Рішення № 97447615, 28.05.2021, Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

У к р а ї н а

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

28.05.2021 2/394/139/21

394/85/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2021 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого: судді - Запорожець О.М.

при секретарі: Лясковській О.М.

за участю адвоката: Іванченко В.В.

представника ПСП «Лан»: Бондаренко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства «ЛАН» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом її повернення та скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася з позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки площею 4,35 га, яка розташована на території Новоархангельської селищної ради Новоархангельського району Кіровоградської області та має цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3523655100:02:000:0556.

Повідомленням про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до цих відомостей) до Державного земельного кадастру від 04.12.2019 року Державний кадастровий реєстратор повідомив її про те, що згідно «Книг записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди» зареєстровано договір оренди, який укладений між ПСП «ЛАН» та гр. ОСОБА_1 за № 040637600207 від 18.10.2006 року на 25 років.

На підтвердження наявності зазначеного договору, 16.12.2019 року позивачка в усному порядку звернулася до відповідача та попросила видати її екземпляр спірного договору, проте відповідачем була надана лише його копія.

Натомість, позивачка не підписувала зазначений договір. Дійсно, відповідач використовував належну позивачці земельну ділянку та виплачував позивачці орендну плату, але за усною домовленістю. Відповідач ніколи не пропонував позивачці укласти договір оренди земельної ділянки, тим паче на такий значний строк - 25 років. Про відсутність волевиявлення позивачки на укладення договору свідчить також відсутність інформації про зареєстровані обтяження за спірним договором оренди і в Державному земельному кадастрі, і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Маючи на меті відновити своє порушене право позивачка звернулася до Новоархангельського районного суду Кіровоградської області з позовною заявою, якою просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.08.2006 року укладеного між позивачкою та відповідачем і зареєстрований у Новоархангельському відділі КРФЦ ДЗК 18.10.2006 року за № 207.

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03.09.2020 року у справі № 394/38/20 позовну заяву задоволено, встановлено, що згідно із висновком експерта № 1775/1776/20-27 від 02.06.2020 року підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди земельної ділянки від 20.08.2006 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПСП «Лан», який зареєстрований у Новоархангельському відділенні КРФЦДЗК 18 жовтня 2006 року за № 207, який міститься на 5-й сторінці у розділі «Підписи сторін», в графі «Орендодавець», в акті про передачу та прийом земельної ділянки в натурі від 20 серпня 2004 року (Додаток 1), який міститься в графі «Земельну ділянку передав», в акті визначення меж земельної ділянки в натурі від 20 серпня 2004 року (Додаток 2), який міститься в графі «Орендодавець», виконані не самою ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування її підпису.

В свою чергу постановою Кропивницького апеляційного суду від 14.01.2021 року рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03.09.2020 року у справі № 394/38/20 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Зазначена постанова Кропивницького апеляційного суду обґрунтована тим, що в процесі розгляду справи № 394/38/20 змінилася судова практика та Велика Палата Верховного Суду вказала, що ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Також в постановою Кропивницького апеляційного суду від 14.01.2021 року у справі № 394/38/20 встановлено, що «Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписував та істотних умов цього договору не погоджував».

Тобто, під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства «Лан» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації не підлягає доказуванню обставина щодо не підписання позивачкою договору оренди земельної ділянки від 20.08.2006 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПСП «Лан», який зареєстрований у Новоархангельському відділенні КРФЦДЗК 18 жовтня 2006 року за № 207, оскільки такі обставини встановлені рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03.09.2020 року та постановою Кропивницького апеляційного суду від 14.01.2021 року у справі № 394/38/20.

Позивачка просить суд зобов`язати відповідача повернути їй земельну ділянку площею 4,35 га, кадастровий номер 3523655100:02:000:0556, що розташована на території Новоархангельської селищної ради Новоархангельського району Кіровоградської області та має цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 20.08.2006 року, укладений між позивачкою та відповідачем і зареєстрований у Новоархангельському відділі КРФЦ ДЗК 18.10.2006 р. за № 207; стягнути з відповідача на її користь судовий збір та витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги /а.с.1-5/.

Разом з тим представник відповідача надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому зокрема зазначив, що вважає позовні вимоги позивачки незаконними, необґрунтованими та таким які направлені виключно на дострокове припинення орендних відносин, які виникли у сторін на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки від 20.08.2006 року, з огляду на наступне:

20 серпня 2006 року між позивачкою та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3523655100:02:000:0556, загальною площею 4,3511 га, що знаходиться в адміністративних межах Новоархангельської селищної ради Новоархангельського району Кіровоградської області, який зареєстровано у Новоархангельському відділ КПФ ЦДЗК про що у державному реєстрі вчинено запис від 18.10.2006 року за № 207, строком на 25 років. Тобто строк дії договору оренди укладеного між позивачкою та відповідачем спливає 18.10.2031 року.

У першу чергу, вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що даний позов та наявність іншого судового процесу (справа № 394/38/20), який ініційовано позивачкою на початку 2020 року, вказує на те, що позивачка використовує будь-які дії та способи з метою дострокового припинення дії договору оренди земельної ділянки від 20.08.2006 року, строк дії якого закінчується 18.10.2031 року.

Також, звернув увагу суду на те, що з моменту укладення договору оренди до моменту звернення позивачкою до суду з позовом про розірвання договору оренди, який позивачка нібито підписувала, позивачка, починаючи з моменту укладення договору оренди і до сьогоднішнього дня від відповідача виконання умов договору, а саме, отримувала орендну плату за користування позивачкою земельною ділянкою, про що свідчить довідка про отримання позивачкою орендної плати №71 від 04.03.2021 року, відомості на виплату грошей за 2015, 2016 та 2017 роки та відомостей на реалізацію сільськогосподарської продукції за 2015, 2016, та 2017 роки за умовами яких, ОСОБА_1 , отримувала грошові кошти за договором оренди. На відомостях міститься власноручний підпис ОСОБА_1 , що вказує на те, що позивачка починаючи з 2006 року по 2019 рік отримувала орендну плату.

Крім того, вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що сума орендної плати, яка виплачувалась позивачці, є ні більшою ні меншою, а повністю відповідає сумі орендної плати, яку отримували у даний період інші орендодавці земельних ділянок, які перебували у користуванні відповідача, що підтверджується довідкою № 73 від 04.03.2021 року.

По-друге: в обґрунтування підстав та предмету позову, позивачка посилається на нібито досліджені судами по справі № 394/38/20 всіх матеріалів справи в тому числі й висновок експерта №1775/1776/20-27 від 02.06.2020 року, яким нібито встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 на договорі оренди від 20.08.2006 року укладеного між ОСОБА_1 та ПСП «ЛАН» виконано не самою ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування її підпису.

Проте, з таким твердженням позивачки повністю не погоджується, оскільки щодо висновку експерта №1775/1776/20-27 від 02.06.2020 року, вважає, доводи позивачки про те, що матеріали справи №394/38/20, серед яких мав би бути дослідженим висновок експерта №1775/1776/20-27, є недостатніми та недопустимим доказами у даній справі, оскільки, в апеляційній скарзі, з поміж інших підстав обґрунтування апеляційної скарги на рішення суду по справі № 394/38/20, містилось обґрунтування того, що почеркознавча експертиза (№394/38/20) проведена з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5, а висновок експерта у даній справі не може бути достатнім та допустимим доказом, оскільки виконаний з порушенням вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що експертизу по справі №394/38/20 проведено з порушенням Інструкції, оскільки експертом використано для проведення експертизи меншу кількість вільних зразків а ніж визначено їх кількість Інструкцією, вважає, що посилання позивачки на висновок експерта №1775/1776/20-27 (отриманого у справі № 394/38/20) є недопустимим, оскільки висновок експерта, отриманий позивачкою в іншій справі поза межами даного судового розгляду не може бути доказом того, що позивачка не підписувала договір оренди та не перебувала з відповідачем у договірних відносинах.

По-третє в обґрунтування позовних вимог, позивачка в позові вказує на те, що договір оренди вона не підписувала, а відповідач використовував належну їй земельну ділянку та виплачував орендну плату, але за усною домовленістю.

Проте, таке твердження позивачки є необґрунтованим, надуманим та таким, яке направлено виключно на заведення суду в оману.

Як зазначалось раніше, договір оренди між позивачкою та відповідачем укладено 20 серпня 2006 року.

Позивачка звернулась до відповідача з первинним позовом у 2020 році, з повторним позовом у 2021 році, тобто, виходячи з тверджень позивачки, з 2006 року по 2020 рік включно, позивачка не знала, що земельна ділянка, яка належить їй на праві власності, перебуває у користуванні позивачки без належним чином оформленого договору оренди.

Тобто, всі 14 років на протязі яких, відповідач без договору оренди використовував земельну ділянку, позивачку влаштовували, і на 14 році таких відносин позивачка виявила, що договір оренди вона не підписувала, а користування земельною ділянкою базується виключно на усних домовленостях з відповідачем.

Крім цього, звернув увагу суду на ту обставину, що саме з 2006 року, відповідно до довідки про виплату орендної плати №71 від 04.03.2021 року відповідач розпочав виплату позивачці орендної плати за користування земельною ділянкою, як стверджує позивачка «за усною домовленістю», що за дивним збігом обставин, співпало у часі з датою укладення договору оренди земельної ділянки від 20.08.2006 року, що додатково вказує на те, що позивачка знала про те, що між нею та відповідачем існують договірні зобов`язання, та про те, що нею особисто підписано договір оренди, строк дії якого закінчується 18.10.2031 року.

Всі вищевикладені факти свідчать про те, що уклавши з товариством договір оренди, позивачка погодилась з усіма умовами договору оренди, на протязі 2006-2019 років добровільно належним чином приймала виконання умов договору оренди від відповідача. Доказами того, що позивачка знала про існування договору оренди від 20.08.2006 року, укладеного між позивачкою та відповідачем, є довідка про виплату орендної плати за 2006-2019 років, відомості про виплату про виплату грошей за 2015, 2016 та 2017 роки та відомості на виплату сільськогосподарської продукції за 2015, 2016 та 2017 роки, які позивачка особисто підписувала та сума орендної плати, яка виплачувалась позивачці щороку (така ж сума орендної плати, яку отримували й інші орендодавці), а тому твердження про те, що користування земельною ділянкою відбувалось за усною домовленістю повністю спростовується вищенаведеними доказами.

Крім цього, додав до матеріалів справи копію заяви від 18.07.2017 року, яку ОСОБА_1 адресовану відповідачеві, за умовами якої, ОСОБА_1 просить виплату орендної плати за 2017 рік, за надану нею у користування ПСП «ЛАН» земельну ділянку за договором оренди з зазначенням у заяві договору оренди та кадастрового номеру земельної ділянки, у грошовій формі, що додатково вказує на те, що позивачка з 2006 року по 2021 рік включно знала про існування між нею та відповідачем договірних відносин, які оформлені договором оренди, як і те, що строк дії цього договору закінчується 18.10.2031 року.

Зі свого боку, вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що у 2006 році, позивачка особисто підписала договір оренди від 20.08.2006 року, за яким у користування відповідачеві передала земельну ділянку площею 4,3511 га, право користування якою за відповідачем зареєстровано у встановленому законодавством порядку до 18.10.2031 року.

Договір оренди землі, примірник якого зберігається в підприємства, в розділі «Підписи сторін» в «Орендодавець» міститься два підписи, один з яких належить власнику земельної ділянки, а саме ОСОБА_1 , що свідчить про те, що станом на дату підписання спірного договору оренди землі, волевиявлення позивача відповідало його внутрішній волі.

Звернув увагу суду на наявність в розділі договору «Реквізити сторін» надпису «підпис підтверджую», підпису та печатки селищного голови або іншої посадової особи Новоархангельської селищної ради. На його думку, даний напис зроблено керуючись ст. 78 Закону України «Про нотаріат» відповідно до положень даної статті, у редакції Закону, що діяла на час вчинення такого запису, нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. На угоді може бути засвідчена справжність підпису особи, що підписалась за іншу особу, яка не могла це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин. Нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, засвідчуючи справжність підпис; посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

По-четверте вважає за необхідне звернути увагу суду на ту обставину, що позивачка звернулася до суду із пропущенням строку позовної давності.

Навіть якщо припустити, що позивачка не знала про існування договору оренди, оскільки за її твердженням, відповідач використовував земельну ділянку позивачки «за усною домовленістю», вважає, що отримання позивачем орендної плати у 2015, 2016 та 2017 році, що підтверджується відомостями про виплату грошей, свідчить про те, що у 2015 році позивачка знала про те, що належна їй на праві власності земельна ділянка, перебуває у користуванні відповідача на підставі договору оренди від 20.08.2006 року.

На думку представника відповідача, позивачка маніпулює фактом незнання про існування договору оренди, його не підписання, з метою не допустити застосування відповідачем положень закону, щодо строків давності на звернення до суду з вимогою про захист своїх цивільних прав.

Щодо понесених витрат на правову допомогу:

Відповідач не погоджується із заявленою позивачкою сумою витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.

До позовної заяви позивачкою додано додаток до позовної заяви з зазначенням попередньої суми судових витрат, які позивачка понесла та планує понести з посиланням нібито на укладений договір №58/19 від 18.12.2019 року про надання правової допомоги, проте позивачкою до позовної заяви не надано копії договору між позивачем та адвокатом про надання правової допомоги.

На підтвердження понесення витрат, позивачка не надала суду та відповідачу, жодних доказів, того, що ним було надано послуги по наданню правничої допомоги на підставі договору з позивачкою, з наданого позивачкою до позову розрахунку, відповідач не має змоги встановити, який фактично час представник позивачки витратив на складання позовної заяви.

Враховуючи все вищевикладене, вважає що позовні вимоги позивачки є незаконними необґрунтованими та такими, які суперечать наявним у матеріалах справи доказам, підтверджують наявність між сторонами договірних зобов`язань, які базуються на договорі оренди земельної ділянки від 20.08.2006 року, який підписано особисто його сторонами, а позов позивачки таким, що подано після спливу строку позовної давності у межах якого, позивачка має право звернутись за захистом свого порушеного права, у зв`язку з цим у задоволенні позову має бути відмовлено повністю.

Представник відповідача просив суд відмовити позивачці у задоволенні позову у повному обсязі /а.с.70-73/.

Представник позивачки скориставшись своїм правом в інтересах позивачки подав суду відповідь на відзив, у якому зазначив, що у своєму відзиві відповідач зазначає, що позивачка, починаючи з моменту укладення договору оренди і до сьогоднішнього дня приймала від відповідача виконання умов договору, а саме, отримувала орендну плату за користування відповідачем земельною ділянкою, про що свідчить довідка про отримання позивачкою орендної плати №71 від 04.03.2021 року, відомості на виплату грошей за 2015, 2016 та 2017 роки та відомостей на реалізацію сільськогосподарської продукції за 2015, 2016, та 2017 роки, за умовами яких, ОСОБА_1 , отримувала грошові кошти за договором оренди. На відомостях міститься власноручний підпис ОСОБА_1 , що вказує на те, що позивачка починаючи з 2006 року по 2019 рік отримувала орендну плату.

Зазначені доводи відповідача суперечать висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 28.11.2019 року по справі 136/214/18.

Відповідач зазначає, що висновок експерта №1775/1776/20-27 від 02.06.2020 року проведений з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, а тому у даній справі не може бути достатнім та допустимим доказом.

Зазначені доводи відповідача не відповідають висновку Верховного Суду викладеного в Постанові по справі № 761/29966/16-ц від 18.12.2019 року.

Зокрема, наголошуючи на незаконності висновку експерта №1775/1776/20-27 від 02.06.2020 року, відповідач не надає жодних доказів такої незаконності, що прямо суперечить центральному інституту цивільного процесуального права, як доказування.

Тому в частині заперечення експертизи №1775/1776/20-27 від 02.06.2020 року доводи відповідача не заслуговують на увагу.

У відзиві відповідач звернув увагу суду на наявність в розділі договору «Реквізити сторін» надпису «підпис підтверджую», підпису та печатки селищного голови або іншої посадової особи Новоархангельської селищної ради. На думку відповідача, даний напис зроблено керуючись ст. 78 Закону України «Про нотаріат», відповідно до положень даної статті, у редакції Закону, що діяла на час вчинення такого запису, нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. На угоді може бути засвідчена справжність підпису особи, що підписалась за іншу особу, яка не могла це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин. Нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

В даному випадку відповідач знову невірно тлумачить норми матеріального права, що регулюють даний вид правовідносин, що підтверджується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗУ «Про нотаріат» в редакції яка діяла на час підписання спірного договору, нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.

Відповідно до частини другої зазначеної статті, на угоді може бути засвідчена справжність підпису особи, що підписалась за іншу особу, яка не могла це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин.

Отже, підпис не встановленої особи та печатка Новоархангельської селищної ради в спірному договорі є нікчемною оскільки не відповідає вимогам норм чинного законодавства які діяли на дату укладання такого договору, зокрема представник органу місцевого самоврядування не мав права посвідчувати підпис в договорі оренди землі.

Більш того додаток N 21 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів (в редакції на момент укладання спірного договору) визначає форму та структуру здійснення посвідчувального напису про засвідчення справжності підпису, в свою чергу посвідчувальний напис підпису на спірному договорі не відповідає формі та змісту визначеному у вказаному додатку.

Щодо застосування строків позовної давності представник позивачки посилався на практику Великої Палати Верховного Суду. Також зазначив, що поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом її повернення та скасування державної реєстрації.

А тому в даному провадженні позовна давність не застосовується.

Щодо понесених витрат на правову допомогу відповідач зазначає, що позивачкою до позовної заяви не надано копії договору між позивачкою та адвокатом про надання правової допомоги та те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката мас бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На етапі підготовки позовної заяви на виконання ст. 175 ЦПК України позивачка вказала орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які вона очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

В свою чергу на етапі підготовки заяви не можливо спрогнозувати реальну кількість потрачених годин адвокатом на підготовку процесуальних документів та кількість засідань, які можуть відбутися у даній справі від чого залежить визначення реальної суми, понесених судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, тому за наявності ст. 246 ЦПК України у позивачки наявне право до закінчення судових дебатів у справі подати заяву про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті з поданням доказів, що підтверджують розмір, понесених нею судових витрат.

Отже, враховуючи доводи зазначені у даній відповіді на відзив аргументи відповідача, що зазначені у відзиві спростовуються та є такими, що необґрунтовані та не відповідають дійсним обставинам справи /а.с.111-114/.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача зазначив, що зокрема, позивачка у відзиві зазначає, що не підлягає доказуванню обставина, щодо не підписання позивачкою договору оренди земельної ділянки від 20.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП «ЛАН», оскільки такі обставини встановлені рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03.09.2020 року та постановою Кропивницького апеляційного суду від 14.01.2021 року у справі № 394/38/20, зокрема підтверджуються висновком експертизи № 1775/1776/20-27 від 02.06.2020 року.

Позивачка стверджує, що дані судові рішення мають преюдиційний характер, а факт не підписання позивачкою договору оренди земельної ділянки від 20.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП «ЛАН» є встановленим та не підлягає доказуванню в рамках справи, що розглядається.

Водночас, позивачкою не враховано, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій справі, якщо дане рішення набрало законної сили.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Верховний Суд зауважив, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли рішення набрало законної сили, то в інших випадках ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Звернув увагу суду на те, що рішення Новоархангельського районного суду від 03.09.2020 року у справі № 394/38/20 не набрало законної сили, оскільки було скасовано постановою Кропивницького апеляційного суду від 14.01.2021 року, а отже обставини, встановлені даним рішенням суду, не можуть мати преюдиційного значення.

Крім того, постановою Кропивницького апеляційного суду рішення Новоархангельського районного суду від 03.09.2020 року скасовано через неправильне застосування норм процесуального права. Розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження, висновок експертизи апеляційним судом не досліджувався. Тому обставини, встановлені даною постановою апеляційного суду, взагалі не можуть мати преюдиційного значення для справи, що розглядається.

Тобто, обставини того, чи підписувався позивачем договір оренди земельної ділянки від 20.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП «ЛАН» підлягають доведенню та встановленню на загальних підставах та повинні бути підтвердженими належними доказами.

Крім того, позивачка у відповіді на відзив зазначає, що посилання відповідача у відзиві на справу № 338/180/17 та доктрину venire contra factum proprium є не доречним та таким, що не заслуговує на увагу. Однак таке твердженням позивачки є вкрай невірним з огляду на наступне.

Одним з перших принципів договірного права, що знайшов своє застосування у практиці Верховного Суду, став естопель (лат. venire contra factum proprium). Цю доктрину належить розглядати як таку, що забороняє особам діяти всупереч попередній поведінці, уособлюючи принцип добросовісності дій особи, закладений у ст. 3 Цивільного кодексу України.

Його правозастосування розпочалося ще з висловлення суддями В. І. Журавель та В. І. Кратом окремої думки у справі №596/2472/16-ц, за обставинами якої орендодавець намагався оспорити договір оренди земельної ділянки через те, що на ньому не було його підпису. Судді зазначили, що ця поведінка орендодавця є суперечливою та недобросовісною, оскільки він отримував орендну плату від орендаря (понад 4 роки), тим самим підтвердивши, що зобов`язання виконують обидві сторони. Ця окрема думка стала підґрунтям для позиції Верховного Суду в інших справах, зокрема щодо оцінки процесуальних дій сторін.

По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppels - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Загалом у тому чи іншому ракурсі застосування Верховним Судом естопеля вже відмічалося в справах № 390/34/17, № 903/394/18, № 911/205/18 та інших.

Зокрема, починаючи з моменту укладення і до сьогоднішнього моменту договір оренди землі виконувався сторонами. Підприємство обробляло земельну ділянку, дотримувалось сівозміни та забезпечувало збереження родючості ґрунту, а ОСОБА_1 отримувала встановлену, згідно договору орендну плату. Варто зазначити, що за час дії договору підприємство неодноразово піднімало розмір орендної плати за земельну ділянку в односторонньому порядку. Так, на момент укладення договору розмір орендної плати становив 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а на сьогоднішній день розмір орендної плати становить 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Щодо понесених витрат на правову допомогу зазначив наступне.

Постановою Верховного Суду України від 03.11.2020 року у справі №810/3213/16 визначено, що склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, має бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним у порівнянні з ціною позову. Суд має також враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Посилався на практику Верховного Суду України та Європейського суду з прав людини.

Враховуючи викладене, наголосив, що позивачка, не надала суду та відповідачу жодних доказів того, що їй було надано послуги по наданню правничої допомоги на підставі договору та детального опису виконаних робіт і наданих адвокатом послуг.

Вважав, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі. Звернувшись до суду, позивачка порушила строки позовної давності, намагається маніпулювати фактами та заздалегідь вводить в оману суд та інші сторони справи /а.с.116-117/.

Крім того представник відповідача подав суду заяву про застосування строків позовної давності на підставі ст. 257 ЦК України /а.с.74-75/.

Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, а також стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Ч. 1 ст. 4 ЦПК України наголошує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ч. 1 ст. 5 ЦПК України законодавець закріпив, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Ч. 1 ст. 30 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Даний позов підсудний Новоархангельському районному суду, оскільки нерухоме майно (земельна ділянка) розташоване на території Новоархангельського району Кіровоградської області.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,35 га, кадастровий номер 3523655100:02:000:0556, яка розташована на території Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області (світлокопія витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3510149492019 від 05.11.2019 року) /а.с.16-21/.

20 серпня 2006 року між ПСП «Лан» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, площею 4,35 га, терміном на 25 років, який зареєстрований у Новоархангельському відділі КРФЦДЗК 18 жовтня 2006 року за № 207 /а.с.10-15/.

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 вересня 2020 року вирішено визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20 серпня 2006 року, який укладений між ОСОБА_1 та ПСП «Лан», який зареєстрований у Новоархангельському відділенні Кіровоградської регіональної філії ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18 жовтня 2006 року за № 207. Вирішено питання про судові витрати /а.с.26-29/.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 14 січня 2021 року вирішено апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Лан» задовольнити. Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03.09.2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Лан» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовити /а.с.30-37/.

Рішення суду апеляційної інстанції в розумінні ч. 5 ст. 82 ЦПК України має преюдиційний характер щодо встановлених обставин.

Так в зазначеному рішенні суду апеляційної інстанції встановлено обставини, а саме що згідно з висновком експерта № 1775/1776/20-27 від 02.06.2020 року підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди земельної ділянки від 20.08.2006 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПСП «Лан», який зареєстрований у Новоархангельському відділенні КРФЦДЗК 18 жовтня 2006 року за № 207, який міститься на 5-й сторінці у розділі «Підписи сторін», в графі «Орендодавець», в акті про передачу та прийом земельної ділянки в натурі від 20 серпня 2004 року (Додаток 1), який міститься в графі«Земельну ділянку передав », в акті визначення меж земельної ділянки в натурі від 20 серпня 2004 року (Додаток 2), який міститься в графі«Орендодавець », виконані не самою ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування її підпису/а.с.30-37, 48-58/.

Щодо виниклого спору суд застосовує наступні норми права.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: «такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога останнім не пред`являлася у позові належить відмовити. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) зазначено, що: «реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, реєстрація права оренди на вищевказану земельну ділянку, коли договір оренди фактично не підписаний однією із сторін, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

А тому з наведених підстав враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивачки щодо повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, оскільки правочину (договору оренди землі) вона з відповідачем не підписувала, а тому не було її фактичного волевиявлення.

Розглядаючи заяву відповідача про застосування до вимог позивачки наслідків пропуску строку позовної давності, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом повернення цього майна в користування. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зауважує наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою , включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, позивачці було надано правничу допомогу адвокатом Іванченко В.В. відповідно до ордеру на надання правничої (правової) допомоги та договору про надання правничої допомоги, відповідно до розрахунку суми судових витрат позивачки на правничу допомогу, вартість послуг на правову допомогу становить 14850 грн., крім того при зверненні до суду позивачкою було сплачено судовий збір в сумі 908 грн., а тому наявні всі правові підстави для стягнення зазначених коштів з відповідача на користь позивачки.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 202, 203, 204, 205, 207, 215, 256, 261, 267, 387, 391, 627, 638 ЦК України, ст.ст. 14, 15 Закону України «Про оренду Землі», ст. ст. 2, 3, 4, 5, 12, 15, 16 30, 77, 78, 79, 80, 82, 133, 134, 137, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов задовольнити в повному обсязі.

Зобов`язати приватне сільськогосподарське підприємство «ЛАН» негайно, після набранням рішенням законної сили, повернути у користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,35 га, кадастровий номер 3523655100:02:000:0556, яка розташована на території Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області.

Скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки укладеного 20 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та приватним сільськогосподарським підприємством «ЛАН», який зареєстрований у Новоархангельському відділі КРФЦДЗК 18 жовтня 2006 року за № 207.

В задоволенні заяви представника приватного сільськогосподарського підприємства «ЛАН» про застосування строків позовної давності по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства «ЛАН» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом її повернення та скасування державної реєстрації - відмовити.

Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства «ЛАН» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 908 грн. та витрати понесенні на правничу допомогу у сумі 14850 грн., а всього підлягає стягненню 15758 /п`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят вісім/ гривень.

Ідентифікаційні дані учасників:

ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , паспорт громадянина серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Приватне сільськогосподарське підприємство «ЛАН», місце знаходження вул. Слави, 140 смт Новоархангельськ Кіровоградської області, код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 03757040.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Копію даного рішення негайно після постановлення направити сторонам.

Повний текст рішення виготовлено 07.06.2021 року.

Суддя: