Рішення № 97420721, 28.05.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/2498/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

23 березня 2021 року ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі – відповідач або ГУ Держгеокадастру в Полтавській області) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 14 грудня 2020 року №19161-СГ щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства відповідно до заяви від 18 лютого 2020 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на протиправність оскаржуваного рішення з огляду на те, що вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність визначено Земельним кодексом України. Позивач вважав оскаржуваний наказ таким, що не містить жодного законодавчого обґрунтування. Вказував, що посилання відповідача на невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини шостої статті 118 Земельного кодексу України не знаходить свого підтвердження.

Ухвалою суду від 29 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що спірне рішення відповідає вимогам Земельного кодексу України, є правомірним та обґрунтованим, адже обрана позивачем земельна ділянка площею 2, 00 га входить до ландшафтного заказника місцевого значення "Ярмаківський".

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області з заявою про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га та відповідно надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населеного пункту відповідно до графічних матеріалів, номер земельної ділянки 4 (чотири). До заяви позивачем додано: графічний матеріал, на якому зазначене бажане місце розташування земельної ділянки; копії паспорта та ідентифікаційного номеру.

Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ від 19 березня 2020 року №7981-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Не погодившись з наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 19 березня 2020 року №7981-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", позивач оскаржила його до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 5 червня 2020 року у справі 440/1653/20, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 19 березня 2020 року №7981-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою"; зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (вхідний номер Н-4886/0/25-20 від 18 лютого 2020 року) про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га та відповідно надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населеного пункту відповідно до графічних матеріалів, номер земельної ділянки 4 (чотири), з урахуванням висновків суду.

Враховуючи рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 5 червня 2020 року у справі 440/1653/20 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнто наказ від 14 грудня 2020 року №19161-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим що земельна ділянка знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення "Ярмаківський".

Не погодившись з наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 14 грудня 2020 року №19161-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15.

Отже, Держземагентство України та його територіальні органи наділено повноваженнями щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок виключно сільськогосподарського призначення державної власності.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Підставою для прийняття відповідачем наказу від 14 грудня 2020 року №19161-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що земельна ділянка знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення "Ярмаківський".

Статтею 44 Земельного кодексу України встановлено, що до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до пункту "г" частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

У преамбулі Закону України "Про природно-заповідний фонд України" №2456-ХІІ від 16 червня 1992 року (надалі - Закон №2456-ХІІ) встановлено, що цей Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Відповідно до положення статті 25 Закону №2456-ХІІ заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Статтею 6 Закону 2456-ХІІ встановлено, що території та об`єкти, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням щодо кожної з таких територій чи об`єктів, яке відповідно до цього Закону та законодавства України про охорону пам`яток історії та культури затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та центральним органом виконавчої влади в галузі культури.

Відповідно до статті 7 Закону №2456-ХІІ землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

При цьому, за визначенням Методичних рекомендацій щодо розроблення проектів створення природних територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, затверджених наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 21 серпня 2018 року № 306, проект створення природних територій та об`єктів природно-заповідного фонду (далі - Проект створення) - документ, на підставі якого готуються рішення про створення чи оголошення території або об`єкта природно-заповідного фонду (далі - ПЗФ), визначаються його межі, розробляється Положення про цю територію або об`єкт та Проект організації його території (якщо його розроблення передбачено Законом України "Про природно-заповідний фонд України" (далі - Закон).

Відповідно до статті 9 Закону №2456-ХІІ території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Статтею 9-1 Закону №2456-ХІІ встановлено, що спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Перелік встановлених цим Законом видів використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду і порядок їх використання визначаються режимом територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, затвердженого центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, а також на підставі дозволів. Спеціальне використання природних ресурсів у межах території та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища. Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, затвердженого органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, а також на підставі дозволів. Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення (крім корисних копалин) здійснюється на підставі дозволів, що видаються місцевими радами за погодженням з територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища. Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів може бути анульований органом, що його видав, у разі: різкого погіршення стану навколишнього природного середовища внаслідок природокористування, ліквідації підприємства, установи або організації, яка отримала дозвіл; порушення умов природокористування та режиму території природно-заповідного фонду; втрати чи пошкодження дозволу, що не дає можливості визначити зміст дозволу.

Відповідно до статті 26 Закону №2456-ХІІ на території заказника обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Отже, на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду встановлюється особливий правовий режим, який повинен забезпечувати їх належну охорону, збереження та подальший розвиток шляхом встановлення низки суворих обмежень та заборон щодо нецільового використання природних ресурсів. Основними видами використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду є їх: використання у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" №1264-ХІІ від 25 червня 1991 року (надалі - Закон №1264-ХІІ), а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до статті 1 цього Закону завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об`єктів, пов`язаних з історико-культурною спадщиною.

Частинами другої та третьої статті 38 Закону №1264-ХІІ встановлено, що законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Статтею 60 Закону №1264-ХІІ встановлено, що особливій охороні підлягають природні території та об`єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ.

Природні території та об`єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об`єктів, що визначаються законодавством України.

Відповідно до статті 61 Закону №1264-ХІІ ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України.

До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Порядок організації, використання і охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду, додаткові їх категорії визначаються законодавством України.

Порядок та умови здійснення спеціального використання лісових ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вищевказаних норм, суд дійшов висновку, що особливій охороні підлягають об`єкти природно-заповідного фонду України, до яких входять, у тому числі заказники.

Рішенням десятої сесії п`ятого скликання Полтавської обласної ради від 06 вересня 2007 року "Про оголошення, зміну меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду Полтавської області" оголошено заказниками місцевого значення території та об`єкти, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне та пізнавальне значення (додаток 1).

Згідно додатку 1 до вказаного рішення оголошено заказником місцевого значення Ландшафтний заказник "Ярмаківський", площею 1053,6 га, розташований на території Миргородського району, південно-західної околиці м. Миргород в напрямку сіл Гаркушинці – Рибальське - Єрки (цінний природний комплекс, який поєднує луки з багатою природною рослинністю).

Відповідно до листа відділу у Миргородському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 12 квітня 2021 року №345/112-21, земельні ділянки, зокрема земельна ділянка № НОМЕР_1 , на яку претендує позивач, входять до ландшафтного заказника місцевого значення "Ярмаківський".

Позивачем не спростовано факту знаходження бажаної ним земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення "Ярмаківський".

Враховуючи те, що бажана позивачем земельна ділянка належить до ландшафтного заказника місцевого значення "Ярмаківський", суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні повноваження розпоряджатись такою земельною ділянкою, в тому числі, надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів у даному випадку полягає у тому, що відповідно до статті 122 Земельного кодексу України у відповідача відсутні повноваження розпоряджатися земельною ділянкою, що відноситься до ландшафтного заказника місцевого значення "Ярмаківський", а отже, належить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Вказана обставина є обґрунтованою підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 14 грудня 2020 року №19161-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" прийнятий відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та обґрунтовано.

Отже, у задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити.

З огляду на відмову у задоволенні позову підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 229, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Клочко