Рішення № 9739824, 17.05.2010, Київський районний суд м. Сімферополя

Справа № 2-2546/2010 року

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2010 року м. Сімферополь

Київський районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Кагітіної І.В.,

при секретарі Якушевій Г-М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Полісся», товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівський завод будівельних матеріалів», голови комісії з припинення (ліквідації) Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівський завод будівельних матеріалів» ОСОБА_2 про визнання незаконним звільнення з роботи та стягнення заборгованості по заробітній платі,-

встановив:

05 жовтня 2009р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ«Будівельно-інвестиційна компанія «Полісся», ТОВ«Чернігівський завод будівельних матеріалів», мотивуючи позовні вимоги тим, що його було незаконно звільнено з посади директора ТОВ«Будівельно-інвестиційна компанія «Полісся - Крим». В обґрунтування цього позивач вказує, що 18.07.2005р. його було призначено директором ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Полісся-Крим», та на підставі наказу №1 від 15.11.2005р. він фактично приступив до виконання обовязків директора, згідно штатного розкладу. Проте, не зважаючи на той факт, що він знаходився у відпустці до 05.10.2009р., 21.08.2009р. позивачеві стало відомо про його звільнення з призначенням нового керівника підприємства ОСОБА_3. Тільки 02.09.2009р. він отримав протокол Загальних зборів учасників ТОВ«Будівельно-інвестиційна компанія «Полісся-Крим», у якому йшла мова про відсторонення його від виконання службових обовязків директора товариства. На підставі викладеного, позивач просить визнати незаконними накази про його звільнення з посади, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1097,55 грн.. Крім цього, позивач зазначає, що в результаті неправомірних дій відповідачів щодо звільнення, йому була заподіяна моральна шкода, яку він оцінює у 5000,00 грн.

Ухвалою від 22.12.2009р. до участі у справі було залучено у якості співвідповідача голову комісії з припинення (ліквідації) ТОВ «Чернігівський завод будівельних матеріалів» ОСОБА_2

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Часом звільнення він вважає 21.08.2009 року. Факт його звільнення підтверджений довідкою статистики, у якій зазначено прізвище нового керівника.

Представники відповідачів у судове засідання не зявились, про причини неявки суду не повідомили, заяви про розгляд справи у відсутність не надавали.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, зясував наступні обставини по справі.

Згідно із протоколом №1 від 18.07.2005р. загальних зборів учасників ТОВ«Будівельно-інвестиційна компанія «Полісся-Крим», по 50% статутного капіталу якого належало Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Полісся» та товариству з обмеженою відповідальністю «Чернігівський завод будівельних матеріалів», ОСОБА_1 було призначено директором ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Полісся-Крим» (а.с.6).

У відповідності до наказу№1 від 15.11.2005р. позивач прийняв на себе обовязки директора ТОВ«Будівельно-інвестиційна компанія «Полісся-Крим», з 15.11.2005 року, з окладом відповідно до штатного розкладу (а.с.7).

21 серпня 2009р. протоколом №19 загальних зборів учасників ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Полісся-Крим», 5% статутного капіталу якого належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Полісся» та 95% - товариству з обмеженою відповідальністю «Чернігівський завод будівельних матеріалів», ОСОБА_1 було відсторонено від виконання його службових обовязків на період відпустки та призначено виконуючим обовязки директора товариства ОСОБА_3 Крім цього зазначено, що питання про подальше знаходження ОСОБА_1 на цій посаді буде вирішено після його виходу з відпустки (а.с.10).

Згідно із наказом №5-к від 14.08.2009р. ОСОБА_1 перебував у відпустці з 17.08.2009р. по 05.10.2009р. (а.с.12).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії накази про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно до ст.47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

З аналізу зазначеної статті убачається, що оформлення наказу та видача трудової книжки є обовязковим при звільнення працівника, та є підставою для перебігу строку для звернення до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги позивача стосуються визнання наказів про звільнення незаконними. При цьому, датою звільнення позивач вважає прийняття протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Полісся Крим» від 21.08.2009 року рішення про його відсторонення від посади. Між тим, з пояснень позивача у судовому засіданні та з матеріалів справи не встановлено, який наказом позивача було звільнено з посади, не має навіть такого рішення загальних зборів.

Посилання на те, що само по собі зазначення у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, керівником ОСОБА_3, не свідчить про звільнення ОСОБА_1 з посади, оскільки це не ґрунтується на нормах трудового законодавства. Крім того, дані у зазначену довідку були внесені 26.08.2009 року, тобто на час відсторонення позивача від посади та перебування у відпустці.

Само відсторонення від посади ОСОБА_1 не оспорює, відповідних позовних вимог не заявляє. Судом у порядку ч.4 ст. 10 ЦПК України було розяснено позивачеві його право на уточнення позовних вимог, проте, він наполягав на розгляді справи на підставі доказів, що у ній містяться, та в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 31, 119 ЦПК України визначення предмету і підстав позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в межах позовних вимог позивачем не доведено наявність порушення його прав, що виникають з трудових правовідносин, та підстав для їх захисту шляхом визнання наказів незаконними та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, то, з урахуванням того факту, що вина відповідачів щодо звільнення позивача не встановлена, суд не знаходить підстав для задоволення позову і в цій частині також.

При вирішені питання про стягнення судових витрат, суд бере до уваги положення п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" щодо звільнення позивача від сплати судового збору, ч.3 ст. 81, 88 ЦПК України, та приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47, 233 КЗпП України, ст. ст. 10, 11, 15, 31, 60, 81, 88, 119, 207, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1097,55 грн., компенсації моральної шкоди у розмірі 5000 гривень відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 (сто двадцять) гривень 00 копійок на розрахунковий рахунок 31218259700002, МФО 824026, ОКПО 34740405 в ГУ Казначейства України в АР Крим; призначення платежу: код 2205000 у місцевий бюджет за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Київський районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: