Рішення № 97420156, 02.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/3945/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 4114 Національної гвардії України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України. Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 22 615,84 грн;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення 17.03.2020 повного розрахунку грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 з військової служби;

-стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Ухвалою суду від 24.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що наказом командира військової частини 4114 Національної гвардії України по стройовій частині від 17.03.2020 №59 старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 17.03.2020. На момент виключення зі списків особового складу йому не було виплачено грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178. Позивач зазначив, що відповідно до довідки-розрахунку №103 від 16.03.2020 нарахування за неотримане речове майно становить 23395,84 грн. Таким чином, на день звільнення позивача з військової служби, з ним не було проведено розрахунку в частині виплати компенсації вартості за неотримане речове майно. Враховуючи те, що остаточний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 не проведений, тому на думку позивача це є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою суду від 24.03.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

23.04.2021 за вх. №29084 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що після надходження коштів з Головного управління НГ України, позивачу були внесені зміни в наказ №83 від 09.04.2021 на виплату компенсації за неотримане речове майно. було здійснено перерахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Відповідач просив позовну заяву залишити без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду та закрити провадження у справі. Крім цього, відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строків звернення до суду.

27.04.2021 за вх. №29547 надійшла відповідь на відзив від представника позивача, в якій зазначив, що відрахування строку звернення із позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обраховується з моменту повного розрахунку. Просить позовну заяву задовольнити.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Головним управлінням Національної гвардії України 28.03.2019.

Позивач, ОСОБА_1 , наказом командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України по стройовій частині від 17.03.2020 №59 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 17.03.2020. У цьому наказі не зазначено про необхідність виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Судом встановлено, що позивач 11.03.2020 звернувся до командира військової частини 4114 про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.

На вищезазначений рапорт відповідачем надано довідку №103 від 16.03.2020 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 в розмірі 22615,84 грн.

Однак при звільненні з військової частини 4114 позивачу не виплачено грошової компенсації вартості за не отримане речове майно в день звільнення.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, та такою, що порушує право позивача на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного.

Суд зазначає, що на час розгляду справі відповідачем 09.04.2021 платіжним дорученням №939 здійснено виплату грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 23044,90 грн.

Ухвалою суду від 02.06.2021 закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно та стягнення з Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно у розмірі 22 615,84 грн.

Щодо позовним вимог про визнання протиправної бездіяльність щодо не проведення 17.03.2020 повного розрахунку грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 з військової служби та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (стаття 17 Конституції України).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Так, відповідно до статті 1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2статті 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно часини 1 статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за №178 (надалі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця (пункт 3 Порядку №178).

Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Враховуючи вищенаведені норми, суд зазначає, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

При цьому, оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати компенсацій, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, тому необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Так, відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 по справі №825/598/17.

Крім цього, у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд також приймає до уваги те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 за №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України, констатував, що згідно зі статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, які належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 17.03.2020 року. Дана обставина підтверджується копією наказу командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної Гвардії України від 17.03.2020 року за №59 (по стройовій частині).

Судом встановлено, що відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби станом на 17.03.2020 остаточний розрахунок, зокрема, не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Як уже було зазначено судом вище, відповідач 09.04.2021 виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в розмірі 23044,90 гривень.

Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини 17.03.2020, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум здійснена 09.04.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Таким чином, період з 17.03.2020 по 09.04.2021 включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні.

Тому, позивач має право на отримання грошової компенсації (середнього заробітку) за весь час затримки розрахунку, а саме з 17.03.2020 - день виключення зі списків військової частини 4114 по 09.04.2021 день остаточного розрахунку.

Правова позиція щодо застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, викладена у постанові Верховного Суду, зокрема від 29.07.2020 в справі №1.380.2019.003696.

Суд враховує, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці”, за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі - Порядок №100).

Так, відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку №100).

Відповідно до Довідки від 19.02.2021 року за №15 про заробітну плату ОСОБА_1 розмір щомісячного грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини становив у січні 2020 - 6450,00 грн та лютому 2020 -10524,00 грн, а кількість відпрацьованих робочих днів позивача у ці місяці становила по 31 та 28 днів.

Таким чином, розмір одноденного заробітку складав 287,69 грн. (16974,00 грн. / 59 календарний день).

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації становить 387 (період із 18.03.2020 року по 09.04.2021 року включно).

Як наслідок, сума середнього грошового забезпечення становить 111336,03 грн. (287,69 грн. х 387 дні).

Однак, суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою виплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (23044,90 грн.), вищевказані розрахункові суми (111336,03 грн.) не можна вважати співмірними, оскільки такі суттєво перевищують суму виплаченої компенсації.

Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 в постанові від 30.10.2019 року.

Зокрема, істотність частки складових компенсації за неотримане речове майно в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 23044,90 грн. (сума компенсації вартості за неотримане речове майно) / 111336,03 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100 = 20,70%.

Денна сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 20,70%, становить: 287,69 (середня заробітна плата позивача за один день) х 20,70% = 59,55 грн.

Отже, за 387 календарних дні затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 23045,85 грн. (287,69 грн. х 387 дні).

Враховуючи наведене, суд вважає, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.03.2020 по 09.04.2021 в розмірі 23045,85 грн.

Щодо твердження відповідача стосовно пропущення позивачем строків звернення до суду в частині стягнення компенсації за неотримане речове майно, встановлених у ч. 5 ст. 122 КАС України, судом не розглядається, оскільки в даній частині ухвалою суду від 02.06.2021 закрито провадження у справі.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до військової частини 4114 Національної Гвардії України підлягає до задоволення, а в задоволенні позовних вимог в іншій частині слід відмовити з огляду на вищезазначене.

Оскільки позивач, відповідно до Закону України “Про судовий збір”, звільнений від сплати судового збору, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст. ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 262, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково

2. Стягнути з Військової частини 4114 Національної Гвардії України (ЄДРПОУ 14323385) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.03.2020 по 09.04.2021 в розмірі 23045 (двадцять три тисячі сорок п`ять) грн. 85 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

4. Судовий збір зі сторін не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI “Прикінцевих положень” Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Гулкевич І.З.