Рішення № 97385433, 20.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.05.2021Справа № 910/772/21

За позовом Державного підприємства «Гарантований покупець»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія

«Енергоатом»

про визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу електричної енергії

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Кимлик Ю.В.

за участі представників сторін

від позивача Левченко Д.Ю., адвокат за довіреністю № 55-Д від 31.12.2020

від відповідача Пересада Б.О., самопредставництво

СУТЬ СПОРУ:

19.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства «Гарантований покупець» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про

1) визнання недійсними умови п. 6.4 абз. 2 п. 6.6 договору купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019;

2) визнання недійсними умови п. 6.4 абз. 2 п. 6.6 договору купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00068/320/01/20 від 27.02.2020;

3) визнання недійсними умови п. 6.4 абз. 2 п. 6.6 договору купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-20-00138/1452/01/20 від 25.05.2020;

на підставі ст. 233 Цивільного кодексу України, як такі що укладені на оспорюваних умовах проти своєї волі, під тиском тяжких обставин на вкрай невигідних умовах стосовно відповідальності, що визначені відповідачем одноособово.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/772/21 від 26.01.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

27.01.2021 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2021 відкрито провадження у справі № 910/772/21 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 23.02.2021.

В підготовчому засіданні 23.02.2021 відповідачем подано відзив на позов, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що договори укладено на електронних аукціонах; якби позивач був не згодний із умовами договорів, він би не здійснив акцепт аукціонної пропозиції та не уклав би договори на відповідних умовах; дії позивача свідчать про вільне волевиявлення позивача на укладення договорів та прийняття їх умов у повному обсязі; договори укладено на основі примірної форми договору, затвердженої протоколом № 1 від 25.06.2019; позивач не звертався з пропозиціями щодо зміни умов договорів; позивач створений для отримання прибутку від провадження господарської діяльності; питання своєчасного виконання господарських зобов`язань залежить виключно від якісного а ефективного ведення ним своєї діяльності; при належному виконанні позивачем умов договору у нього не виникло б зобов`язань по сплаті штрафних санкцій; доводи позивача, що договори укладено позивачем проти його волі, під випливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах не відповідають дійсності. Відповідач вважає, що позивачем не доведено обставин передбачених ст. 233 Цивільного кодексу України.

Позивач в підготовчому засіданні 23.02.2021 підтримав клопотання, що міститься у позовній заяві, про залучення до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Кабінет Міністрів України та Міністерство енергетики України.

В підготовчому засіданні 23.02.2021 судом постановлено ухвалу, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, про відмову в задоволенні клопотання позивача про залучення третіх осіб з огляду на наступне

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Суд дійшов висновку, що прийняття рішення з даного господарського спору, не може вплинути на права або обов`язки Кабінету Міністрів України та Міністерства енергетики України щодо позивача, тому вважає відсутні підстави для залучення останніх до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

В підготовчому засіданні 23.02.2021 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 09.03.2021.

09.03.2021 позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що не відповідають дійсності доводи відповідача щодо можливості надання пропозицій, зауважень до проектів спірних договорів, що укладені за результатами електронного аукціону; редакція примірного договору, що затверджений протоколом № 1 від 25.06.2019 не є тотожною з редакціями спірних договорів та вони укладені виключно в редакції ДП НАЕК «Енергоатом»; заперечення щодо неприбутковості позивача не обґрунтовані; за умов виконання позивачем спеціальних зобов`язань прострочення виконання грошових зобов`язань за спірними договорами є передбачуваним, а графіки надходження грошових коштів від постачальників універсальних послуг суттєво відрізняються від термінів оплат за спірними договорами повинні враховуватись на предмет правомірності розподілу грошових коштів відповідно до п.п. 6.4, 6.6 договорів; після укладення спірних договорів протоколом № 12 від 01.10.2020 затверджено нову примірну форму договору купівлі-продажу електричної енергії, підлягає врахуванню судом, адже редакція є підтвердженням того, що умови п.п. 6.4, 6.6 договорів не повинні застосовуватись до умов виконання ПСО для населення; відповідач входить до складу аукціонного комітету, а отже саме за голосуванням відповідача внесено зміни до примірного договору, чим відповідач фактично визнав невідповідність спірних пунктів нормам Закону та умовам виконання спеціальних обов`язків з ПСО для населення; погашення неустойки шляхом вчинення зарахувань виключає можливість застосування таких інститутів як звільнення від відповідальності, зменшення неустойки; направлення в першу чергу на погашення неустойки платежів за електричну енергію перешкоджає виконанню основного зобов`язання та штучно збільшує заборгованість та розмір відповідальності позивача; спірні умови договорів є явно несправедливими, що погіршують положення позивача та спрямовані проти слабкої сторони договорів, адже позивач у відносинах з відповідачем знаходиться в умовах, що виключають можливість узгодження іншого змісту договорів, ніж ті що були запропоновані відповідачем.

В підготовчому засіданні 09.03.2021 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 18.03.2021.

17.03.2021 відповідачем до суду подано заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що ні Порядок проведення електронних аукціонів ні Регламент аукціону не містять жодних застережень, що договір має укладатись виключно у повній відповідності до проекту двостороннього договору, який містився у заявці; позивач не висловлював жодних заперечень та/або пропозицій щодо змісту умов договорів ні до проведення аукціонів, ні під час проведення аукціонів ні після їх проведення; у разі незгоди з умовами договорів позивач мав можливість відкликати заявку на учать у аукціоні в порядку п. 8.2 регламенту, без настання несприятливих наслідків у вигляді втрати гарантійного внеску; твердження відповідача, що договори підписано проти його волі та під тиском тяжких обставин на вкрай невигідних умовах вважає безпідставними та необґрунтованими.

18.03.2021 позивачем подано до суду клопотання про відкладення підготовчого засідання, у зв`язку з неможливістю направити повноваженого представника в засідання суду, оскільки на 18.03.2021 у Господарському суді міста Києва призначено ряд справ, де учасником справи є ДП «Гарантований покупець», а також відповідач посилається на те, що у співробітника виявлено РНК COVID-19, у зв`язку з чим співробітники підприємства перебувають на лікарняному та на самоізоляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/772/21 від 18.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання; закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.04.2021.

18.03.2021 позивачем до суду подано заяву № 15/1230 від 18.03.2021 про забезпечення доказів шляхом витребування у відповідача документів, які підтверджують зарахування коштів отриманих від ДП «Гарантований покупець» в оплату електричної енергії в рахунок неустойки.

18.03.2021 позивачем до суду подано заяву № 15/1231 від 18.03.2021 про забезпечення доказів шляхом витребування у відповідача інформації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/772/21 від 19.03.2021 розгляд заяв про забезпечення доказів призначено на 30.03.2021.

26.03.2021 відповідачем до суду подано заперечення проти задоволення заяв позивача про забезпечення доказів.

Судове засідання з розгляду вказаних вище заяв, призначене на 30.03.2021, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Судове засідання, призначене на 08.04.2021, також не відбулось у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалами Господарського суду міста Києва № 910/772/21 від 20.04.2021 сторін викликано у судове засідання з розгляду заяв про забезпечення доказів, та у судове засідання з розгляду справи по суті, які відбудуться 29.04.2021.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 в задоволенні заяв Державного підприємства «Гарантований покупець» про забезпечення доказів № 15/1230 від 18.03.2021 та № 15/1231 від 18.03.2021 відмовлено повністю.

Позивач в судовому засіданні 29.04.2021 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 29.04.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 29.04.2021 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 20.05.2021.

В судовому засіданні 20.05.2021, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.

Для забезпечення загальносуспільних інтересів відповідно до частини третьої цієї статті Кабінет Міністрів України може покладати на учасників ринку інші спеціальні обов`язки з дотриманням норм цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 05.06.2019 затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі - Положення № 483), яке визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків учасниками ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі - спеціальні обов`язки), що передбачають, зокрема, надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів з метою забезпечення стабільності, належної якості та доступності електричної енергії, підтримання належного рівня безпеки її постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку електричної енергії, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів прозорості та недискримінації.

Відповідно до п. 4 Положення № 483 спеціальні обов`язки покладаються на таких учасників ринку електричної енергії:

гарантованого покупця електричної енергії (далі - гарантований покупець);

виробників електричної енергії;

постачальників універсальних послуг;

операторів систем розподілу електричної енергії;

оператора системи передачі електричної енергії.

Згідно з п. 5 Положення № 483 до спеціальних обов`язків належить:

продаж електричної енергії виробниками електричної енергії, перелік яких наведено в додатку 1 (далі - виробники електричної енергії), за двосторонніми договорами на електронних аукціонах гарантованому покупцю за граничними цінами на електричну енергію (далі - граничні ціни);

продаж гарантованим покупцем електричної енергії за ціною, встановленою пунктом 7 цього Положення, постачальникам універсальних послуг за двосторонніми договорами в обсягах, необхідних для задоволення потреб побутових споживачів.

Між державним підприємством «Гарантований покупець» (Гарантованй покупець, позивач) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» укладено наступні правочини

1) договір купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019;

2) договір купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00068/320/01/20 від 27.02.2020;

3) договір купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-20-00138/1452/01/20 від 25.05.2020.

Відповідно до п. 6.4 договорів у разі наявності заборгованості за цим договором, сторони домовилися, що зарахування платежів, які здійснює Гарантований покупець на користь продавця, буде здійснюватися у такому порядку: у першу чергу погашаються пеня та/або штраф, що виникли у зв`язку з порушенням умов договору; у другу чергу погашаються зобов`язання щодо сплати за електричну енергію відповідно до черговості їх виникнення.

Про черговість зарахування грошових коштів, отриманих від Гарантованого покупця (у разі наявності заборгованості), продавець протягом 3 (трьох) робочих днів направляє Гарантованому покупцю повідомлення в електронному вигляді на електронну адресу, вказану Гарантованим покупцем у розділі 13 цього договору, з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи).

Відповідно до абз. 2 п. 6.6. договорів у випадку несплати Гарантованим покупцем штрафу/пені протягом 2 (двох) робочих днів з дня виникнення зобов`язань щодо сплати штрафу/пені, продавець має право здійснити зарахування грошових коштів, отриманих від Гарантованого покупця як сплата штрафу/пені у порядку, передбаченому у п. 6.4. цього договору.

Позивач вважає, що умови п. 6.4, абз. 2 п. 6.6 договорів підлягають визнанню недійсними у зв`язку із недодержанням в момент вчинення відповідачем вимог ст. 1, 3, ст. 13, ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203, ст.ст. 509, 546, 627 Цивільного кодексу України, ст. 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» та укладення Гарантованим покупцем договорів на підставі оспорюваних умов під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах (ст. 233 Цивільного кодексу України).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію ст. 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За змістом ст. 233 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини. Тобто має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Пункт 6.4 договорів визначає порядок розподілу коштів наступним чином:

1) пеня та/або штраф,

2) оплата за електроенергію.

Отже спірний пункт 6.4 договорів відповідає положенням ст. 534 Цивільного кодексу України.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 21.06.2019 № 272 утворено Аукціонний комітет з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами (далі - комітет).

Протоколом комітету № 1 від 25.06.2019 було затверджено примірний договір. Участь у затвердженні примірного договору приймали представники державних органів:

Міненерговугілля;

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

Мінекономрозвитку;

Антимонопольний комітет.

Примірний договір (п. 6.5) містить оскаржуване положення щодо визначення черговості розподілу грошових коштів.

Абзац 2 п. 6.6. договорів деталізує положення щодо розподілу коштів.

Пункт 11.4 Регламенту організації та проведення електронного аукціону з продажу електричної енергії на Товарній біржі «Українська енергетична біржа» (далі - Регламент) передбачає, що на підставі аукціонного свідоцтва покупець - переможець аукціону і продавець протягом терміну, визначеного продавцем у заявці на організацію та проведення аукціону зобов`язані укласти між собою та підписати двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії, згідно з умовами якого продавець зобов`язаний поставити електричну енергію, а покупець - прийняти та оплатити її. Умови аукціону, оголошені перед його проведенням та визначені результатами проведення аукціону вартість, обсяг придбаної/реалізованої електричної енергії, під час укладання двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії зміні не підлягають.

Отже виходячи з вказаного пункту під час укладення двостороннього договору не підлягають зміні виключно вартість та обсяг придбаної/реалізованої електричної енергії.

Таким чином доводи позивача про укладення договорів в редакції відповідача та не можливість включення ним до договорів інших умов не відповідають дійсності.

Посилання позивача на те, що протоколом комітету № 12 від 01.10.2020 затверджено нову примірну форму договору купівлі-продажу електричної енергії, в якій відсутні положення, що є схожими з пунктами 6.4, 6.6 спірних договорів не приймаються судом до уваги, оскільки недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше.

Відповідно до положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Позивачем не обґрунтовано та не доведено суду належними та допустимими доказами наявності тих обставин, що умови п. 6.4, абз. 2 п. 6.6 договорів купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019, № 65-150-SD-19-00068/320/01/20 від 27.02.2020 та № 65-150-SD-20-00138/1452/01/20 від 25.05.2020 суперечать нормам чинного законодавства та нормативно-правовим актам.

Позивачем не доведено належними засобами доказування, що зазначені договори укладені під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу електричної енергії.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Державного підприємства «Гарантований покупець» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 03.06.2021.

СуддяВ.В. Сівакова