Постанова № 97394930, 02.06.2021, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/3607/21

Провадження № 2/487/2074/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2021 суддя Заводського районного суду м. Миколаєва Афоніна С.М.,

розглянувши заяву представника неповнолітнього позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої дії законний представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

Представник неповнолітнього позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої дії мати ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третьої особи – органу опіки та піклування про визнання договорів купівлі-продажу та іпотеки недійсними.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначили, що в період шлюбу за спільні кошти у 2006 році родина ОСОБА_7 придбала квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 разом із дітьми на початку 2014 року, у зв`язку із систематичним насильством у сімї з боку чоловіка ОСОБА_4 вимушена була переїхати проживати квартиру АДРЕСА_1 . 24.06.2014 рішенням суду було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про поділ майна подружжя, зокрема квартири АДРЕСА_1 . 22.08.2014 ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , відповідно до договору купівлі-продажу. 27.08.2014 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Вважає, що вказані договори порушують права малолітньої дитини, оскільки відчуження майна відбувалось без згоди органу опіки та піклування, а тому є недійсними. Крім того, ОСОБА_4 не надавав згоди на реєстрацію місця проживання ОСОБА_8 у спірній квартирі, хоча остання до теперішнього часу проживає в ней та іншого житла у власності або користуванні у позивача та її матері немає.

Разом із пред`явленням позову представник позивача ОСОБА_3 подала до суду заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначивши, що вказана квартира є єдиним місцем проживання малолітньої ОСОБА_8 . Батько дитини ОСОБА_4 , достовірно знаючи, що квартира є спільним майном подружжя та, що в квартирі проживають його дружина та двоє дітей, подав до нотаріуса, який освідчував угоду, заяву проте, що квартира придбана не в шлюбі. Крім того, усі відповідачі також знали вказані обставини, але підписали угоди, які позбавляють дитину житла. Тому вважала, що таке забезпечення є доцільним, враховуючи предмет та мету захисту прав малолітньої дитини та співвмірним із заявленими вимогами. Відсутність арешту нерухомого майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення, так як існує реальна можливість для відповідача відчужити майно третім особам, що суттєво ускладнить виконання можливого рішення. Також відсутні підстави вважати, що такий захід забезпечення позову спричинить збитки відповідачу.

Вивчивши надані матеріали, приходжу до наступного:

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1 та 5 ч.1 ст.150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.п.4,5 Постанови №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Крім того, з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що обов`язковою передумовою вжиття заходів для забезпечення позову, яке допускається на протязі всього терміну розгляду справи, є обґрунтована наявність такої необхідності. Суд, виходячи з конкретних доказів, повинен встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, під час вирішення клопотань про забезпечення позову суд лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Також суд враховує, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, представник позивача посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту квартири АДРЕСА_1 , утруднить або зробить неможливим виконання рішення при задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної квартири від 22.08.2014, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та недійсним договору іпотеки, укладеним 27.08.2014 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Вважає, що вказаний договори укладені з порушенням прав малолітнього позивача ОСОБА_8 , яка разом із матір`ю ОСОБА_2 з 2014 року проживає у вказаній квартирі, іншого житла немає, а відчуження майна відбувалось без згоди органу опіки та піклування. Крім того, представник зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення, так як існує реальна можливість для відповідача відчужити майно третім особам.

Так, предметом даного позову є визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 22.08.2014, укладеного між продавцем ОСОБА_4 покупцем ОСОБА_5 та договору іпотеки, укладеного 27.08.2014 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Тобто власником даної квартири за оспорюваними договорами не є позивач і право власності на цю квартиру остання не набуде і в разі задоволення його позовних вимог.

При цьому, позивачем суду не надано жодних доказів на підтвердження хто на теперішній час є власником спірного нерухомого майна, а тому накладення арешту на квартиру може призвести до порушення прав і законних інтересів особи (осіб), яка є власником квартири, що є недопустимим виходячи з принципу непорушності права власності, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статтею 1 Першого протоколу до неї та рішеннями Європейського Суду з прав людини.

Крім того, в позові позивач посилається на те, що ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя, зокрема квартири АДРЕСА_1 , проте будь-яких доказів визнання спірної квартири спільним майном подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру або навпаки не визнання спільним майном подружжя суду не надано.

Тому твердження представника позивача про те, що незабезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказану квартиру унеможливить виконання судового рішення, що може бути постановлене на користь позивача, суд вважав безпідставними та не співмірним для захисту прав позивача в межах даного провадження.

На підставі викладеного, приходжу до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

Керуючись ст. 149-153 ЦПК України

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви заяву представника неповнолітнього позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої дії законний представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С.М. Афоніна