Ухвала суду № 97400399, 02.06.2021, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 242/7169/19

Провадження № 1-кп/235/202/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року м. Покровськ

Колегія суддів Красноармійського міськрйонного суду Донецької області

у складі: головуючого судді: Корнєєвої І.В.

суддів: Коваленка В.О.

Варибруса В.А.

за участю секретаря судового засідання Паримського О.Є.

прокурора: Новікова В.С.

обвинуваченого: ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференції)

захисника: адвоката Старика А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Покровська обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.01.2017 р. за № 12017050500000110, відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Курахівка, Селидівської м/р, Донецької області, громадянина України, освіта неповна середня, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст. 115 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А :

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.

Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою в державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» строком на 60 днів, посилаючись на наявність ризиків , передбачених п.п.1,2,3,5 КПК України, та у обгрунтування застосування запобіжного заходу покладається необхідність запобігання переховуватися від суду, -знищити ,сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів , що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення ,-незаконно впливати на потерпілих ,свідків у цьому ж кримінальному провадженні ,-вчинити інше кримінальне правопорушення .

Потерпіла ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилася, про дату , час та місце судового розгляду повідомлялася нале жним чином.

Обвинувачений ОСОБА_1 не заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження стосовно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Захисник Старик А.О. з урахуванням позиції обвинуваченого не заперечував проти задоволення клопотання прокурора.

Вислухавши думку прокурора , обвинуваченого,захисника , суд приходить до наступного.

Відповідно до частин першої та третьої статті 331 Кримінального процесуального кодексу України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, зокрема, за правилами статті 199 Кримінального процесуального кодексу України. При цьому частиною 3 цієї статті на суд, який здійснює розгляд кримінального провадження покладаються функції контролю за обґрунтованістю продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

Відповідно до ст. 177 ч.2 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення , а також наявність ризиків ,які дають достатні підстави слідчому судді ,суду вважати , що підозрюваний , обвинувачений , засуджений може здійснити дії ,передбачені ч.1 с.177 КПК України .

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов`язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи (п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Гарсія Руіс проти Іспанії»).

У п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» наголошено, що тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав є несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленого в п. 1 ст. 5 (справа «Соловей і Зозуля проти України» від 27 листопада 2008 р.). За таких обставин Суд вважає, що рішення районного суду (без мотивування підстав для його прийняття) не забезпечило заявникові адекватного захисту від свавілля, який є важливим елементом «законності» тримання під вартою в розумінні п. 1 ст. 5 Конвенції.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 12 лютого 2015 р. по справі «Подвезько проти України » визначено порушення п.1 і 3 ст.5 Конвенції з прав людини з огляду на те, що досудове тримання під вартою не ґрунтувалося на належних і достатніх підставах і суди не аргументували необхідність тримання заявника під вартою.

У рішенні ЄСПЛ «Жердєв проти України » Європейський суд вказав , що вже встановлював у справах проти України порушення у зв`язку з тим, що навіть коли йдеться про тривалі строки тримання під вартою , національні суди здебільшого посилаються на аналогічні підстави , наведені при затриманні , не вказуючи жодного з нових деталей ,або взагалі не обґрунтовують обрання такого запобіжного заходу ;-національні суди на жодному етапі не розглядали можливості застосування альтернативних запобіжних заходів

Суду при розгляді відповідного клопотання слід ретельно перевіряти достовірність підстав для його задоволення, оскільки одним із найбільш частих порушень прав людини, визнаних ЄСПЛ у справах проти України, є необґрунтоване ухвалення судами рішень про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою, а також те, що можливість застосування запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою (зокрема, йдеться про застосування застави), у багатьох випадках навіть не розглядалася.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Як вбачається з положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Продовження строків тримання під вартою згідно норм діючого кримінального процесуального законодавства передбачено: 1) слідчим суддею під час досудового розслідування (ст.ст. 197, 199 КПК України); 2) судом під час саме судового розгляду (ст.ст. 315, 331 КПК України).

Запобіжні заходи є заходами превентивного характеру, що чітко проявляється в цілях їх застосування, якими є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження стаття 194 КПК України визначає: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 та п. 3 ч. 3 ст. 184 КПК України клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 вручено під розписку 01.06.2021 та його захиснику Старику А.О. 02.06.2021.

Прецедентне право Конвенції про захист прав людини та основних свобод сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні з під варти: а) ризик того, що підсудний не з`явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (Тирон проти Румунії, Смирнова проти Росії, Пірузян проти Вірменії). Згідно практики Європейського суду з прав людини:

- ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови);

- ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії);

- ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії);

- ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії);

- в той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі), Храїді проти Німеччини), Ілійков проти Болгарії);

- вираз «стан доказів» може бути важливим фактором, що свідчить наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, сам по собі він не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти ОСОБА_3 ).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та був затриманий 28.12.2018 року і з того часу тримається під вартою, з огляду на потреби досудового розслідування / судового розгляду, з урахуванням необхідності запобігання ризикам у кримінальному провадженні. В подальшому неодноразово строк дії заходів забезпечення кримінального провадження було продовжено під час судового розгляду. Загалом, безперервний термін попереднього ув`язнення обвинуваченого ОСОБА_1 складає 2 роки 5 місяців 5 днів.

Відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заарештована особа має право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов затримання, а, рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватись на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання заявника під вартою; і суд має з`ясувати можливість застосування до заявника будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою (рішення ЄСПЛ у справі "Третьяков проти України").

Згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 забезпечений зареєстрованим місцем проживання в сел.Курахівка Селидівської міської ради Донецької області , тривалий час перебував під вартою, раніше до кримінальної відповідальності не притягався і ризик ухилення від кримінальної відповідальності зменшився. Такі обставини є вагомим стимулом для належної процесуальної поведінки, наявна досить велика частка імовірності стримування обвинуваченого до втечі, у разі обрання більш м`якого запобіжного заходу.

На думку колегії суддів , прокурором доведено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто обвинувачений ОСОБА_1 без застосування до нього запобіжного заходу зможе переховуватися від суду.

Ступінь ризику втечі судом оцінено в сукупності факторів, пов`язаних з характером особи обвинуваченого, моральністю, його відношенням до інкримінованого кримінального правопорушення, місцем проживання, родом занять, майновим станом, особистими та соціальними обставинами його життя, сімейними зв`язками та зв`язками з суспільством.

Обвинувачений ОСОБА_1 переховувався від органів досудового розслідування у Російській Федерації, був оголошений у державний та міжнародний розшук , 28 грудня 20-18 р. ОСОБА_1 був затриманий у Російській Федерації ,звідки 16 жовтня 2019 р. був екстрадований до України.

При наданні оцінки ступеню ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує , що у ході досудового розслідування за даним кримінальним провадженням зібрані докази, які досліджені у судовому засідання та долучені до матеріалів кримінального провадження Селидівським міським судом Донецької області.Інформації про наявність яких-небудь інших доказів,які ще не досліджені судом , сторонами кримінального провадження суду не надано.

На підставі викладеного ,суд приходить до висновку , що ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, відсутній.

В свою чергу, прокурором заявлений ризик прийняття обвинуваченим ОСОБА_1 спроб переховування обґрунтований виключно тяжкістю пред`явленого обвинувачення. Однак така позиція підлягає відхиленню, при цьому колегія суддів звертає увагу на висновок Європейського суду з прав людини у справі «Орловський проти України», закріплено порушення ст. 5 Конвенції через тривале продовження тримання заявника під вартою під час провадження по кримінальній справі. ЄСПЛ відмітив систематичну проблему, коли національні суди продовжують тримання заявників під вартою лише на підставі того, що вони обвинувачуються у вчиненні тяжких злочинів, що не є достатнім виправданням довготривалого позбавлення свободи. Аналогічне зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини «Летельє проти Франції», що попереднє ув`язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку. Крім того, відповідно до статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 року), утримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не повинно бути загальним правилом, та їх звільнення може здійснюватися в залежності від надання гарантій явки в суд.

Але при наданні оцінки ступеню ризику обвинуваченому ОСОБА_1 , передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує, що з 08.04.2020 справа перебуває у провадженні Красноармійського міськрайонного суду з урахуванням того, що прокурором з цього часу не забезпечено допит потерпілої та свідків у судовому засіданні, колегія суддів вважає, що ризик прокурором заявляється формально і не підтверджується ходом судового розгляду.

На підставі викладеного ,суд приходить до висновку , що ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України відсутній .

При наданні оцінки ступеню ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує, що обвинувачений не судимий ,що свідчить про несхильність обвинуваченого до вчинення кримінальних правопорушень.

З огляду на вказане, суд не погоджується з прокурором, що ризик вчинення іншого кримінального правопорушення наявний.

Колегія суддів вважає, що прокурором з заявлених ризиків доведено тільки існування ризику, визначеного п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи – незалежно від того, наскільки коротким він є – повинно бути переконливо доведено держаними органами. При цьому, доцільність продовження строків тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для подальшого втручання у право особи на свободу (рішення «Слоєв проти України», «Фельдман проти України»).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Калашников проти Росії» сформульовано принцип, що у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення діє презумпція на користь звільнення. Розподіл тягаря доведення надає судді можливість вирішити питання про звільнення обвинуваченої особи, якщо обвинувачення не надало доказів, достатніх, щоб переконати суддю у необхідності тримання під вартою. Таким чином, якщо обвинувачення не впоралося з тягарем доведення, презумпція на користь звільнення стає достатньою підставою для звільнення, яка не потребує додаткового обґрунтування. Як зазначено у Рішенні ЄСПЛ у справі «Попков проти Росії» підозрюваний повинен бути звільнений якщо державні органи не можуть надати достатньо підстав, які виправдовують його утримання під вартою, а влада зобов`язана надати переконливі підстави для будь-якого мінімального строку тримання під вартою.

Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п. 1, п. 2 ч. 1 ст.194 КПК України, але не доведе обставини, передбачені п. 3 ч. 1 ст.194 КПК України, - суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.

Колегія суддів в сукупності вищевикладеного, - приходить до переконання, що прокурором не доведено недостатність застосування відносно ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

Статтею 176 КПК України визначено перелік запобіжних заходів, які застосовуються судом щодо обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобового або в певний період доби.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

При розгляді клопотання прокурора про дію заходів забезпечення кримінального провадження, колегія суддів визначає вид запобіжного заходу з позиції головної мети - спроможності та гарантії забезпечити виконання ОСОБА_1 процесуальних обов`язків. За переконанням головуючого колегії суддів, - застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_1 домашнього арешту, який за правовою природою є обмеженням волі, та є другим за суворістю запобіжний захід після взяття під варту, - буде достатнім для запобігання встановленому ризику кримінального провадження. Визначаючи часовий проміжок домашнього арешту ,колегія суддів враховує, що у зареєстрованому місці проживання ОСОБА_1 проживає один, інші особи ,які б забезпечували обвинуваченого під час знаходження під цілодобовим арештом продуктами харчування , ліками, відсутні , а також враховує можливість працевлаштування обвинуваченого під час знаходження під домашнім арештом для забезпечення свого утримання.

Керуючись ст.ст. 177, 181, 183, 193, 194, 331 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Курахівка, Селидівської м/р, Донецької області, громадянина України, обвинуваченого в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» змінити з тримання під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» на домашній арешт строком на 2 місяці, тобто до 02 серпня 2021 року, заборонивши йому залишати житло за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в період часу з 20 години до 06 години наступного дня.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 наступні обов`язки:

1) прибувати до суду за першою вимогою;

2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

3) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

4) утримуватись від спілкування з потерпілими та свідками за даним кримінальним провадженням.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання покладених на нього обов`язків можливе застосування більш суворого запобіжного заходу та накладення грошового стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 181 КПК України орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники національної поліції з метою контролю за поведінкою мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього обов`язків.

Копію ухвали вручити: прокурору, обвинуваченому, захиснику та надіслати на адреси: Державної установи «Бахмутська УВП (№6)» та Покровського РУП ГУНП в Донецькій області.

Ухвала оскарженню не підлягає та підлягає негайному виконання після проголошення.

Повний текст ухвали оголошений 03 червня 2021 року о 12.45 годині.

Головуючий суддя:

Судді: