Рішення № 97426252, 03.06.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2021 року справа № 580/3774/20

08 годин 45 хвилин м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 580/3774/20

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [позивач – не прибув]

до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21366538) [представник відповідача – не прибув]

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, прийняв рішення.

10.09.2020 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати із 17.07.2018 ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату ОСОБА_1 , підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Ухвалою від 10.09.2020 відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання на 29.09.2020. Ухвалою від 16.07.2020 зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а. Ухвалою від 17.05.2021 поновлено провадження у справі, призначено судове засідання на 21.05.2021, 03.06.2021.

У обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає у населеному пункті, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (до набрання чинності Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України») відносився до зони гарантованого добровільного відселення, тому, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, позивач вважає, що має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі двох мінімальних заробітних плат. 08.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату зазначеного підвищення з 17.07.2018, проте відповідач листом від 17.07.2020 протиправно відмовив у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії. Позивач у судове засідання 03.06.2021 не прибув, у заяві від 19.02.2021 просив здійснити розгляд справи за його відсутності.

Відповідач позов не визнав, 29.09.2020 надав до суду відзив в якому зазначив, що Конституційним Судом України визнано неконституційним виключення статті 39 Закону №796, проте зміст статті 39 Закону №796 у редакції Закону №987 «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Конституційним Судом України не визнано неконституційною, вказана норма не скасовувалась іншим законом, а отже зміни, внесені Законом №987 є чинними. Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 не містить посилання на порядок виконання рішення для ст.39 Закону №796, тому для спірних правовідносин застосуванню належить ст.39 Закону №796 в редакції Закону №987. Відповідач стверджує, що закони України про Державний бюджет України на 2018, 2019 та 2020 роки не передбачають видатків за відновленими Рішенням Конституційного Суду України від 17.04.2018 №6-р/2018 статтями Закону №796, тому нарахування та виплати доплат та компенсацій, визначених вказаним Законом, не передбачено. Позивач, звернувшись у вересні 2020 року до суду з позовними вимогами за період з 17.07.2018 за стабільних відносин, пропустив строк звернення до суду. 01.06.2021 представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, що має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Конституцією України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до копії паспорта позивача серії НОМЕР_2 , позивач зареєстрований за адресою: Черкаська обл., Звенигородський р-н., с.Княжа (а.с.8). Згідно з Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, село Княжа Звенигородського району визнане зоною гарантованого добровільного відселення.

Посвідченням № 124507 (а.с.10) підтверджується, що позивачу з 12.01.1993 призначена пенсія за віком (а.с.26). Відповідно до посвідчення від 18.10.1993 № НОМЕР_3 позивач є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживав чи проживає у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого відселення третьої категорії (не менше трьох років).

08.07.2020 позивач звернувся із заявою до відповідача, у якій просив здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, що віднесена відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон гарантованого добровільного відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи з виплатою у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.

Відповідач листом від 17.07.2020 № 4031-4482/Б-02/8-2300/20 повідомив, що підвищення за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення до 31.12.2014 виплачувалося у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 у сумі 5,20 грн. На теперішній час законодавчо не визначено правових підстав для проведення нарахувань та виплати доплат громадянам, які проживають чи працюють на території гарантованого добровільного відселення.

Вважаючи відмову протиправною позивач звернувся з позовом до суду.

Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави. Спірні правовідносини врегульовано законами України №796-XII, від 28.12.2014 №76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі – Закон №76-VІІІ), рішеннями Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012, від 17.07.2018 №6-р/2018, Бюджетним кодексом України, постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Постанова №1210), якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та обов`язки відповідача: доручено Пенсійному фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ. Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Відповідно до статті 63 Закону №796-ХІІ фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

Статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015 було передбачено, що: «громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата».

28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, що набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII, що набрав чинності з 01.01.2016, яким включено статтю 39 до Закону №796-ХІІ: «громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон №79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 15 Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, було передбачено у таких розмірах: тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,50 грн, відповідач зазначив, що виплачував 5,20 грн .

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. У рішенні зазначено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд зазначає, що з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 у частині, що не змінена Законом № 987-VIII.

Конституційний Суд України також вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Закон України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII (далі - Закон № 2136-VІІІ) передбачає, що за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом (стаття 39).

Суд дійшов висновку, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, що була чинною до 01.01.2015, що за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII та за п.2 Постанови 1210 передбачено, що здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, здійснюється за матеріалами пенсійних справ.

Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, що чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, що була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII, що вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, що визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами / законними очікуваннями особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

З моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ: «громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. У іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.02.2016.

У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону застосуванню належить норма закону, позаяк має вищу юридичну силу.

Статтею 67 Закону № 796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не надає права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає права приймати підзаконні акти, що будуть суперечити змісту і гарантіям Закону № 796-ХІІ, позаяк у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії.

Судом встановлено, що дана справа є типовою для зразкової справи №240/4937/18, рішення у якій набрало законної сили 18.03.2020, позаяк:

а) позивач проживає в зоні гарантованого добровільного відселення (на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи);

б) позивач є непрацюючим пенсіонером;

в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;

г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному частиною 2 статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.

Частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що під час прийняття рішення у типовій справі, що відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №240/4937/18 зазначила, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ з 17.07.2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як визначено статтею 39 Закону №796-ХІІ.

Оцінюючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати з 17.07.2018 ОСОБА_1 за матеріалами пенсійної справи підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, встановлений законами України, а тому позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати із 17.07.2018 ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ та про зобов`язання відповідача здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення – с. Княжа, Звенигородського району – гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) належить задовольнити, врахувавши, що під час виплати підвищення, відповідачу належить врахувати попередньо виплачені суми пенсії, тому позов належить частковому задоволенню.

У задоволенні іншої частини позовних вимог (без врахування попередньо виплачених сум) належить відмовити.

Оцінюючи твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, варто зазначити про таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а зазначила: «тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ. Норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону №1058-ІV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) належить застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу».

Суд зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № п/800/259/15 (ЄДРСР 54398764) бездіяльність – це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, що виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами, внесеними згідно з Постановами від 25.03.2014 № 112, від 15.11.2017 № 851, від 26.06.2019 № 543 Пенсійному фонду України доручено забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.

У даній справі встановлена протиправна бездіяльність відповідача у ненарахуванні та невиплаті підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, позаяк порушено вимоги Закону № 796-ХІ, як акту вищої юридичної сили щодо вирішення колізії в ієрархії застосування підзаконного акта за відсутності компетенції суб`єкта публічної адміністрації щодо зміни розміру виплати, тому відсутні підстави для застосування обмеження строків виплати позивачу пенсії.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд не включає до складу судових витрат, що належать розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат не надано, то відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати із 17.07.2018 ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату ОСОБА_1 , підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням виплачених сум пенсії.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ];

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області [вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21366538].

Повне судове рішення складено 03.06.2021.

Суддя Л.В. Трофімова