов`язаних з регламентною виплатою.

встановив:

05 березня 2021 року представник МТСБУ Приступа Л. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат у порядку регресу, пов`язаних з регламентною виплатою.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 17.08.2017 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки ВАЗ 2103, н. з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який допустив зіткнення з автомобілем марки Мітсубісі, н. з. НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобіль марки Мітсубісі отримав механічні пошкодження, зокрема, потерпілому заподіяно матеріальну шкоду у розмірі вартості відновлювального ремонту на суму 77514,92 грн. На момент настання ДТП відповідач не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність, як власника транспортного засобу потерпілою особою була застрахована згідно з полісом страхування АМ/1258036 терміном дії з 15.08.2017 до 14.08.2018, у зв`язку з чим власник транспортного засобу марки Мітсубісі, н. з. НОМЕР_3 , з метою отримання відшкодування звернулась до МТСБУ із відповідною заявою. У зв`язку з настанням події відповідно до п. п. «а» п. 41 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ провело регламентну виплату потерпілій особі у розмірі 68585,80 грн.

Представник позивача просить стягнути на користь МТСБУ із відповідача 69355, 80 грн у рахунок відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування. Зокрема, 68585,80 грн відшкодування витрат у порядку регресу, 770,0 грн витрат понесених для встановлення розміру збитку та збору документів, а також, судові витрати у розмірі 2270,0 грн.

Ухвалою суду від 24 березня 2021 року справу прийнято до провадження і розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу, у випадку заперечення проти позову, протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду подати до суду відзив на позов, копію якого разом із доданими до нього документами надіслано відповідачу.

22 квітня 2021 року відповідач на адресу суду надіслав відзив на позов, у якому просив в задоволені позовних вимог МТСБУ відмовити у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, відповідно до постанови Івано-Франківського міського суду від 18 грудня 2017 року (а. с.4), а також, у зв`язку із закінченням визначеного строку позовної давності.

Ухвалою суду від 22 квітня 2021 року розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання 03 червня 2021 року, та визнання явки учасників справи обов`язковою.

06 травня 2021 року представник МТСБУ на адресу суду надіслав відповідь на відзив на позовну заяву, у якій просив задовольнити позовні вимоги МТСБУ у повному обсязі.

03 червня 2021 у судове засідання представник МТСБУ не з`явився, хоч про день, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом надіслання копії ухвали на офіційну електронну адресу МТСБУ. Заяви про відкладення розгляду справи не надсилав.

У судове засідання відповідач ОСОБА_3 також не з`явився, про розгляд справи повідомлявся шляхом надіслання копії ухвали на зареєстровану адресу. У відзиву на позов указав, що не заперечує щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводити без його участі.

Згідно з приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд на підставі змісту постанови Івано-Франківського міського суду від 18.12.2017 установив, що 17.08.2017 о 12 годин 10 хвилин в м. Івано-Франківську відбулася ДТП за участю транспортного засобу марки ВАЗ 2103, н. з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який допустив зіткнення з автомобілем марки Мітсубісі Паджеро, н. з. НОМЕР_2 , який рухався позаду. Внаслідок ДТП автомобіль Мітсубісі Паджеро отримав механічні ушкодження з матеріальними збитками. Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. При цьому, вину ОСОБА_1 не встановлено.

Водночас, зазначена шкода винуватцем ДТП потерпілій особі не була відшкодована. Відповідно до змісту наявної у матеріалах справи копії заяви ОСОБА_2 звернувся до МТСБУ про відшкодування шкоди, заподіяної у результаті ДТП згідно з ст. 35, п. 41. 1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки транспортний засіб марки Мітсубісі, н. з. НОМЕР_3 , застрахований згідно з полісом страхування АМ/1258036.

МТСБУ своє зобов`язання за полісом страхування виконала у повному обсязі, та виплатила потерпілій особі грошові кошти у розмірі 68585,80 грн. Факт сплати коштів підтверджується платіжним дорученням від 16.07.2018 на суму 68585,80 грн (а. с. 11).

Крім цього, відповідно до змісту наявної у матеріалах справи копії звіту від 18.09.2017 № 206 про оцінку колісного транспортного засобу вартість матеріального збитку автомобіля марки Мітсубісі Паджеро складає 77514,92 грн з ПДВ на запасні частини.

Відповідач надав відзив на позов, в якому просив у позовних вимогах позивача відмовити. Зазначає, що не погоджується з доводами того, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення вина його як учасника ДТП встановлена, що виключає цивільно-правову відповідальність за завдану шкоду, оскільки сам по собі факт не встановлення його вини при розгляді справи виключає її відсутність. Просив взяти до уваги той факт, що відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Однак, з урахуванням дати ДТП, а саме, 17.08.2017 і до моменту звернення з позовом до суду, визначений строк позовної давності закінчився.

Водночас, представник МТСБУ надав відповідь на відзив, у якому зазначає, що постановою Івано-Франківського міського суду від 18.12.201 про притягнення до адміністративної відповідальності, за ст. 124 КУпАП ОСОБА_1 , провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. Однак, у мотивувальній частині вказаної постанови підтверджено, що правопорушення вчинено 17.08.2017 відповідно до змісту матеріалів справи. Також, звертає увагу на те, що відповідно до ч. 6 ст. 261 ЦК України за регресним зобов`язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання. У цьому випадку основним зобов`язанням є регламентна виплата ОСОБА_2 , як потерпілому у ДТП, за участю ОСОБА_1 . Тому, строк позовної давності закінчується 16.07.2021.

Так, згідно із ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

При цьому, пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено судам, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Це означає, що у справах, що стосуються відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (внаслідок ДТП), обов`язок відшкодування шкоди виникає за наявності наступних умов: дії завдавача шкоди були неправомірними; між діями завдавача шкоди та шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Підставою звільнення особи від відповідальності в деліктних правовідносинах є відсутність будь-якої складової цивільного правопорушення.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» також визначено, що « вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв`язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне порушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода, та чи сталася вона з вини відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання, зберігання хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Разом із тим, за положеннями ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, положення ст. 1187 ЦК України регулюють правовідносини зі спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки іншій особи, і у цьому випадку особа, яка є володільцем джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності у випадках визначених зазначеною нормою.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1: частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що і відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 6 вище зазначеної постанови пленуму, особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Зобов`язання із заподіяння шкоди (деліктні зобов`язання) -це зобов`язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

Законодавство в деліктних правовідносинах передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Згідно з п. п. «а» п. 41. 1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах визначених Законом у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1. 7 ст. 1 цього Закону та майну, яке знаходилось у цьому транспортному засобі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до п. п. 38. 2. 1, п. 38. 2, ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п. 13. 1 ст. 13 вищезгаданого Закону.

Отже, законом прямо встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди особі потерпілій у ДТП, саме в порядку регресу.

Як роз`яснено у пунктах 26, 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», до страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до правил ст. 993 ЦК України.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов`язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням. (ст. 599 ЦК).

Отже, первісне (основне) деліктне зобов`язання та зобов`язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно.

Як убачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Ураховуючи те, що постановою суду від 18.12.2017 провадження у справі закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, не вирішено питання про винуватість або не винуватість ОСОБА_1 , то суд вважає, що встановити ступінь вини ОСОБА_1 у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є неможливим, оскільки відсутні первинні матеріали ДТП, справи про адміністративне правопорушення.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень статей 509, 979, 980 Цивільного кодексу України та статей 3, 6, 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» предметом договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів по суті є майнові інтереси, пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Обов`язок страховика щодо здійснення страхової виплати особі, якій заподіяна шкода, виникає у разі настання страхового випадку - ДТП, унаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність страхувальника. Тобто, за відсутності підстав для притягнення страхувальника до відповідальності, у страховика також не виникає зазначений обов`язок.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування шкоди необхідною є наявність чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина заподіювача шкоди.

Зважаючи, що питання про винуватість або не винуватість ОСОБА_1 не вирішено, то цивільно-правова відповідальність страхувальника в результаті ДТП не настала, тому у відповідача відсутній обов`язок зі сплати страхового відшкодування позивачу.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006 року).

У цьому спорі суд надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин встановлених судом на підставі наявних у справі доказів

Крім цього, суд вважає, що позивач не довів факту, що відповідач має відшкодувати кошти у сумі 68585,80 грн МТСБУ у порядку регресу. Водночас, представник позивача не надав доказів (підтвердження), що саме з вини ОСОБА_1 виникла ДТП, не надано схеми місця дорожньо-транспортної пригоди, графічного зображення місця дорожньо-транспортної пригоди з відображенням та фіксацією на ньому всіх об`єктів та обставини, що стосуються події та можуть мати значення для об`єктивного визначення її причин. Інших доказів винуватості ОСОБА_1 у скоєні ДТП на час розгляду справи суду не надано.

Таким чином, суд не бере до уваги письмову заяву ОСОБА_2 до МТСБУ про відшкодування шкоди та Поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1258036, як доказ вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, яке мало місце 17.08.2017, оскільки указані документи, які містяться у матеріалах справи, не підтверджують винуватості відповідача у вчиненні адміністративного правопорушення ( а. с. 5-6). Отже, на підставі наявних у цій справі матеріалів установити вину ОСОБА_1 у вчиненні ДТП 18.12.2017 немає можливості.

Водночас, суд не погоджується із позицією відповідача про те, що позивачем пропущено позовну давність за наступних обставин.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Верховного суду України від 05.04.2017 у справі № 6-2806цс16, деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов`язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).

Спеціальний Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

За змістом цього Закону страхове відшкодування, яке за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик виплатив третій особі, а не своєму страхувальнику, є одночасно й відшкодуванням шкоди третій особі (потерпілому) в деліктному зобов`язанні, оскільки страховик у договірних правовідносинах обов`язкового страхування відповідальності є одночасно боржником у цьому деліктному зобов`язанні.

Отже, з урахуванням зазначеного та з огляду на положення ч. 6 ст. 261 ЦК України моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика в правовідносинах буде день виконання основного зобов`язання і фактично день припинення цього зобов`язання належним виконанням - день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов`язанні).

У вказаній справі, що на день скоєння ДТП ОСОБА_1 не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, його вина не встановлена.

Згідно із ч. 6 ст. 261 ЦК України за регресним зобов`язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання. У цій справі основне зобов`язання позивач виконав 16.07.2018, що підтверджено копією платіжного доручення, а згідно з відбитком штемпеля Галицького районного суду з позовом представник позивача звернувся до суду 05.03.2021, тобто у межах трирічного строку, встановленого ч. 6 ст. 261 ЦК України.

Виходячи з встановлених фактичних обставин справи, правові підстави для задоволення позову МТСБУ відсутні.

Керуючись ст. ст. 81, 258, 259, 263, 265, 274, 354 ЦПК України, суд

ухвалив :

У позові Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) до ОСОБА_1 про відшкодування витрат у порядку регресу, пов`язаних з регламентною виплатою відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду через Галицький районний суд протягом тридцяти днів з дня ухвалення цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи , є дата складення повного судового рішення.

Позивач: Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) юридична адреса: 02002, Русанівський бульвар, 8, м. Київ (код ЄДРПОУ 21647131).

Відповідач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

СуддяМ. Р. Мергель