Рішення № 97389130, 31.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

31.05.2021р. справа №520/7266/21 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - не прибув, представників відповідача - Гундар Г.М., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенство Барон К" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби, проскасування рішень, -встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенство Барон» (далі за текстом – заявник, платник, ТОВ, Товариство), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправними та скасування винесених ГУ ДПС у Харківській області 19.02.2021р. правових актів індивідуальної дії, а саме: рішення №00/1803/0901 від 19.02.2021р. та податкових повідомлень-рішень №00/1801/0901 від 19.02.2021р., №00/1814/0901 від 19.02.2021р., №00/1800/0901 від 19.02.2021р.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що не вчиняв тих податкових правопорушень, за які контролюючим органом був застосований штраф. Наголошував, що викладені у тексті акту податкової перевірки судження контролюючого органу є помилковими та невірними, що спричинено спотворенням обставин фактичної дійсності та перекрученням змісту норм закону.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби (далі за текстом – владний суб`єкт, контролюючий орган, адміністративний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що проведена податкова перевірка показала на існування фактів зберігання приватною особою іншого денатурованого спирту у приміщенні, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання, отриманні пального у межах календарного року об`ємом понад 1000 кубічних метрів без реєстрації приміщень/територій зберігання у якості акцизного складу, неподання до контролюючого органу відомостей про залишки пального на акцизному складі, відсутності ліцензії на зберігання пального при документальному придбанні пального.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

14.01.2021р. контролюючим органом відносно заявника було видано наказ №3-П з приводу призначення фактичної перевірки з питання дотримання вимог Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" та вимог Податкового кодексу України у сфері обігу пального і спирту за період 01.01.2019р.-дата закінчення перевірки.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 26.01.2021р. №864/20-40-09-01-08/36456385 (далі за текстом - Акт).

У тексті Акту контролюючим органом викладені власні судження про вчинення особою низки податкових правопорушень, а саме: ч.9 ст.2, ч.1 ст.7-1, ч.4 ст.7-1 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" за рахунок вчинення діяння з приводу зберігання спирту за відсутності місця зберігання, внесеного до Єдиного державного реєстру місць зберігання спирту; п.п.212.1.15 ст.212, п.п.212.3.4 ст.212 Податкового кодексу України за рахунок реалізації пального (газу скрапленого) без реєстрації платником акцизного податку; п.223.2 ст.223 Податкового кодексу України за рахунок неподання декларації з акцизного податку у лютому-березні 2019р.; п.231.1 ст.231 Податкового кодексу України за рахунок незабезпечення складання в електронній формі акцизних накладних по факту реалізації пального у лютому-березні 2019р.; абз.6 п.п.230.1.2 ст.230 Податкового кодексу України за рахунок незабезпечення реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування реалізації пального; абзаців, 1, 3, 6 п.п.230.1.3 ст.230 Податкового кодексу України за рахунок неподання даних про фактичні залишки пального у період 01.01.2019р.-31.01.2021р.; ч.1 ст.15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" за рахунок вчинення діяння з приводу зберігання пального за відсутності ліцензії у період 01.04.2020р.-16.11.2020р.

Під час проведення перевірки контролюючим органом було використано: 1) лист ДПС України від 30.12.2020р. №24136/7/99-00-09-01-02-07, згідно з яким у межах кримінального провадження №32020180000000049 від 16.12.2020р. були відібрані зразки розчинника органічного «Роухім» виробництва ТОВ «Рівне-Етил», котрий за висновком комплексної судової експертизи матеріалів, речовин і виробів та судової товарознавчої експертизи Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 22.12.2020р. №КСЕ-19/111-20/61529 є розчином на основі спирту етилового з об`ємним вмістом 93,2%, 91,6%, 94,8%; 2) відомості Єдиного реєстру податкових накладних, за якими події придбання заявником розчинника органічного «Роухім» виробництва ТОВ «Рівне-Етил» мали місце у період 20.07.2020р.-13.10.2020р; 3) відомості Єдиного реєстру акцизних накладних про придбання заявником важких дистилятів, газу скрапленого у період 01.01.2019р.-31.12.2020р.

19.02.2021р. із посиланням на Акт фактичної перевірки контролюючим органом були винесені: рішення №00/1803/0901 від 19.02.2021р. про застосування 4.240.444,80грн. штрафу; податкове повідомлення-рішення №00/1801/0901 від 19.02.2021р. про застосування 1.000.000,00грн. штрафу на підставі абз.1 п.12812 ст.1281 Податкового кодексу України; податкове повідомлення-рішення №00/1814/0901 від 19.02.2021р. про застосування 12.000,00грн. штрафу на підставі п.12813 ст.1281 Податкового кодексу України; податкове повідомлення-рішення №00/1800/0901 від 19.02.2021р. про застосування 500.000,00грн. штрафу на підставі абз.9 ч.2 ст.17 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального".

Не погодившись із правомірністю перелічених вище рішень адміністративного органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відзначає, що суспільні відносини з обігу пального регламентовані, зокрема, приписами Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі за текстом - Закон України від 19.12.1995 №481/95-ВР) та ст.ст. 229 і 230 Податкового кодексу України, а відносини з обігу спирту унормовані положеннями Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР.

До епізоду обігу та зберігання розчинника органічного універсального виробництва ТОВ «Рівне-Етил»

За визначенням ст.1 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі за текстом - Закон України від 19.12.1995 №481/95-ВР) спирт етиловий - спирт етиловий-сирець, спирт етиловий ректифікований технічний, спирт етиловий денатурований (спирт технічний), спирт етиловий технічний, спирт етиловий ректифікований, що відповідають кодам 2207 і 2208 згідно з УКТЗЕД та виготовлені з крохмале- і цукровмісної сировини або з нехарчових видів сировини за спеціальними технологіями.

У спірних правовідносинах контролюючий орган ставить у провину платнику податків (інкримінує, звинувачує у вчиненні податкового правопорушення), зміст якого становить бездіяльність з приводу невнесення місця зберігання спирту до Єдиного державного реєстру місць зберігання поєднана з діями по зберіганню у власних виробничих приміщеннях розчинника органічного універсального виробництва ТОВ «Рівне-Етил», котрий за судженням контролюючого органу є розчином на основі спирту етилового з об`ємним вмістом 91,6-94,8% - іншим денатурованим спиртом.

Між тим, п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-IX (набрав чинності з 01.01.2021р.) визначено, що податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Матеріалами справи не підтверджений факт обізнаності заявника з придбанням речі матеріального світу у вигляді іншого денатурованого спирту.

Ця обставина одночасно та неминуче виключає як винність діяння заявника, так і умисність діяння заявника.

За таких обставин, у діях платника податків поза будь-яким розумним сумнівом відсутній склад податкового правопорушення, наявність якого є обов`язковою умовою для застосування міри юридичної відповідальності у сфері податкової справи з 01.01.2021р.

Окрім того, суд вважає, що у розумінні приписів ст.83 Податкового кодексу України матеріалами для висновків податкових перевірок є безпосередньо висновки експертів, а не листи третіх осіб, котрі містять посилання на висновки експерта.

Відтак, у спірних правовідносинах контролюючим органом було порушене засадниче правило механізму притягнення винної особи до міри юридичної відповідальності, а саме: безпосередність дослідження доказів, що суперечить і приписам ст.8 Конституції України, і приписам ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та призводить до позбавлення приватної особи права на дієвий та ефективний захист.

Окремо суд зважає, на те, що згідно з додатками до Акту остання подія придбання заявником розчинника органічного універсального виробництва ТОВ «Рівне-Етил» мала місце - 13.10.2020р., у той час як за приписами Кримінального процесуального кодексу України вилучення зразків речовини у межах кримінального провадження №32020180000000049 від 16.12.2020р. не могло мати місця раніше від календарної дати початку означеного кримінального провадження, тобто раніше - 16.12.2020р.

Отже, висновок комплексної судової експертизи матеріалів, речовин і виробів та судової товарознавчої експертизи Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 22.12.2020р. №КСЕ-19/111-20/61529 є явно та очевидно нерелевантним відносно обставин даного спору, а тому не має жодного юридичного значення для правильного вирішення спору як незастосовний письмовий документ.

До того ж, суд зауважує, що до вартості товару - розчинника органічного універсального виробництва ТОВ «Рівне-Етил» контролюючим органом безпідставно, усупереч п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України включено суму податку на додану вартість, адже згаданий непрямий податок нараховується на контрактну вартість товару, а тому не є складовою ціни.

З огляду на викладені вище міркування, подію вчинення заявником податкового правопорушення за цим епізодом слід визнати недоведеною контролюючим органом за правилами ч.2 ст.77 КАС України, що виключає правомірність штрафу.

До епізоду обігу та зберігання пального в аспекті застосування міри юридичної відповідальності за незабезпечення реєстрації акцизного складу в системі електронного адміністрування реалізації пального та за незабезпечення подачі до контролюючого органу даних про фактичні залишки пального

За визначенням ст.1 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі за текстом - Закон України від 19.12.1995 №481/95-ВР) оптова торгівля - діяльність по придбанню і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації суб`єктам господарювання (у тому числі іноземним суб`єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) роздрібної торгівлі, іншим суб`єктам господарювання (у тому числі іноземним суб`єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва); а роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб`єктах господарювання (у тому числі іноземних суб`єктах господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування.

Звідси слідує, що основною кваліфікуючою ознакою, що відмежовує оптову торгівлю від роздрібної торгівлі є особа покупця, яким у випадку оптової торгівлі є суб`єкт господарювання, а у випадку роздрібної торгівлі – громадянин або інший кінцевий споживач.

У розумінні ст.1 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

При цьому, приписи ст.1 ст.1 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР містять норму бланкетного характеру, у силу якої терміни "пальне", "електронна сигарета", "рідини, що використовуються в електронних сигаретах" вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Податковому кодексі України.

За визначенням п.п.14.1.1411 ст.14 Податкового кодексу України пальне - нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу.

Отже, до категорії пального за змістом наведеної норми кодексу належать: 1) окремо нафтопродукти; 2) окремо скраплений газ; 3) окремо паливо моторне альтернативне; 4) окремо паливо моторне сумішеве; 5) окремо речовини, що використовуються як компоненти моторних палив; 5) окремо інші товари, зазначені у п.п.215.3.4 ст.215 Податкового кодексу України.

Проте, судом з`ясовано, що у спірних правовідносинах при обчисленні показника отриманого заявником кількості пального контролюючим органом допущено одночасне поєднання усіх різновидів пального.

Підпунктом 14.1.6 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що акцизний склад - це: а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів; б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

У силу приписів цього ж самого п.п.14.1.6 ст.14 Податкового кодексу України не є акцизним складом: а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії; б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу; в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам; г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої; ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Тобто акцизний склад - це приміщення або територія (ділянка поверхні землі), де відбувається провадження діяльності, зокрема, з обігу пального.

При цьому, не є акцизним складом приміщення або територія, де показник загальної місткості ємностей не перевищує 200 кубічних метрів, а обсяг отриманого протягом календарного року пального не перевищує 1000 кубічних метрів, за умови, що пальне використовується особою виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки без реалізації пального або зберігання пального на користь третіх осіб.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли наведені вище обмежувальні показники повинні застосовуватись у межах кожного окремого виду палива, позаяк зберігання дизельного пального, бензину та скрапленого газу з урахуванням фізичко-хімічних властивостей цих речовин як речей матеріального світу відбувається у різних ємностях.

У ході проведення податкової перевірки контролюючим органом не було здобуто та у тексті акту перевірки не викладено об`єктивних даних про фізичне надходження у власність заявника протягом 2019 календарного року обсягу кожного зі видів пального (дизельного палива, бензину, скрапленого газу) в об`ємах понад 1000 кубічних метрів.

Окрім того, у ході проведення податкової перевірки контролюючим органом не було здобуто та у тексті акту перевірки не викладено об`єктивних даних про фізичне знаходження ємностей із зберігання дизельного палива, бензину, скрапленого газу в одному приміщенні чи на одній території.

Оскільки обставини реальних обсягів фізичного надходження пального у власність заявника та обставини фізичної дислокації у просторі ємностей зберігання пального були не з`ясовані суб`єктом владних повноважень під час реалізації функції контролю, то суд доходить до переконання про те, що цей дефект (недолік, вада) у реалізації владного повноваження не може бути усунутий судом у порядку ч.4 ст.9 КАС України, позаяк у силу ст.ст.6, 8, 19, 124 Конституції України орган судової влади України не повинен підміняти собою орган державної виконавчої влади України (орган публічної адміністрації), а окреслений ч.2 ст.2 КАС України предмет судової перевірки полягає виключно у з`ясуванні обґрунтованості та правомірності сформульованого Державою в особі компетентного суб`єкта права звинувачення (судження, претензії) приватної особи у вчиненні протиправного діяння (у даному випадку - податкового правопорушення) у межах тих доводів та доказів, котрі покладені в основу вчиненого управлінського волевиявлення та використані при прийнятті правового акту індивідуальної дії без зміни юридичних та фактичних мотивів наданої владним суб`єктом кваліфікації діяння приватної особи (вчиненого Державою в особі компетентного суб`єкта права управлінського волевиявлення у межах тих доводів та доказів, котрі були використані владним суб`єктом для кваліфікації діяння приватної особи).

Підпунктом 230.1.2 ст.230 Податкового кодексу України передбачено, що платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати: а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі; б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Міра юридичної відповідальності за невиконання приписів наведеної статті кодексу запроваджена п.12812 ст.1281 Податкового кодексу України і полягає у накладенні штрафу в розмірі 1.000.000,00грн. у разі відсутності з вини платника податку реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового платником податку - розпорядником акцизного складу.

Оскільки приєднаними до справи письмовими доказами (котрі використовувались контролюючим органом під час винесення оскарженого правового акту індивідуальної дії) не підтверджено факту використання заявником ємностей для зберігання пального, котрі підпадають під визначення акцизного складу, то подію вчинення приватною особою податкового правопорушення за цим епізодом слід визнати недоведеною, що виключає правомірність штрафу.

Підпунктом 230.1.3 ст.230 Податкового кодексу України передбачено, що розпорядники акцизних складів зобов`язані на кожному акцизному складі щоденно (крім днів, в які акцизний склад не працює) формувати дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про добові фактичні обсяги отриманого та реалізованого пального (далі у цьому розділі - обсяг обігу пального) у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД у літрах, приведених до температури 15° C.

Розпорядники акцизних складів, на акцизних складах яких здійснюється діяльність з переробки нафти, газового конденсату, природного газу та їх суміші, з очищення коксового газу, з метою вилучення цільових компонентів (сировини), що передбачає повний технологічний цикл їх переробки в готову продукцію (пальне), зобов`язані на кожному акцизному складі щоденно формувати дані лише про добовий фактичний обсяг реалізованого пального у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД у літрах, приведених до температури 15° C.

Розпорядники акцизних складів, що використовують пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснюють операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам, зобов`язані на кожному акцизному складі формувати дані про обсяги обігу пального за звітний календарний місяць та фактичні залишки пального станом на перший та останній дні такого місяця у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД у літрах, приведених до температури 15° C.

Для цілей статей 230 - 233 цього Кодексу скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном), інші гази, бутан, ізобутан за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 обліковуються за умовним кодом 2711 у літрах, приведених до температури 15° C.

Дані про фактичні залишки пального та про обсяг обігу пального формуються після проведення останньої операції з обігу пального у звітній добі, але не пізніше 23 години 59 хвилин цієї доби, до початку здійснення операцій з обігу пального у добу, що настає за звітною добою, та подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше 23 години 59 хвилин доби, що настає за звітною добою.

Дані про фактичні залишки пального на перший та останній дні календарного місяця та про обсяг обігу пального за звітний календарний місяць формуються розпорядниками акцизних складів, що використовують пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснюють операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам, після проведення останньої операції з обігу пального у звітному календарному місяці, але не пізніше 23 години 59 хвилин останнього дня звітного календарного місяця, до початку здійснення операцій з обігу пального у день, що настає за таким останнім днем звітного календарного місяця, та подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше 15 календарних днів, що настають за останнім днем звітного календарного місяця.

Міра юридичної відповідальності за невиконання приписів наведеної статті кодексу запроваджена п.12813 ст.1281 Податкового кодексу України і полягає у накладенні штрафу розміром 1.000,00грн. за кожний неподаний електронний документ у разі незабезпечення з вини розпорядника акцизного складу своєчасного подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового.

Оскільки приєднаними до справи письмовими доказами (котрі використовувались контролюючим органом під час винесення оскарженого правового акту індивідуальної дії) не підтверджено факту використання заявником ємностей для зберігання пального, котрі підпадають під визначення акцизного складу, то подію вчинення приватною особою податкового правопорушення за цим епізодом слід визнати недоведеною, що виключає правомірність штрафу.

До епізоду зберігання пального без ліцензії

Розглядаючи спір, суд зважає, що з 01.01.2019р. суспільні відносини з приводу обігу пального почали регламентуватись, зокрема, і Законом України від 19.12.1995 №481/95-ВР, відповідно до ст. 1 якого ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Так, ч.1 ст.15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" була викладена у редакції Закону України від 23.11.2018р. №2628-VIII, згідно з яким оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Згідно з ч.8 ст.15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" була викладена у редакції Закону України від 23.11.2018р. №2628-VIII та Закону України від 18.12.2019р. №391-IX суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання.

При цьому, відповідно до ч.21 ст.15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" у редакції Закону України від 18.12.2019р. №391-IX суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Вирішуючи спір, суд зважає на те, що визначення пального наведено у п.п.14.1.1411 ст.14 Податкового кодексу України, де указано, що пальне - нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у підпункту 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Кодексу.

За приписами ст.1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Змісту визначення терміну "зберігання" як суто технологічної, фізичної чи технічної процедури положення наведених вище актів права не розкривають, однак суд вважає, що під зберіганням слід розуміти триваючий у часі процес постійної та безперервної фізичної наявності певної кількості речей матеріального світу в конкретному місці, корисні властивості якого придатні забезпечити досягнення мети - існування речі у незмінному стані (тобто у будівлі, на земельній ділянці, у сховищі, у цистерні тощо).

У спірних правовідносинах податковий орган не з`ясував обставин фізичного переміщення і фізичного використання пального, обмежившись лише фактом придбання. Проте суд вважає, що у даному конкретному випадку придбання не може бути ототожнене зі зберіганням.

З цього приводу суд зазначає, що оскільки приєднаними до справи письмовими доказами (котрі використовувались контролюючим органом під час винесення оскарженого правового акту індивідуальної дії) не підтверджено факту фізичного знаходження у ємностях заявника пального понад добу від настання календарної дати, коли мала місце подія отримання цього пального, то подію вчинення приватною особою податкового правопорушення за цим епізодом слід визнати недоведеною суб`єктом владних повноважень у порядку ч.2 ст.77 КАС України, а ця обставина виключає правомірність штрафу.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк під час реалізації управлінської функції контролю взагалі не з`ясував реальних обставин фактичної дійсності, припустився помилки у тлумаченні змісту належної норми права, надав неправильну кваліфікацію діянню приватної особи, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується ані з дійсним змістом нормативного регламентування, ані з характером, предметом та наслідками вчинків приватної особи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у спірних правовідносинах факт порушення права заявника у сфері публічних правовідносин у галузі податкової справи знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

Також суд зазначає, що відповідно до приписів постанови КМУ від 30.09.2020р. №893 та наказу ДПС України від 30.09.2020р. №529 відбулось компетенційне правонаступництво між ГУ ДПС у Харківській області (у якості правопопередника зі статусом юридичної особи публічного права ) та ГУ ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС (у якості правонаступника зі статусом структурного підрозділу органу державної виконавчої влади - юридичної особи публічного права).

У розумінні п.п.41.1.1 ст.41 Податкового кодексу України ДПС України та ГУ ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС, є окремими податковими органами та окремими контролюючими органами як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику та територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

До того ж у розумінні п.41.4 ст.41 Податкового кодексу України і ДПС України, і ГУ ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС є окремими органами стягнення.

Водночас із цим, за змістом положень п.п.7-9 ч.1 ст.4, ч.ч.1 і 3 ст.43, ч.1 ст.46 КАС України участь в адміністративній справі у якості сторони може брати або юридична особа публічного права (посадова чи службова особа цього суб`єкта права), або орган державної влади без статусу юридичної особи (посадова чи службова особа цього органу державної влади), або інший суб`єкт при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права і відповідно до ч.1 ст.16 означеного закону утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії.

Оскільки за змістом наказу ДПС України від 30.09.2020р. №529 у складі органу державної влади - ДПС України утворено 31 відокремлений структурний підрозділ, то слід вважати, що ці територіальні органи діють у судових процедурах від імені ДПС України як органу державної влади - юридичної особи публічного права і можуть бути наділені адміністративною процесуальною дієздатністю виключно за критерієм - інший суб`єкт при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Втім, частиною 2 ст.21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" визначено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є органами державної влади.

Таким чином, законодавець увів в дію юридичну конструкцію, у силу якого структурні відокремлені підрозділи органу державної виконавчої влади (а саме: центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику) є самостійними органами державної влади без статусу юридичної особи.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд не знаходить підстав для висновку про те, що у спірних правовідносинах ця обставина спричиняє погіршення правового становища приватної особи.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Допустити заміну відповідача, ГУ ДПС у Харківській області правонаступником - ГУ ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС.

Позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області №00/1803/0901 від 19.02.2021р., податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області №00/1801/0901 від 19.02.2021 р., податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області №00/1814/0901 від 19.02.2021р., податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області №00/1800/0901 від 19.02.2021р.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 01 червня 2021 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.