Рішення № 97421471, 03.06.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2021 р. № 520/6778/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1352 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1352 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного рахунку;

- зобов`язити військову частину А1352 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 19 січня 2021 року по 25 лютого 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в останній день проходження ним військової служби 19.01.2021 відповідач не провів остаточний розрахунок та не виплатив належні грошові кошти. Так, відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 компенсацію за не отримане речове майно. Остаточний розрахунок відповідач з ОСОБА_1 з виплати грошової компенсації за не отримане речове майно відбувся саме 25.02.2021, таким чином відповідно до положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає повністю і вважає, що вони не ґрунтуються на Законі, є безпідставними та не підлягають задоволенню. Вказав, що оскільки позивач погодився на звільнення з військової служби до проведення з ним розрахунків, а тому відсутні підстави для компенсування йому часу затримки. У зв`язку із чим, просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах України та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 08.липня 2015 року.

Наказом командира військової частини А1352 (по строковій частині) від 19.01.2021 № 2-РС, старшого солдата ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

З 19.01.2021 позивача виключено зі списків особового складу військової частини А1352 та всіх видів забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини А1352 (по строковій частині) від 19.01.2021 № 11 ОСОБА_1 наказано виплатити, зокрема, грошову компенсацію за не отримане речове майно, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 в розмірі 36015,10 грн.

На виконання вказаного наказу Військова частини А1352 здійснила остаточний розрахунок з позивачем 25.02.2021, про що свідчить виписка по картковому рахунку позивача сформована УкрСиббанк (UKRSIBBANK BNP Paribas Group) та відповідачем не заперечується.

Позивач, вважаючи дії відповідача в частині затримки повного розрахунку при звільненні протиправними, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини 7 статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частинами 2-4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

В межах даної справи спірним є питання щодо обов`язку відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2021 по 25.02.2021.

Суд зазначає, що порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим, відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодекс законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 04.12.2019 по справі №825/66/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд вважає за можливе застосування норм статей 116, 117 Кодекс законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Відповідно до статті 116 Кодекс законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частинами 1, 2 статті 117 Кодекс законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/201 за статтею 47 Кодексу (КЗпП - прим.) роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу (КЗпП - прим.), а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу (КЗпП - прим.), тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 Кодекс законів про працю України.

Ці норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства усіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117Кодекс законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку слід враховувати розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача та інших обставин справи.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений тпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (затверджена наказом МВС України від 15.03.2018 № 200; далі за текстом - Інструкція №200) грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 4 Інструкції № 200 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

У відповідності до довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 30.04.2021 № 399/Ф, який проходив службу у Військовій частині А 1352 розмір грошового забезпечення за листопад 2020 року становить 10860,30 грн, за грудень 2020 року - 10860,30 грн.

Як зазначалось вище, днем виключення позивач зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 19.01.2021.

Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є листопад 2020 року та грудень 2020 року.

Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення заявника складає 356,08 грн (21720,60 грн/61 календарний день).

Як вже було зазначено вище в день виключення позивача зі списків особового складу 19.01.2021, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошову компенсацію за не використане речове майно.

Виплата вказаної компенсації в сумі 35474,87 грн позивачу була виплачена лише 25.02.2021, що підтверджується копією виписки з рахунку позивача.

Враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу 19.01.2021) та дату проведення остаточного розрахунку (25.02.2021), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 38 днів.

Таким чином сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.01.2021 по 25.02.2021 становить 13531,04 грн (356,08 грн - середньоденний заробіток позивача * 38 днів).

При цьому, недоплачена сума грошової компенсації за вказаний період становить 35474,87 грн, а у процентному виразі по відношенні до загальної суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні (13531,04 грн) дорівнює 26%.

Беручи до уваги суму несвоєчасно сплаченої позивачу грошової компенсації за вказаний період (35474,87 грн), відсоток цієї суми (26%) відносно розміру суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні (13531,04 грн), суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку до 9223,46 грн.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку про необхідність керуватися принципом співмірності, та зазначає, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме зобов`язання Військової частини А1352 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 19 січня 2021 року по 25 лютого 2021 року у розмірі 9223,46 грн.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного рахунку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що судові витрати у даній справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Військової частини А1352 (вул. Арсенальна, 1, м. Балаклія, Харківська область, код 07953401) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1352 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного рахунку.

Зобов`язити військову частину А1352 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 19 січня 2021 року по 25 лютого 2021 року у сумі 9223 (дев`ять тисяч двісті двадцять три) грн 46 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Горшкова