Рішення № 97385457, 27.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.05.2021Справа № 910/4323/21

За позовомПриватного підприємства "Зерно"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна"простягнення 59324,87 грнСуддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаПрохорова О.В.;від відповідачаЛихвар В.А.;ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Зерно" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" 59324,87 грн, з яких 56800,00 грн основного боргу, 536,87 грн 3% річних, 1988,00 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно підписаної та скріпленої печатками сторін видаткової накладної №29 від 10.11.2020 позивачем поставлено відповідачу товар на суму 56800,00 грн, однак відповідач за вказаний товар не розрахувався, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" утворилась відповідна заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 відкрито провадження у справі №910/4323/21; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

13.04.2021 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначив про те, що він не отримував товар за видатковою накладною №29 від 10.11.2020, на вказаній накладній з боку відповідача проставлений підпис невідомої особи, а отже у Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" відсутній обов`язок оплати за не отриманий товар.

Також відповідач просив суд витребувати у позивача оригінали видаткової накладної №29 від 10.11.2020, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" на ім`я особи, зазначеної у вказаній накладній (у випадку її наявності), та акту звірки взаєморозрахунків за період з січня 2020 року по листопад 2020 року.

Крім того, до вказаного відзиву на позов відповідачем долучено заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" зазначає, що вказана справа має велике значення для відповідача, оскільки ставиться під сумнів здатність останнього належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання, розглядувана справа є складною, а надані позивачем документи потребують детального вивчення, а отже відповідач просить суд розглянути справу №910/4323/21 в порядку загального позовного провадження та призначити дату підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження; клопотання відповідача про витребування доказів задоволено; у порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Приватного підприємства "Зерно" оригінали видаткової накладної №29 від 10.11.2020, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" на ім`я особи, зазначеної у вказаній накладній (у випадку її наявності), та акту звірки взаєморозрахунків за період з січня 2020 року по листопад 2020 року; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 06.05.2021.

05.05.2021 через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти тверджень, викладених відповідачем у відзиві на позов заперечив, стверджуючи про те, що поставка позивачем товару на адресу відповідача додатково підтверджується листом-відповіддю перевізника товару №129-1 від 29.04.2021, товарно-транспортною накладною від 11.11.2020 та актом здачі-приймання робіт (надання послуг) перевезення №17152 від 11.11.2020.

Також 05.05.2021 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

Судове засідання з розгляду справи №910/4323/21 по суті 06.05.2021 відкладено на 20.05.2021. Сторонам направлено повідомлення про судове засідання 27.05.2021 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

21.05.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

26.05.2021 від відповідача надійшла інформація по справі.

Представник позивача у судовому засіданні 27.05.2021 заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.05.2021 проти заявлених позовних вимог заперечив.

Крім того, представник відповідача просив суд призначити у справі №910/4323/21 судову експертизу для встановлення дійсності документів, поданих позивачем.

Судом відмовлено у задоволенні зазначеного усного клопотання відповідача з огляду на відсутність процесуальних підстав для призначення судової експертизи у справі.

В судовому засіданні 27.05.2021 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Згідно видаткової накладної №29 від 10.11.2020 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 56800,00 грн. Ця ж сума зазначена як заборгованість відповідача перед позивачем і в акті звірки між сторонами станом на 30.11.2020.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем не було сплачено за поставлений товар, у зв`язку з чим Приватне підприємство "Зерно" звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 56800,00 грн основного боргу, 536,87 грн 3% річних, 1988,00 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Приватного підприємства "Зерно" підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом ст.638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України).

У ч.ч.1, 2 ст.640 вказаного вище нормативно-правового акту вказано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Обставини справи свідчать, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Тобто, з наведеного полягає, що чинним законодавством України визначено істотні умови договору поставки, такі як і істотні умови договору купівлі-продажу, до яких віднесено, зокрема, предмет та ціну.

За видатковою накладною, у якій сторонами визначено вартість товару та його асортимент, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар - каву (400 кг) на загальну суму 56800,00 грн, що за висновками суду, свідчить про погодження між контрагентами всіх істотних умов, необхідних для договорів даного виду.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строку оплати товару сторони не встановили, між тим, за правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відтак, відповідна оплата мала бути здійснена відповідачем негайно після прийняття товару, незалежно від того, чи пред`явив йому позивач, як кредитор, пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Отже, оскільки позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 56800,00 грн, виконав належним чином, у відповідача виник обов`язок оплати вартості даного товару згідно положень ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Суд зазначає, що ст.129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Суд зазначає, що на підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу позивачем було надано суду належні та вірогідні докази поставки відповідачу товару, як то видаткова накладна №29 від 10.11.2020 на суму 56800,00 грн та товарно-транспортна накладна від 11.11.2020, згідно якої одержувачем вантажу, вагою 400 кг (20 мішків) був відповідач у справі, яка розглядається.

В той же час, відповідачем у справі, будь-яких доказів в обґрунтування своєї позиції суду не надано, внаслідок чого суд визнає заперечення відповідача необґрунтованими.

Враховуючи наведене, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 56800,00 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також за прострочення виконання зобов`язання по оплаті поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 536,87 грн 3% річних за період з 11.11.2020 по 05.03.2021 та 1988,00 грн інфляційних втрат за період з листопада місяця 2020 року по січень місяць 20210 року.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то з урахуванням положень ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, вимоги останнього про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" інфляційних втрат та 3% річних є законними та обґрунтованими.

За висновками суду, розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, які надані позивачем є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 536,87 грн та інфляційні витрати на суму 1988,00 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "Зерно" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" підлягають задоволенню.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" (01014, місто Київ, вул.Звіринецька, будинок 63, ідентифікаційний код 40999282) на користь Приватного підприємства "Зерно" (79013, Львівська обл., місто Львів, вул.Грабовського, будинок 11, ідентифікаційний код 42921663) 56800 (п`ятдесят шість тисяч вісімсот) грн 00 коп. основного боргу, 3% річних у розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) грн 87 коп., інфляційні витрати на суму 1988 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят вісім) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено:03.06.2021

Суддя Ю.М. Смирнова