Рішення № 97434584, 31.05.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа №201/15311/16-ц

провадження № 2/201/443/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2021р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого: судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря – Іващенко Ю.О.

за участю представника позивача – Сокуренка Є.С.

за участю представника відповідачки – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по відсоткам за кредитним договором, про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за невиконання рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

03.11.2016р. ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулося до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по відсоткам за кредитним договором (а.с.№7-8т.№ 1).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 07.11.2016р. було відкрито провадження у справі (а.с. №24 т. № 1).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві посилався на те, що 08.08.2005р. між ЗАТ КБ “ПриватБанк” (правонаступником якого є ПАТ КБ “ПриватБанк”) та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DNHLG000000383 про надання кредиту у вигляді неповновлюваної кредитної лінії. Відповідно до умов договору позивач надав відповідачці кредит в іноземній валюті у розмірі 82 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 08.08.2025р. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,56% річних. 23.03.2008р. між сторонами було укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р., відповідно до умов якого збільшено розмір наданого кредитного ліміту в рамках непоновлюваної кредитної лінії до 137 000 доларів США, розмір відсотків за користування кредитом зменшено до 12,96% річних та визначена сума щомісячного платежу 1 732,72 доларів США. Позивач зі свого боку виконав зобов`язання за кредитним договором та надав позичальнику кредит, шляхом надання готівки, проте відповідачка взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконувала, допустила прострочення виконання зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 06.05.2016р. виникла прострочена заборгованість за договором, а саме, за тілом кредиту - 27 697,06 доларів США, по відсоткам - 132 801,99 доларів США, з комісії - 8 352,14 доларів США. Звертаючись з позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідачки лише заборгованість по відсоткам, які нараховані за період з 20.11.2013р. по 06.05.2016р. у розмірі 40 536,33 доларів США.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2016р. позов АТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено повністю (а.с. №40 т. № 1).

15.07.2020р. до суду надійшла заява представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності від 09.07.2020р.- а.с.№105 т. № 1) про поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення суду та про перегляд заочного рішення суду від12.12.2016р. (а.с. №100-104 т. № 1).

В заяві про перегляд заочного рішення суду, представник зазначала, що відповідачка не була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи та винесене рішення, під час ухвалення якого, судом не було враховано, що кредитний договір від 08.08.2005р. припинив свою дію в силу ст.611 ЦК України, а тому позивач не мав підстав для нарахування відсотків за кредитним договором поза строком дії договору. Крім того, представник відповідачки посилалася на наявність судового рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011р. у справі № 2-4677/11, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.09.2012р., яким задоволені вимоги банка про дострокове стягнення усієї суми заборгованості, а отже, діями кредитора було змінено строк кредитування за договором, внаслідок чого у позивача припинилося право нараховувати відсотки за ставкою згідно умов договору.

Ухвалою суду від 22.07.2020р. заяву представника відповідачки про поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення суду та про перегляд заочного рішення суду задоволено, заочне рішення суду від 12.12.2016р. по цивільній справі №201/15311/16-ц - скасовано, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження (а.с. №129 т. № 1).

12.10.2020р. до суду надійшла уточнена позовна заява АТ КБ “ПриватБанк” за підписом представника позивача адвоката - Сокуренка Є.С. (діє на підставі довіреності від 20.10.2018р. - а.с. № 163,164 т. № 1), де представник позивача просив стягнути з відповідачки заборгованість по нарахованим відсоткам за кредитним договором №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. за період з 20.04.2015р. по 06.05.2016р. у розмірі 16 770,33 дол.США. Також просив стягнути суму 3% річних згідно ч.2 ст.625 ЦК України за період з 12.10.2017р. по 12.10.2020р. у розмірі 178 772,93 грн., а також суму інфляційних втрат за період з 01.10.2017р. по 30.09.2020р. у розмірі 393 167,26 грн., які нараховані за невиконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011р. у справі № 2-4677/11 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості 1 984 553,60 грн. за кредитним договором №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. (а.с. №157-162 т. № 1).

18.11.2020р. до суду надійшов письмовий відзив на уточнену позовну заяву, в якому представник відповідачки — адвокат Чижова А.О. (діє на підставі довіреності від 09.07.2020р.- а.с.№105 т. № 1) просила відмовити в задоволенні позовних вимог в їх уточненій редакції. Представник відповідачки зазначила, що позивач, звертаючись з позовом до суду 03.11.2016р., ставив питання про стягнення заборгованості по відсоткам за кредитним договором, а в уточненій позовній заяві ставиться питання про стягнення не лише відсотків за кредитним договором, а й інфляційних втрат та 3% річних за не виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011р. у справі № 2-4677/11, отже, позивач в уточненій позовній заяви одночасно змінив предмет та підстави позову. Щодо позовних вимог про стягнення відсотків за кредитним договором №DNHLG000000383 від 08.08.2005р., представник заперечувала проти їх задоволення у зв`язку з їх необґрунтованістю, посилаючись на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011р. по справі №2-4677/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.09.2012р., було задоволено позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк” та стягнуто заборгованість за кредитним договором №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. у розмірі 248 069,20 дол.США, в тому числі повністю заборгованість по тілу кредиту. Отже, звертаючись з позовом до суду про дострокове стягнення заборгованості, шляхом стягнення всієї заборгованості у судовому порядку в рамках розгляду справи №2-4677/11, банк реалізував своє право на пред`явлення вимоги в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України, чим змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов`язання, в тому числі і щодо періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а тому втратив право здійснювати нарахування відсотків за ставкою згідно договору (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12), а кредитний договір №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. припинив свою дію, в силу ст.611 ЦК України. Крім того, представником позивача в уточненій позовній заяві не наведено розрахунок стягуваної суми, а саме заборгованості по нарахованим відсоткам за період з 20.04.2015р. по 06.05.2016р., міститься лише посилання на такий розрахунок, однак до матеріалів справи він долучений не був, що не дає можливості ознайомитись з ним та зрозуміти правильність його складання. Також, у відзиві представник заявила про застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення відсотків, які нараховані за період з 20.04.2015р. по 06.05.2016р., оскільки з даними вимогами банк до суду звернувся 03.11.2016р., про що свідчить відмітка суду про отримання позовної заяви, тобто з пропуском трирічної позовної давності з моменту, коли позивач дізнався про своє порушене право, враховуючи ухвалене 15.11.2011р. рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-4677/11 (а.с. №174-176 т. № 1).

Також 18.11.2020р. до суду надійшло клопотання представника відповідачки про витребування доказів, в якому представник просила витребувати у АТ КБ “ПриватБанк”: копію рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011р. у справі №2-4677/ 11, копію ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.09.2012р. у справі №2-4677/11, копію позовної заяви та розрахунок стягуваної суми в рамках розгляду справи №2-4677/ 11 (а.с. №183-184 т. № 1).

Ухвалою суду від 30.11.2020р. (постановленою без виходу до нарадчої кімнати з огляду на поооження ст. 353 ЦПК України) клопотання про витребування доказів було задоволено (а.с. №194 т. № 1).

30.11.2020р. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача - ОСОБА_4 в спростування доводів викладених у відзиві зазначив про те що, станом на дату подання уточненої позовної заяви (12.10.2020р.) підготовче засідання не було закінчене та не закрито, отже уточнену позовну заяву позивачем подано в межах процесуального строку. Уточнена позовна заява доповнена лише наявністю невиконаного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011р. по справі №2-4677/11 та наявністю права кредитора стягнути заборгованість з боржника за його невиконання, виходячи з положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, тобто без зміни предмета позову та первісних обставин. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права, до таких висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13.03.2018р. у справі № 916/1764/17. Заборгованість, яку просить стягнути позивач, виникла на підставі кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. та додаткових угод до нього, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011р. у справі №2-4677/11, яким задоволені позовні вимоги банка до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, також стосуються безпосередньо кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. та додаткових угод до нього, що додатково підтверджує невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань. Щодо заперечень представника відповідачки про стягнення відсотків за кредитним договором, представник позивача посилався на те, що згідно додаткового договору №2 від 28.10.2008р. до кредитного договору банк надав позичальнику кредитні кошти на строк до 08.08.2025р. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,18% на місяць від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. 25.01.2013р. ОСОБА_2 звернулася до банку із заявою розглянути можливість реструктуризації заборгованості кредитного договору №DNHLG000000383. 25.01.2013р. між банком та відповідачкою укладено додатковий договір №3 до кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р., відповідно до умов якого сторони домовилися відмінити нараховану пеню станом на 25.01.2013р.; виклали п.4.1. кредитного договору в іншій редакції, що стосується нарахування пені; визнали п. 3.2 та п.3.8 кредитного договору такими, що втратили чинність; всі інші пункти кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. залишили без змін; даний додатковий договір №3 вступає в дію з моменту його підписання та діє протягом дії кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. є невід`ємною частиною кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. Таким чином, додатковим договором №3 від 25.01.2013р. сторони продовжили правовідносини за кредитним договором, залишили всі інші пункти кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. без змін, визначили строк дії додаткового договору №3 до закінчення строку дії кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. тобто до 08.08.2025р. Сторони не укладали додаткових угод щодо зміни строку виконання зобов`язань, зокрема, дострокового припинення або щодо розірвання кредитного договору, а тому договір є дійсним та підлягає виконанню сторонами, строк виконання зобов`язань за договором є 08.08.2025р., а твердження представника відповідачки про припинення дії кредитного договору, пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, відсутність підстав для нарахування процентів, зміну строку виконання зобов`язань — є помилковими та не відповідають дійсності і протирічать матеріалам справи, умовам кредитного договору. Щодо заяви про застосування строків позовної давності, представник позивача наголошував, що умовами кредитного договору та додатковими угодами до нього №2 та №3 сторони визначили строк виконання зобов`язання до 08.08.2025р., кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, тому незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. Отже, у спірних правовідносинах, невнесені (до моменту звернення кредитора до суду) щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів, а тому висновки представника відповідачки про пропуск позивачем строку позовної давності є помилковими (а.с. № 185-191 т. № 1).

19.01.2021р. на виконання ухвали суду про витребування доказів, позивачем надано копію позовної заяви по справі №2-4677/11, копію розрахунку заборгованості від 29.01.2010р., копію рішення суду від 15.11.2011р. по справі №2-4677/11, копію рішення суду від 11.11.2013р. по справі №201/2267/13, копію ухвали ВССУ від 08.11.2012р. та 24.12.2013р. (а.с. №201-214 т. № 1)

25.01.2021р. до суду надійшли додаткові письмові пояснення представника відповідачки — ОСОБА_1 (діє на підставі довіреності від 09.07.2020р. - а.с. № 233 т. № 1), в яких, окрім вже раніше викладених у відзиві на уточнений позов заперечень, представник наголошував на тому, що укладеним додатковим договором №3 від 25.01.2013р. сторони не продовжували та не відновлювали дію кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. Вказаним додатковим договором сторони лише вирішили питання стосовно пені, шляхом прощення її частини та зміни її відсоткової ставки, а відтак, після дострокового стягнення всієї заборгованості за рішення суду від 15.11.2011р., кредитний договір припинив свою дію в силу ст.611 ЦК України. Укладення будь-якої угоди, щодо продовження дії кредитного договору, є нікчемною, оскільки дія основного договору була припинена в силу закону. Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму 1 984 553,60 грн. за невиконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011р. у справі №2-4677/11 представник відповідачки зазначив, що вказаним рішенням було стягнуто з відповідачки суму заборгованості, яка складається, в тому числі з пені у розмірі 84 383,53 дол.США, що входить до загальної суми заборгованості, на яку позивач нараховує інфляційні втрати та 3% річних. При цьому, позивач не враховує умови пункт 1 додаткового договору № 3 від 25.01.2013р., яким сторони домовилися відмінити нараховану пеню за кредитним договором № DNHLG000000383 від 08.08.2005р. станом на 25.01.2013р. Враховуючи, що кредитний договір було укладено саме в іноземній валюті – долари США, нарахування інфляційних втрат не відповідає чинному законодавству України, оскільки індекс інфляції це покажчик характеристики динаміки загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, ціни в Україні встановлені в національній валюті гривні. Тому норма ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленої інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначено договором у гривні (а.с. №219-225 т. № 1).

