Рішення № 97412489, 01.06.2021, Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/424/20

Провадження № 2/288/22/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року смт Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Зайченко Є. О.,

з участю секретаря судових засідань - Костюк О.В.,

представника позивача – Яковенка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про захист порушеного права споживача фінансових послуг шляхом визнання недійсним положень кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - відповідач) про захист порушеного права споживача фінансових послуг шляхом визнання недійсним положень кредитного договору, в обґрунтування якої вказує, що 25 червня 2019 року вона за допомогою мобільного телефону через мережу інтернет замовила від ТОВ «Споживчий центр», онлайн, та отримала займ у розмірі запропонованому цією фінансовою компанією, а саме 9000 гривень, які були перераховані безготівково на її картковий рахунок. Кошти фактично надавалися шляхом заповнення електронної заявки на їх отримання.

Після отримання коштів їй почали надходити повідомлення на мобільний телефон про необхідність повернення не тільки суми позики, а ще і процентів за користування коштами.

Так як позивач не пам`ятала яким чином вона погоджувала сплату процентів за отриманими коштами, вона звернулася із листом до відповідача з проханням надати їй кредитний договір у разі його наявності, яким би визначався розмір процентів за користування коштами.

На свій лист позивач отримала відповідь із документами на підтвердження укладення кредитного договору із Відповідачем від 19 липня 2019 року, а саме пропозицію про укладення кредитного договору, заявку та заяву позичальника про перекредитування/зарахування. Згідно останньої на підставі статті 601 ЦК України позичальник, тобто позивач просила зарахувати вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 9 000 гривень за кредитним договором 19.07.2019-010000691 в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту в розмірі 9 000 гривень за кредитним договором 25.06.2019-100004901 від 25 червня 2019 року. Кредитор погоджується на вказане зарахування рівних зустрічних однорідних вимог шляхом припинення попередніх зобов`язань позичальника в обліку кредитора. Зобов`язання кредитора з видачі кредиту за кредитним договором 19.07.2019-010000691 та зобов`язання позичальника з повернення суми кредиту за кредитним договором 25.06.2019-100004901 від 25 червня 2019 року вважаються виконаними в момент припинення попередніх зобов`язань позичальника в обліку кредитора.

Ознайомившись із пропозицією укладення кредитного договору від 19 липня 2019 року, позивач виявила, зокрема, несправедливу його умову - п. 5.4, згідно якого, у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань за Договором кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2%, починаючи від 2% у перший день виконання. Максимальний розмір штрафу встановлюється законом.

2% пені за кожен день прострочення сплати тіла кредиту, складає 730 % на рік, а за умовами, що розмір штрафу щодня зростає на 2%, вказаний розмір буде значно більший, тобто непропорційний до суми боргу.

З огляду на викладене позивач вважає, що порядок обрахування неустойки, закріплений у п 5.4. спірного договору передбачає можливість непропорційно великої суми компенсації у порівнянні з розміром основного боргу. Таким чином, не відповідає засадам добросовісності та розумності, і є несправедливим.

Відтак, в силу частини 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є підстави для визнання пункту 5.4. пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) 19.07.2019-010000691 від 19 липня 2019 року, недійсним.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить, визнати порушеними права ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг при укладанні з ТОВ «Споживчий центр» кредитного договору 19.07.2019-010000691 від 19 липня 2019 року; Визнати недійсним п. 5.4 кредитного договору 19.07.2019-010000691 від 19 липня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр».

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2020 року, прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про захист порушеного права споживача фінансових послуг шляхом визнання недійсним положень кредитного договору та відкрито загальне позовне провадження.

Представник відповідач ТОВ «Споживчий центр» скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечує в повному обсязі з підстав, що містить письмовий відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання про дату, час та місце розгляду справи повідомлені заздалегідь і належним чином згідно норм статті 128 ЦПК України. Їх неявка не перешкоджає розгляду справи в підготовчому судовому засіданні згідно до вимог частини 1 статті 223 ЦПК України.

Заслухавши представника позивача, дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що 19 липня 2019 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» було укладено кредитний договір № 19.07.2019-010000691, відповідно до умов якого, позивачу надано грошові кошти в сумі 9000 гривень, строком на 28 днів, на умовах строковості, зворотності, платності, а вона зобов`язалась повернути його та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.

19 липня 2019 року ТОВ «Споживчий центр» підтвердило заявку ОСОБА_1 на укладення кредитного договору від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691 та надало їй транш у сумі 9000,00 грн на 14 календарних днів з платою за користування кредитом 2520 гривень, що становить 28 % в процентному значенні (фіксована незмінна процентна ставка).

Отже, акцепт заявки позичальника на надання траншу від 19 липня 2019 року сам по собі не може бути самостійним об`єктом оскарження, а повинен перевірятися на відповідність законодавству у системному взаємозв`язку з кредитним договором від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець зобов`язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитна лінія - вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами в узгоджені сторонами строки протягом строку кредитування. При цьому може бути передбачено право споживача отримати кредит у межах встановленого кредитного ліміту у разі часткового або повного погашення кредиту протягом строку кредитування, визначеного в договорі про споживчий кредит.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Права та обов`язки споживачів урегульовано Законом України "Про захист прав споживачів".

У Преамбулі цього Закону (тут і далі - в редакції Закону, чинній на час укладення кредитного договору від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691) зазначено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У пункті 22 частини 1 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживачем є фізична особа, яка придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Сфера дії цього Закону окреслена у ч. 1 ст. 1-1. Так, Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Отже, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов`язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов`язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" (такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №755/11648/15-ц).

Кредитний договір від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691 за своїм змістом є договором про надання споживчого кредиту, позаяк не здобуто будь-яких доказів на підтвердження того, що кредит надавався позичальнику не на задоволення особистих потреб, він пов`язаний зі здійсненням ОСОБА_1 підприємницької діяльності чи виконанням нею обов`язків як найманим працівником (п. 1.2 Договору).

За приписами частини 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови.

У кредитному договорі від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691 вказано, що позичальник ОСОБА_1 отримала інформацію, передбачену частиною 2 статті 12, частиною 2 статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів".

Наведена обставина додатково свідчить, що сторони кредитного договору від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691 усвідомлювали, що вони укладають саме договір про надання споживчого кредиту.

Незважаючи на те, що частиною 1 статті 627 ЦК України закріплює принцип свободи договору, за яким сторони вільні у визначенні умов договору, ця свобода не є абсолютною, позаяк законодавець передбачив, що при укладенні договору сторони повинні враховуватись вимоги ЦК України, інших законодавчих актів цивільного законодавства, звичаї ділового обороту.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Зважаючи на те, що кредитний договір від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691 є договором про надання споживчого кредиту, він не повинен суперечити, зокрема, приписам Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору).

Верховний Суд України у своїй постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-1341цс15 та Верховний Суд у постановах від 25 січня 2018 року у справі №475/704/15-ц, від 21 лютого 2018 року у справі №641/3576/16-ц, від 12 квітня 2018 року у справі №591/3625/16-ц, від 03 травня 2018 року у справі №221/1660/16-ц, від 16 липня 2018 року у справі №686/1871/16-ц зазначив, що Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Про отримання ОСОБА_1 перед укладенням кредитного договору від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691 інформації про умови кредитування та інших відомостей, передбачених частиною 2 статті 12, частиною 2 статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів", свідчить її особистий підпис у договорі.

Також при підписанні кредитного договору від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691 до відома позичальника були належним чином доведені всі умови цього договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно з частиною третьою статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Своїм підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину має визначальні засади цивільного права як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства ( ст. 3 Цивільного кодексу України). Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій у акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Згідно зі ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналіз наведених законодавчих норм свідчить, що свобода договору включає не тільки вільний вияв волі сторін на вступ у договірні відносини, а й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст. ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, а також сплати процентів (плати за користування кредитом), у тому числі черговість погашення заборгованості, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору (правова позиція, що була висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі №6-845цс15 та Верховним Судом у постанові від 25 січня 2018 року у справі №475/704/15-ц).

П. 2.8 кредитного договору від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691 передбачено, що у разі невиконання та/або неповного виконання позичальником зобов`язань щодо повернення відповідного Кредиту у встановлений строк, та/або дострокового часткового повернення кредиту, такий Кредит (його неповернута частина) вважається автоматично пролонгованим на строк, що дорівнює строку, на який видавався Кредит, відповідно до п. 1.3 Договору у випадку сплати позичальником процентів, штрафу, якщо такі були нараховані. При цьому позичальник не звільняється від зобов`язання додатково оплатити проценти щодо пролонгованого Кредиту, які будуть нараховані з наступного дня від дати пролонгації Кредиту у розмірі, що визначається за наступною формулою: П=П1*К/К1, де П - розмір процентів щодо пролонгованого Кредиту; П1 - розмір процентів щодо Кредиту, стосовно якого застосовується пролонгація, встановлений п. 1.3 Договору; К - розмір Кредиту (його частини), стосовно якого застосовується пролонгація, який фактично не повернутий кредитору на останній день строку кредитування таким Кредитом (без урахування його пролонгації); К1 - розмір Кредиту, стосовно якого застосовується пролонгація, встановлений п. 1.3 Договору. Автоматична пролонгація не застосовується, якщо у результаті такої пролонгації строк повернення Кредиту перевищить термін дії договору, встановлений п. 8.1 Договору.

ОСОБА_1 підписавши кредитний договір від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691, добровільно і свідомо погодилася з його змістом, зокрема, з умовами, які визначають розмір плати за користування кредитом, механізмом її нарахування у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником взятих на себе за договором зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту. Позивач на момент укладення договору не заявляла заперечень чи додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала умови кредитного договору.

П. 5.4 кредитного договору від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691 передбачено, що у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань за договором, кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2%, починаючи від 2% у перший день невиконання. Максимальний розмір штрафу встановлений законом.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штраф є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення штраф відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності.

Відповідно до положень частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Отже, встановлення штрафу у договорі є санкцією за невиконання стороною своїх зобов`язань за кредитним договором, укладеним між кредитодавцем та позичальником, (постанова Верховного Суду від 13 червня 2018 року №572/13/16-ц). Таким чином, Штраф не є компенсацією за невиконання споживачем зобов`язань за договором у розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки компенсація має місце при відшкодуванні збитків, заподіяних кредитору, тоді як неустойка може застосовуватися і за відсутності таких збитків. Крім цього, конкретний розмір штрафу у кредитному договорі від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691 не визначений і залежить від розміру невиконаних позичальником зобов`язань.

Отже, позивачем не доведено та не надано доказів, не було їх встановлено і під час розгляду справи в суді, які б стали підставою для визнання пункту кредитного договору недійсним.

Зміст вищезазначеного кредитного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому відсутні підстави для визнання п. 5.4 кредитного договору недійсним.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Крім того, встановивши, що відповідач у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, спірний Договір містить усі умови, передбачені положеннями Закону України «Про споживче кредитування», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії Договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов Договору, тощо, позивач особистим підписом засвідчив, що вона погодилась на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені Договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про захист порушеного права споживача фінансових послуг шляхом визнання недійсним положень кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. (ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів»; статтями 16, 203, 215, 216, 236, 526, 546, 549, 626- 628, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України; статтями 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 141, 211, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про захист порушеного права споживача фінансових послуг шляхом визнання недійсним положень кредитного договору – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду Є. О. Зайченко