Рішення № 97450691, 26.05.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" травня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/146/21

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглядаючи справу за позовом ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "ЛЕВАДНЕ" (с. Левадне,Токмацький район, Запорізька область, 71760) до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА ЗЕРНОВА СТОЛИЦЯ" (вул. Велика Арнаутська, буд. 61, Одеса, 65012) про стягнення 1 119 886,43грн.

за участю представників:

від позивача: не з`явились

від відповідача: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО "ЛЕВАДНЕ" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА ЗЕРНОВА СТОЛИЦЯ", в якому просить господарський суд: про стягнення 1 119 886,43грн., з яких заборгованість у розмірі 1093023,56грн., пеня у розмірі 56058,60грн., 3% річних 13981,02грн., інфляційні у розмірі 30823,25грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки №30/07-092 від 30.07.2020р..

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.01.2021 року було відкрито позовне провадження у справі № 916/146/21 за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача в судові засідання не з`являвся, про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою, але звернувся до суду із заявою про проведення підготовчого засідання 17.02.2021р. за відсутності представника відповідача.

Відповідач 11.02.2021р. надав відзив на позов відповідно якого заперечує проти позовних вимог та просить суд припинити провадження у справі з підстав викладених у відзиві.

Ухвалою суду від 15.03.2021р. продовжено строк підготовчого засідання по справі до 28.04.2021р.

13.04.2021р. позивач надав відповідь на відзив в якому проти обставин викладених у відзиві заперечує та вважає їх необгрунтованими та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 14.04.2021р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

21.05.2021р. позивач звернувся до суду із заявою про остаточне визначення розміру судових витрат.

Крім того, позивач 26.05.2021р. звернувся до суду з клопотанням про розгляд судового засідання 26.05.2021р. без участі позивача та представника позивача.

У судовому засіданні 26.05.2021р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Як встановлено матеріалами справи, 30 липня 2020 року між ФЕРМЕРСЬКИМ ГОСПОДАРСТВОМ «ЛЕВАДНЕ» (далі - ФГ «ЛЕВАДНЕ», Позивач), що надалі іменується

«Постачальник», з одного боку, і ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПІВДЕННА ЗЕРНОВА СТОЛИЦЯ» (далі - ТОВ «ПІВДЕННА ЗЕРНОВА СТОЛИЦЯ», Відповідач), що надалі іменується «Покупець», був укладений договір на поставку сільськогосподарської продукції №30/07- 092 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого: «Постачальник зобов`язується поставити й передати, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити від Постачальника сільськогосподарську продукцію - Ріпак, урожаю 2020 року (надалі іменований -«Товар»), насипом відповідно до умов дійсного Договору».

Відповідно до п.2.1 Договору, Постачальник гарантує Покупцеві, що Товар є його

власністю й вільний від прав третіх осіб: не є предметом застави (у тому числі податкової

та/або за аграрною(ими) розпискою(ами), не перебуває під арештом, щодо нього відсутні

судові або адміністративні спори і т.д., а також гарантує чинність наданих документів

відповідно до п.7.3 на дату підписання та впродовж терміну виконання цього Договору

Постачальник гарантує Покупцеві, що Товар не походить з території АР Крим та/або міста

Севастополь та/або територій Луганської та Донецької області, тимчасово

непідконтрольних Україні.

Згідно з п.2.4 Договору, Сторони беззаперечно погоджуються, що кількість та

якість Товару остаточно визначається в Пункті поставки Товару, відповідно до умов п.5.1, 5.4 цього Договору.

Згідно з п.3.1 Договору, кількість Товару визначається згідно кількості, вказаній в товарно-транспортній накладній на Товар при розвантаженні на Складі Покупця.

Згідно з п.3.2 Договору, Постачальник зобов`язується поставити загально: 90 (+/- 3%)_(Дев`яносто) метричних тон, згідно графіку поставок за п.5.2. цього Договору.

Ціна Товару була визначена п.4.1. Договору, згідно якого - Ціна товару за одну метричну тону з ПДВ за цим Договором складає: 12 900,00 (Дванадцять тисяч дев`ятсот грн. 00 коп.).

Згідно п.4.2. Договору, Загальна вартість по цьому Договору Товару складає з ПДВ: 1 161 000,00 (Один мільйон сто шістдесят тисяч грн. 00 коп.), згідно з п.3.2.

Згідно п.5.1. Договору, Товар поставляється автотранспортом на умовах EXW відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010 і умовами цього Договору, доставка здійснюється до м. Одеси, надалі Пункт поставки. Пункт поставки може змінюватися при розбіжності показників якості Товару. Право власності, та всі ризики пов`язані з Товаром, переходять від Постачальника до Покупця в момент підписання Покупцем накладної за якою передається Товар, при поставці Товару.

Згідно п.5.2. Договору, Постачальник зобов`язується відвантажити весь об`єм Товару у строк до: 15.08.2020р.

Згідно п.5.4. Договору, Кількість та якість Товару визначається у Пункті поставки (зазначений у пункті 5.1. цього Договору) та є остаточним згідно даних Вантаж отримувача, зокрема згідно реєстру вивантаження транспортних засобів та результатів досліджень лабораторії Вантаж отримувача. Постачальник зобов`язаний надавати Покупцю відповідні видаткові та податкові накладні згідно фактичної кількості Товару, що була визначена у Пункті поставки.

Згідно п.7.1. Договору, Покупець здійснює оплату Товару в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості Товару за повну партію продукції, у кількості зазначеній у пункті 3.2., по факту його отримання у повному обсязі зазначеному у договорі, після отримання документів зазначених у п 7.3. даного договору.

Згідно п.7.3. Договору, Після підтвердження здійснення відвантаження Товару Постачальник зобов`язується надати Покупцю, наступну документацію (засвідчені підписом та печаткою Постачальника) стосовно Товару по цьому Договору.

Згідно п.8.5. Договору, Товар вважається поставленим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості за результатами зважування Товару на вагах в Пункті поставки.

Позивач зазначає, що на виконання зазначеного Договору ФГ «ЛЕВАДНЕ» отримало від ТОВ «ПІВДЕННА ЗЕРНОВА СТОЛИЦЯ» лист на навантаження №1 від 07.08.2020 року, згідно якого ТОВ «ПІВДЕННА ЗЕРНОВА СТОЛИЦЯ» просило завантажити ріпак на наступний автотранспорт:

MAN д/н НОМЕР_1 , пр. д/н НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , ФОП « КВАСНЕВСЬКИЙ »;

MAN д/н НОМЕР_3 , пр. д/н НОМЕР_4 , ОСОБА_3 , ФОП « КВАСНЕВСЬКИЙ »;

VOLVO д/н НОМЕР_5 , пр. д/н НОМЕР_6 , ОСОБА_4 , ФОП « КЛИМЕНКО-ГУМЕНЮК »;

RENAULT д/н НОМЕР_7 , пр. д/н НОМЕР_8 , ОСОБА_6 , ФОП « КЛИМЕНКО-ГУМЕНЮК »

Також, позивач зазначає, що 07.08.2020 року Товар був завантажений у наданий вищезазначений автотранспорт у повному обсязі згідно умов Договору, про що свідчать товаро-транспорті накладні від 07.08.2020 р. за №№ 01, 02, 03, 04. Після отримання Товару у Пункті поставки, Сторонами була підписана видаткова накладна №8 від 11.08.2020 року (Товар - Ріпак у кількості 89,89 тон на загальну суму 1159581 грн. 00 коп.) та ФГ «ЛЕВАДНЕ» склало рахунок №8 від 11.08.2020 року (за поставлений Товар - Ріпак у кількості 89,89 тон на загальну суму 1 159581 грн. 00 коп.) і надало Відповідачу для подальшої оплати. Після цього Відповідачем був наданий на адресу ФГ «ЛЕВАДНЕ» Реєстр №25 від 12.08.2020 року до Договору поставки №30/07-092 від 30.07.2020 року, яким Відповідач підтвердив отримання Товару (залікова вага) у кількості 89890 кг.