В підготовче засідання 15.03.2021р. з`явилися представник позивача - адвокат Сокуренко Є.С. та представник відповідачки — адвокат Прибильський В.Г. Представники обох сторін подали до суду заяви, в яких просили закрити підготовче засідання та перейти до розгляду справи по суті (а.с. №234-235 т. № 1).

Відповідно до положень ст.197, п.3 ч.2 ст.200 ЦПК України підготовче засідання проведено 15.03.2021р. справу призначено до судового розгляду (а.с. №236 т. № 1).

В судовому засіданні 17.05.2021р. та 31.05.2021р. представник позивача – ОСОБА_4 позовні вимоги в редакції від 12.10.2020р. підтримав, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі. Судовий збір у розмірі 375 грн.93коп. просив повернути, оскільки після уточнення позовних вимог 12.10.2020р. банком фактично зменшено розмір позовних вимог до 993 210 грн. 87коп.

В судовому засіданні 17.05.2021р. та 31.05.2021р. представник відповідачки – ОСОБА_1 проти задоволення позовних вимог в редакції від 12.10.2020р. заперечував з підстав, які викладені в відзиві, який підготовано 18.11.2020р. іншим представником ОСОБА_3 , а також в його особистих письмових поясненнях від 25.01.2021р. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за невиконання рішення суду, а до позовних вимог про стягнення відсотків, які нараховані за період з 20.04.2015р. по 06.05.2016р., просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, оскільки з даними позовними вимогами банк звернувся до суду лише 03.11.2016р.

Суд, вивчивши матеріали справи, надані сторонами письмові докази, перевіривши фактичні обставини справи у межах заявлених позовних вимог в редакції уточненої позовної заяви від 12.10.2020р., проаналізувавши зміст заперечень проти позову представників відповідачки, заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності до певної частини позовних вимог, оцінивши докази за принципами ст.89 ЦПК України та у сукупності з нормами чинного законодавства, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

08.08.2005р. між ЗАТ КБ “ПриватБанк” (правонаступником якого є АТ КБ “ПриватБанк”) та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DNHLG000000383 про надання кредиту у вигляді неповновлюваної кредитної лінії. Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті у розмірі 82 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 08.08.2025р. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,56% річних (а.с. № 14-16 т. № 1).

Відповідно до умов п.2.2.2, п.3.1 кредитного договору, позичальник взяла на себе зобов`язання сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до п.1.1 договору з дати списання коштів з кредитного рахунку до дати погашення кредиту щомісячно в період сплати в розмірі визначеному п.1.1. договору.

Умови пунктів 3.2, 3.8 договору встановлюють, що згідно ст.212 ЦК України при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту передбачених п.п. 1.1,2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному від зазначеної в п.1.1, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Нараховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються позичальником щомісяця в період сплати зазначену в п.1.1 суми щомісячного платежу за кредитним договором.

23.03.2008р. між сторонами було укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р., відповідно до умов якого змінено розмір кредитного ліміту в рамках непоновлюваної кредитної лінії до 137 000 доларів США, розмір відсотків за користування кредитом зменшено до 12,96% річних та визначена сума щомісячного платежу 1 732,72 доларів США (а.с. №16 зв. т.№ 1).

Згідно додаткового договору №2 від 28.10.2008р. до кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. банк надав позичальнику кредитні кошти на строк до 08.08.2025р. зі сплатою % за користування кредитом у розмірі 1,18% на місяць від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом (а.с. №17 т. № 1).

Факт отримання відповідачкою кредитних коштів підтверджується заявою на видачу готівки №3 від 08.08.2005р., заявою на видачу готівки №3 від 23.04.2008р. (а.с. №36 т. № 1).

25.01.2013р. між сторонами укладено додатковий договір №3 до кредитного договору №DNHLG000000383, відповідно до умов якого сторони домовилися: відмінити нараховану пеню станом на 25.01.2013р.; виклали п.4.1. кредитного договору в іншій редакції, що стосується нарахування пені; визнали п.3.2 та п.3.8 кредитного договору такими, що втратили чинність; всі інші пункти кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. залишили без змін. Додатковий договір №3 вступає в дію з моменту його підписання, діє протягом дії кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. та є невід`ємною частиною кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. (а.с. №190 т. № 1).

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідачки суми заборгованості по відсоткам за кредитним договором у розмірі 16 770 доларів США 33 центів, які нараховані за період з 20.04.2015р. по 06.05.2016р., суд дійшов наступних висновків.

Частина 5 ст.263 ЦПК України визначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно до ч.1 ст.76, ч.2 ст.77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч.1 ст.631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч.2 ст.631 ЦК України), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання визначені у ст.530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором, зокрема, відсотки за користування кредитом, пеню за прострочення виконання зобов`язання припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04.07.2018р. у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31.10.2018р. у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 05.12.2019р. у справі № 205/5456/16-ц, (провадження № 61-32720св18).

В пункті 2.3.3 кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. сторони передбачили, що у разі порушення позичальником зобов`язань, передбачених договором, банк на власний розсуд має право: а) змінити умови договору – зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом спрямування відповідно повідомлення. При цьому, згідно ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату.

Відповідно до ч.2 ст.1054 та ч.2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Судом встановлено, що за наслідками порушення позичальником зобов`язань щодо повернення чергової частини суми кредиту, в березні 2010р. із посиланням на ст.ст.1050, 1054 ЦК України банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, в тому числі заборгованості за кредитним договором №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. станом на 29.01.2010р. у розмірі 248 069,20 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом - 132 804,45 доларів США; заборгованості по процентам за користування кредитом - 18 075,31 доларів США; заборгованості по комісії - 964,33 доларів США; пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 84 383,53 доларів США; штраф (фіксована частина) - 31,25 доларів США; штраф (процентна складова) - 11 811,33 доларів США.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011р. у справі №2-4677/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.09.2012р., позовні вимоги банка до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було задоволено, зокрема, стягнуто заборгованість за кредитним договором №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. у розмірі 1 984 553 грн. 60коп. (а.с. №205-206 т. № 1). Заборгованість визначено судом в гривневому еквіваленті від розміру заборгованості 248 069,20 доларів США за курсом НБУ на час подання позову.

Так, звертаючись в 2010 році з позовом до суду, банк просив стягнути заборгованість, в тому числі в повному обсязі по тілу кредиту, а отже, кредитодавець реалізував своє право на пред`явлення вимоги в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України і такими діями на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а тому втратив право здійснювати нарахування відсотків за користування кредитом за ставкою визначеною в договорі і у даному випадку права і інтереси кредитора у правовідносинах забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), яку суд враховує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019р. №127/15672/16-ц зазначала, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналізуючи зміст додаткового договору №3 від 25.01.2013р. до кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р., суд дійшов висновку, що після ухвалення судового рішення про дострокове стягнення заборгованості, укладення між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_2 вказаного додаткового договору не має правового значення для вирішення позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом, оскільки право нараховувати відсотки за ставкою в договорі було припинено внаслідок реалізації позивачем свого права на дострокове стягнення заборгованості та зміни строку кредитування за договором, а тому, строк повернення позичальником залишку суми кредиту, нарахованих відсотків та інших платежів вважається таким, що настав, та у разі невиконання боржником грошового зобов`язання, заборгованість вважається простроченою. Укладений 25.01.2013р. додатковий договір №3 по своїй суті є реструктуризацією кредитної заборгованості, шляхом відміни нарахованої пені станом на 25.01.2013р. та зміни її відсоткової ставки при наступному нарахування, з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником грошового зобов`язання. Крім того, додатковим договором визнано такими, що втратили чинність з моменту підписання додаткового договору пункти 3.2 та 3.8 кредитного договору, які визначали розмір та порядок нарахування відсотків на прострочену заборгованість.

У відзиві на уточнену позовну заяву представником відповідачки було заявлено заяву про застосування до вимог банка про стягнення відсотків строків позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За правилами ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Згідно ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Нормами ЦК України не передбачено, що сплив позовної давності є окремою підставою для припинення зобов`язання. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.01.2020р. у справі № 761/44698/16-ц ( провадження № 61-47703св18).

Входячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш, ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

При ухваленні рішення судом не вирішуються питання про застосування до позовних вимог АТ КБ “ПриватБанк” в частині стягнення відсотків за кредитним договором у розмірі 16 770,33 доларів США строків позовної давності з урахуванням заяви представника відповідача, оскільки в задоволенні позову в цій частині суд відмовляє за безпідставністю, а в межах строків позовної давності підлягає захисту тільки порушене право.

Посилання представника позивача на те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, суд оцінює критично, оскільки після зміни кредитором строку виконання грошового зобов`язання за договором, усі наступні щомісячні платежі передбачені умовами договору не мають правового значення.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки 3% річних та інфляційних втрат згідно ч.2 ст.625 ЦК України за невиконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011р. у справі № 2-4677/11 про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. у 1 984 553 грн.60коп., суд зазначає наступне.

В уточненій позовній заяві позивачем зазначено, що оскільки на сьогоднішній день рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011р. відповідачкою фактично не виконано, стягнута рішенням суду заборгованість у розмірі 1 984 553,60 грн. не погашена, кредитор має право на отримання сум передбачених ст.625 ЦК України, а тому позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних за прострочення виконання рішення суду, а саме, 178 772,93 грн. - сума 3% річних (за період з 12.10.2017р. по 12.10.2020р.) та 393 167,26 грн — сума інфляційних втрат (за період з 01.10.2017р. по 30.09.2020р.)

Як зазначає представник позивача, розмір суми інфляційних втрат та 3% річних позивач розрахував, виходячи з загального розміру стягнутою за рішенням суду заборгованості у гривні, а саме - 1 984 553грн.60коп.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України)

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає суду підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019р. у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, відповідно до якого як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема, позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене ч.2 статті 625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні трьох відсотків річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Таким чином, цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті та нарахування трьох відсотків річних, визначених ст.625 ЦК України, які входять до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.

З мотивувальної частини рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.11.2011р. у справі №2-4677/11 встановлено, що на користь банка з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. у розмірі 248 069,20 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на час подання позову складало 1 984 553 грн. 60коп.

Згідно умов кредитного договору №DNHLG000000383 від 08.08.2005р. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам комісією позичальник повинен був надавати банку щомісячний платіж в валюті зобов`язання - долар США.

Судове рішення не може змінювати змісту договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в іноземній валюті, виходячи з розміру стягнутої за рішення суду заборгованості 248 069,20 доларів США.

Посилання представника відповідачки на те, що 3% не можуть бути нараховані на суму пені, яка стягнута за рішення суду, оскільки додатковим договором №3 сторони домовилися відмінити нараховану пеню станом на 25.01.2013р., суд оцінює критично, враховуючи, що умовами додаткового договору відміняється саме нарахована, а не стягнута за рішення суду пеня, крім того, рішення суду, як зазначалось вже вище, не може бути змінено умовами додаткового договору.

Тому розрахунок 3% річних є наступним: 248 069,20 доларів США х 3 / 100 / 365 днів х 1 096 днів (період з 12.10.2017р. по 12.10.2020р.) = 22 346,62 доларів США.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь АТ КБ “ПриватБанк” підлягає стягненню сума 3% річних за період з 12.10.2017р. по 12.10.2020р. у розмірі 22 346,62 доларів США.

У Законі України від 03.07.1991р. № 1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” зазначено, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального ріння цін на товари та послуги, які купує населення, невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

У рішенні Верховного Суду України від 28.03.2012р. у справі № 6-36736вов10 висловлена правова позиція, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Отже, норма ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017р. у справі № 6-284цс17 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2020р. у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Враховуючи, що кредитний договір було укладено саме в іноземній валюті – доларах США, про що зазначено в самому кредитному договорі та у рішенні суду від 15.11.2011р., а тому нарахування інфляційних втрат на вказану заборгованість не відповідає чинному законодавству України.

Підводячи підсумок викладеному, позовні вимоги АТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково та з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних згідно ч.2 ст.625 ЦК України за невиконання судового рішення у справі №2-4677/11 за період з 12.10.2017р. по 12.10.2020р. у розмірі 22 346,62 доларів США.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України, ч.1 ст.6 Закону України “Про судовий збір”, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а саме у розмірі 8 661 грн. 85 коп. (22 346,62 доларів США. х 25,8409 грн. (курс НБУ станом на 10.10.2016р.) * 1,5% = 8 661 грн. 85коп.).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат, варто зазначити, що при подачі банком позову в 2016р. сплачено судовий збір у розмірі 15 274 грн.09коп., виходячи з ціни позову 1 018 272 грн.61коп. (а.с. №2-6). Після уточнення позову фактично зменшено розмір позовних вимог до 993 210 грн. 87коп. та розмір судового збору складав 14 898грн.16коп. Оскільки представник позивача просив повернути сплачений в більшому розмірі судовий збір, суд вважає, що сплачений ПАТ КБ “ПриватБанк” по платіжному дорученню №BOOO0B15GX від 10.10.2016р. у розмірі 375 грн. 93коп. слід повернути АТ КБ “ПриватБанк”.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, постановами Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) від 08.11.2019р. у справі № 127/15672/16-ц, від 16.01.2019р. у справі № 373/2054/16-ц, від 07.07.2020р. у справі № 296/10217/15-ц, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, п.10 ст.84, 89, 128-131, 141, ч.1 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по відсоткам за кредитним договором, про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за невиконання рішення суду — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” грошові кошти у вигляді трьох відсотків річних від простроченої суми грошового зобов`язання за судовим рішенням за період з 12.10.2017р. по 12.10.2020р. у розмірі 22 346 доларів США 61 центів (двадцять дві тисячі триста сорок шість доларів США 61 центів).

В задоволенні іншої частини позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по відсоткам за кредитним договором та про стягнення інфляційних втрат за невиконання рішення суду – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 661 грн. 85 коп.

Судовий збір, сплачений Публічним акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк” по платіжному дорученню №BOOO0B15GX від 10.10.2016р. у розмірі 375 грн.93коп. на розрахунковий рахунок 31219206700005, код отримувача 37989269, банк отримувача ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області в м. Дніпропетровськ код.банку 805012, призначення платежу – судовий збір за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_2 - повернути Акціонерному товариству комерційний банк “ПриватБанк” (ЄДРПОУ - 14360570).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: Ткаченко Н.В.