Рішення № 97447141, 13.05.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/7518/19

№ 2/183/495/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Березою І.П.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Чернікової Л.І.

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру Дніпропетровської області, Підгородненської міської ради, ОСОБА_5 , державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець Ольги Петрівни про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення про реєстрацію та запису про право власності, скасування державної реєстрації, зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в :

27 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом.

Ухвалою суду від 28 листопада 2019 року позовна заява залишена без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

06 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою в новій редакції, згідно якої усунула недоліки первісної заяви.

На обґрунтування вимог, з урахуванням уточнених позовних вимог (в редакції від 14.05.2020 року) ОСОБА_1 посилалася на те, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно їй стало відомо, що рішенням за індексним номером 50541846 від 28.12.2016 року державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець О.П. зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223286500:03:015:0003 за ОСОБА_5 .

Підставою для державної реєстрації права власності стало рішення Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 41-43/VІІ від 02 грудня 2019 року.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що вказані дії відповідачів є незаконними та суперечать нормам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП № 087684, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №01-04-126-02346, вона, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,000 га, розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, яка була передана їй на підставі розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації № 1706 від 15 листопада 2004 року. Земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 1223286500:02:156:0002.

Позивач вказує, що на початку листопада 2019 року до неї звернулися невідомі їй особи з вимогою віддати їм урожай, зібраний зі спірної земельної ділянки, оскільки вони (з їх слів) є майбутніми власниками цієї земельної ділянки.

Коли позивач почала з`ясовувати, ситуацію, що виникла, то дізналася, що в Державному земельному кадастрі відносно її земельної ділянки не містяться відомості про кадастровий 1223286500:02:156:0002.

Рішенням № РВ-1201315592019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру державний реєстратор Відділу у Новомосковському районі головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) у зв`язку з перетином земельної ділянки з ділянкою, кадастровий номер 1223286500:03:015:0003, площа співпадає на 99,976%.

Позивач, перевіривши в мережі інтернет повідомлену їй інформацію відносно земельної ділянки з кадастровим номером 1223286500:03:015:0003 з`ясувала тип її власності: приватна власність; цільове призначення - 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; площа 2 га.

ОСОБА_1 вказує на те, що вона відкрито володіє та користується даною земельною ділянкою з 2004 року, за весь цей час сплачує земельний податок, що підтверджується довідкою.

Наразі її права в користуванні, володінні та розпорядженні належною їй земельною ділянкою обмежуються, зокрема не визнаються державою.

Зазначила, що до 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалися на підставі видачі Державних актів на право власності на землю.

Позивач наголошує на тому, що вона на законних підставах набула права власності на спірну земельну ділянку на підставі Державного акту, який ніким не скасований і не змінений, а тому державна реєстрація земельної ділянки на іншу особу відбулася з порушенням вимог закону та без врахування того, що спірна земельна ділянка належить їй.

Посилаючись на постанову ВСУ від 20 березня 2020 року у справі 155/1555/15, ОСОБА_1 стверджу, що право власності на спірну земельну ділянку вона набула на підставі державного акту на право приватної власності на землю в порядку, який був передбачений на той час. При цьому, зміни, що відбулися в законодавстві щодо порядку реєстрації права власності на землю не дають підстав вважати, що земельна ділянка була набута нею у власність з порушенням вимог закону, та її права на земельну ділянку, що підтверджуються державним актом припинилися.

ОСОБА_1 посилалася на те, що оскільки земельна ділянка є її власністю, та не перебувала у державній чи комунальній власності, Спаська сільська рада не мала права від імені територіальної громади розпоряджатися нею на власний розсуд. Вийшовши за межі своєї компетенції, Спаська сільська рада втрутилась у приватну власність позивача без достатніх на те підстав та всупереч вимогам закону.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 2,00 га, кадастровий номер 1223286500:02:156:0002, яка розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області;

- визнати незаконним та скасувати рішення Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 41-43/VІІ від 02.12.2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - ОСОБА_5 »;

- скасувати рішення державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець Ольги Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 50541846 від 28.12.2019 16:39:34, - про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2,000 га за кадастровим номером 1223286500:03:015:0003, яка розташована на території Спаської сільської ради та скасувати запис про право власності: 34937050 державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець Ольги Петрівни про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2,000 га, за кадастровим номером 1223286500:03:015:0003, яка розташована на території Спаської сільської ради;

- скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, площею 2,000 га, за кадастровим 1223286500:03:015:0003, яка розташована на території Спаської сільської ради;

- зобов`язати відповідача в особі Державного кадастрового реєстраційного відділу у Новомосковському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області внести відповідні дані до Державного земельного кадастру, щодо права власності ОСОБА_1 відносно земельної ділянки площею 2,000 га, за кадастровим номером 1223286500:02:156:0002, яка розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 10 грудня 2019 року відкрите провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

08 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про забезпечення позову, в якій просила суд: накласти арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 1223286500:03:015:0003, яка розташована на території Спаської сільської ради; заборонити будь-яким особам, в тому числі Державним кадастровим реєстраторам, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки.

Ухвалою суду від 04 лютого 2020 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволена в повному обсязі.

Ухвалою суду від 17 вересня 2020 року залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача Спаської сільської пади Новомосковського району Дніпропетровської області - Підгородненську міську раду Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву посилався на необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог до нього, просив відмовити в задоволенні позову з огляду на наступне. Як вказує позивач і своїй заяві, існує перетин між земельною ділянкою, що належить їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП № 087684 із кадастровим номером 1223286500:02:156:0002 (не внесено до ДЗК) та земельною ділянкою із кадастровим номером 1223286500:03:015:0003. Ці дані підтверджуються відомостями з Державного кадастру, зокрема відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 1223286500:02:156:002 відсутні в Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація земельної ділянки, зокрема внесення відомостей про її межі здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою у відповідності до вимог ст.ст. 1,21 ЗУ «Про Державний земельний кадастр». При цьому, згідно до ст. 26 ЗУ «Про Землеустрій», розробники документації із землеустрою є відповідальними за якість робіт із землеустрою. Після узгодження меж та розроблення документації із землеустрою можливе внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру відповідно до ч. 15 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 року № 1051. Що стосується скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 1223286500:03:015:0003, представник відповідача вказує, що за даними Державного земельного кадастру дана земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 30.09.2017 року, розробник якої ТОВ «Дніпроземсервіс» ОСОБА_6 , право власності на зазначену земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_5 23.12.2019 року за № 34937050. Позивачу ОСОБА_1 державним кадастровим реєстратором рішенням від 06.11.2019 року було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку з наявністю перетину із земельною ділянкою з кадастровим номером 1223286500:03:015:0003, площа співпадає на 99,976%. Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Тобто, починаючи з 01 січня 2013 року органи Держгеокадастру не мають повноважень щодо проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки відповідно не мають повноважень щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень будь-яких відомостей стосовно речових прав на земельні ділянки. Наразі до органі Держгеокадастру інформація щодо виникнення або припинення прав на землю надходить лише в порядку електронної взаємодії після проведення державним реєстратором прав відповідних реєстраційних дій. Відповідно до ст. 791 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Що стосується вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 1223286500:02:156:0002, представник відповідача посилався на їх необґрунтованість, оскільки право власності у позивача на вказану земельну ділянку виникло на підставі Державного акта на право власності на землю серії ДП № 087684.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_4 у відзиві на позовну заяву заперечував проти вимог позивача, просив в позові відмовити. Зазначив, що згідно п. 2 прикінцевих те перехідних положень ЗУ «Про Державний земельний кадастр», земельні ділянки, прав власності (користування), на які виникло до 2004 року вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо кадастрові номери земельних ділянок були визначені (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують прав на земельну ділянку), але не присвоєні до 01 січня 2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, без подання електронного документа та стягнення плати за державну реєстрацію земельної ділянки, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 01 січня 2013 року в порядку, встановленому законом. У разі якщо до 01 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у т.ч. на умовах оренди, а відомості про таку земельну ділянку не внесені до Державного кадастру земель, державна реєстрація такої земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеної технічної документації із землеустрою в порядку, встановленому законом. Так, кадастрові номери земельних ділянок, визначені відповідно до Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затвердженого постановою КМУ від 18.08.2010 року № 749, але не присвоєні, вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, без подання електронного документа, якщо така документація затверджена в установленому законом порядку до 01 січня 2013 року. Так, у розпорядженні голови Новомосковської районної державної адміністрації від 15.11.2004 року № 1706 визначено, що розглянуто технічну документацію із землеустрою щодо складення державного акту на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 , розроблену КП БТІ «Інвентаризатор». Відповідач вважає, що кадастровий номер 1223286500:02:156:0002 присвоєний земельній ділянці на підставі технічної документації, а тому державна реєстрація якої повинна була здійснюватися саме на підставі цієї документації та позивач мала право звернутися з заявою до Державної служби України з питань геодезії, натомість остання звернулася у 2019 році до ПП «Новомосковське бюро експертної оцінки» та замовила виготовлення іншої технічної документації. Вважає, що на сьогоднішній день за позивачем відсутня належна державна реєстрація спірної земельної ділянки. Докази про встановлення меж, розроблення технічної документації на підставі якої присвоєне кадастровий номер і затвердження її у визначеному законом порядку, що могло б свідчити про набуття права власності на спірну земельну ділянку у визначених межах, позивач та її представник не надали. З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає, що позивач ОСОБА_1 належних та допустимих доказів неправомірності прийняття Спаською сільською радою оскаржуваного рішення не надала. Крім того, посилається на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є фактичними вимогами про позбавлення права власності відповідача ОСОБА_5 в той час як не навела жодних доказів неправомірності виділення земельної ділянки ОСОБА_5 .

У відповіді на відзив представник позивача посилався на обставини, викладені в уточненій позовній заяві в редакції від 14.05.2020 року, наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 04 березня 2021 року підготовче провадження у справі закрите, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в уточненій позовній заяві та відповіді на відзив, просив позов задовольнити.

Представники відповідачів: ОСОБА_5 та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, кожен окремо, в судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на обставини, викладені у відзивах, просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача - Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши надані сторонами письмові докази, дійшов такого висновку.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,000, га кадастровий № 1223286500:02:156:0002, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. Право власності на земельну ділянку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ДП № 087684, виданого18 листопада 2004 року Новомосковською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації № 1706 від 15 листопада 2004 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-04-126-02346.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 за період з 2004 року по 2019 рік постійно сплачувала податок на землю (пай), площею 2,000 га, кадастровий номер 1223286500:02:156:0002, заборгованість з оплати податку на землю відсутня, що підтверджується довідкою Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 414 від листопада 2019 року.

Позивач звернулася до державного реєстратора Відділу у Новомосковському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) відносно належній їй на праві власності, проте рішенням № РВ-1201315592019 від 06 листопада 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у внесенні відомостей про земельну ділянку у зв`язку з наявністю перетину її земельної ділянки з ділянкою № 1223286500:03:015:0003, площа співпадає на 99,976%.

Відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 2,000 га, кадастровий номер № 1223286500:02:156:0002 за позивачем ОСОБА_1 відсутні.

В той же час, з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 11 березня 2020 року вбачається, що земельна ділянка площею 2,000 га, цільове призначення: 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1223286500:03:015:0003 належить на праві власності відповідачу ОСОБА_5 та зареєстрована 23 грудня 2019 року Магдалинівською районної державною адміністрацією (номер запису про право в державному реєстрі прав: 34937050.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 208243108 від 05 травня 2020 року вбачається, що 23 грудня 2019 року за відповідачем ОСОБА_5 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 1223286500:03:015:0003 (номер запису про право власності: 34937050 від 23.12.2019 року; державний реєстратор Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Гробець О.П.; підстава для державної реєстрації: рішення Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 02.12.2019 року № 41-43/VІІ; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50541846 від 28.12.2019 року).

У відповідності до рішення Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 02.12.2019 року № 41-43/VІІ затверджено відповідачу ОСОБА_5 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код - 01.01 ), площею 2,000 га, що розташована на території Спаської сільської ради за адресою: Спаська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, виготовленої: ТОВ «Дніпроземсервіс»; передано у приватну власність ОСОБА_5 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код - 01.01 ), площею 2,000 га, що розташована на території Спаської сільської ради за адресою: Спаська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223286500:03:015:0003; зобов`язано останню зареєструвати право власності на земельну ділянку згідно чинного законодавства.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів, судом встановлено, що з 18 листопада 2004 року позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-04-126-02346. Земельній ділянки було присвоєно кадастровий номер 1223286500:02:156:0002. Починаючи з 28 грудня 2019 року на спірну земельну ділянку була здійснена державна реєстрація права власності за відповідачем ОСОБА_5 , з присвоєнням кадастрового номеру 1223286500:03:015:0003.

Таким чином, між сторонами виник спір з приводу прийняття рішення Спаською сільською радою «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності за відповідачем ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку, власником якої є позивач ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Згідно статей 14, 41 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений або обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 125 цього Кодексу визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Приписами ст. 126 ЗК України (в редакції на час отримання позивачем державного акту) визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та направо постійного користування землею, договорів оренди землі.

Постановою КМУ від 02.04.2002 року № 449 «Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02.04.200 року № 449, обов`язковим реквізитом державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою став кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на момент отримання позивачем державного акту), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Постановою КМУ від 02.04.2002 року № 449 «Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02.04.200 року № 449 затверджено форму державного акта на право власності на земельну ділянку. Видавалися державні акти вказаного зразка державними органами земельних ресурсів при місцевих державних адміністраціях або органах місцевого самоврядування, підписувались головою місцевою державної адміністрації або органу самоврядування, атакож начальником державного органу земельних ресурсів.

Постановами КМУ від 16.10.2008 року № 926, від 12.11.2008 року № 1019 були змінені форми державного акта на право власності на земельну ділянку.

З 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності ЗУ «Про Державний земельний кадастр», державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, право власності позивач ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку набула на підставі Державного акта серії ДП № 087684, виданого 18 листопада Новомосковською районною державною адміністрацією, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 01-04-126-02346 в порядку, в передбаченому законом на той час. При цьому, зміни в законодавстві щодо порядку реєстрації права власності на землю не дає підстав вважати, що земельна ділянка набута позивачем у власність з порушенням вимог закону або її права на земельну ділянку припинилися. Спірній земельній ділянці у 2004 році присвоєно кадастровий номер, який не скасовано і не змінено, а тому державна реєстрація права власності за відповідачем ОСОБА_5 здійснена з порушенням вимог закону та без врахування того, що частина цієї землі є власністю позивача ОСОБА_1 .

Оскільки спірна земельна ділянка є власністю позивача ОСОБА_1 та не перебувала у державній чи комунальній власності, Спаська сільська рада не мала права розпоряджатися нею на власний розсуд. Вийшовши за межі своєї компетенції, сільська рада як орган місцевого самоврядування фактично втрутилась у приватну власність позивача без достатніх на те підстав та всупереч вимогам закону.

Згідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставах, в мажах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Так, у відповідності до п.1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формах рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Згідно зі ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За приписами п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, зокрема, відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У відповідності до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Відповідно до глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав, визначених законом. У разі визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.

Підпунктом в) пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16 квітня 2014 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що з 01 січня 2002 року відповідно до статті 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 року у відповідності із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок» від 5 березня 2009 року № 1066-УІ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз положень вказаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

За висновками суду, прийняте Спаською сільською радою рішення № 41-43/VІІ від 02 грудня 2019 року порушує приписи ЦК України, оскільки суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси позивача.

У частині 1 статті 190 Цивільного кодексу України зазначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, а положення Глави 23 Загальні положення про власність і Глави 29 Захист права власності передбачають поняття та правові механізми захисту права власності на майно у наведеному значенні.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і майном. До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі Іатрідіс проти Греції від 25.03.1999, заява №311107/96, п.54).

З аналізу вказаних положень вбачається, що майном є, в тому числі, і майнові права (наприклад, право власності та право користування майном - оренда), а відтак, від неправомірних посягань національним законодавством охороняється право власності не лише на саму річ, як об`єкт матеріального світу, а й на майнові права, які полягають, зокрема, у володінні та користуванні даною річчю.

Беручи до уваги, що право власності на спірну земельну ділянку в першу чергу виникло у позивача ОСОБА_1 , що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, зареєстрованим належним чином, з присвоєнням ділянці кадастрового номеру, суд вважає недопустимим порушувати її право на землю, яке виникло на законних підставах.

Доводи відповідачів щодо законності прийнятого Спаською сільською радою оскаржуваного рішення від 02 грудня 2019 року № 41-43/VІІ «Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» не базуються на законі, а тому не спростовують висновків суду.

У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення Спаської сільської ради від 02 грудня 2019 року № 41-43/VІІ «Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Щодо скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію та запису про право власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до ч. 13 ст. 791 ЗК України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про визнання протиправним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, допускається за умови визнання протиправним рішення про затвердження такої документації та припинення таких прав.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висвітлив актуальну практику (станом на березень 2021 рік) щодо захисту права власності та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно:

«1. Щодо залучення державного реєстратора як відповідача

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Якщо спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень, - цей спір не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Під час дослідження судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

2. Щодо скасування рішення державного реєстратора

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV (у редакції, чинній з 16.01.2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 Закону № 1952-IV, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 Закону № 1952-IV) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

3. Інше

Державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права.

Тобто відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Навіть якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Суд вважає, що державний реєстратор, керуючись приписами діючого законодавства, дотримався вимог закону при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, тобто відповідачем ОСОБА_5 , однак це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивачаОСОБА_1 .

Доводи представника відповідача ОСОБА_5 щодо законності державної реєстрації її права власності на спірну земельну ділянку не ґрунтуються на нормах закону, а тому не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з п. З ч. 2 ст. 16 ЦК України, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 02.12.2019 р. № 41-43/VII «Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»; скасувати рішення державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець Ольги Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 50541846 від 28.12.2019 р. 16:39:34 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2, 000 га., кадастровий номер 1223286500:03:015:0003, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та скасувати запис про право власності: 34937050 державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець Ольги Петрівни про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2, 000 га., кадастровий номер 1223286500:03:015:0003, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, з одночасним визнанням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2, 000 га., кадастровий номер 1223286500:03:015:0003, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, а в задоволенні іншої частини вимог, - відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачів Підгородненської міської ради, ОСОБА_5 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 562,60 грн., з кожного.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру Дніпропетровської області, Підгородненської міської ради, ОСОБА_5 , державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець Ольги Петрівни про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення про реєстрацію та запису про право власності, скасування державної реєстрації, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 02.12.2019 р. № 41-43/VII «Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Скасувати рішення державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець Ольги Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 50541846 від 28.12.2019 р. 16:39:34 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2, 000 га., кадастровий номер 1223286500:03:015:0003, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Скасувати запис про право власності: 34937050 державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець Ольги Петрівни про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2, 000 га., кадастровий номер 1223286500:03:015:0003, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, з одночасним визнанням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2, 000 га., кадастровий номер 1223286500:03:015:0003, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Підгородненської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 152,60 грн. (одна тисяча сто п`ятдесят дві грн. 60 коп.).

Стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 152,60 грн. (одна тисяча сто п`ятдесят дві грн. 60 коп.).

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-відповідач: Головне управління Держгеокадастру Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 39835428, місцезнаходження: м. Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 2;

-відповідач: Підгородненська міська рада, ЄДРПОУ 05520750, місцезнаходження: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул.. Центральна, будинок 46;

-відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;;

-відповідач: державний реєстратор Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець Ольга Петрівна, робоча адреса: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с. Магдалинівка, вул.. Радянська, будинок 46.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 21 травня 2021 року.

Суддя Д.І. Городецький