Рішення № 97420294, 04.06.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2021 р. справа № 400/1114/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачів:1. Державної податкової служби України, Львівська площа, 8,Київ 53,04053, 2. Головне управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, Миколаїв, 54001,

про:визнання протиправними та скасування наказів від 11.01.2021 № 14-0, від 21.01.2021 № 38-0; поновлення на посаді з 21.01.2021; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.01.2021,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі-відповідач 1), Державної податкової служби України (далі-відповідач 2), в якому просить визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області за №14-0 від 11.01.2021 р. «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »; визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області за №38-0 від 21.01.2021 р.»; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Казанківської державної податкової інспекції (індекс структурного підрозділу 14-29-54) Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України з 21.01.2021 р.; стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.01.2021 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її спірними наказами звільнено з посади начальника Казанківської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Миколаївській області з 21.01.2021 р. відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу". Позивач вважає своє звільнення незаконним та стверджує, що фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіальних органів податкової служби, а правонаступником Головного управління ДПС у Миколаївській області є Головне управління ДПС у Миколаївській області відокремлений підрозділ, а також було збережено посаду начальника Казанківської Державної податкової служби Головного управління ДПС у Миколаївській області для проходження служби на яку позивач мала бути переведена або їй мала бути запропонована інша рівнозначна посада.

Ухвалою від 01.03.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачам надати відзиви на позовну заяву.

Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в яких просять відмовити у задоволенні позову та зазначають, що звільнення позивача є правомірним, оскільки її звільнено у зв`язку з ліквідацією Головного управління ДПС у Миколаївській області, яка відбулася на виконання постанови Кабінету Міністрів України №893 від 30.09.2020 року "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби", на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу". Відповідач стверджує, що у даному випадку відбулася саме ліквідація державної установи з переданням повноважень та функцій з реалізації державної політики іншому новому податковому органу. При звільненні позивача дотримано процедуру, передбачену Законом України "Про державну службу" та Кодексом законів про працю України, а саме за 30 днів до дня звільнення позивачу вручено листа із попередженням про наступне звільнення. Відповідно до статей 22, 87 Закону України "Про державну службу" пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби у разі ліквідації державного органу є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. З прийняттям Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" зі статті 87 Закону України "Про державну службу" виключено обов`язок суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби чи іншу роботу у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації державного органу.

Ухвалою від 13.04.2021 р. відповідачу, Державній податковій інспекції України відмовлено у проведенні судового засіданні в режимі відеоконференції.

16.04.2021 р. судом постановлено ухвалу про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за участю відповідача Державної податкової інспекції України.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Позивач з 21.09.1994 р. працювала у органах податкової служби на різних посадах.

Згідно з Наказом Головного управління ДПС у Миколаївській області №359-о від 02.10.2020 р. позивач призначена на посаду начальника Казанківської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Миколаївській області.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №893 від 30.09.2020 року "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, зокрема Головне управління ДПС у Миколаївській області.

Пунктом 2 цієї постанови установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій; права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

10.12.2020 р. позивачу вручено під підпис попередження про наступне звільнення, в якому зазначено про те, що позивач буде звільнена відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" не раніше ніж 30 календарних днів з моменту ознайомлення з цим попередженням (а. с. 23).

Наказом Головного управління ДПС у Миколаївській області №14-о від 11.01.2021 року припинено державну службу та звільнено позивача з посади начальника Казанківської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Миколаївській області, у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу".

Наказом Головного управління ДПС у Миколаївській області №38-о від 21.01.2021 року припинено державну службу та звільнено позивача з посади начальника Казанківської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Миколаївській області, у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" з 21.01.2021 р.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу визначені Законом України "Про державну службу".

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" (далі – Закон № 889) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

У ст. 2 Закону №889 визначено, що суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Порядок припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення установлений статтею 87 Закону України "Про державну службу".

Так, ч. 1 ст. 87 Закону № 887 передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону №887 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Згідно з ч. 4 ст. 87 Закону №887, у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Отже, звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу (п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу") та у зв`язку з ліквідацією державного органу (п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу") є різними підставами припинення державної служби.

Визначення терміну "державний орган" наведене у частині 1 статті 1 Закону України "Про запобігання корупції", згідно з яким державний орган - орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб`єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю.

Досліджуючи обставини припинення юридичної особи відповідача, суд виходив з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).

Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.

Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.

Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року №227 (надалі Положення №227), Державна податкова служба України (ДПС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами (податковими органами, органами стягнення).

Відповідно до п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Згідно п.п. 13 п. 11 Положення №227 голова ДПС, зокрема, призначає на посаду та звільняє з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату ДПС (якщо інше не передбачено законом).

ДПС України є головним контролюючим органом, яким забезпечується реалізація державної податкової політики, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

Відповідно до п.п. 41.3 статті 41 ПК України, державні податкові інспекції є структурними підрозділами територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та діють на підставі положень про такі територіальні органи, затверджених центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в межах функцій, визначених статтею 19 3 цього Кодексу.

Наказом ДПС України від 12.11.2020 року №643 затверджено, зокрема, Положення про Головне управління ДПС у Миколаївській області.

Згідно Положення про Головне управління ДПС у Миколаївській області (далі - Положення про ГУ ДПС у Миколаївській області), ГУ ДПС у Миколаївській області є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу державної податкової служби України та забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території Миколаївській області.

ГУ ДПС у Миколаївській області (ідентифікаційний код ВП 44104027) є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у Миколаївській області (ідентифікаційний код 43144729).

Відповідно до п. 15 Положення про ГУ ДПС у Миколаївської області утворюється без статусу юридичної особи та є органом державної влади , має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України, є розпорядником бюджетних коштів (а. с .68).

Основними завданнями ГУ ДПС (крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій (далі ДПІ)) є забезпечення реалізації державної податкової політики, здійснення у межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок), державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

Як вже зазначалося, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" №893 від 30.09.2020 року постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне управління ДПС у Миколаївській області.

Пунктом 2 вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України постановлено, що права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ГУ ДПС у Миколаївській області Відокремлений підрозділ зареєстрований. Головне управління ДПС у Миколаївській області перебуває у стані припинення юридичної особи.

Частинами 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України, на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною 2 ст. 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі ст. 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа №21-8а14), від 27.05.2014 року (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

У постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" №893 від 30.09.2020 року, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів ГУ ДПС у Миколаївської області або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено утворення нових контролюючих органів, повноваження яких поширюються на ту ж саму Миколаївську область.

Пунктом 2 цієї постанови Кабінету Міністрів України прямо передбачено, що права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи, тобто є правонаступником Головного управління ДПС у Миколаївській області, що спростовує доводи відповідача про повну ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.

Відповідно до положення Головного управління ДПС у Миколаївській області до організаційної структури Головного управління ДПС у Миколаївській області входить Казанківська державна податкова інспекція (індекс структурного підрозділу 14-29-54).

Таким чином, вищезазначене свідчать, що фактично відбулася реорганізація територіального органу ДПС України ГУ ДПС у Миколаївській області області як юридичної особи публічного права, а не його ліквідація, в розумінні Цивільного кодексу України. До правонаступника - новоствореної особи ГУ ДПС у Миколаївської області ВП - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГУ ДПС у Миколаївській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Такий висновок відповідає правовій позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 440/395/20.

Тож оскільки в ГУ ДПС у Миколаївській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, тому роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури звільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю, а щодо державних службовців - спеціальним Законом України "Про державну службу".

Як зазначалось судом вище, відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтями 1, 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.

Відповідно до п. 4 ч. 1 с. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Згідно з частиною 3 статті 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У частині 4 статті 40 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності 25.09.2019 року) наголошено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 49-2 КЗпП України установлений порядок вивільнення працівників.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з частиною 6 статті 49-2 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" №378-IX від 12.12.2019 року, який набрав чинності 02.02.2020 року) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності 25.09.2019 року, зі статті 87 Закону України "Про державну службу" виключено абзаци 1 та 2 частини 3, які передбачали, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю, а звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Судом встановлено, що з моменту попередження і до фактичного звільнення 21.01.2021 року позивачу не пропонувалася жодна вакантна посада державної служби у новоствореному ГУ ДПС у Миколаївській області ВП, у тому числі його структурному підрозділі Казанківська державна податкова інспекція (індекс 14-29-54), хоча такі посади були наявні (у тому числі і посада начальника), що підтверджується Наказом 221 від 15.02.2021 р. «Про необхідність призначення на вакантні посади державної служби категорії «Б» і «В» в Головному управлінні ДПС у Миколаївській області на період дії карантину», відповідно до якого оголошено добір на вакантні посади державної служби категорії «Б» і «В» Головного управління ДПС у Миколаївській області, затверджено оголошення про добір та уповноважено відповідальну особу для проведення співбесід (а. с. 31).

Під час розгляду справи відповідачем не доведено, що попри наявні вакантні посади, позивачу будь-яка інша робота за відповідною професією чи спеціальністю не пропонувалася, більш того у відзиві відповідач зазначив, що при звільненні державних службовців у зв`язку з реорганізацією чи ліквідацією державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося без законної підстави, а формулювання причини звільнення та припинення державної служби у спірних наказах з посиланням на пункт 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (ліквідація державного органу) є незаконним, оскільки ГУ ДПС у Миколаївській області фактично було реорганізовано шляхом утворення відокремленого підрозділу, а не ліквідовано.

Крім того, відповідачем не було забезпечено можливість переведення позивача на будь-яку вакантну посаду державної служби до новоствореного державного органу правонаступника, яку позивач міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, професійної підготовки та професійних компетентностей, враховуючи, що позивач працює в органах державної податкової служби з 1994 року.

Відповідач навіть не доводив суду неможливість запропонувати позивачу відповідні вакантні посади, а єдиним способом вирішення питання, пов`язаного із проходженням позивачем державної служби, було припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У будь-якому випадку згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи відповідачами не доведено правомірності спірних наказів, відтак вони підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог частини першої статті 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір, порушене відповідачем право на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом її поновлення на попередній посаді.

Таким чином, суд вважає, що позивача необхідно поновити на посаді начальника Казанківської державної податкової інспекції (індекс структурного підрозділу 14-29-54) Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України з 21.01.2021 р.

При обчислені середнього заробітку необхідно керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (далі-Порядок).

Пунктом 3 Порядку передбачено, що середня плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно п. 5, п. 8 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, згідно довідки Головного управління ДПС у Миколаївській області від 15.03.2021 р. №34/14-29-10-02-08 про середньоденну заробітну плату позивача, яка складає 906,98 грн.

Вимушений прогул станом на день поновлення на посаді (день ухвалення рішення) 04.06.2021 р. становить 93 робочі дні з 21.01.2021 р. по 04.06.2021 р.

Таким чином: 906,98 грн. х 93 роб. дні, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 84 349,14 грн., який підлягає стягненню з Відповідача, Державної служби України на користь позивача. І з цієї суми, сума заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 19 953,12 грн. підлягає негайному виконанню.

Позов задовольнити.

Судові витрати у справі відсутні.

Згідно п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць, а також про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне постанову суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць і поновлення позивача на посаді допустити до негайного виконання.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (Львівська площа, 8,Київ 53,04053 43005393) Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001 43144729) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області за №14-о від 11.01.2021 р. «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».

3. Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області за №38-о від 21.01.2021 р. «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 21.01.2021 р.».

4. Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника Казанківської державної податкової інспекції (індекс структурного підрозділу 14-29-54) Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України з 21.01.2021 р.

5. Стягнути з Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, Київ, 04053, ідентифікаційний код 43005393) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.01.2021 по 04.06.2021 р. в сумі 64396,02 грн.

6. Стягнути з Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, Київ, 04053, ідентифікаційний код 43005393) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 19953,12 грн.

7. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 19953,12 грн. підлягає до негайного виконання.

8. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич