Рішення № 97453002, 12.04.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

12.04.2021 Єдиний унікальний номер 205/2280/20

Єдиний унікальний номер 205/2280/20

Провадження № 2/205/1801/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2020 року вищевказана позовна заява була передана на розгляд судді Шавули В.С.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 1840/0/15-20 від 16 червня 2020 року про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у зв`язку з поданням заяви про відставку суддю ОСОБА_2 було звільнено.

На підставі розпорядження керівника апарату суду № 103 від 07 липня 2020 року, вищевказану цивільну справу було передано на повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 липня 2020 року цивільну справу було передано на розгляд судді Приходченко О.С.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2020 року цивільну справу прийнято до розгляду та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач у своєму позові та відповіді на відзив посилався на те, що 09 квітня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 3 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг складає між нею та банком договір. Разом з тим, відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконала, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 11 березня 2020 року склав 48 055 гривень 58 коп. При укладенні договору сторонами було дотримано форми та досягнуто істотних умов, правомірність якого не спростовано. Доказами того, що відповідачеві було надано кредитні кошти, є фото ОСОБА_1 з карткою та фото з банкомату при знятті готівки, а також виписку за рухом коштів по кредитній картці. Позивач у своєму позові просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором у сумі 48 055 гривень 58 коп., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 25 723 гривень 51 коп., трьох відсотків річних у розмірі 9 890 гривень 66 коп., пені у розмірі 9 676 гривень 86 коп., а також судовий збір у розмірі 2 102 гривень. У своїй заяві до суду представник позивача просив, справу розглядати за його відсутності, ухваливши заочне рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про час та дату судового засідання повідомлена належним чином, про причини неявки судові не повідомила, проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, зазначених у відзиві. Зазначила, що кредитні кошти вона не отримувала, Умови та Правила надання банківських послуг вона не підписувала, кредитними грошовими коштами не користувалася. Зазначила, що позивач пропустив строк позовної давності, про поновлення якого клопотання не подав. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 09 квітня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом отримання кредитного ліміту на платіжну карту, про що свідчить її особистий підпис (а.с. 28). Даний договір був укладений шляхом підписання анкети-заяви клієнта на оформлення кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідно до умов договору, відповідачу було відкрито картковий рахунок в національній валюті України та встановлено ліміт кредитування у розмірі 3 000 гривень 00 коп., який згодом було змінено (а.с. 27).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідачем порушуються взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту, внаслідок чого, як стверджує позивач, станом на 11 березня 2020 року відповідно до розрахунку, наданого позивачем, виникла заборгованість у розмірі 48 055 гривень 58 коп. (а.с. 4-19).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит, будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

З матеріалів справи вбачається, що в заяві ОСОБА_1 від 09 квітня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Позивач просить, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором.

В обґрунтуванні цих позовних вимог банк зазначає, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09 квітня 2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані банком на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку – 50 років, та інші умови.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що саме ці умови з Витягу з Тарифів та Витягу з Умов розуміла ОСОБА_1 , ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Роздруківка із сайту банку належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Тобто в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (09 квітня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (30 березня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 14-131цс19 Верховного Суду викладена аналогічна правова позиція про неможливість застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача трьох відсотків річних за користування кредитними коштами у розмірі 9 890 гривень 66 коп., нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд приходить до наступного висновку за таких підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі ст. 599 та ч. 4 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, урегульовані ч. 2 ст. 625 цього Кодексу, згідно яких на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Такі проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення, підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені ст. 625 ЦК України.

Верховний Суд України у постанові від 22 жовтня 2014 року у справі № 127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування.

Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» має право на стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України, з моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості за кредитом або ж після закінчення строку кредитування, тобто строку діє кредитної картки.

За змістом позовної заяви, вимоги про стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України, пред`явлені станом на 11 березня 2020 року, й матеріали справи не містять відомостей щодо того, в якому ж саме порядку заявлено ці вимоги – з моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості за кредитом, або ж після закінчення строку кредитування, тобто строку діє кредитної картки, при тому, що відповідно до довідки про надання кредитних карт ОСОБА_1 , строк дії картки до 30 листопада 2020 року (а.с. 26).

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 9 890 гривень 66 коп.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у частині стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» за договором № б/н від 09 квітня 2010 року заборгованості по простроченому тілу кредиту у розмірі 25 723 гривень 51 коп.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, саме, судовий збір.

На підставі ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 125 гривень 17 коп. (25 723 гривні 51 коп. х 2 102 гривень : 48 055 гривень 58 коп. = 1 125 гривень 17 коп.).

Таким чином, загальна сума, яку належить стягнути із ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк», складає 26 848 гривень 68 коп. (25 723 гривні 51 коп. + 1 125 гривень 17 коп. = 26 848 гривень 68 коп.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 610, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 1054 ЦК України, п. 2 ч. 2 ст. 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, ч. 4 ст. 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса листування: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) заборгованість за договором № б/н від 09 квітня 2010 року по простроченому тілу кредиту у розмірі 25 723 (двадцять п`ять тисяч сімсот двадцять три) гривень 51 коп., а також судовий збір у розмірі 1 125 (одна тисяча сто двадцять п`ять) гривень 17 коп., а всього 26 848 (двадцять шість тисяч вісімсот сорок вісім) гривень 68 коп.

У задоволені інших позовних вимог Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса листування: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: