Рішення № 97401795, 01.06.2021, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/786/21 Провадження № 2/450/1003/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Мусієвського В. Є.

при секретарі Нестерак Д.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників судового розгляду в приміщенні суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, –

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0426 га, кадастровий № 4623686400:01:004:1701, розташованої в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, шляхом зобов`язання відповідачів змінити конфігурації своїх земельних ділянок кадастрові №№ 4623686400:01:004:1722, 4623686400:01:004:1656, 4623686400:01:004:1111, повернувши їх до попереднього стану з метою відновлення дороги (земель загального користування), що відображена у кадастровому плані земельної ділянки № 4623686400:01:004:1701.

Мотивував свої вимоги тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0426 га, кадастровий № 4623686400:01:004:1701, розташована в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, яка межує з земельною ділянкою площею 0,1741 га, кадастрові № 4623686400:01:004:1722, власником якої є ОСОБА_2 , а також земельною ділянкою площею 0,1543 га, кадастровий № 4623686400:01:004:1656, яка належить ОСОБА_3 . Крім того, останньому належить земельна ділянка кадастровий № 4623686400:01:004:1111.

Повідомив, що згідно кадастрового план, належна йому земельна ділянка від точки «В» до точки «Г» межує з землями загального користування, а саме дорогою, яка забезпечувала безперешкодний доступ до його ділянки.

Зазначив, що після зміни конфігурації та довжини ліній земельної ділянки кадастровий № 4623686400:01:004:1071 і її об`єднання з земельною ділянкою кадастровий № 4623686400:01:004:1692 та утворення ділянки кадастровий № 4623686400:01:004:1722, яка належить ОСОБА_2 , а також зміни конфігурацій земельних ділянок кадастрові №№ 4623686400:01:004:1656, 4623686400:01:004:1111, належних ОСОБА_3 , відсутня можливість проїзду до його земельної ділянки (городу), яка існувала до зміни конфігурації таких, а також перекрито проїзд загального користування. Зауважив, що внаслідок вказаних змін, до складу земельної ділянки кадастровий № 4623686400:01:004:1722 увійшла частина ділянки, віднесена до земель загального користування. Враховуючи наведене, просив позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді від 15 квітня 2021 року відкрито провадження у справі, а розгляд такої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачам встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

18 травня 2021 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він зазначив, що не чинив і не чинить перешкод позивачу у користуванні належною йому земельною ділянкою. Вказав, що технічна документація на належну йому земельну ділянку кадастровий № 4623686400:01:004:1071 не могла бути затверджена Сокільницькою сільською радою у 2019 року, оскільки 04 квітня 2018 року за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано право власності на таку. Повідомив, шо позивачем не додано до позовної заяви доказів наявності саме дороги на землях загального користування. Зауважив, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії АВ № 19177 між земельними ділянками не існувало дороги, оскільки планом зовнішніх меж земельної ділянки було передбачено стежку. Наявність дороги між ділянками спростовується також іншими поданими позивачем документами. З огляду на вказане, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Разом з відзивом відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву, у якій просив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, яку мотивував тим, що позивачем не подано оригіналів доказів, на які він покликається у позовній заяві.

25 травня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він з позовними вимогами не погодився. Зазначив, що позивачем не подано жодних належних і допустимих доказів порушення його права відповідачем. Земельні ділянки кадастрові №№ 4623686400:01:004:1656, 4623686400:01:004:1111 утворилися шляхом об`єднання земельних ділянок в існуючих їх межах. Повідомив, що проїзд на земельну ділянку позивача був відсутнім, ОСОБА_3 не здійснював жодних змін конфігурацій належних йому ділянок. Враховуючи наведене, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Разом з відзивом представник ОСОБА_6 подав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

27 травня 2021 року представник позивача ОСОБА_7 подала до суду відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 , у якому вказала, що згідно кадастрового плану земельної ділянки кадастровий № 4623686400:01:004:1701 від точки «В» до точки «Г» знаходяться землі загального користування (дорога). Наявність дороги підтверджується також і іншими доказами, зокрема актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання. Підтримала заявлені позовні вимоги.

З приводу поданої відповідачем ОСОБА_2 заяви про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін слід зазначити, що копії доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, належним чином засвідчені, а тому у суду відсутні сумніви щодо їх дійсності. З огляду на що, заява відповідача ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

За ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом встановлено, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,0426 га, кадастровий № 4623686400:01:004:1701, розташованої в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, що стверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 234912020 від 01 грудня 2020 року.

Як зазначив позивач, право на користування належною йому земельною ділянкою порушено тим, що земельна ділянка кадастровий № 4623686400:01:004:1722, яка належить ОСОБА_2 , а також земельні ділянки №№ 4623686400:01:004:1656, 4623686400:01:004:1111, належні ОСОБА_3 , після змін їх конфігурацій відповідачами, накладаються на землі загального користування, а саме дорогу, яке веде до його ділянки.

У зв`язку з наведеними обставинами, просив суд зобов`язати відповідачів змінити конфігурації вказаних земельних ділянок, повернувши їх до попередньому стану.

Таким чином, позов містить вимогу щодо зміни конфігурації земельних ділянок відповідачів. Тобто фактично вимагається вилучення у відповідачів часток належних їм земельних ділянок на користь територіальної громади, але при цьому позивачем не надано правового обґрунтування вчинення таких дій та підстав для їх вчинення. Чинне земельне законодавство не передбачає такого правового інституту як зміна конфігурації меж земельної ділянки за рахунок суміжного землевласника.

Крім того, з метою захисту порушеного права власності позивачем не оскаржувалися рішення про державну реєстрацію права власності відповідачів на земельні ділянки із зазначеними в Державному земельному кадастрі координатами, не заявлено вимог про визнання незаконними Державних актів про право власності на землю тощо.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до п. 4.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 16 червня 2010 року відновлення меж земельної ділянки в натурі здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодження, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відповідно до положень ст. 106 ЗК України обов`язок щодо визначення спільних меж, а саме ч. 2 передбачено, що види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики.

Крім того, ч. 1 зазначеної статті власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Звертаючись до суду із позовом позивач просив відновити межі земельної ділянки відповідачів відповідно до кадастрового плану земельної ділянки за кадастровим № 4623686400:01:004:1701, який є додатком до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4611627182019 від 14 листопада 2019 року, однак, на думку суду позивач обрав неналежний спосіб захисту відновлення свого порушеного права.

Згідно з ч.ч. 2, 3, 5 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками громадян, але органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж району містах, оскільки в силу ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» та ст. 12 ЗК України визначено, що до виключної компетенції міської ради у галузі регулювання земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів із рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

У пункті 4 постанови Пленуму ВС України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що згідно зі ст. 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, за умови, якщо останні не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.

Судом встановлено, що предметом розгляду на сесії Сокільницької сільської ради зміна конфігурації земельних ділянок відповідачів та погодження меж із суміжними землекористувачами не були, будь якого рішення з даного питання не приймалося.

Відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» згідно з якою виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) чи рішення суду

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)

З аналізу вказаних норм вбачається, що у разі виявлення невідповідності меж земельної ділянки межам по затвердженій технічній документації, відповідні виправлення вносяться на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) чи рішення суду. Таку технічну документацію позивач не розробляв.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі № 636/1637/17.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідачів змінити конфігурації земельних ділянок з метою відновлення меж таких не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача судовий збір стягненню не підлягає.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 279-284, 289 ЦПК України, ст.ст. 16, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 12, 106, 152, 158 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ст. 55 Закону України «Про землеустрій», суд, –

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мусієвський В.Є.