Рішення № 97388959, 03.06.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2021 року Справа №480/2064/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2064/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0515 про зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А0515 (далі - відповідач), в якій просить зобов`язати Військову частину А0515 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 березня 2014 року по 11 лютого 2021 року.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу (27 березня 2014 року), відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати належних йому сум. Позивач зазначає, що особа, яка звільнена з військової служби на день виключення зі списків особового складу, розраховується за всіма видами належного на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Вказані виплати фактично були проведені 11 лютого 2021 року, що є остаточною датою розрахунку при звільненні. Таким чином позивач вважає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 березня 2014 року по 11 лютого 2021 року.

Ухвалою суду від 18.03.2021 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача надав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначив, що на спірні правовідносини не поширюються норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України, а тому у відповідача відсутні обов`язки відшкодовувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Дослідивши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді заступника начальника 6 відділу 4 управління Військової частини А0515.

Наказом командира Військової частини А0515 від 27.03.2014 № 062 позивача виключено зі списків особового складу частини, у зв`язку зі звільненням з військової служби (а.с.10).

Згідно даного наказу, позивачу була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні відповідно до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (далі - Інструкція № 260).

10.03.2020 позивач подав Військовій частині А0515 звернення, у якому просив повідомити, чи було враховано при розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні щомісячну додаткову грошову винагороду, яку він на той час отримував та у разі неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди при розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, просив донарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

За результатами розгляду звернення, відповідач листом від 02.04.2020 № 222/4/634 повідомив позивача про відсутність правових підстав для донарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення, з урахуванням зазначеної винагороди.

Не погоджуючись з вказаною відповіддю відповідача, позивач 21.04.2020 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив суд визнати протиправним рішення Військової частини А0515 про відмову в задоволенні звернення ОСОБА_1 від 10.03.2020, оформлене листом від 02.04.2020 №222/4/634 та зобов`язати Військову частину А0515 здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби ОСОБА_1 , з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 по справі № 480/2515/20, визнано протиправною відмову Військової частини А0515, викладену в листі від 02.04.2020 №222/4/634, щодо перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 , з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов`язано Військову частину А0515 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", з урахуванням раніше виплачених коштів.

Вказане рішення суду було оскаржено відповідачем в апеляційному порядку. За наслідками апеляційного оскарження, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2021, апеляційну скаргу Військової частини А0515 залишено без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 по справі № 480/2515/20 залишено без змін.

11.02.2021 на виконання зазначеного судового рішення, Військовою частиною А0515 на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в сумі 19053,30 грн.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач зазначає, що у період з 28.03.2014 по 11.02.2021 мала місце бездіяльність Військової частини А0515, а саме непроведення з ним остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини, у зв`язку з чим, на думку позивача, за вказаний період відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби позивача.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Зазначений висновок суду щодо права позивача у відповідності до ст. ст. 116,117 КЗпП України отримати суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунки під час звільнення і нерозповсюдження на дані правовідносини строку звернення до суду викладено в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №480/3105/19, до розгляду якої було зупинено провадження у даній справі.

Разом із тим, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Враховуючи те, що відповідачем за період з 28 березня 2014 року по 11 лютого 2021 року фактично здійснено затримку виплати суми 19053,30 грн., суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності, та стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що не перевищує 100% одноразової грошової допомоги при звільненні, що фактично не була своєчасно виплачена, а саме 19053,30 грн.

Визначаючи вказану суму, суд враховує те, що одноразова грошова допомога при звільненні була предметом судового розгляду та фактично виплачена позивачу впродовж місяця з дня набрання рішенням суду щодо спірного питання законної сили. Окрім того, суд враховує той факт, що позивач будучи звільненим зі служби, звернувся до суду з вимогою стягнути вказану допомогу тільки у 2020 році.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки судовий збір не сплачувався позивачем, відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А0515 про зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А0515 (вул. Електриків, 33, м. Київ, 04176, код ЄДРПОУ 22990919) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 19053,30 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 березня 2014 року по 11 лютого 2021 року.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Глазько