Позивач вказує, що 16.08.2020 року ТОВ «ПІВДЕННА ЗЕРНОВА СТОЛИЦЯ» сплатила на розрахунковий рахунок ФГ «ЛЕВАДНЕ» 100 000,00 грн. за отриманий Товар. Інших платежів за Товар ФГ «ЛЕВАДНЕ» від ТОВ «ПІВДЕННА ЗЕРНОВА СТОЛИЦЯ» не отримувало.

Позивач зазначає, що на адресу Відповідача було скеровано Претензію про сплату боргу від 03.11.2020 року за № 1. Внаслідок розгляду вищевказаної Претензії між сторонами було підписано Акт звірки взаєморозрахунків станом на 20.11.2020 року, згідно якого заборгованість ТОВ «ПІВДЕННА ЗЕРНОВА СТОЛИЦЯ» на користь ФГ «ЛЕВАДНЕ» складає 1093023,56 грн.

Враховуючи, що відповідач своїми діями порушив права та законні інтереси ФГ «ЛЕВАДНЕ», позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути з відповідача 1 119 886,43грн. , з яких заборгованість у розмірі 1093023,56грн., пеня у розмірі 56058,60грн., 3% річних 13981,02грн., інфляційні у розмірі 30823,25грн. та судові витрати.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтю 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.712 ЦК України, За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю- продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Так, судом встановлено наявність заборгованості відповідача з поставлений товар у розмірі 1093023,56 грн., у зв`язку з чим позовна вимога позивача підлягає судом задоволенню повністю.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за Договором 3% річних у розмірі 13981,02грн. та інфляційні витрати у розмірі 30823,25грн.

Згідно ст. 625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 13981,02грн. та інфляційні витрати у розмірі 30823,25грн. підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 56058,60грн. - пені.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Так, згідно п.9.2. Договору, у випадку несвоєчасної оплати Товару згідно з умовами даного Договору Покупець сплачує Постачальнику штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченої партії Товару за кожен день прострочення.

В зв`язку з порушенням відповідачем умов договору, відповідачу позивачем нараховано 56058,60грн. - пені.

Наданий позивачем розрахунок пені , на думку суду, здійснений належним чином, тому судом пеня у розмірі 56058,60грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо заперечень які викладені відповідачем у відзиві, суд зазначає наступне.

ТОВ «ПІВДЕННА ЗЕРНОВА СТОЛИЦЯ» надало відзив на позовну заяву, в якому просить суд припинити провадження у справі, мотивуючи тим, що на даний час відсутній предмет спору так як існує між позивачем та відповідачем договірна умова, як право Покупця затримати оплату товару до розрахунку за товар перед Покупцем третіми особами, була узгоджена сторонами в момент укладання та підписання договору на поставку сільськогосподарської продукції № 30/07-092 від 30.07.2020 .

З наданих документів вбачається і не заперечується відповідачем, що позивач поставив товар за умовами договору поставки від 30.07.2020 року № 30/07-092, що підтверджується товарно-транспортними накладними, видатковими накладними та іншими документами, а відповідач його прийняв але не сплатив.

При цьому, відповідач зазначає, що відповідно до п. 7.2 Договору датою оплати за Товар вважати дату списання грошових коштів з розрахункового рахунку Покупця. У разі ненадання зазначених документів, неповного та несвоєчасного їх надання, або відсутністю розрахунку за товар перед покупцем третьої особи, Покупець має право затримати оплату Товару до повного виконання договірних відносин та розрахунку між сторонами. Але, третьою особою свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконано не було, у зв`язку з чим станом на даний час існує заборгованість третьої особи перед відповідачем. За таких обставин, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України, відповідач вважає, що строк оплати за договором поставки від 30.07.2020 року № 30/07-092 ще не настав.

За змістом ст. 511 Цивільного кодексу України, зобов`язання не може створювати обов`язку для третьої особи.

Згідно з ч. 2 ст. 528 Цивільного кодексу України, у разі покладення виконання обов`язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов`язання залишається боржник, а не така особа.

Суд звертає увагу відповідача на приписи ст. 663 Цивільного кодексу України, відповідно до яких продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин заданих умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, суд доходить до висновку про те, що будь яка треття особа не може відповідати за обов`язки відповідача, визначені договором, оскільки не є зобов`язаною стороною за договором, а умови договору не спричиняють для неї будь- яких обов`язків, відтак відповідач як самостійна юридична особа, повинен нести самостійну відповідальність за невиконання умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а ст.ст. 525,526 Цивільного кодексу і ст. 193 Господарського кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ч.2 ст. 617 Цивільного кодексу, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року відсутність коштів не виправдовує бездіяльність відповідача та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

За своїм характером договір поставки від 30.07.2020 року № 30/07-092 є договором купівлі-продажу, який за своєю правовою природою є відплатним договором, при цьому право продавця вимагати оплати поставленого товару, якому кореспондується відповідний обов`язок покупця, а саме оплатити товар у погоджений строк, якщо інший порядок оплати не погоджений сторонами у договорі

В силу ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Подія є явищем об`єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб`єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Поряд з цим ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

З аналізу наведеної норми слід, що відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не являється, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Отже, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що умова, викладена сторонами в п.п. 7.2 договору, не відповідає приписам ст.ст. 528, 617, Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України, оскільки стосується лише обов`язку відповідача, при цьому, ніяким чином не обумовлюючи відповідного обов`язку позивача з отримання своєчасної оплати за здійснену поставку товару, а по-друге, не відповідає критерію невідомості щодо можливості її настання, оскільки має характер вірогідної.

Тобто укладаючи договір з такою умовою, сторони припускали і розраховували саме на належне виконання свого обов`язку з поставки товару та його своєчасної оплати.

Водночас суд зазначає, що умова про надходження коштів від третьої особи не може вважатися строком оплати відповідача за договором поставки від 30.07.2020 року № 30/07- 092, оскільки її настання залежить від суб`єктивної поведінки особи та її вольових дій, а відтак не носить неминучого характеру, який притаманний поняттю строку.

Також, суд наголошує, що сам договір між відповідачем та будь якою третьої стороною в матеріалах справи відсутній.

Отже, враховуючи існування у відповідача заборгованості за Договором поставки від та невиконання відповідачем цих вимог в семиденний строк, позивач доходить висновку, що строк виконання спірного зобов`язання настав.

Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ч. 1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду договір про надання адвокатських послуг від 10.12.2020р. № 30-038/20, додаткова угода № 1 до договору від 10.12.2020р. № 30-038/20, акт приймання-передачі наданих послуг від 21.05.2021р., рахунок -фактура №1-038-А/21 від 13.04.2021 та виписка по рахунку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 8 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу на загальну суму 10000 грн., підтверджені наявними в матеріалах справи доказами та підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА ЗЕРНОВА СТОЛИЦЯ" (вул. Велика Арнаутська, буд.61, Одеса, 65012, код 42397155) на користь ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "ЛЕВАДНЕ" (с. Левадне, Токмацький район, Запорізька область,71760, код 32721417) основну заборгованість у розмірі 1093023,56грн., пеня у розмірі 56058,60грн., 3% річних 13981,02грн., інфляційні у розмірі 30823,25грн., 16798,30 грн. судового збору та 10 000грн. судових витрат на правову допомогу.

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

Повний текст складено 07 червня 2021 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов