Ухвала суду № 97401340, 26.05.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/1934/14-к 1-кп/335/12/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Воробйова А.В.,

за участю секретаря судового засідання Барсукової В.В.,

прокурора Драч Т.В.

перекладача Тищенко Н.М.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Кравцова В.М.

розглянувши у відкритому судовому засідання клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.309 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.309 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою. В обґрунтування клопотання сторона обвинувачення зазначає, що Запорізькою обласною прокуратурою підтримується державне обвинувачення у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013080000000278 від 24.12.2013, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 , маючи умисел на незаконне придбання, носіння та зберігання без передбаченого законом дозволу вогнепальної зброї і бойових припасів, діючи умисно, за невстановлених в ході слідства обставин, незаконно придбав пістолет, який, згідно висновку судової балістичної експертизи № 374/ЗТ від 26.12.2013 р., є нарізною вогнепальною коротко ствольною зброєю, пістолетом "ТТ", калібру 7,62 мм, і 16 патронів, які є боєприпасами - 7,62 мм, пістолетними патронами обр.1930 р до пістолета конструкції Токарєва, придатними для проведення пострілу. Зазначені пістолет та 8 патронів калібру 7,62 мм, споряджені в магазин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , незаконно зберігав і носив при собі, а 8 патронів калібру 7,62 мм. незаконно зберігав в автомобілі INFINITI FX35, д.н. НОМЕР_1 , без передбаченого законом дозволу до моменту виявлення і вилучення співробітниками міліції в ході санкціонованого обшуку 26.12.2013 року, в період часу з 12:40 до 13:20 годин. Пістолет «ТТ» калібру 7,62-мм, є особистою зброєю нападу або захисту.

Також, ОСОБА_1 , маючи умисел на незаконне придбання, зберігання та перевезення наркотичних засобів, діючи повторно, за невстановлених в ході слідства обставин та у невстановленої в ході слідства особи, незаконно придбав зіп-пакет з порошкоподібною речовиною білого кольору, яка, згідно висновку судової хімічної експертизи № 1219 від 27.12.2013 р., містить у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежено - КОКАЇН, маса якого в наданій речовині складає 0, 1601 г, який надалі зберігав та перевозив при собі без мети збуту до моменту виявлення і вилучення співробітниками міліції в зовнішній кишені його куртки в ході санкціонованого обшуку 26.12.2013 року, в період часу з 12:40 до 13:20 годин.

Протиправні дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст.263 КК України як носіння, зберігання, придбання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу; та за ч.2 ст.309 КК України як незаконне придбання, зберігання та перевезення наркотичного засобу без мети збуту, скоєне повторно.

Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України, в повній мірі підтверджується зібраними в ході досудового розслідування матеріалами кримінального провадження.

28.01.2015 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя розглянувши за вказаним фактом матеріали кримінального провадження № 12013080000000278 від 24.12.2013, оголосив вирок та засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України, призначивши покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, в той же час застосував ст. 76 КК України призначивши йому випробувальний термін 1 рік.

15.10.2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, розглянув касаційну скаргу прокурора на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 08.04.2015, виніс ухвалу в якій зазначив про невідповідність покарання, призначеного засудженому, тяжкості кримінального правопорушення та його особі унаслідок м`якості та ухвалив: касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 08.04.2015 скасував і призначив новий розгляд провадження в суді.

Так, 18.04.2007 року за рішенням ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_1 , набув громадянство України відповідно до положень статті 8 Закону України «Про громадянство України» на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20.02.2007 (встановлення факту його проживання на території України з травня 1989 року по травень 1990 року).

06.11.2020 року ГУ ДМС України в Харківській області скасовано рішення ГУМВС України в Харківській області від 18.04.2007 про набуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянства України за територіальним походженням відповідно до ст. 8 Закону України від 18.01.2001 «Про громадянство України» позивачем, у зв`язку з тим, що громадянство України набуто унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей.

02.03.2021 року рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/8987/20 за позовом ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення.

Відповідно до указу Президента України № 203/ 2021 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року „Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року „Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)”.

Згідно додатку № 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" у переліку фізичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) зазначено, що до ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець Грузії, особа без громадянства, безстроково застосовано наступні види обмежувальних заходів: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій;обмеження, часткове чи повне припинення транзиту польотів та перевезень територією України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; анулювання бо зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;заборона користування радіочастотним ресурсом України; обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування; повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в`їзду на територію України; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (відмова в оформленні посвідки на тимчасове проживання, скасування посвідки на тимчасове проживання; відмова у наданні дозволу на імміграцію, скасування дозволу на імміграцію, скасування посвідки на постійне проживання; відмова в продовженні строку перебування в Україні; відмова в задоволенні заяви про прийняття до громадянства України; примусове видворення за межі України).

Сторона обвинувачення приходить до обґрунтованого висновку, що для забезпечення належної явки обвинуваченого ОСОБА_1 до суду, можливості виконання у відношенні нього процесуальних рішень, необхідно обрати останньому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з наступних підстав та ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений ОСОБА_1 усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та невідворотності покарання за його вчинення, може переховуватись від суду, оскільки він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, що відноситься, згідно ст.12 КК України, до категорії тяжких злочинів, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, може переховуватись від суду, тому є достатні підстави вважати, що ОСОБА_1 з метою ухилення від покарання за вчинені кримінальні правопорушення, може без перешкод залишити теперішнє місце проживання. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування суду. Спосіб життя ОСОБА_1 , відсутність постійного місця проживання в м. Запоріжжя, відсутність стійких соціальних зв`язків на зазначеній території та проживання родини в іншій державі посилюють ризик, пов`язаний із переховуванням обвинуваченого від суду. Окрім того, обвинувачений ОСОБА_1 будучи неодноразово засуджений за аналогічні злочині у сфері обігу наркотичних засобів, а саме: 1) 09.02.2010 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу 1200 гривень; 2) 24.11.2011 року Голосіївським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі, звільнився 19.01.2013 року за відбуттям покарання, відповідних висновків не зробив, на шлях виправлення не став, продовжує займатись злочинною діяльністю.

З матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений виїжджав за межі України, обізнаний з правилами перетину державного кордону, має родинні зв`язки в Грузії, у яких він може переховуватись та які можуть його матеріально підтримувати.

Обвинувачений ОСОБА_1 усвідомлюючи, що відносно нього відповідно Указу Президента України № 203/ 2021 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" серед яких зазначено: відмова в оформленні посвідки на тимчасове проживання, скасування посвідки на тимчасове проживання; відмова у наданні дозволу на імміграцію, скасування дозволу на імміграцію, скасування посвідки на постійне проживання; відмова в продовженні строку перебування в Україні; відмова в задоволенні заяви про прийняття до громадянства України; примусове видворення за межі України, може в найближчий час залишити Україну та переховуватись від суду.

Обвинувачений ОСОБА_1 відносить себе до категорії «злодій в законі», маючи зв`язки та певний авторитет у кримінальному середовищі може перешкоджати іншим чином встановленню істини по даному кримінальному провадженню, відповідно до мети, конкретних обставин та розробленого плану з перешкоджання суду у встановлені істини у кримінальному провадженні .

Обвинувачений ОСОБА_1 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується, про що свідчить його неодноразове засудження, притягнення до кримінальної відповідальності.

Сторона обвинувачення приходить до висновку, що вжиття більш м`яких запобіжних заходів, передбачених КПК України, є недостатньою мірою з огляду на обставини скоєного, підстави та ризики, які існують, оскільки інші запобіжні заходи не обмежують пересування особи та не можуть у повному обсязі запобігти зазначеним ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, з наступних підстав:

- при обранні особистого зобов`язання та домашнього арешту обвинувачений зобов`язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, житла, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду. Враховуючи характер, тяжкість вчиненого злочину та усвідомлення обвинуваченого ОСОБА_1 невідворотності покарання за його вчинення, відсутність постійного джерела доходу (не працює), особистість останнього, відсутність у нього стійких соціальних зв`язків визначеного місця проживання, введені відносно нього санкції, є ризик того, що він буде переховуватися від правоохоронних органів та суду, а також може вчинити нове кримінальне правопорушення;

- особи, які заслуговують на довіру та поручаються за виконання обвинуваченим ОСОБА_1 обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України, відсутні, а ті, які б виявили бажання не змогли б виконати зобов`язання, тому що ОСОБА_1 нехтує вимогами законодавства України, про що свідчить неодноразове засудження та притягнення до кримінальної відповідальності, а також його відношення до кримінального середовища та асоціальну поведінку;

- відсутність таких осіб, а також відсутність у обвинуваченого ОСОБА_1 постійного джерела легального доходу унеможливлює застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді застави.

У зв`язку із зазначеними вище обставинами, сторона обвинувачення приходить до висновку про те, що перебуваючи на волі обвинувачений ОСОБА_1 активно перешкоджатиме встановленню істини у кримінальному провадженні, що не дозволить виконати прийняті щодо нього процесуальні рішення.

Зазначенні ризики підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено, а необхідність застосування до нього саме такого запобіжного заходу, враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_1 , наявність ризиків та обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч. 2 ст. 309 КК України, в повній мірі відповідають вимогам кримінального процесуального законодавства.

Обставин, перешкоджаючих триманню обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою в слідчому ізоляторі при призначенні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні.

Приймаючи до уваги викладене, на підставі ст.176, ч.2 ст.177, ст.178, ст.183 КПК України, сторона обвинувачення приходить до висновку, що при застосуванні до ОСОБА_1 запобіжного заходу більш м`якого ніж тримання під варту, є недостатньою мірою з огляду на обставини скоєного, підстави та ризики, які існують, оскільки інші запобіжні заходи не можуть ефективно попередити спроби обвинуваченого ОСОБА_1 ухилитися від суду та у повному обсязі запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, приймаючи до уваги тяжкість вчиненого злочину, у відповідності положенням п.4 ч.5 ст.182 КПК України, визначити розмір застави у 800 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка буде достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_1 обов`язків, передбачених КПК України.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки: прибувати до прокурора та суду за першим викликом; не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право виїзду з України і в`їзду в Україну; носити електронний засіб контролю.

Беручи до уваги наявність значного суспільного інтересу в кримінальному провадженні, достатніх доказів щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів, прокурор просить застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» МЮУ строком на 60 діб з визначенням розміру застави не менше 800 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки: прибувати до прокурора та суду за першим викликом; не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право виїзду з України і в`їзду в Україну; носити електронний засіб контролю.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 з клопотанням прокурора не погодився, вважає, що підставі тримання його під вартою відсутні, оскільки він з`являється в кожне судове засідання, переховуватися та залишати територію України не планує.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Кравцов В.М. зазначив, що Указ Президента України № 203/ 2021 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України” від 14 травня 2021 року „Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року „Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” відношення до даного кримінального провадження не має. Ризики, передбачені ст.177 КПК України відсутні, доводи прокурора щодо тяжкості вчиненого злочину за ч.1 ст.263 КК України не можуть бути підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На теперішній час обвинувачений не є судимим відповідно до ст.89 КК України. Стосовно ризику, переховування обвинуваченого від суду зазначив, що обвинувачений перебуває без запобіжного заходу майже сім років, з`являвся в усі судові засідання. Крім того, прокурор не надав доказів позбавлення обвинуваченого громадянства України. Рішення ЄСПЛ на які посилається прокурор в клопотанні не відносяться до обставин справи, доказів того що ОСОБА_1 є „злодій в законі” не має. Щодо заявленого прокурором розміру застави зазначив, що розмір застави необґрунтований та виходить навіть за межі розміру застави, що застосовується до осіб, що вчинили особливо тяжкий злочин. Доказів майнового стану обвинуваченого прокурором також не надано. За клопотанням сторони захисту було допитано в якості свідка ОСОБА_4 , який пояснив, що мешкає в Україні близько 7 років, він є племінником обвинуваченого, разом мешкають в будинку за адресою АДРЕСА_1 , який ОСОБА_1 орендує. З ними також мешкають дружина свідка, мати та син ОСОБА_1 .. ОСОБА_1 працює заступником директора ТОВ „ Імпєріум”. Дружина ОСОБА_1 та донька мешкають в Грузії, періодично приїжджають до нього та планують переїхати до України на постійне місце проживання.

Вислухавши думку учасників процесу та дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Згідно з ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

За змістом ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винною, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.

Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.

В силу ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.

Відповідно до ч.1 ст.197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263 КК України як носіння, зберігання, придбання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу; та ч.2 ст.309 КК України як незаконне придбання, зберігання та перевезення наркотичного засобу без мети збуту, скоєне повторно. Кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості пред`явленого обвинувачення суд зазначає, що на даній стадії суд не вирішує питання, які вирішується судом під час судового розгляду, а матеріали кримінального провадження містять достатньо даних для висновку про причетність ОСОБА_1 до скоєння вказаних злочинів.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2021 року обвинуваченого ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.309 КК України у зв”язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_5 , за ч.2 ст.309 КК України закрито. Ухвала суду від 26.05.2021 року на час розгляду клопотання прокурора законної сили не набрала.

Суд, не вирішуючи наперед питання про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, правильність кваліфікації його дій, допустимість доказів щодо встановлення винуватості, приходить до висновку, що зміст клопотання підтверджує існування фактів і інформації, які можуть свідчити про ймовірну причетність ОСОБА_5 до інкримінованому йому діянь.

Відтак, на даний час у кримінальному провадженні існують обставини, з якими закон пов`язує можливість перебування особи під одним із запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України.

Щодо доводів сторони захисту про відсутність ризиків, суд вважає необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винним, з огляду на вірогідність переховування від органів досудового розслідування, спростовують доводи захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Суд вважає встановленим та доведеним стороною обвинувачення існування ризику, передбаченого ч. 1 п. 1 ст. 177 КПК України: переховування від органів досудового розслідування та/або суду .

Обвинувачений ОСОБА_1 усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та невідворотності покарання за його вчинення, може переховуватись від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, що відноситься, згідно ст.12 КК України, до категорії тяжких злочинів, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, що дає достатні підстави вважати, що ОСОБА_1 з метою ухилення від покарання за вчинене кримінальне правопорушення, може без перешкод залишити теперішнє місце проживання.

Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від суду.

Спосіб життя ОСОБА_1 , який працює, орендує будинок у м. Запоріжжі, тобто на території України не має у власності нерухомого майна, є особою без громадянства, відсутність стійких соціальних зв`язків на зазначеній території та проживання родини в іншій державі посилюють ризик, пов`язаний із переховуванням обвинуваченого від суду.

Суд враховує доводи сторони захисту, щодо наявності місця проживання та роботи, разом з тим, не погоджується з доводами сторони захисту щодо наявності у ОСОБА_1 громадянства України, оскільки це спростовується рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2021 року у справі № 280/8987/20, яке є в загальному доступі.

Також обвинувачений ОСОБА_1 усвідомлюючи, що відносно нього відповідно Указу Президента України № 203/ 2021 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України” від 14 травня 2021 року „Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року” „

Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” відносно нього застосовані обмежувальні заходи, а саме відмова в оформленні посвідки на тимчасове проживання, скасування посвідки на тимчасове проживання; відмова у наданні дозволу на імміграцію, скасування дозволу на імміграцію, скасування посвідки на постійне проживання; відмова в продовженні строку перебування в Україні; відмова в задоволенні заяви про прийняття до громадянства України; примусове видворення за межі України, може залишити територію Україну та переховуватись від суду, чим перешкодити завершенню судового розгляду та встановлення всіх обставин кримінального провадження.

Суд також враховує, що стан здоров`я ОСОБА_1 не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув`язнення, суду не надано беззаперечних доказів, які б свідчили, що інший захід забезпечення кримінального провадження, крім тримання під вартою, зможе належним чином усунути ризик, який передбачений ст. 177 КПК України та встановлений судом при розгляді клопотання.

Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у вигляді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено, а необхідність застосування до обвинуваченого саме такого запобіжного заходу, враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_1 , наявність ризику переховування та обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.263 КК України, в повній мірі відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.

Інші запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, на переконання суду, не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого.

З урахуванням встановлених судом обставин щодо застосування до обвинуваченого обмежень, для реалізації яких він може перешкодити завершити судовий розгляд та виконання завдань кримінального судочинства, наявна необхідність у застосуванні запобіжного заходу із визначенням конкретного строку на 60 днів з 26 травня 2021 року до 23 липня 2021 року, оскільки раніше закінчити судовий розгляд даного кримінального провадження не надається можливим.

Між тим, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Частиною четвертою ст.183 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Частиною 5 статті 183 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Отже, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи те, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 вчинений без застосування насильства чи погрози його застосування, не спричинив загибель людини, запобіжний захід у вигляді застави раніше не обирався, не є злочинами, передбаченими статтями 255-255-3 КК України, суд вважає за необхідне визначити обвинуваченому розмір застави.

Враховуючи тяжкість та специфіку кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , зважаючи на дані про особу обвинуваченого, враховуючи обставини справи, суд у межах, визначених ст. 182 КПК України, вважає, за необхідне визначити обвинуваченому, як альтернативу, розмір застави - 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1135000 грн., оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим ОСОБА_1 покладених на нього обов`язків.

Окрім цього, суд вважає за необхідне відповідно до норм ч. 3 ст. 183 КПК України, у разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме прибувати до суду за першим викликом; не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи.

Керуючись ст.ст. 7, 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 372, 395 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора - задовольнити.

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів з 26 травня 2021 року до 23 липня 2021 року включно з утриманням в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».

Взяти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під варту негайно в залі суду.

Встановити розмір застави ОСОБА_3 у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 1 135 000 гривень, яка може бути внесена протягом строку дії даної ухвали на депозитний рахунок (Отримувач: ТУ ДСА в Запорізькій області; Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 26316700; Номер рахунку (IBAN): UA378201720355249002000001205 Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172. В призначенні платежу необхідно вказувати: вид платежу – застава ОСОБА_3 , номер справи (провадження), суд, в якому розглядається справа).

Після внесення застави і звільнення з-під варти покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України:

- прибувати до суду за першим викликом;

- не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити на строк до двох місяців з моменту звільнення з-під варти.

Уповноваженій службовій особі місця ув`язнення після внесення застави, перевірки документа, що підтверджує її внесення – негайно здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_3 з-під варти.

Роз`яснити ОСОБА_3 чи іншому заставодавцю відмінному від обвинуваченого, обов`язки, що покладаються у зв`язку з застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави та наслідки його невиконання.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_3 вважається таким до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги не зупиняє виконання, ухвала підлягає негайному виконанню.

Суддя А.В.Воробйов