Рішення № 97415330, 26.05.2021, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/7149/20

Провадження № 2/206/449/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2021 Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Різниченко Я.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Восьма дніпровська державної нотаріальна контора про зменшення обов`язкової частки у спадщині, -

І. Стислий виклад позиції позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача та представника третьої особи.

Представник позивача звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнених вимог зазначила, що дід позивача – ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого відкрилась спадщина до складу якої входить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлому. За життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким все своє майно заповів онуку – ОСОБА_1 . Позивач належним чином прийняв спадщину, але оформити свої спадкові права не зміг, так як виникли перешкоду з боку відповідача, який також є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 та має право на обов`язкову частку у спадщині. Представник позивача зазначила, що між відповідачем та спадкодавцем існували неприязні стосунки, у зв`язку із чим, вони тривалий час не спілкувались та не підтримували жодних відносин. Відповідач дуже рідко відвідував свого батька за час його життя, мав неприязне відношення до нього, що призвело до того, що вони майже не спілкувались, тоді як спадкодавець та його дружина, мати відповідача ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , мали великі проблеми зі здоров`ям, зокрема ОСОБА_5 хворіла епілепсією, приступи якої загострювались після спілкування із відповідачем. Щодо стану здоров`я ОСОБА_4 , то в нього було 4 інсульти через те, що він сильно нервував щоразу коли спілкувався по телефону з відповідачем, через що в нього дуже сильно підіймався тиск. Аморальною поведінкою відповідача щодо спадкодавця можна назвати його зухвалі та нецензурні вислови в бік батька ОСОБА_4 , які висловлювались під час розмов по телефону. В свою чергу позивач підтримував теплі стосунки із бабою та дідом за час їх життя. Позивач постійно відвідував та підтримував, у тому числі матеріально, діда, піклувався про нього в період, коли той потребував догляду, у зв`язку з лікуванням та відновленням після чергового інсульту. Позивачем були повністю понесені витрати, пов`язані з похованням діда. На теперішній час позивач свідоцтва про право на спадщину не отримав. На підставі вищевикладеного, представник позивача просила зменшити обов`язкову частку відповідача у спадщині, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 1/8 частини.

Не погоджуючись із викладеними у позові обставинами, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю у зв`язку з тим, що вважає його необґрунтованим, таким, що не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального законодавства. В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що посилання у позові на ту обставину, що між відповідачем та спадкодавцем існували неприязні стосунки та вони тривалий час не спілкувались, не підтримували жодних відносин, не може бути підставою для зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині, так як сам спадкодавець за життя не звертався до відповідача із будь-якими претензіями, у тому числі з вимогами про надання будь-якої допомоги, стягнення аліментів, тощо. У свою чергу рішенням від 10.03.2020, зокрема було встановлено, що в спадкодавця ОСОБА_4 був інсульт та він знаходився 10 днів на стаціонарному лікуванні, однак доказів того, що за життя він потребував стороннього догляду, суду представлено не було. Крім цього, ОСОБА_1 не надав доказів того, що спадкодавець ОСОБА_4 звертався до ОСОБА_3 за допомогою, а він такої допомоги не надав. Навпаки, сторони та свідки в судовому засіданні дали пояснення, що ОСОБА_4 був забезпечений всім необхідним та мав належний догляд.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та зазначила, що підставою для звернення до суду є порушення прав позивача, оскільки відповідач не заслуговує своєї спадкової частки.

Представник відповідача просив розглянути справу за відсутності відповідача, його представника та відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, про що надав відповідні заяви.

Представник третьої особи В.О. Завідувача Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Гайворонська Т.О. просила розглядати справу без участі представника державної нотаріальної контори.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

25.11.2020 представником позивача до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська було подано позовну заяву з додатками (а.с. 1-25).

16.12.2020 ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська було надіслано дану цивільну справу за підсудністю до Самарського районного суду м. Дніпропетровська (а.с. 30-31).

26.01.2021 на адресу Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшла цивільна справа (а.с. 35).

Ухвалою судді від 29.01.2021 позовну заяву було залишено без руху, як таку, що не відповідала вимогам передбаченим ст.ст. 175, 177 ЦПК України (а.с. 36-38).

09.02.2021 на адресу суду надійшов супровідний лист з додатками, в тому числі позовна заява про зменшення обов`язкової частки у спадщині (в новій редакції) та клопотання про витребування доказів (а.с. 45-72).

16.02.2021 у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 16.03.2021 (а.с. 73-74).

11.03.2021 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив з додатками (а.с. 85-108).

11.03.2021 на електрону адресу суду надійшла заява від представника відповідача про проведення підготовчого судового засідання по цивільній справі за відсутності відповідача та його представника (а.с. 109-110).

16.03.2021 судом частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано з Восьмої ДДНК належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та відкладено підготовче судове засідання на 14.04.2021 (а.с. 111-112, 114-115).

14.04.2021 відкладено підготовче судове засідання у зв`язку з неявкою відповідача (а.с. 118а).

14.04.2021 до канцелярії суду надійшло клопотання представника позивача про призначення почеркознавчої експертизи та клопотання про допит свідків (а.с. 122-125).

14.04.2021 до канцелярії суду від В.О. Завідувача Восьмої ДДНК Гайоворонської Т.О. надійшла копія спадкової справи після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 126-185).

23.04.2021 до канцелярії суду надійшов лист від представника третьої особи про розгляд цивільної справи без участі представника державної нотаріальної контори (а.с. 186).

07.05.2021 на електрону адресу суду надійшла заява представника відповідача про проведення судового розгляду по цивільній справі за відсутності відповідача та його представника (а.с. 187-189).

12.05.2021 ухвалою суду відмовлено в задоволені клопотання представника позивача у призначені почеркознавчої експертизи, задоволено клопотання представника позивача про допит свідків, закінчені підготовчі дії, закрито підготовче провадження, заслухано вступне слово представника позивача та оголошено перерву для виклику свідків до 26.05.2021 (а.с. 190-191).

26.05.2021 в судовому засіданні було допито свідків, досліджено письмові докази, заслухано виступ позивача та представника позивача в судових дебатах (а.с. 199-202).

26.05.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду ( а.с. 203).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 147).

ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_6 , батьками записані: ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 148).

ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_1 , батьками записані: ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 149).

Згідно заповіту АВВ № 251143 від 29.06.1992, ОСОБА_4 на випадок своїй смерті зробив розпорядження: усе належне йому майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_1 (а.с. 131, 141).

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 83 роки про що 13.02.2019 складено відповідний актовий запис № 188, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (а.с. 18, 128).

19.02.2019 до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини за заповітом (а.с. 127).

Відповідно до витягу № 55178589 про реєстрацію Спадкової справи від 19.02.2019, до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис спадкової справи № 63781613, спадкодавець ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 139).

23.04.2019 до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за законом, в тому числі згідно ст. 1241 ЦК України (а.с. 144).

20.08.2019 до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 із заявою про видачу на ім`я ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині згідно зі статтею 1241 ЦК України (а.с. 152-155).

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20.08.2019, ОСОБА_9 , діючому по довіреності від імені ОСОБА_3 , було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 у зв`язку із відсутністю на руках правовстановлюючих документів на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я спадкодавця (а.с. 156).

Відповідно до рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.03.2020 по справі № 206/5045/19 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом - відмовлено повністю. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Яна Володимирівна, Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання, поділ спільної сумісної власності майна подружжя, визнання права власності в порядку спадкування після смерті спадкодавця, усунення від права на спадкування – відмовлено повністю (а.с. 9-11, 54-65, 95-100, 166-178).

Відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 01.09.2020 рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.03.2020 залишено без змін (а.с. 12-17, 66-71, 101-106, 158-163).

06.10.2020 до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся Шостаков С.М. в інтересах ОСОБА_3 із заявою про видачі на ім`я ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині (а.с. 179-180).

06.10.2020 державним нотаріусом Восьмої ДДНК Хорошманенко Н.С. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі ОСОБА_9 , діючому по довіреності від імені ОСОБА_3 , свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 у зв`язку із відсутністю на руках правовстановлюючих документів на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я спадкодавця (а.с. 181).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, 06.02.1991, посвідченого Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою. Рішення про державну реєстрацію прийнято 29.11.2003 (а.с. 19).

Згідно договору від 06.02.1991 ОСОБА_4 придбав займану ним та членами його сім`ї квартиру АДРЕСА_1 . Згідно п. 5 цього Договору, визначено, що у разі смерті покупця – ОСОБА_4 , придбана ним по даному договору квартира переходить за правом спадкування на загальних підставах з передачею до спадкоємця всіх прав та обов`язків покупця – ОСОБА_4 (а.с. 21).

ІV. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд відхиляє документи, долучені до матеріалів справи, а саме: копія листа (а.с. 23), оскільки з цього документу не можливо встановити ким та кому цей лист був адресований та через погану якість копії та нерозбірливість почерку не можливо встановити зміст цього документу. До того ж, цей лист складений у 2000 році та не стосується предмету спору, адже ОСОБА_4 помер у 2019 році та з моменту складання цього листа пройшло майже 20 років.

Крім того, оригінал листа так і не було надано суду.

Суд також відхиляє копію медичного висновку ЛКК № 505 від 09.01.2019 (а.с. 8), оскільки дана копія не засвідчена належним чином та має погану якість, що ускладнює можливість суду встановити належність даного доказу.

Суд відхиляє покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та ставиться до них критично, з тих підстав, що вони зацікавлені у вирішенні даного спору та зазначені обставини не мають взагалі жодних підтверджень, а тому суд не може посилатися на ці докази, як на достовірні.

V. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст. 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтями 1269-1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі договору купівлі-продажу.

У п. 5, цього Договору передбачено, що у разі смерті покупця – ОСОБА_4 , придбана ним по даному договору квартира переходить за правом спадкування на загальних підставах з передачею до спадкоємця всіх прав та обов`язків покупця – ОСОБА_4 .

За час свого життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким все майно заповів онуку – ОСОБА_1 . Позивач, в свою чергу, звернувся з заявою про прийняття спадщини за заповітом до Восьмої ДДНК.

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Відповідач ОСОБА_3 є сином померлого ОСОБА_4 , який відповідно до вищезазначеної норми має право на обов`язкову частку у спадщині та ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 було подано заяву до Восьмої ДДНК на отримання останнім свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частину квартири після смерті батька, однак йому двічі було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на цю квартиру на ім`я спадкодавця.

Так, в рішенні Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.03.2020 судом було встановлено, що в ОСОБА_4 був інсульт та він знаходився 10 (десять) днів на стаціонарному лікуванні, однак доказів того, що за життя ОСОБА_4 потребував стороннього догляду, суду представлено не було. Крім цього, ОСОБА_1 не надав доказів того, що спадкодавець ОСОБА_4 звертався до ОСОБА_3 за допомогою, а він такої допомоги не надавав. Навпаки, сторони та свідки в судовому засіданні дали пояснення, що ОСОБА_4 був забезпечений всім необхідним та мав належний догляд, а тому належних доказів, які б підтверджували той факт, що ОСОБА_3 ухилялася від утримання, надання допомоги та догляду, суду надано не було.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1241 ЦК України, розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Право на обов`язкову частку – це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тлумачення абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України свідчить, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням: а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; б) наявності інших обставин, що мають істотне значення. Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачає, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України.

До подібного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 30.05.2018 по справі № 483/597/16-ц.

Згідно з положень п.п. 6 п. 19 Постанови № 7 від 30.05.2008, Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про спадкування», суд може зменшити розмір обов`язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця.

В той же час, з усталеної судової практики вбачається, що підставами для зменшення обов`язкової частки у спадщині можуть бути: не підтримання спадкоємцем зв`язків зі спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому; погане поводження із ним; нездійснення належного догляду; надання заздалегідь неправдивих свідчень у суді проти спадкодавця; звинувачення спадкодавця у вчиненні тяжкого злочину; неповідомлення про те, що готується замах на життя спадкодавця; не надання спадкодавцеві допомоги, коли той перебував у небезпеці; аморальна поведінка обов`язкового спадкоємця не лише щодо спадкодавця, а й щодо інших спадкоємців, зокрема й тих, хто має право на обов`язкову частку; виокремлення спадкоємцю певної частки майна ще за життя спадкодавця.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Представник позивача обґрунтовує позовну заяву тим, що відповідач дуже рідко відвідував свого батька ОСОБА_4 за час його життя, мав неприязне відношення до нього, що призвело до того, що вони майже не спілкувались, тоді як спадкодавець та його дружина мали великі проблеми зі здоров`ям. ОСОБА_4 мав 4 інсульти через те, що сильно нервував, коли спілкувався по телефону з відповідачем. Окрім цього, відповідач зухвало та нецензурно висловлювався в бік ОСОБА_4 під час розмов по телефону.

Однак, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем та представником позивача не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин, які б в свою чергу могли підтвердити наявність підстав для зменшення обов`язкової частки відповідача у спадщині.

Слід зазначити, що саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2019 по справі № 917/1739/17.

В той же час, в позовній заяві не наведено жодного доказу на підтвердження того, що відповідач: не підтримував зв`язків з ОСОБА_4 ; погано поводився із батьком; не здійснював належний догляд за ОСОБА_4 і що останній, взагалі, потребував догляду зі сторони відповідача; ОСОБА_3 не надавав допомоги ОСОБА_4 , коли той перебував у небезпеці і взагалі, що ОСОБА_4 перебував у небезпеці; ОСОБА_3 аморально поводив себе по відношенню до спадкодавця та до інших спадкоємців.

Відповідно до висновку Верховного суду у постанові від 18.07.2018 по справі № 390/1635/15-ц, ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Разом з тим, жодним доказом не було доведено умисного ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю та наявності потреби ОСОБА_4 у допомозі саме з боку ОСОБА_3 , або що спадкодавець взагалі звертався до відповідача із будь-якими претензіями, у тому числі про надання будь-якої допомоги, стягнення аліментів, тощо.

У справі № 727/3905/16-ц Верховний Суд зазначив, що правове значення при вирішенні спору має доведеність сукупності обставин: ухилення спадкоємця (умисні винні дії або бездіяльність) від надання допомоги: при можливості її надання спадкодавцю; який перебуває у безпорадному стані через похилий вік чи хворобу; існує потреба спадкодавця в допомозі саме цього спадкоємця.

Також, суду не було надано доказів, що підтверджують те, що в ОСОБА_4 було 4 інсульти саме через спілкування з відповідачем по телефону, як і те, що за життя ОСОБА_4 потребував стороннього догляду.

Окрім цього, суд звертає увагу, що під час розгляду цивільної справи № 206/5045/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Яна Володимирівна, Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання, поділ спільної сумісної власності майна подружжя, визнання права власності в порядку спадкування після смерті спадкодавця, усунення від права на спадкування, вже були досліджені докази надані ОСОБА_1 та його представником, надано оцінку обставинам щодо відношень між спадкодавцем ОСОБА_4 та спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та доводи ОСОБА_1 щодо неприязного та аморального відношення ОСОБА_3 до ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку із чим в задоволені зустрічного позову було відмовлено (а.с. 54-65).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Таким чином, суд не може з власної ініціативи збирати докази на підтвердження тих чи інших обставин, оскільки в такому випадку порушується принцип незалежності суду. Кожна сторона повинна довести обставини, які на її думку мають значення для справи і на які пона посилається як на підставу свої вимог. Суд може лише оцінювати ті докази, які подані під час розгляду справи учасниками процесу.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення позивача, представника позивача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову має бути відмовлено повністю, судовий збір, сплачений ОСОБА_1 у розмірі 840,80 грн. та витрати на правову допомогу необхідно покласти на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 16, 19, 328, 392, 1216-1222, 1224, 1269-1272 ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 134, 137, 141, 175, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 ), третя особа: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Космонавта Волкова, буд. 3, ЄДРПОУ 05383454) про зменшення обов`язкової частки ОСОБА_3 у спадщині, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 до 1/8 частини - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 04.06.2021.

Головуючий суддя: К.С. Маштак