Ухвала суду № 97431749, 02.06.2021, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/3215/21

Провадження 2/333/2575/21

Ухвала

Іменем України

02 червня 2021 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: судді Тучкова С.С., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про порушення конституційних прав, –

в с т а н о в и в:

До Комунарського районного суду м.Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про порушення конституційних прав.

Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 19.05.2021 року позовну заяву залишено без руху і надано строк для усунення недоліків.

31.05.2021 року до Комунарського районного суду м.Запоріжжя надійшли заяви ОСОБА_1 про усунення недоліків і про уточнення позовних вимог.

Позов ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог обґрунтований тим, що ухвалою Верховного суду від 15.02.2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.07.2020 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 28.12.2020 року в цивільній справі №333/6551/19 на підставі п.1 ч.2 ст.394 ЦПК України, у зв`язку з тим, що ці рішення не підлягають касаційному оскарженню. Спроба уникнути Верховним Судом виконання обов`язків, а то й більш додаткового навантаження незаконними вимогами безпосереднього учасника справи, має ознаки упередженості та грубого нехтування обов`язками. Висновок Верховного Суду, з посиланням на відсутність логічного обґрунтування пп. «а», «в» п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, є незаконним, а ухвала Верховного Суду від 15.02.2021 року про відмову у відкритті касаційного провадження в цивільній справі №333/6551/19 є такою, яка позбавляє конституційного права ОСОБА_1 на касаційне оскарження судового рішення. Порушення Конституції України Верховним Судом водночас визначає ставлення Верховного Суду до ОСОБА_1 як людини другого сорту, що принижує честь і гідність, завдає непереборних душевних страждань, пригнічує свідомість, руйнує витончену душевну організацію, спричиняє неймовірний негативний вплив на емоційно психологічний стан ОСОБА_1 , призводить до нервового напруження та зрештою решт нищіть віру в неупередженість та справедливість судочинства України. Позивач змушений прикладати додаткових зусиль для захисту своїх конституційних прав та свобод, а саме звертатися з окремими позовними заявами до Держави Україна, втрачати особистий час, задіяти відповідний інтелектуальний ресурс у виконанні незвичної юридичної праці. З огляду на об`єктивну вимогу справедливості та розумності у визначенні заподіяної Верховним Судом моральної шкоди, ОСОБА_1 враховує, що порушення Конституції України відбулось завдяки незаконним діям найвищої ланки судової гілки України та є найвищим ступенем зневаги до конституційних прав і свобод звичайних громадян України, є суттєвою перешкодою на шляху до досягнення Україною стандартів системи цінностей ЄС та НАТО. Компенсація заподіяної моральної шкоди у розмірі 15000000 гривень дієво зупинить уповноважених державою осіб в намірах перешкоджати демократичному розвитку України, певною мірою зможе згладити завдані ОСОБА_1 душевні страждання, позбавить відчуття безпорадності, надасть необхідної наснаги суддям Верховного Суду у суворому дотриманні законодавства України і припинить подібні прояви свавілля та упередженості в майбутньому. На підставі викладеного, позивач просить визнати дії Держави в особі Верховного Суду незаконними в частині недотримання приписів ч.2 ст.6 Конституції України при розгляді касаційної скарги, визнати дії Держави в особі Верховного Суду незаконними в частині порушення конституційного права ОСОБА_1 на касаційне оскарження відповідно до ст.129 Конституції України, визнати дії Держави в особі Верховного Суду незаконними в частині порушення ст.55 Конституції України та позбавлення ОСОБА_1 права на справедливий суд і судовий захист, стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 завдану моральну (немайнову) шкоду в розмірі 15000000 гривень.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частинами першою і третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Також слід звернути увагу, що Конституцією встановлено, що судді та суд при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється і що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (ст.ст.126, 129).

Згідно із зазначеними положеннями Конституції судові рішення і відповідно дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов`язаних із підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не в інший суд першої інстанції. Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст.129 Конституції і законодавством про судочинство. Здійснення правосуддя в Україні врегульовано конституційними нормами окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до ст. 62 Конституції матеріальна й моральна шкода, завдана безпідставним засудженням, відшкодовується державою лише в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за заподіяну особі шкоду відповідає не суд або суддя, а держава. Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Також згідно з роз`ясненнями, які містяться у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади», звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом. Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають.

У пункті 10 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України наголошується на тому, що відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя, у спосіб визначений Законом.

У зв`язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Зі змісту заяви про усунення недоліків позовної заяви і заяви про уточнення позовних вимог, поданих на виконання ухвали Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 19.05.2021 року, і первісних позовних вимог позивача чітко вбачається, що їх предметом є виключно процесуальні дії суддів при здійсненні ними правосуддя, тому суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про порушення конституційних прав в порядку цивільного судочинства, так як позивач шляхом звернення до суду із даним позовом у непроцесуальний спосіб оскаржує дії колегії суддів Верховного Суду під час розгляду цивільної справи, в якій він є учасником процесу.

Керуючись ст.ст.186, 260-261 ЦПК України, суд -

У х в а л и в:

У відкритті провадження у цивільній справі №333/1634/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про порушення конституційних прав – відмовити.

Копію ухвали направити позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з її проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м.Запоріжжя. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя С.С. Тучков