Рішення № 97420659, 04.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3237/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Єфіменко К.С., розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства “Маккенлі” (а/с №46, м.Одеса, 65012) до Першого Приморського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (Польський узвіз,6, м.Одеса, 65026), Департаменту ДВС Міністерства юстиції України (вул.Городецького,13, м.Київ, 01001) про визнання протиправними та скасування постанов: ВП №49712068 від 06.01.2016 року, ВП №56828969 від 23.07.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дочірнього підприємства “Маккенлі” до Першого Приморського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати постанову ВП № 56828969 від 23.07.2018 року, видану державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Ткачовим Андрієм Віталійовичем про відкриття виконавчого провадження;

визнати протиправним та скасувати постанову ВП №49712068 від 06.01.2016 року, видану головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком Олексієм Степановичем про стягнення виконавчого збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.12.2015 року головним державним виконавцем вiддiлу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком Олексієм Степановичем було ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з Дочірнього підприємства «Маккенлі» (65012, м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 2, кв. 315, код ЄДРПОУ 31976757) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО» (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 10, код ЄДРПОУ 13881479) 31 504 108,29 грн. заборгованість за простроченим кредитом, 1 816 017,63 грн. заборгованості за простроченими відсотками за період з 27.10.2014 по 21.05.2015, 559 305,81 грн. заборгованості за відсотками по кредиту за період з 22.05.2015 по 10.08.2015, 4 039 430,87 грн. пенi за несвоєчасне повернення кредиту, 423 232,47 грн. пенi за несвоєчасне повернення відсотків за період з 27.10.2014 по 21.05.2015, 28 036,24 грн. пені за відсотки нараховані з 22.05.2015 по 10.08.2015.

Позивач зазначає, що 23 липня 2018 року прийнято постанову ВП №56828969 про відкриття виконавчого провадження на підставі стягнення на користь Департаменту державної виконавчої служби, що знаходиться за адресою: 03056, Київ, вул. Городецького, 13, виконавчого збору за виконавчим провадженням ВП № 49712068 від 06.01.2016 року.

Позивач вважає, що постанова про стягнення виконавчого збору ВП №49712068 від 06.01.2016 року є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки виконавче провадження ВП №49712068 є завершеним внаслідок повернення виконавчого документа стягувану, а також оскільки жодних стягнень державним виконавцем у виконавчому провадженні не відбулось.

Постанову ВП № 56828969 від 23.07.2018 позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки прийнята з порушенням строків для пред`явлення виконавчого документа.

Ухвалою суду від 06.04.2021 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

20.05.2021 року від представника Першого Приморського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на примусовому виконанні в Першому Приморському ВДВС у мiстi Одесі ПМУМЮ (м.Одеса) перебуває виконавче провадження №56828969 з примусового виконання постанови М ВП № 49712068 видана 06.01.2016 року Департаментом державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору винесену на підставі наказу Господарського суду Одеської області від 30.11.2015 №916/3540/15. Постанова про відкриття винесена 23.07.2018 року ВП 56828969.

Відповідно до ч.4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Тобто, стягнення виконавцем з боржника суми виконавчого збору не пов`язано виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження, яке призвело до фактичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума виконавчого збору у розмірі 10 відсотків визначається та стягується, виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження.

24.05.2021 року від представника Департаменту ДВС Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що відповідно до статтi 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Так, відповідно до частини другої цієї ж статті, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Також відповідач звертає увагу суду на те, що виконавчий документ стягувачу повернутий саме на підставі пункту 4 частини 1 статті 37 Закон України «Про виконавче провадження», тобто державним виконавцем вчинено всі передбачені законом дії з метою виконання відповідного рішення. Однак у зв`язку з відсутністю волі стягувача подальше виконання стало неможливим. Проте, аналізуючи чинний Закон України «Про виконавче провадження можна зробити висновок, що виконавчий збір фактично є санкцією, що застосовується до боржника за невиконання рішення до відкриття виконавчого провадження та початку його примусового виконання, та в жодному випадку не є винагородою державному виконавцю, за вчинення заходів примусового виконання рішення».

Крім того відповідач зазначає, що у разі скасування рішення, яке підлягало виконанню, виконавчий збір повертається боржнику, незважаючи на те, що заходи примусового виконання були вчинені, і навіть незважаючи на те, що рішення було фактично виконане.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Відповідно до матеріалів справи, судом встановлено, що постановою державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ прийнято постанову від 06 січня 2016 року ВП №49712068 про стягнення з Дочірнього підприємства “Маккенлі” виконавчого збору в розмірі 3837013,13 грн.

У пункті 2 указаної постанови зазначено про те, що строк пред`явлення її до виконання 1 (один) рік.

Державним виконавцем 29.12.2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану, відповідно до листа Департаменту ДВС ВПВР МЮУ від 18.11.2020 року №574/33175-33-20/20.1

Постановою державного виконавця Першого Приморського відділу ДВС м.Одеса ГТУЮ в Одеській області від 23 липня 2018 року ВП №56828969 відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови ВП №49712068 від 06.01.2016 року Департаменту державної виконавчої служби про стягнення з Дочірнього підприємства “Маккенлі” виконавчого збору у сумі 3837013,13 грн.

Вважаючи протиправними постанову ВП № 56828969 від 23.07.2018 року про відкриття виконавчого провадження та постанову ВП №49712068 від 06.01.2016 року про стягнення виконавчого збору протиправними та такими що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До 05 жовтня 2016 року умови і порядок виконання рішень судів у разі невиконання їх у добровільному порядку визначав Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV).

Відповідно до частини першої статті 28 Закону №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 28 Закону №606-XIV постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред`явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 28 Закону №606-XIV розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Частиною шостою статті 28 Закону №606-XIV передбачено, що у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Згідно з частиною першою статті 43 Закону №606-XIV розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми; 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

Частиною першою статті 23 Закону №606-XIV передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів - постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону №1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Згідно з частиною першою та другою статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Частиною четвертою статті 12 Закону №1404-VIII передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У Розділі XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII закріплено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно з частиною другою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Частиною шостою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

У розмінні Закону №1404-VIII постанова про стягнення виконавчого збору є різновидом виконавчого документу, примусове виконання якого здійснюється з певними особливостями, обумовленими правовою природою виконавчого збору як плати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

З аналізу статей 26, 45 Закону №1404-VIII випливає, що про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, а його безпосереднє стягнення здійснюється без виокремлення в інше виконавче провадження за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача.

Особливістю цієї справи є те, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору була прийнята до набрання чинності Законом №1404-VIII.

Водночас Закон №606-XIV, який був чинний на момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, спірні правовідносини врегульовував в інший спосіб.

Аналіз статей 28, 43 Закону №606-XIV дає підстави для висновку, що про стягнення виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначав у постанові, яку приймав після закінчення строку для самостійного виконання рішення суду, за умови, що рішення не було виконано. При цьому Закон №606-XIV передбачав тотожний визначеному у Законі №1404-VIII механізм безпосереднього стягнення виконавчого збору: за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача в межах основного виконавчого провадження.

Суд зазначає, що відповідно до статті 23 Закону №606-XIV та статті 12 Закону №1404-VIII строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Ураховуючи, що до набрання чинності Законом №1404-VIII постанова про стягнення виконавчого збору приймалася одночасно з початком примусового виконання рішення, суд вважає що постанова про стягнення виконавчого збору від 06.01.2016 року є такою, що автоматично пред`явлена до виконання з дати її прийняття.

Отже, строк її пред`явлення до виконання був перерваний, у зв`язку з чим його початок після переривання у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з моменту закінчення виконавчого провадження, у межах якого вона виконувалася (була пред`явлена до виконання), - ВП №49712068.

Як встановлено судом ВП №49712068 було закінчено (повернуто виконавчого документа стягувачу) 29.12.2016 року.

Станом на 23 липня 2018 року тримісячний строк пред`явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 06.01.2016 року закінчився.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Таким чином, з урахуванням того, що виконавчою службою в межах виконавчого провадження №49712068 фактично не стягнуто з боржника коштів за наказом №916/3540/15 Господарського суду Одеської області від 30.11.2015, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 3837013,13 грн.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що постанова ВП № 56828969 від 23.07.2018 року, видана державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Ткачовим Андрієм Віталійовичем про відкриття виконавчого провадження є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Системний аналіз норм Закону №606-XIV та обставин справи свідчить про те, що на момент прийняття постанови ВП №49712068 від 06.01.2016 року про стягнення виконавчого збору розмір виконавчого збору визначався виходячи з 10% суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом не залежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, в тому числі і від суми, що фактично була стягнута державним виконавцем в межах виконавчого провадження, а тому суд вважає, що дана постанова правомірна, а відтак суд вважає необхідним відмовити в задоволенні вимог про визнання протиправною та скасування постанови ВП №49712068 від 06.01.2016 року, видану головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком Олексієм Степановичем про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За приписами частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).

Як слідує із матеріалів справи, при зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 2270,00 грн.

При цьому, оскільки такі вимоги, хоч і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 1135,00 грн.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Дочірнього підприємства “Маккенлі” (а/с №46, м.Одеса, 65012) до Першого Приморського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (Польський узвіз,6, м.Одеса, 65026), Департаменту ДВС Міністерства юстиції України (вул.Городецького,13, м.Київ, 01001) про визнання протиправними та скасування постанов: ВП №49712068 від 06.01.2016 року, ВП №56828969 від 23.07.2018 року задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову ВП № 56828969 від 23.07.2018 року, видану державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Ткачовим Андрієм Віталійовичем про відкриття виконавчого провадження.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Першого Приморського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (Польський узвіз,6, м.Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 41405070) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Дочірнього підприємства “Маккенлі” (а/с №46, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 31976757) сплачений судовий збір у розмірі 1135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) гривень 00 копійок.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя К.С.Єфіменко