Рішення № 97397490, 28.05.2021, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

2-а/359/17/2021

140/10843/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2021 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Чирки С.С.

при секретарі Рожковій Ж.Р.

за участі

представника позивача Кілічави Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Любомильського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 адвокат Кілічава Т.М., в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Волинського окружного адміністративного суду з вказаним позовом, яким просила визнати протиправною та скасувати постанову Любомильського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню №61257033 від 07.07.2020 року.

Свої вимоги, представник позивач обґрунтовує наступним, 31 серпня 2018 року суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області ухвалив постанову, відповідно до резолютивної частини якої, ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штраф у розмірі 100% вартості товару в сумі 130687 грн. 25 коп., з конфіскацією товару. В резолютивній частині рішення суддя зазначив, що у разі відсутності такого товару стягнути з ОСОБА_1 , штраф у розмірі 100 % вартості товару в сумі 130687 грн. 25 коп. без конфіскації товару. Зазначає, що в її розумінні стягнення накладене у вигляді штрафу та конфіскації, при цьому, конфіскація виконується наступним чином: конфіскується товар безпосереднього предмету порушення митних правил у вигляді транспортного засобу, а у разі відсутності такого товару - без його конфіскації.

07 травня 2019 року ОСОБА_1 сплатила штраф у розмірі 13 0687,25 грн. та судовий збір: 352,40 грн. Таким чином, на думку представника постанова Бориспільського Міськрайонного суду була фактично виконана в повному обсязі. Проте, 12 лютого 2020 року державним виконавцем Любомильського районного відділу державної виконавчої служби було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження щодо - конфіскації майна зазначеного у постанові. 07.07.20 року винесено постанову про арешт коштів боржника.

За вказаних обставин, представник позивача вважає, що постанова державного виконавця Любомильського районного відділу державної виконавчої служби від 07.07.2020 року про арешт коштів боржника є незаконною, оскільки державний виконавець має лише виконати конфіскацію майна, тобто встановити його наявність у винної особи та його вилучити, а у разі відсутності такого - закінчити виконавче провадження, оскільки за Постановою, яка виконується не можуть стягуватись кошти.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Любомильського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправною та скасування постанови передано на розгляд до Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Адміністративний позов надійшов до Бориспільського міськрайонного суду та внесений до системи автоматизованого розподілу 27.08.2020 року.

У судовому засіданні представник позивача Кілічава Т.М., позов підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити.

Представник Любомильського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) у судове засідання не з`явився. Відзив на позов не надав. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов представника Кілічава Т.М., в інтересах ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2018 року (справа №359/6261/18, провадження №3/359/2362/2018), визнати винною громадянку України ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 100 % вартості товару, а саме 130687 грн. 25 коп.

З другого абзацу резолютивної частини вищевказаного рішення слідує, що сума штрафу підлягає сплаті на користь держави України, з конфіскацією товару безпосереднього предмету порушення митних правил, у вигляді транспортного засобу марки «RENAULT, модель MEGANE, номер кузова/VIN - НОМЕР_1 , транзитний номер НОМЕР_2 », в дохід Держави, а у разі відсутності такого товару стягнути з громадянки України ОСОБА_1 , штраф у розмірі 100 % вартості товару в сумі 130687 грн. 25 коп. без конфіскації товару (а.с.10-13).

26 березня 2019 року Бориспільський міськрайонний суду Київської області, листом звернувся до ОСОБА_1 та запропонував їй сплатити штраф в сумі 130 687 грн. 25 коп., судовий збір 352 грн. 40 коп. та надати оригінали квитанцій про їх сплату (а.с.15).

06 травня 2020 року адвокат Кілічава Т.М., в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Бориспільський міськрайонний суду Київської області із запитом, в якому просила підтвердити факт виконання ОСОБА_1 постанови суду від 31 серпня 2018 року в повному обсязі (а.с.17).

Бориспільський міськрайонний суду Київської області, листом від 16.06.2020 року у відповіді на запит зазначив, що 08.05.2019 року отримано квитанції про сплату штрафу та судового збору. Станом на дату подання інформації щодо конфіскації, інформація відсутня. Також у вказаному листі йдеться, що 15.04.2019 року копія постанови направлено до Київської митниці ДФС в частині конфіскації товару.

12 лютого 2020 року державним виконавцем Любомильського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Калішевич І.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №61257033, за постановою Бориспільський міськрайонний суду №359/6261/18, про конфіскація майна (а.с.8).

07 липня 2020 року державним виконавцем Калішевич І.М., прийнято постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику (а.с.9).

Не погоджуючись із постановою про арешт коштів боржника від 07.07.2020 у ВП №61257033, вважаючи її протиправною, представник позивача звернувся до суду з позовом про її скасування.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача, і винесеного на підставі них спірного правового акта індивідуальної дії на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з такого.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Приписами частини 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VІІІ, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною 1 статті 48 Закону № 1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Абзацом першим частини 2 статті 48 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Відповідно до частини 4 статті 48 Закону №1404-VIII на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Частинами 1 - 4 статті 56 Закону №1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

З системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що державний виконавець здійснює примусове виконання рішень на підставі таких виконавчих документів, як рішень державних органів, які законом визнані виконавчими документами, та для забезпечення реального їх виконання накладає арешт на майно боржника шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.

Слід зазначити, що представник позивача, не погоджується з винесеною державним виконавцем постановою про арешт коштів боржника, у зв`язку з тим, що постанову суду від 31 серпня 2018 року, в частині конфіскації товару трактується нею наступним чином: конфіскується товар безпосереднього предмету порушення митних правил у вигляді транспортного засобу марки «Renault, модель Megane номер кузова VIN НОМЕР_3 , транзитний номер НОМЕР_2 », в дохід Держави, а у разі відсутності такого товару - без конфіскації товару. Кілічави Т.М. зазначила, що вираз у постанові суду: "а у разі відсутності такого товару стягнути з громадянки України ОСОБА_1 , штраф у розмірі 100 % вартості товару в сумі 130687 грн. 25 коп. без конфіскації товару " треба розуміти як "у разі відсутності такого товару - без конфіскації товару". Таким чином вважає державний виконавець має лише виконати конфіскацію майна, тобто встановити його наявність у винної особи та його вилучити, а у разі відсутності такого - закінчити виконавче провадження, оскільки за Постановою, яка виконується не можуть стягуватись кошти.

Проте, під час розгляду справи встановлено, що 5 серпня 2020 року суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області за участі адвоката Кілічавої Т.М., розглянувши заяву представника особи, притягнутої до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Кілічавої Т.М. про роз`яснення постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31.08.2018 року постановив, роз`яснити постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31.08.2018 року у справі про порушення митних правил щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , а саме, що із ОСОБА_1 , яку вказаною постановою визнано винною у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, підлягає стягненню на користь держави: штраф у розмірі 100 % вартості товару, а саме: 130 687 грн. 25 коп., як основне стягнення, та вартість безпосередніх предметів порушення митних правил, у вигляді транспортного засобу марки "RENAULT", модель "MEGANE", номер кузова/ НОМЕР_3 , транзитний номер НОМЕР_2 ", у розмірі 100 % вартості товару в сумі 130 687 грн. 25 коп., як додаткове стягнення.

Крім того, у мотивувальній частині вище вказаної постанови зазначено, що суд критично ставиться до посилань представника правопорушниці адвоката Кілічавої Т.М. про те, що згідно постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31.08.2018 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, на ОСОБА_1 було накладено лише адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 100% вартості товару, а саме: 130 687 грн. 25 коп., без застосування конфіскації товару - безпосереднього предмету порушення митних правил, оскільки санкція ч. 1 ст. 483 МК України є безальтернативною, та передбачає накладення штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил з конфіскацією цих товарів, а також товарів, транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для переміщення товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України. Нормами Митного Кодексу України не передбачено можливості накладання стягнення у розмірі меншому ніж передбачено санкцією відповідної статті, зокрема без обов`язкового додаткового стягнення.

Таким чином представник позивача, помилково трактує резолютивну частину постанову суду від 31 серпня 2018 року. Оскільки суд у своїй постанові від 5 серпня 2020 року роз`яснив, що крім штрафу, стягненню підлягає також вартість безпосередніх предметів порушення митних правил у розмірі 100 % вартості товару, в сумі 130 687 грн. 25 коп.

Згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Отже винесена постанова про арешт коштів боржника від 07 липня 2020 року, відповідає резолютивній частині постанови Бориспільського міськрайонного суду №359/6261/18. Крім того, дії державного виконавця при винесенні постанови про накладення арешту на кошти позивача, як боржника у виконавчому провадженні, вчинені в межах норм визначених законодавством.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача, які виразилися у накладення арешту на кошти позивача, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику, - є законними та правомірними, не суперечать постанові суду №359/6261/18 та нормам чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про виконавче провадження», що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, проаналізувавши постанову суду №359/6261/18, положення законодавства України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись 243-246, 250, 255 КАС України, ст. 1, 3, 5, 13, 18, 26, 48, 56 ЗУ "Про виконавче провадження" суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Любомильського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправною та скасування постанови залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 02 червня 2021 року.

Суддя Чирка С.С.