Рішення № 97435949, 04.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4859/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міграційної служби України в Одеській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 року № 649, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач 24.09.2020 року звернувся до головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні, однак відповіді не отримав.

26.01.2021 р. представник позивача подала адвокатський запит вих. № 16/2021 до ГУ ДМС в Одеській області щодо надання інформації, яке рішення було прийняте відповідачем за заявою ОСОБА_1 від 24.09.2020 року. На початку лютого 2021 року надійшла відповідь ГУ ДМС в Одеській області №5100.5.1-750/51.3-21 від 27.01.2021 року на адвокатський запит, у якій було зазначено, що ГУ ДМС в Одеській області обґрунтовує свою відмову в прийнятті та розгляді заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 24.09.2020 року посилаючись на іншу відповідь, що була надіслана позивачу від 03.02.2020 року № А-226/6/5101-20/5100.5.1/1262-20. Отже, на думку позивача, відповідач не розглянув заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 24.09.2020 року, чим порушив права позивача.

Позивач зазначає, що йому не було надано вмотивоване рішення щодо причин неможливості прийняття його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до розгляду. Натомість позивач подав повний пакет документів, згідно вимог Закону, у тому числі заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з зазначенням нових обставин у справі позивача, через які і відбулося повторне звернення за захистом. Зокрема, позивачем було вказано, що по його справі є нові обставини, не проаналізовані раніше відповідачем, та у позивача є у наявності нові докази по його справi, якi вiн готовий надати ГУ ДМС в Одеській області під час розгляду його повторного звернення за захистом в Україні. Зважаючи на дані обставини та згідно положень ч. 1 ст. 7 Закону, відповідачу належало прийняти рішення про прийняття заяви позивача до розгляду та розглянути питання щодо оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою судді від 05.04.2021 року відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що суд розгляне справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від представника відповідача 23.04.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач не визнає даний адміністративний позов виходячи з наступного.

Головним управлінням ДМС України в Одеській області, а також судовими інстанціями по адміністративній справі за № 815/6265/15 було всебічно досліджено та розглянуто перше звернення громадянина Афганістану ОСОБА_1 від 31.05.2013 щодо визнання біженцем або особою,яка потребує додаткового захисту. Відповідно до рішення ДМС України в Одеській області від 18.09.2015 № 680-15 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що рішеннями судів, які набрали законної сили встановлено преюдиційні обставини (ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили) про відсутність загрози життю та здоров`ю, безпеці та свободі внаслідок загальнопоширеного насильства, систематичного порушення прав людини в разі повернення позивача до країни громадянського походження. Відповідач вважає, що можливо зробити висновок, що судами під час першого та другого звернення позивача за наданням міжнародного захисту було встановлено, що побоювання стати жертвою переслідування є безпідставними та не грунтується на фактичних обставинах.

На думку відповідача, заяву ОСОБА_1 від 24.09.2020 було правомірно розглянуто ГУ ДМС України в Одеській області в порядку Законів України «Про звернення громадян», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та 03.02.2020 надано відповідь. Враховуючи викладене, повторне звернення позивача від 24.09.2020 3 клопотанням про надання міжнародного захисту не підпадає під вимоги ст. 5 Закону та не може бути прийняте до розгляду в порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи те, що предметом розгляду даної адміністративної справи є визнання протиправною бездіяльності щодо не прийняття та не розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вимоги розділу II наказу № 649 не можуть бути застосовані в даній ситуації. ГУ ДМС України в Одеській області не приймалось рішення щодо відмови позивачу в розгляді заяви про визнання особою такою, що потребує додаткового захисту.

Обставини, повідомлені позивачем у зверненні від 24.09.2020 були у повному обсязі розглянуті ГУ ДМС України в Одеській області та судовими інстанціями, будь-якi нововиявлені обставини, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону відсутні. Таким чином, клопотання позивача не відповідає вимогам звернення iз повторною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачених статтею 17 Закону.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач – ОСОБА_1 звернувся 28.01.2020 року до ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатом звернення ГУ ДМС було надано відповідь від 03.02.2020 року за №А-226/6/5101-20/5100.5.1/1262-20, згідно якої зазначено, що процедура розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розглядалась двічі.

Перше звернення надійшло до територіального підрозділу ДМС та було зареєстровано 31.05.2013 року. За результатами всебічного розгляду заяви, на підставі рішення ДМС від 18.09.2015 № 680-15, позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення ДМС було оскаржено у судових інстанціях та у відповідності до ухвали Вищого адміністративного у України від 10.03.2016 року за судовою справою №815/6265/15 (K 800/6069/16), позивачу було відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Друге звернення відбулось 12.07.2016 року та за результатом його розгляду територіальним підрозділом ДМС було прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ від 12.07.2016 № 131). Зазначене рішення було оскаржене у судових інстанціях та у відповідності до ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.04.2017 року за судовою справою № 815/3528/16 (K800/14217/17), позивачу було відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Додатково, Головним управлінням проведено аналіз змісту заяви позивача від 28.12.2019 року. За результатами інформовано, що викладені елементи (критерії) у заяві повністю співпадають (ідентичні) із матеріалами особової справи, які вже двічі розглядались органом ДМС та судовими інстанціями, що унеможливлює подальший розгляд.

24.09.2020 року позивач повторно звернувся до ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Листом від 20.10.2020 за №А-1990/6/5101-20/5100.5.1/11097-20 ГУ ДМС повідомлено що звернення від 24.09.2020 року вх. №A-1990/6/5101-20 уважно розглянуто, інформовано, що відповідні роз`яснення були направлені на адресу позивача листом Головного управління від 03.02.2020 № A-226/6/5101-20/5100.5.1/1262-20.

25.01.2021 року повноважним представником позивача на адресу ГУ ДМС в Одеській області було направлено адвокатський запит, в якому просив надати інформацію, яке рішення було прийняте міграційною службою відносно ОСОБА_1 за його заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з якою він звернувся до головного управління Державної міграційної служби в Одеській області в вересні 2020 року.

За результатом розгляду запиту, відповідачем було надано відповідь від 27.01.2021 року №5100.5.1-750/51.3-21, якою зазначено, що 24.09 2020 року на адресу територіального органу ДМС надійшло звернення громадянина ОСОБА_1 . у зворотному порядку, на адресу особи, було надіслано відповідь від 20.10.2020 № A 1990/6/5101-20/5100.5.1/11097-20, в якому повідомлялось, що попередні заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. елементи переслідування, перебування на території України, повернення до Афганістану були всебічно розглянуті. При чому Головне управління здійснило посилання на іншу аргументовану відповідь, що була надіслана на адресу особи, лист від 03.02 2020 № А-226/6/5101-20/5100.5.1/1262-20.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08 липня 2011 року (далі – Закон №3671-VI) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI визначає, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

В частині 1 статті 7 Закону №3671-VI закріплено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч.12 ст.7 Закону №3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;

ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;

заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;

заповнює інші необхідні документи;

оформлює особову справу;

роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги;

заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Разом з цим ч. 6 ст. 5 передбачає, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 року затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі – Наказ №649).

Пунктом 1.1. Наказу №649 встановлено, що ці Правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зокрема, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 2.1. Наказу №649).

Судом було встановлено, що 24.09.2020 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Проте, як було встановлено судом, відповідач розглянув заяву позивача від 24.09.2020 року не у відповідності до спеціальної процедури передбаченої Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та відповідно до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 року.

Суд зазначає, що за результатом розгляду заяви позивача відповідач повинен був або прийняти заяву позивача та розпочати процедуру попереднього розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або відмовити в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, відповідно до додатку 3 до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту міститься бланк повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом з цим, форма відмови, яка викладена у листі ГУ ДМС України в Одеській області не передбачена ані Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ані Наказом №649.

Суд також вважає необхідним зазначити, що поняття бездіяльності було неодноразово надано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 26.06.2019 року по справі №807/583/14, від 15.03.2019 року по справі №805/1953/18-а та від 23.05.2018 року по справі №802/490/16-а, в яких зазначено, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов`язків (завдань) згідно із чинним законодавством.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був або прийняти заяву позивача до розгляду, або, у разі неможливості прийняти заяву, у відповідності до ч.6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», направити позивачу відповідне повідомлення, у формі, затвердженій у додатку 3 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином суд вважає що відповідач фактично не розглянув заяву ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на зазначене суд вважає протиправною бездіяльність відповідача при розгляді заяви ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядок та спосіб передбачений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08 липня 2011 року, а тому з метою повного захисту порушеного права позивача, суд вважає необхідним зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядок та спосіб передбачений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» з урахуванням висновків суду, що є належним та достатнім способом захисту в даному випадку.

Решта доводів висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міграційної служби України в Одеській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 24.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядок та спосіб передбачений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук