Рішення № 97435862, 03.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2021 року справа №320/518/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (04071, м. Київ, вул. Народного ополчення 5а) в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-8457-17/19 від 14.01.2020 на суму 9273,60 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно винесено вимогу про сплату боргу №Ф-8457-17/19 від 14.01.2020 на суму 9273,60 грн.

Ухвалою суду від 19 січня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

12.02.2021 судом отримано відзив ГУ ДПС у Київській області на адміністративний позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні заявлених позивачем вимог, оскільки за доводами податкового органу оскаржувана вимога про сплату боргу сформована правомірно, у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.10.1997 та вкладки № НОМЕР_3 від 16.10.2003 до посвідчення, виданих Київською обласною державною адміністрацією, є особою постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1).

Зокрема, згідно посвідчення № НОМЕР_4 від 23.03.1998, виданого Білоцерківським міськсоцзахистом Київської області, позивачу призначена пенсія за 2 групою інвалідності.

Відповідно до матеріалів справи, 02.11.2005 ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець (номер запису: 23530000000007838), 03.11.2005, 07.11.2005 взята на облік в ГУ ДПС у Київській області (Білоцерківське управління, Білоцерківська ДПІ) (запис №102627145 та №1917 відповідно) та 17.12.2007 в ГУ Регіональної статистики (запис №21680000).

Згідно викладеного у позовній заяві, 05.01.2021 ФОП ОСОБА_1 отримала поштове відправлення від ГУ ДПС у Київській області, в якому містилась вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 14.01.2020 №Ф-8457-17/19 із заборгованості з ЄСВ (Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) на суму 9273,6 грн., в тому числі 885,22 грн. недоїмки, 368,72 грн. штрафу та 8019,66 грн. пені.

Не погоджуючись із зазначеною вимогою, її безпідставність та протиправність винесення позивач обґрунтовує тим, що відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також, посилаючись на приписи статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI та враховуючи, що з 18.10.2012 позивач є пенсіонером за віком, останньою наголошено на тому, що Законом №2464-VI передбачено умови, наявність однієї з яких у особи дає пільги щодо сплати ЄСВ.

Оскільки позивач, якій призначено пенсію за віком, є особою, яка відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI звільняється від сплати за себе ЄСВ, то, відповідно, спірна податкова вимога про сплату боргу №Ф-8457-17/19 від 14.01.2020 з ЄСВ на її думку є необґрунтованою, винесеною відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, закріплений в Законі №2464-VI.

Окрім того, позивачем наголошено, що згідно положень Закону №2464-VI звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску мають бути враховані контролюючим органом лише при наявності заяви про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та укладення відповідного договору.

Однак, за доводами позивача, заяви про добровільну сплату єдиного внеску до органу доходів і зборів вона не подавала, договір про добровільну участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладала, а відтак не перебуваючи у добровільному порядку в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у неї відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок як такий.

Так, з метою з`ясування питання про наявність у ФОП ОСОБА_1 недоїмки з ЄСВ, її адвокатом з цього приводу були подані адвокатські запити до ГУ Пенсійного фонду України у Київській області та ГУ ДПС у Київській області.

ГУ ПФУ у Київській області листом від 05.01.2021 №1000-0604-8/496 у відповідь на запит повідомило, що за даними Реєстру страхувальників, ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку як платник ЄСВ з 03.11.2005 та застосовує спрощену систему оподаткування.

Згідно переданих сальдових залишків на центральному рівні від ПФУ до Міндоходів України, станом на 01.10.2013 за позивачем обліковувалася заборгованість по ЄСВ (34,7%) у сумі 4572,42 грн.

Відповідно до бази даних, по особовому рахунку ФОП, яка обрала спрощену систему, в автоматичному режимі здійснено некоректне нарахування єдиного внеску за 2012 рік, в результаті чого виникла неправомірна заборгованість в сумі 4572,42 грн., оскільки гр. ОСОБА_1 з 23.03.1998 призначено пенсію по інвалідності, а з 18.10.2012 є пенсіонером за віком.

За результатами проведеної інвентаризації особового рахунку ФОП ОСОБА_1 , ГУ ПФУ у Київській області листом від 05.11.2020 звернулося до ГУ ДПС у Київській області з проханням сторнувати помилково нарахований єдиний внесок в сумі 4572,42 грн.

Зокрема, із вищевказаного листа, копія якого наявна в матеріалах справи, вбачається, що із посиланням на частину четверту статті 4 Закону №2464-VI ГУ ПФУ України у Київській області просило відповідача проведене Пенсійним фондом донарахування ФОП ОСОБА_1 за 2012 рік в сумі 4572,42 грн. - зняти як помилкове та скоригувати залишки на 01.10.2013 на 0,00 грн.

Водночас, у відповідь на адвокатський запит ГУ ДПС у Київській області листом від 04.01.2021 №9/Адв/10-36-13 повідомило у тому числі наступне.

Адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування розпочато органами фіскальної служби з 01.10.2013 у зв`язку з прийняттям Закону України від 04.07.2013 №406-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи».

За період адміністрування єдиного внеску фіскальними органами, автоматичні щоквартальні нарахування єдиного внеску з 01.10.2013 по теперішній час в інтегрованій картці платника (ІКП) не проводились.

Також, в листі відповідача зазначалося про заборгованість позивача з ЄСВ на суму 4572,48 грн. Станом на 01.10.2013 згідно переданих сальдових залишків на центральному рівні від ПФУ до Міндоходів України.

Зокрема, у зв`язку з наявністю станом на 29.02.2016 у ОСОБА_1 заборгованості з ЄСВ на суму 4572,48 грн., керуючись вимогами статті 25 Закону №2464-VI ГУ ДПС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.08.2018 №Ф-8457-17 на вказану суму.

Зазначена вимога надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу позивача, який остання отримала особисто 29.09.2018, про що свідчила відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення.

Відповідно до ІКП, в 2019 році ОСОБА_1 здійснені сплати по єдиному внеску в загальній сумі 3687,20 грн., а саме 30.05.2019 - 1843,60 грн., 01.07.2019 - 1843,60 грн.

У зв`язку з наявністю станом на 31.07.2019 у ОСОБА_1 заборгованості по єдиному внеску, ГУ ДПС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-8457-17/6955 на суму 885,22 грн.

Вказана вимога надіслана на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана позивачем особисто 04.10.2019, про що свідчила відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення.

На виконання вимог пункту 5 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №455, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (Інструкція №455), листом від 21.10.2019 №5328/9/10-36-50-07 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби надіслано для примусового виконання узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-8457-17/У на суму заборгованості 885,22 грн.

При цьому, через неналежне виконання ФОП ОСОБА_1 в період з 02.07.2013 по 01.07.2019 вимог статті 9 Закону №2464-VI щодо своєчасності сплати єдиного внеску, ГУ ДПС у Київській області винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 08.10.2019 №0180525005 на суму 8388,38 грн. (в т.ч. штрафна санкція в сумі 368,72 грн. та пеня в сумі 8019,66 грн.)

Дане рішення 09.10.2019, як зазначалось у листі відповідача від 04.01.2021, було надіслане платнику на адресу реєстрації рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та повернуте відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.

Відповідно, у згаданому листі ГУ ДПС у Київській області зазначалося, що станом на 30.12.2020 в ІКП позивача по єдиному внеску рахувалась загальна заборгованість в сумі 9273,60 грн. (в т.ч. заборгованість по основному платежу - 885,22 грн., борг по штрафній санкції - 368,72 грн., залишок несплаченої пені - 8019,66 грн.), та одночасно про те, що станом на 30.12.2020 в ІКП ОСОБА_1 заборгованість з єдиного внеску - відсутня.

Додатково відповідачем повідомлялося, що за період з 01.10.2013 по теперішній час ГУ ДПС у Київській області з ФОП ОСОБА_1 не укладались договори добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, передбачені статтею 10 Закону №2464-VI.

У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначає, що процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачалась Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 №21-5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.10.2010 за №994/18289, та яка була чинною в період з 01.01.2011 по 25.02.2014.

Відповідні приписи цієї Інструкції передбачали, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, яка обрали спрощену систему оподаткування, що самостійно обчислюють суму єдиного внеску та сплачують його у вигляді авансового платежу.

Після передачі функцій з адміністрування ЄСВ від органів ПФУ до Міндоходів України процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплата фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначала раніше вказана Інструкція №455, що також містила відповідні приписи щодо самостійного визначення та сплати ФОП на спрощеній системі оподаткування сум з ЄСВ у вигляді авансових платежів.

Відповідачем зазначено, що згідно переданих сальдових залишків на центральному рівні від ПФУ до Міндоходів України, станом на 31.12.2012 по ФОП ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість по ЄСВ в сумі 4572,42 грн.

Зазначений борг сплачено 30.05.2019 в розмірі 1843,60 грн. та 01.07.2018 в розмірі 1843,60 грн., відтак сума недоїмки становила 885,22 грн.

08.10.2019 по ФОП ОСОБА_1 винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску №0180525005 на загальну суму 8388,38 грн., з яких штрафних санкцій нараховано на суму 368,7 грн. та пені на суму 8019,66 грн., та надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Вказане рішення, як наголошено відповідачем, було належним чином вручене позивачу і в адміністративному та судовому порядку не оскаржувалося, а отже вважається узгодженим.

Таким чином, у зв`язку з наявністю в ІКП позивача заборгованості зі сплати ЄСВ, відповідачем згідно статті 25 Закону №2464-VI сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.01.2020 №Ф-8457-17/19 на суму 9273,60 грн., що є предметом оскарження в даній адміністративній справі.

З урахуванням викладеного, аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, при вирішенні спору суд виходить з наступного.

Як вже раніше встановлювалось судом, позивачу 23.03.1998 призначено пенсію по інвалідності, 02.11.2005 вона зареєстрована як ФОП, перебувала на обліку як платник ЄСВ, з 03.11.2005 застосовувала спрощену систему оподаткування, та з 18.10.2012 є пенсіонером за віком.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Закон №2464-VI).

Так, із прийняттям Закону №2464-VI 08.07.2010 його пункт 4 частини першої статті 4 визначав, що платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 2-14 частини першої цієї статті, є застрахованими особами відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно положень статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у частині першій статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 2-14 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється Пенсійним фондом з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, в порядку, встановленому Пенсійним фондом, безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.

Пунктами 3-5 частини першої статті 6 Закону №2464-VI передбачалось право платника єдиного внеску: - безоплатно отримувати від Пенсійного фонду консультації та роз`яснення щодо прав та обов`язків платника єдиного внеску, порядку сплати єдиного внеску; - оскаржувати в установленому законом порядку рішення територіального органу Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб; - захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих осіб, на користь яких він сплачує єдиний внесок, у тому числі в суді.

В той же час, частиною другою статті 6 Закону №2464-VI встановлювався перелік обов`язків платника єдиного внеску, що за частиною третьою вказаної статті також поширювалися і на платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 Закону, та до яких було зокрема включено обов`язок: - своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; - вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 9 Закону №2464-VI визначався порядок обчислення і сплати єдиного внеску.

При цьому, частиною першою статті 10 Закону №2464-VI встановлювалось, що платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є: особи, зазначені у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, та/або від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Статтями 12-14 Закону №2464-VI визначались завдання та функції Пенсійного фонду, права фонду та його територіальних органів, а також обов`язки, зокрема щодо: - здійснення контролю за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону; - забезпечення своєчасного внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; - здійснення контролю за достовірністю відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; - надання безоплатно на вимогу застрахованих осіб інформації, що міститься на їх персональних облікових картках у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування; - надавати безоплатно платникам єдиного внеску в усній та письмовій формі консультації з питань застосування законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, роз`яснювати їхні права і обов`язки; - за вимогою платників, зазначених у пунктах 1, 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, проводити звірення сум нарахування та сплати ними єдиного внеску.

З 06.08.2011 почала діяти редакція Закону №2464-VI, де статтю 4 було доповнено частиною четвертою згідно із Законом від 07.07.2011 №3609-VI, відповідно до якої особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Виходячи з цитованих положень Закону №2464-VI та що підтверджується матеріалами по справі (лист ГУ ПФУ у Київській області від 05.01.2021 №1000-0604-8/496), ФОП ОСОБА_1 за даними Реєстру страхувальників перебувала на обліку як платник ЄСВ з 03.11.2005 та застосовувала спрощену систему оподаткування.

За даними ГУ ПФУ у Київській області, станом на 01.10.2013 по ФОП ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість по ЄСВ у сумі 4572,42 грн.

Власне, саме на вказану суму, як зазначалось відповідачем, контролюючим органом на виконання статті 25 Закону №2464-VI була сформована вимога про сплату боргу від 26.08.2018 №Ф-8457-17, що отримана позивачем 29.09.2018.

В 2019 році, що не заперечується позивачем та як вказано у листі відповідача від 04.01.2021 №9/Адв/10-36-13 ФОП ОСОБА_1 здійснено сплати по єдиному внеску в сумі 3687,20 грн. (30.05.2019 - 1843,60 грн., 01.07.2019 - 1843,60 грн.), у зв`язку з чим існуючий борг почав становити 885,22 грн.

Відповідно, у зв`язку з наявністю заборгованості на вказану суму, податковим органом також була винесена вимога про сплату боргу від 09.08.2019 №Ф-8457-17/6955, що отримана позивачем 04.10.2019.

Разом з цим, за неналежне виконання ФОП ОСОБА_1 в період з 02.07.2013 по 01.07.2019 вимог статті 9 Закону №2464-VI щодо своєчасності сплати єдиного внеску, ГУ ДПС у Київській області винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені від 08.10.2019 №0180525005 на суму 8388,38 грн. (в т.ч. штрафна санкція в сумі 368,72 грн. та пеня в сумі 8019,66 грн.), надіслане платнику на адресу реєстрації рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та повернуте відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.

Отже, наведене є свідченням того, що винесення відповідачем вимоги від 14.01.2020 №Ф-8457-17/19 на суму 9273,60 грн. було наслідком наявності в ІКП позивача заборгованості з ЄСВ, несплаченої раніше у повному обсязі.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять будь-яких заперечень чи належних доказів на користь того, що податкові вимоги від 26.08.2018 №Ф-8457-17 на суму 4572,42 грн. та від 09.08.2019 №Ф-8457-17/6955 на суму 885,22 грн., а також рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені від 08.10.2019 №0180525005 на суму 8388,38 грн. оскаржувались позивачем в адміністративному чи судовому порядку.

Відповідно до приписів частини другої статті 25 Закону №2464-VI (в редакції, що діяла станом на час винесення відповідачем зазначених вище вимог та рішення) у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Як вже зазначалось вище, суми боргу, що фактично стали складовими заявленої відповідачем суми в оскаржуваній податковій вимозі були нараховані згідно з Інструкціями про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджених та чинних у відповідні періоди.

Приписи зазначених Інструкцій також регламентували і заходи впливу та стягнення, які застосовуються до платників, по яким виявлено несвоєчасні нарахування та/або не сплату у встановлені строки суми єдиного внеску, а саме передбачали формування вимоги про сплату боргу та у разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) платником єдиного внеску - застосування до такого платника штрафних санкцій та нарахування пені шляхом складення відповідного рішення.

При цьому, згідно положень цих Інструкцій, надсилання вимоги про сплату боргу чи рішення про нарахування пені та застосування штрафів на адресу платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення - вважається врученням відповідних документів належним чином, навіть у разі повернення відправлення як такого, що не знайшло адресата.

Окремо суд звертає увагу, що згаданими Інструкціями передбачалась і процедура оскарження вимоги про сплату боргу, у разі незгоди платника з останньою, зокрема в адміністративному чи судовому порядку.

Судом викладено наведені відповідачем обставини щодо отримання особисто позивачем надісланих їй контролюючим органом податкових вимог, що не заперечувалось позивачем, у тому числі без надання будь-яких доказів на користь оскарження вказаних вимог в адміністративному чи судовому порядку.

Також, як вбачається із матеріалів справи, відповідач надсилав позивачу на адресу реєстрації рекомендованим листом з повідомленням про вручення рішення про застосування штрафних санкцій та пені, яке повернулося відправнику за закінченням встановленого строку зберігання, та що власне узгоджується з вимогами Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині належного вручення таких документів.

Оскільки жодних доказів щодо оскарження рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені від 08.10.2019 №0180525005 на суму 8388,38 грн. матеріали справи не містять, позивач не заявив таких вимог і в межах даного провадження, з огляду на наведені приписи чинного законодавства суд дійшов висновку, що визначена у ній сума є узгодженою.

Позаяк в межах позову оскаржується правомірність винесення відповідачем вимоги про сплату боргу №Ф-8457-17/19 від 14.01.2020 на суму 9273,60 грн., а матеріалами справи підтверджується лише помилковість нарахування позивачу боргу з ЄСВ на суму 4572,42 грн. за 2012 рік., що обліковувалася за нею станом на 01.10.2013, та як було наведено вище, самостійно сплачені позивачем кошти в 3687,20 грн. з єдиного податку за встановленим законодавчо порядком пішли на погашення саме вказаної заборгованості, то несплаченою залишилась сума у розмірі 885,22 грн.

При цьому, за відсутності доказів щодо оскарження позивачем винесеного податковим органом у подальшому рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені від 08.10.2019 №0180525005 на суму 8388,38 грн., яка також стала складовою спірної вимоги, суд робить висновок про те, що в іншій частині даної вимоги податкового органу відповідні суми боргу стали узгодженими, через їх не оскарження позивачем у встановленому законом порядку, а за відсутності доказів на користь протилежного - суд не може надавати оцінку правомірності їх формування.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

В межах розгляду даної адміністративної справи позивачем не надано належних доказів та обґрунтованих заперечень щодо безпідставності винесення відповідачем вимоги про сплати боргу №Ф-8457-17/19 від 14.01.2020 на відповідну суму в цілому. Натомість відповідачем на виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, на думку суду доведено правомірність прийнятого рішення в частині визначення позивачу податкового боргу на суму 8388,38 грн. (9273,60 грн. - 885,22 грн.).

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а отже, як наслідок - вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Так, при поданні позову у даній адміністративній справі позивачем сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 14.01.2021 №4241410001 АТ «Комінвестбанк».

При розгляді справи суд встановив обґрунтованість вимог в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваної податкової вимоги на суму 885,22 грн., яка в свою чергу становить 9,55% ціни позову.

Таким чином, до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у відсотковому співвідношенні до розміру сплаченого судового збору за подання позову підлягає, зокрема сума 86,71 грн.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, позивачем заявлено клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн., для чого надано відповідні докази на понесення зазначених витрат з приводу подання даного адміністративного позову, у тому числі копії договору про надання правничої допомоги від 23.12.2020 №4/12/2020, укладеного позивачем з адвокатом Зайцевим Всеволодом Сергійовичем (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №7680/10, видане Радою адвокатів Київської області 19.04.2019), акт приймання-передачі правових послуг за Договором про надання правової допомоги від 23.12.2020 №4/12/2020, детальний опис робіт (наданих послуг) від 13.01.2021, виконаних адвокатом Зайцевим В.С., та здійснених ним витрат за вказаним Договором, а також квитанцію №1 серії ААБ від 13.01.2021 (форма №ПО-Д2, затверджена наказом Укрсоюзсервіс від 29.09.1995 №8) на суму 1500,00 грн.

Таким чином, за відсутності зі сторони відповідача клопотання про зменшення розміру на правничу допомогу адвоката, передбаченого частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд із наданих та перелічених вище доказів на користь понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану із поданням адміністративного позову у цій справі, вбачає наявність підстав для визнання таких обґрунтованими, а отже і для часткового відшкодування останніх.

Оскільки, як зазначено вище, судом зроблено висновок про визнання протиправною та скасування оскаржуваної податкової вимоги на суму 885,22 грн., що становить 9,55% ціни позову, то до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за даною справою на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 143,25 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу №Ф-8457-17/19 від 14.01.2020 в частині боргу на суму 4572,42 грн.

В решті заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код: 43141377, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 5А) судові витрати в сумі 86,71 грн. судового збору та 143,25 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

повний текст рішення виготовлено у повному обсязі 03.06.2021

Суддя Панченко Н.Д.