Ухвала суду № 97430624, 25.05.2021, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/2150/21

Провадження №1-м/265/3/21

У Х В А Л А

25 травня 2021 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Гноєвого С.С.,

за участі секретаря – Лапоног Т.Г.,

за участю прокурора – Таушан Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Маріуполя Донецької області, громадянина України, який має середньо спеціальну освіту, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , засудженого вироком Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року за ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ із застосуванням правил ч.1 ст. 62, ст.. 64, ч.3 ст. 66 КК РФ до позбавлення волі строком на 8 років. Відбуває покарання в ФКУ «Виправна колонія № 23 УФСВП Росії по Саратовській області», -

В С Т А Н О В И В:

До Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшло клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації відносно ОСОБА_1 у відповідність із законодавством України.

В обґрунтування поданого клопотання зазначається, що 10 березня 2021 року наказом Міністерства юстиції України № 911/5 прийнято рішення про прийняття в Україну засудженого вироком російського суду громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст. 606 КПК України, статті 3 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, пунктів 7,8 ,12 Розділу XII Інструкції про порядок здійснення міжнародного співробітництва з питань взаємної правової допомоги, видачі правопорушників (екстрадиції), передачі (прийняття) засуджених осіб, виконання вироків інших питань міжнародного судового співробітництва у кримінальному провадженні під час судового провадження, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 19.08.2019 року № 2599/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.08.2019 року за № 956/33927, та на підставі запиту Міністерства юстиції Російської Федерації від 11.11.2020 року за № 06-128381/20.Громадянина України ОСОБА_1 засуджено вироком Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року за ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ із застосуванням правил ч.1 ст. 62, ст.. 64, ч.3 ст. 66 КК РФ до позбавлення волі строком на 8 років. Вказані кримінальні правопорушення – замах на незаконний збут наркотичних засобів, вчинений з використанням інформаційно-телекомунікаційних мереж (в т.ч. Інтернет), групою осіб за попередньою змовою, в особливо великому розмірі, передбачені Кримінальним кодексом РФ, є караними діяннями відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність. Останнє відоме місце проживання ОСОБА_1 в Україні: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 відбуває покарання в ФКУ «Виправна колонія № 23 УФСВП Росії по Саратовській області», кінець відбуття строку покарання 11.08.2025 року

З метою забезпечення виконання в Україні покарання, призначеного громадянину України російським судом, заявник просить суд: 1) визначити за Кримінальним кодексом України правову кваліфікацію діянь, у вчиненні яких ОСОБА_1 визнано винуватим вироком Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року;2) визначити строк позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженим ОСОБА_1 згідно з Кримінальним кодексом України.

В судове засідання представник Міністерства юстиції України не прибула, у поданому клопотанні просить здійснити його розгляд за її відсутності, посилаючись на вимоги ч.1 ст.610 Кримінального процесуального кодексу України.

Прокурор в судове засідання не прибув, надав заяву з проханням розглянути клопотання за його відсутності, проти задоволення клопотання не заперечував та вважав за можливе привести вирок суду Російської Федерації відносно ОСОБА_1 у відповідність із законодавством України.

Дослідивши клопотання та додані до нього письмові докази, суд приходить до висновку, що клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України відносно громадянина України ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 7 Кримінального кодексу України (далі КК України), громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 602 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Пунктом «b» частини 1 статті 9 Конвенції про передачу засуджених осіб від 1983 року, до якої Україна приєдналась на підставі Закону України «Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб, 1983 рік» від 22 вересня 1995 року №337/95-ВР, визначено, що компетентні власті держави виконання вироку визнають вирок з використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11.

Статтею 11 Конвенції про передачу засуджених осіб встановлено, що у випадку заміни вироку застосовуються процедури, передбачені законодавством держави виконання вироку. Замінюючи вирок, компетентний орган: а) повинен врахувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухваленому державою винесення вироку; b) не може замінювати міру покарання, що передбачає позбавлення волі, грошовим штрафом; с) повинен зарахувати у строк покарання весь період, впродовж якого засуджена особа була позбавлена волі; d) не повинен посилювати кримінальне покарання засудженої особи і не повинен вважати обов`язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину або злочинів.

Крім того, умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання визначені статтею 606 КПК України, а порядок розгляду судом питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України регламентований положеннями статті 610 КПК України, відповідно до якої під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави. При призначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім випадків, визначених у ч. 4 ст. 610 КПК України.

Статтею 610 ч.4 КПК України передбачено що при визначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім таких випадків: 1) якщо законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж призначений вироком суду іноземної держави, суд визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений кримінальним законом України; 2) якщо строк покарання, призначений вироком суду іноземної держави, є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією статті Кримінального кодексу України за відповідне кримінальне правопорушення, суд дотримується строку, визначеного вироком суду іноземної держави.

При цьому суд, як це зазначено у ч.3 ст. 603 КПК України, не перевіряє фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, та не вирішує питання щодо винуватості особи.

Частиною першою статі 606 КПК України визначено, що засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засудженого іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні тільки за умов: 1) якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку; 2) якщо вирок набрав законної сили; 3) якщо на час отримання запиту про передачу засуджений має відбувати покарання упродовж якнайменш шести місяців або якщо йому ухвалено вирок до ув`язнення на невизначений строк; 4) якщо на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізичного чи психічного стану на це згоден законний представник засудженого; 5) якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі; 6) якщо відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а в разі наявності - також процесуальні витрати; 7) якщо держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженого.

Під час розгляду вказаного клопотання встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України, виданого на його ім`я Єнакієвським РВ ГУ ДМС України в Донецький області, 19 травня 2009 року.

Вироком Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ та призначено із застосуванням правил ч.1 ст. 62, ст.. 64, ч.3 ст. 66 КК РФ до позбавлення волі строком на 8 років, без позбавлення права займати певні посади та займатись певною діяльністю, без штрафу, з відбуттям покарання у виправній колонії строгого режиму.

Строк покарання ОСОБА_1 рахується з 23 березня 2018 року та зараховано у строк відбуття покарання час тримання під вартою з 12 серпня 2017 року по 22 березня 2018 року включно.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_1 залишено без змін у вигляді тримання під вартою.

Вирок набрав законної сили 03 квітня 2018 року, що підтверджується розпорядженням Митищинського міського суду Московської області № 1-100/18 від 21.05.2018 року «Про виконання вироку, який набрав чинності».

Засуджений ОСОБА_1 , 01.08.2020 року звернувся із заявою про переведення його для подальшого відбування покарання в Україну, оскільки він є громадянином України.

Згідно з довідкою, виданою начальником ФКУ ВК№23УФСВП Росії по Саратовській області, строк відбутого ОСОБА_1 покарання за вироком Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року станом на 01.06.2020 року складає 2 роки 9 місяця19 днів. Не відбутий строк покарання складає 5 років 2 місяця19 дні.

Як вбачається з довідки та характеристики на засудженого, ОСОБА_1 захворювань які входять в перелік медичних протипоказань до відбуття покарання в окремих місцевостях Російської Федерації не має. За період відбування покарання в місцях позбавлення волі ОСОБА_1 характеризується посередньо, має 6 заохочень, припускає порушення встановленого порядку відбуття покарання, має ряд стягнень, які не зняті та не погашені у встановленому порядку. У спілкуванні з працівниками адміністрації та засудженими конфліктних ситуацій не припускає.Участь в благоустрої території не приймає.

Таким чином, на розгляд суду були надані всі необхідні документи, згідно з положеннями ст.6 Конвенції про передачу засуджених осіб та ч.2 ст.610 КПК України.

Під час розгляду клопотання Міністерства юстиції суд відповідно до вимог ч.3 ст. 610 КПК України визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність за злочин, вчинений засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави.

Стаття 30 ч.3 КК РФ передбачає що замахом на злочин визнаються умисні дії (бездіяльність) особи, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з не залежних від цієї особи обставин.

Частиною 3 статті 30, ч.5 статті 228.1 КК Російської Федерації передбачена кримінальна відповідальність за замах на незаконний збут наркотичних засобів, з використанням засобів масової інформації або електронних або інформаційно-телекомунікаційних мереж (включаючи мережу "Інтернет") скоєного групою осіб за попередньою змовою, в особливо великому розмірі.

Санкцією частини 5 статті 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`ятнадцяти до двадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двадцяти років або без такого та зі штрафом в розмірі до одного мільйона рублів або в розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період до п`яти років або без такого або довічним позбавленням волі.

Частиною 1 ст. 62 КК РФ передбачено, що при наявності пом`якшуючих обставин, передбачених пунктами «і» та (чи) «к» частини першої статі 61 цього Кодексу, та відсутності обтяжуючих обставин строк чи розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку чи розміру найбільш важкого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.

Статтею 64 КК РФ передбачена можливість, при наявності виключних обставин, пов`язаними з цілями та мотивами злочину призначити покарання нижче нижчої межи, передбаченої відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, або суд може призначити більш м`яке покарання, ніж передбачене цією статтею, чи не застосовувати додатковий від покарання, передбачений у якості обов`язкового.

Частина 3 ст. 66 КК РФ передбачає, що строк чи розмір покарання за замах на злочин не може перевищувати трьох чвертей максимального строку чи розміру найбільш строгого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу зі закінчений замах.

При визначенні статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим ОСОБА_1 , та строку позбавлення волі, визначеного на підставі вироку суду іноземної держави, суд враховує, що положеннями ч.3 ст.307 КК України передбачена відповідальність, зокрема, за дії щодо незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконного збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчинені організованою групою, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах або вчинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього.

Митищинський міський суд Московської області, кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 Кримінального Кодексу РФ, як замах на незаконний збут наркотичних засобів, вчинений з використанням електронних та інформаційно-телекомунікаційних мереж (включаючи мережу "Інтернет") за попередньою змовою групою осіб, у особливо великому розмірі, якщо при цьому злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від цієї особи.

Постановою пленуму Верховного суду України №4 від 26 квітня 2002 року "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів", встановлено, що злочини, передбачені статтями 307, 309 або 311 КК України, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій. У випадках, коли винна особа вчинила одну або декілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин за виконаними діями, а незавершена дія окремої кваліфікації як готування до злочину або як замах на злочин не потребує.

Диспозицією ч.3 ст.307 КК України передбачена відповідальність, за такі дії у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, як незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут.

Як вбачається з тексту вироку Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року, ОСОБА_1 було визнано винним у тому, що він, діючи умисно за попередньою змовою групою осіб з використанням інформаційно-телекомунікаційних мереж (включаючи мережу "Інтернет"), незаконно придбав речовину, яка містить наркотичні засоби у особливо великому розмірі, та зберігав її з метою подальшого незаконного збуту, довести свій злочинний умисел до кінця не зміг з незалежних від нього причин, так як був затриманий працівниками правоохоронних органів.

Таким чином, дії ОСОБА_1 , за які він був засуджений вироком Митищинського міського суду Московської області, слід кваліфікувати, як закінчений склад злочину, передбаченого ст.307 КК України, тобто як зберігання наркотичних засобів з метою збуту в особливо великих розмірах, а тому інша незавершена дія щодо незаконного збуту наркотичних засобів, яка охоплювалася умислом ОСОБА_1 , але була припинена не по його волі, а співробітниками правоохоронних органів, окремої кваліфікації як замах на злочин не потребує.

Враховуючи викладене та керуючись роз`ясненнями Верховного суду України, викладеними в постанові Пленуму № 4 від 26.04.2002 р. "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів", суд приходить до висновку, що дії ОСОБА_1 , за які він був засуджений вироком Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року, утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.

В той же час суд зазначає, що за відсутності у законодавстві України про кримінальну відповідальність такої кваліфікуючої ознаки за ч.3 ст. 307 КК України, як з використанням інформаційно – телекомунікаційних мереж, то визнавати та виконувати вирок Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 рокувідносно ОСОБА_1 слід не враховуючи встановлену таким судом кваліфікуючої ознаки за ст. 228.1 ч.5 КК РФ, якої Кримінальний кодекс України не містить, що узгоджується із відповідними положеннями ст. 11 «Конвенції про передачу засуджених осіб» 1983 року.

Враховуючи зроблені у вироку суду РФ висновки щодо встановлених таким судом фактичних обставин, суд дійшов переконання, що діяння, за яке 23 березня 2018 року був засуджений на території РФ громадянин України ОСОБА_1 , які передбачені ч.3 ст.30 ч.5 ст.228.1КК РФ є злочинами згідно із законодавством України, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

За ч. 1, 2 ст. 63 КК України покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, яке встановлюється на строк від одного до п`ятнадцяти років.

Згідно санкції ч. 3 ст. 307 КК України, як особливо тяжкого злочину, Кримінальний Кодекс передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Відповідно до положень ч.3 ст.610 КК України під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд визначає, серед іншого, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави.

Порядок визначення строку позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави передбачений положеннями ч.4 ст.610 КК України, згідно якої при визначенні строку покарання у вигляді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку іноземної держави суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім окремих випадків, серед іншого,якщо строк покарання, призначений вироком суду іноземної держави, є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією статті Кримінального кодексу України за відповідне кримінальне правопорушення, суд дотримується строку, визначеного вироком суду іноземної держави.

Вироком Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року ОСОБА_1 за ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФіз застосуванням правил ч.1 ст. 62, ст.. 64, ч.3 ст. 66 КК РФ було призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років, яке є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією статті Кримінального кодексу Україниза ч.3 ст.307 КК України.

Крім того, згідно вказаного вироку покарання обвинуваченому ОСОБА_1 було призначено із застосуванням положень ст.. 64 КК РФ, яка відповідає ст.. 69 КК України, щодо призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

Таким чином, керуючись нормами кримінально - процесуального закону України, ґрунтуючись на принципі недопустимості посилення покарання засудженої особи в разі передачі іншій державі для відбування покарання, закріпленого в нормах міжнародного права, враховувати вимоги частини першої статті 10 та частини першої статті 11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року щодо максимального врахування покарання, визначеного вироком російського суду, з метою створення належних підстав для реалізації засудженим ОСОБА_1 права бути переданим в Україну як державу свого громадянства для подальшого відбування покарання, суд приходить до висновку про визначення строку покарання ОСОБА_1 у вигляді позбавлення волі тією ж тривалістю, що був призначений вироком Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року у виді позбавлення волі строком на 8 років.

На підставі переліченого, керуючись статтею 9 Конституції України, ст. ст. 9-11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, ст. ст. 606 - 610 КПК України, враховуючи вимоги п. 2 ч. 4 ст. 610 КПКУкраїни, дотримуючись строку покарання, визначеного вироком суду іноземної держави, у зв`язку з чим суд вважає, що ОСОБА_1 у відповідності до Кримінального Закону України має бути визначене покарання за ч частиною 3 ст. 307 КК України, із застосуванням положень ст.. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років з відбуванням покарання у кримінально виконавчій установі закритого типу.

Строк покарання ОСОБА_1 відповідно до вироку Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року, слід рахувати з дня ухвалення вироку, т.т. з 23.03.2018 року.

При ухвалені вироку Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року, засудженому ОСОБА_1 було зараховано в строк відбуття покарання строк тримання його під вартою у період 12.08.2017 року до 22.03.2018 року.

При цьому визначення режиму відбування покарання не відноситься до компетенцією суду України.

Запобіжний захід ОСОБА_1 залишено без змін у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Вирок суду набрав законної сили 03 квітня 2018 року.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вирок суду РФ від 23 березня 2018 року відносно громадянина України ОСОБА_1 підлягає визнанню та виконанню на території України, а подане Міністерством юстиції України клопотання про приведення такого вироку у відповідність із законодавством України підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 602 - 610 КПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України відносно ОСОБА_1 - задовольнити.

Привести у відповідність із законодавством України вирок Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року відносно громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засудженого зач.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФіз застосуванням правил ч.1 ст. 62, ст.. 64, ч.3 ст. 66 КК РФ до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років.

Визнати та виконати на території України вирок Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року відносно громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вважати засудженим зач.3 ст.307 КК України, із застосуванням положень ст.. 69 КК України,до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Строк покарання ОСОБА_1 відповідно до вироку Митищинського міського суду Московської області від 23.03.2018 року, рахувати з 23 березня 2018 року.

Зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_1 строк тримання під вартою з 12 серпня 2017 року по 22 березня 2018 року включно.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою залишити без змін.

Копію ухвали направити до Міністерства юстиції України та Державної кримінально-виконавчої служби України.

Ухвала може бути оскаржена органом, що подав клопотання, особою, щодо якої вирішено питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України та прокурором до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом семи діб з моменту її проголошення, а засудженим з моменту вручення йому копії ухвали.

Суддя