Рішення № 97379183, 13.05.2021, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/16666/19

Провадження №2/592/17/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю секретаря судового засідання: Алфімової І. В. , розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про стягнення заподіяної матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

29.10.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про стягнення заподіяної матеріальної та моральної шкоди, із змісту якого вбачається, що 17.05.2018 року близько 17 години 15 хвилин відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по пр-ту Курський від вул. Реміснича, здійснюючи, шляхом виконання маневру, проїзд регульованого перехрестя в м. Суми, знехтував безпекою дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку перед початком зміни напряму руху, не переконався в тому, що це не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, повертаючи ліворуч при зеленому сигналі основного світлофора, не надав дорогу транспортним засобам, що рухались в зустрічному напрямку прямо або повертали праворуч, чим створив небезпеку для руху, що призвело до падіння мотоциклу Shineray XY250GY-6B, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під його керуванням по пр-ту Курський у напрямку вул. Реміснича. В результаті дорожньо-транспортної події йому були спричинені тілесні ушкодження у виді: відкритого скалкового перелому лівої плечевої кістки зі зміщенням, закритого скалкового перелому третини променевої кістки зі зміщенням, післятравматичного променевого невриту зліва, травматичного шоку 1 ст. , саден в ділянці обох колінних суглобів, невропатії лівого променевого нерву, які, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 399 від 14.06.2018 року, проведеної в обласному комунальному закладі “Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи” кваліфіковані як середньої тяжкості тілесні ушкодження. Вказані вище обставини підтверджуються матеріалами кримінального провадження № 592/7672/18, які зберігаються у Ковпаківському районному суді м. Суми. Відносно висновку судової авто-технічної експертизи № 164/67 від 22.06.2018 року відповідач ОСОБА_2 , при керуванні вищевказаним автомобілем, порушив вимоги п. п. 10.1. , 16.6. , у зв`язку з чим він був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України. Усі вищевикладені обставини були встановлені ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.07.2018 року, якою кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 на підставі ст. 46 КК України було закрите у зв`язку з його примиренням з винною особою і тому ОСОБА_2 був звільнений від кримінальної відповідальності (справа № 592/7672/18, провадження № 1-кп/592/514/18) . Коли він потрапив після дорожньо-транспортної події у лікарню, то відповідач добровільно надав йому матеріальну допомогу на лікування в сумі 5000 грн. , а також сплатив 20000 грн. на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди. Коли вищевказане кримінальне провадження було призначено до розгляду, то він ще продовжував лікування, але на той час сподівався на те, що стан його здоров`я найближчим часом покращиться та навіть не уявляв собі про те, що йому прийдеться ще неодноразово проходити курс стаціонарного лікування, перенести додаткові 4 хірургічні операції, на довгий час, якщо не назавжди, втратити працездатність та що він буде визнаний інвалідом 2 групи. На цей час лікарі запропонували йому ще одну хірургічну операцію, проведення якої ще не призначене. Його дружина погодилась підписати розписку на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 повністю відшкодував йому заподіяну шкоду, але при цьому особа, вина в дорожньо-транспортній події, добровільно сплатила на лікування лише 5000 грн. , коли на той час на його лікування було фактично витрачено за період з 17.05.2018 року до 01.06.2018 року 9418,57 грн. , а з 09.06.2018 року до 18.06.2018 року ще 3254,16 грн. , а усього 12672 грн. 73 коп. . З цієї суми його матеріальних збитків за вищевказаний період часу відповідачем ОСОБА_2 йому добровільно було відшкодовано лише 5000 грн. , а решта збитків в сумі 7672 грн. 73 коп. ще досі не відшкодовано. Він вважає, що ця сума підлягає відшкодуванню товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” . При цьому він звертає увагу суду на те, що як ОСОБА_2 , так і особа, яка вела з ним переговори щодо його примирення з обвинуваченим, запевнили його та його дружину в тому, що у нього не буде після закриття кримінального провадження перешкод для відшкодування шкоди страховою компанією. Всі фіскальні чеки по витратам на лікування зберігалися у нього. Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) . До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована відповідачем у товаристві з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” , а тому з ухвалою суду про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 він відразу звернувся до представництва відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” в м. Суми з заявою про відшкодування заподіяної йому внаслідок дорожньо-транспортної події матеріальної шкоди та надав усі наявні у нього на той час фіскальні чеки аптек та інші платіжні документи, але відповідачем товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” йому було відмовлено у такому відшкодуванні з причини того, що, у відповідності до ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.07.2018 року, ОСОБА_2 повністю відшкодував йому завдані збитки. У зв`язку з цим він оскаржив вищевказану ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми, але апеляційна інстанція його апеляційну скаргу не задовольнила та йому було запропоновано звернутися до суду з цивільним позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, якщо його витрати на лікування будуть перевищувати сплачену йому відповідачем суму коштів та будуть продовжуватись його моральні страждання. Виходячи з того, що його лікування продовжувалось, в листопаді 2018 року він був визнаний інвалідом 2 групи, що підтверджується копією довідки про інвалідність, а також виписками з історії його хвороби, то він продовжував нести все нові та нові витрати на лікування, а тому він повторно був вимушений звернутися з письмовою заявою до відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” та приклав до заяви всі наявні у нього чеки, що підтверджується копією його заяви та копіями фіскальних чеків, які додаються на загальну суму 50067,73 грн. . Ці додаткові витрати на лікування наслідків дорожньо-транспортної події він поніс після закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 , що підтверджується датами цих фіскальних чеків. На його звернення 26.04.2019 року відповідач надав йому відповідь, посилаючись на ст. 37 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” , та відмовив у задоволенні його вимог щодо страхового відшкодування понесених ним витрат на лікування. У відповіді знову було вказано про те, що у відповідності до ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.07.2018 року ОСОБА_2 відшкодував завдані йому збитки повністю. Він вважає таку відмову незаконною та такою, що порушує його права на відшкодування шкоди, заподіяної з вини відповідача ОСОБА_2 , тому що суд констатував факт відшкодування ОСОБА_2 збитків лише станом на 09.07.2018 року, а йому довелося лікуватися після закриття кримінального провадження та таке лікування продовжується по цей час і буде продовжуватись надалі, а крім того буде проведено в майбутньому додаткове оперативне втручання. Після 09.07.2018 року він на своє лікування поніс витрати у сумі 50067,73 грн. , що підтверджується копіями фіскальних чеків, які додаються. Оригінали цих фіскальних чеків зберігаються у нього. Так, в період часу з 01.08.2018 року до 14.08.2018 року він проходив курс стаціонарного лікування в Центральній міській клінічній лікарні № 1 та витратив на лікування 5016,97 грн. . В період часу з 29.01.2019 року до 08.02.2019 року він проходив курс стаціонарного лікування в Центральній міській клінічній лікарні № 1 та витратив на лікування 5419,48 грн. . В період часу з 20.02.2019 року до 05.03.2019 року він проходив курс стаціонарного лікування в Центральній міській клінічній лікарні № 1 та витратив на лікування 25432,78 грн. . В період часу з 20.09.2019 року до 27.09.2019 року він проходив курс стаціонарного лікування в Центральній міській клінічній лікарні № 1 та витратив на лікування 1850,76 грн. , а усього за період часу з 10.07.2018 року до теперішнього часу ним на лікування наслідків дорожньо-транспортної події було витрачено 50067,73 грн. і ці збитки підлягають стягненню з відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” . З урахуванням невідшкодованої йому матеріальної шкоди за період часу до 09.07.2018 року в сумі 7672 грн. 73 коп. загальна сума матеріальної шкоди, яка не відшкодована за умовами договору страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 складає 57740 грн. 46 коп. і ця шкода повинна бути відшкодована за рахунок відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-гарант” . Згідно ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. У зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 застрахував свою цивільну відповідальність при настанні страхового випадку, як це передбачено ст. 1194 ЦК України, він не повинен відшкодовувати заподіяну матеріальну шкоду, якщо її розмір не перевищує передбаченої договором страхування суми. Його матеріальні претензії до відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” не перевищують суми страхового відшкодування, а тому матеріальну шкоду повинна йому відшкодувати саме страхова компанія. Що стосується розміру заподіяної йому моральної шкоди, то цю шкоду, виходячи з принципів розумності та справедливості за весь період, який минув з часу дорожньо-транспортної події, він оцінює в розмірі 100000 грн. . У зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 до 09.07.2018 року добровільно відшкодував йому 20000 грн. моральної шкоди, то за цим позовом він просив суд стягнути з відповідача на його користь 80000 грн. (100000 – 20000 = 80000) . Вона полягає у тому, що він вже півтора роки перебуває у непрацездатному стані, переніс 4 хірургічні операції та надалі ще буде оперативне втручання, ліва рука у нього залишається паралізованою, нею він не може нічого робити. Він досі відчуває страждання від фізичного болю. З вини відповідача ОСОБА_2 він відчуває себе утриманцем і не має можливості забезпечувати матеріально свою сім`ю. З вини відповідача ОСОБА_2 був порушений його звичайний уклад життя. Він не має можливості допомагати дружині по домашньому господарству та з обробки городу. Вони припинили спілкування з родичами та друзями, жодного разу не їздили відпочити, а весь свій час він витрачає на лікування. За цей час він пройшов десять курсів голкотерапії, безліч масажів, курси реабілітації та курси остеопатії, багаторазово проходив фізпроцедури тощо. Його безмежні фізичні та психологічні страждання підтверджуються фотокартками у період неодноразового перебування на стаціонарному лікуванні, які додаються до позову, а також будуть підтверджені в суді свідками. Таким чином, відповідач ОСОБА_2 відшкодував йому заподіяну ним моральну шкоду лише частково, а саме по день винесення ухвали суду про закриття кримінального провадження, сплативши 20000 грн. , відмовився після закриття відносно нього кримінального провадження брати участь у відшкодуванні моральної шкоди. Відмовився він і від добровільного відшкодування заподіяної ним матеріальної шкоди. Вищевказані обставини вимушують його звернутися до суду з цим позовом. Заради досудового врегулювання спору він звертався до Моторного (транспортного) страхового бюро України, але спір врегулювати не вийшло і йому було рекомендовано звернутися з позовом до суду. Судові витрати по справі він не поніс і не прогнозує нести у зв`язку з тим, що його позов випливає з кримінального провадження, він є інвалідом 2 групи, що підтверджується копією довідки про інвалідність, оригінал якої зберігається у нього. Заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви ним не здійснювалися (п. 7 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) . Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України він повідомляє про те, що ним не було подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав (п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) . Крім письмових доказів, вищевказані обставини будуть підтверджені в суді свідками, про допит яких він має намір заявити клопотання. Заходи забезпечення доказів чи позову ним не здійснювались. У зв`язку з тим, що йому шкода завдана відповідачем ОСОБА_2 внаслідок вчинення кримінального правопорушення, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору він звільнений. Інших судових витрат він на цей час не передбачає. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4, 28, 175 ЦПК України; ст. ст. 22, 23, 61, 1166, 1167, 1187, 1192 ЦК України; ст. 5 Закону України “Про судовий збір” ; Законом України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” № 1961-IV від 01.07.2004 року, він просив: 1. Прийняти позовну заяву до розгляду. 2. Стягнути на його користь з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (ЄДРПОУ 32382598) 57740 грн. 46 коп. заподіяної матеріальної шкоди. 3. Стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , суму в розмірі 80000 (вісімдесят тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. 4. Зобов`язати відповідачів надати суду копії укладеного між ними договору страхування цивільно-правової відповідальності відповідача ОСОБА_2 , який діяв станом на травень 2018 року. 5. Викликати та допитати у судовому засіданні свідків: 1. ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 . 2. ОСОБА_4 , АДРЕСА_3 (вхідний № 55306/19 від 29.10.2019 року) (а. с. 1-7) .

02.12.2019 року представник відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” за довіреністю Захарчук Андрій Васильович надіслав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Проаналізувавши позовну заяву та додані до неї документи, товариство вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” незаконними та необґрунтованими з огляду на наступне. Він звертає увагу суду на те, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 було закрито на підставі ст. 46, ч. 1 ст 286 КК України. Отже, у товариства відсутні будь-які правові підстави для прийняття рішення про страхове відшкодування. Крім того, згідно ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми було встановлено, що ОСОБА_2 повністю відшкодував завдані збитки. При цьому відповідно до ст. 9 Закону України “Про страхування” страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно виписки медичної картки стаціонарного хворого ортопедично-травматологічного віділення № 2 потерпілий дійсно перебував на стаціонарному лікуванні з 17.05.2018 року до 01.06.2018 року, тобто 13 днів. Із 09.06.2019 року до 18.06.2019 року, із 01.08.2019 року до 14.08.2019 року, із 29.01.2019 року до 08.02.20219 року, із 20.02.2019 року до 05.03.2019 року, із 20.09.2019 року до 27.09.2019 року року. Проте, позивач не надав суду жодних доказів вартості ліжко-дня за час перебування у Сумській міській лікарні. Крім того, позивач надав суду рахунок-фактуру № 110 від 22.02.2019 року із списком матеріалів, які необхідні для проведення операції. Однак, із жодних виписок із наданих документів до позовної заяви не вбачається необхідності проведення операції, також не надано протоколу операції та повної історії хвороби. Крім того, позивачем не було надано до суду доказів того, що ФОП ОСОБА_5 може займатись поставкою медичних препаратів та матеріалів, необхідних для проведення операцій. Позивач надав довідку № 942889, якою встановлено, що позивач є інвалідом 2 групи до 01.01.2019 року, при цьому позивач не надав до суду акта огляду МСЕК та програму реабілітації інваліда. Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 7 ч. 12 ЗУ) . Зокрема, постанова КМУ від 08.12.2006 року № 1686 “Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів” , Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені постановою КМУ від 03.12.2009 року № 1317 (Питання медико-соціальної експертизи) , Інструкція про встановлення груп інвалідності, затверджена наказом МОЗУ від 05.09.2011 року № 561. Відповідно до розд. 10 Закону, визначені складові системи реабілітації інвалідів, зокрема, це й індивідуальна програма реабілітації інваліда (ст. 23) .Також діє Положення про індивідуальну програму реабілітації інвалідів, що затверджене постановою КМУ від 23.05.2007 року № 757. Індивідуальна програма реабілітації – комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної серби до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії (ст. 1 Закону) . Як передбачено п. п. 13, 14 Положення № 757 контроль за виконанням індивідуальної програми здійснюється в установленому законодавством порядку. МСЕК або ЛКК під час чергового огляду інваліда чи дитини-інваліда за зверненням реабілітаційної установи або у порядку нагляду за виконанням індивідуальної програми, але не рідше ніж один раз на два роки, переглядає реабілітаційні заходи, передбачені індивідуальною програмою. Як передбачено ч. ч. 2, 3 згаданого вище Закону, висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації інваліда і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування з урахуванням побажань і думки інваліда (дитини-інваліда – для навчання) . Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов`язковими для виконання органами виконавчої влади, органами самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності. Враховуючи вищевикладене він додатково звертає увагу суду на те, що позивачем не було надано вищевказану програму реабілітації інваліда. 2. Що стосується апарату для електростимуляції “Нейси-ЗМ” з приладдям (рахунок-фактура № 07 від 07.02.2019 року на суму 15000 грн.) , то в додатках до позовної заяви немає замовлення-наряду, в якому зазначено артикул, серію, розмір та інші характеристики апарату. Також немає документу із записом лікаря, який що саме цей апарат потрібен пацієнту. В призначені платежу вказано, що це оплата за вироби медичного призначення, але які саме вироби – встановити неможливо, як і неможливо встановити, чи є ці витрати обґрунтованими. Ця сума є необґрунтованою, адже і відсутні також документи ФОП ОСОБА_6 і його ліцензія на право займатися відповідним видом господарської діяльності. Крім того, не можна погодитися і з розміром заявлених позовних вимог по шкоді, заподіяній здоров`ю, оскільки відповідно до положень ст. 23 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” , шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий – фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Відповідно до положень ст. 24 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” , у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. Позивачем разом з позовом були надані чеки, із яких велику кількість неможливо прочитати у зв`язку з поганою якістю ксерокопії. Однак, він звертає увагу суду на те, що страховик відшкодовує лише обґрунтовані витрати ( ст. 24 ЗУ “Про ОСЦПВВНТЗ” ) , однак чеки терміналу, відповідно до яких неможливо встановити що і де купувалося, і чи дійсно купувалися лікарські засоби, не є належними і допустимими доказами по даній справі. Крім того, надані позивачем виписки з лікарськими призначеннями не відповідають обсягу придбаних ліків. З наданих документі неможливо встановити чи дійсно придбані ліки купувались за лікарськими призначеннями для лікування позивача внаслідок дорожньо-транспортної події. Крім того, додатках до позову відсутній протокол операцій та історія реабілітації та лікування пацієнта, тому позивачем не було доведено належним чином понесені витрати на лікування. Також не доведеною матеріальну шкоду, спричинену ушкодженням здоров`ю щодо придбання ліків, на підтвердження яких були надані тільки чеки, в яких, в копіях, неможливо розібрати назву медичних препаратів та їх вартість. За вимогами ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію предмета доказування. На підтвердження матеріальних витрат, пов`язаних з лікуванням внаслідок ДТП, позивач надав суду чеки з аптек, проте, доказів того, що саме ці ліки призначалися йому для лікування тілесних ушкоджень за рецептом лікаря, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ним не надано. А тому підстави для задоволення вимоги про стягнення з відповідача відшкодування витрат на лікування відсутні. Крім того, він вважає за необхідне зазначити про те, відповідно ж до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) . Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 53, 76, 78, 81 ЦПК України, він просив позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” у справі № 592/16666/19 залишити без задоволення (а. с. 82-88, 135) .

06.12.2019 року позивач ОСОБА_1 надав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми відповідь на відзив, із змісту якого вбачається, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми перебуває справа за його позовом до ОСОБА_2 та товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про стягнення 57740 грн. 46 коп. заподіяної матеріальної шкоди та 80000 грн. моральної шкоди. На цей позов відповідачем товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” був наданий відзив, яким суду було повідомлено про те, що його позов не підлягає задоволенню. Цей відзив він отримав лише 04.12.2019 року. Він вважає, що позиція цього відповідача викликана нічим іншим, як бажанням уникнути матеріальної відповідальності за договором страхування цивільно-правової відповідальності відповідача ОСОБА_2 у зв`язку з настанням страхового випадку, який мав місце ще 12.05.2018 року і який призвів до того, що він став інвалідом 2 групи та повністю втратив працездатність. При цьому відповідач товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” посилається на те, що в ухвалі Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.07.2018 року, якою кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 на підставі ст. 46 КК України було закрито у зв`язку з його примиренням з винною особою ОСОБА_2 і останній був звільнений від кримінальної відповідальності (справа № 592/7672/18, провадження № 1-кп/592/514/18) , є посилання на те, що матеріальна та моральна шкода йому відшкодована. В своєму позові ним було зазначено про те, що коли вищевказане кримінальне провадження було призначене до розгляду, то він ще продовжував лікування, але на той час сподівався, що стан його здоров`я найближчим часом покращиться та навіть не уявляв собі те, що йому прийдеться ще неодноразово проходити курс стаціонарного лікування, перенести додатково 4 хірургічні операції, що на довгий час, якщо не назавжди, втратить працездатність та те, що він навіть буде визнаний інвалідом 2 групи. На цей час лікарі запропонували йому ще одну хірургічну операцію, проведення якої досі не призначене. Його дружина погодилась підписати розписку на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 повністю відшкодував йому заподіяну шкоду, але при цьому винна у дорожньо-транспортної події особа ОСОБА_2 добровільно сплатила на лікування лише 5000 грн. , коли на той час на його лікування вже було фактично витрачено: за період часу з 17.05.2018 року до 01.06.2018 року 9418,57 грн. , а з 09.06.2018 року до 18.06.2018 року ще додатково 3254,16 грн. , а усього 12672 грн. 73 коп. . З цієї суми його матеріальних збитків за вищевказаний період часу йому відповідачем ОСОБА_2 добровільно було відшкодовано лише 5000 грн. , а решта збитків в сумі 7672 грн. 73 коп. досі не відшкодовано та він вважає, що ця сума підлягає відшкодуванню, якщо не товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” , то самим ОСОБА_2 . Ці обставини відповідач ОСОБА_2 підтвердив під час апеляційного розгляду його кримінального провадження по поданій ним апеляційній скарзі до Сумського апеляційного суду під звукозапис судового процесу, а тому він впевнений, що він це саме підтвердить і під час судового розгляду його позову. Відповідач товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” у своєму відзиві на його позов посилається на вимоги ст. 9 Закону України “Про страхування” , яка передбачає, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. З цим він повністю погоджується і запевняє суд та відповідачів у тому, що його вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди складаються виключно з прямих збитків і не перевищують розміру цих збитків. Про непрямі збитки мова у його позові взагалі не йдеться. Крім того, відповідач товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” у своєму відзиві висловлює сумнів щодо того, що він не довів, що операції, які він переніс, йому були необхідні. В цій позиції він вбачає ніщо інше як цинічне ставлення до наданих ним доказів і виходить при цьому з того, що він, як хвора і постраждала людина, перебуваючи на лікуванні, без призначення лікарів взагалі не мав можливості замовляти собі якісь операції. Що стосується того, що він не надав суду протоколів операцій та повних історій його хвороби, то ці документи він без запиту суду взагалі не мав можливості надати. Виходячи з позиції відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” він буде заявляти клопотання про витребування цих документів на запит суду. Що стосується того, що він не надав документів, які підтверджують, що ФОП ОСОБА_5 може займатись постачанням медичних препаратів, то він хоче зазначити про те, що у ФОП ОСОБА_5 був придбаний лише вживлений в його ліву руку пристрій для електростимуляції, цей пристрій залишається вживленим в руку і досі, а придбаний він був по рекомендації нейрохірурга. При цьому він хоче зазначити про те, що цей пристрій є сертифікованим і зареєстрованим в Реєстрі Державної системи сертифікації, що підтверджується копією сертифікату та копією паспорту (керівництва по експлуатації) цього медичного пристрою. Таким чином, він не сам шукав де і у кого цей пристрій купити та не мав можливості придбати його в іншому місці, ніж було рекомендовано лікарем. Крім того, відповідач у відзиві посилається на те, що він надав суду довідку про його інвалідність № 942889, але при цьому не надав суду акту огляду МСЕК та програму реабілітації інваліда. Він вважає, що ці претензії відповідача до наданих ним доказів не мають жодного відношення до розміру його збитків, тобто до вартості його лікування. Разом з цим він хоче зазначити про те, що 20.11.2019 року він пройшов повторний огляд у Сумській МСЕК та отримав нову довідку про інвалідність 2 групи серії 12ААБ № 384152, копія якої додається. Також він надає до своєї відповіді і копію Форми індивідуальної програми реабілітації інваліда, яка була видана МСЕК № 823 від 20.11.2019 року. В цій програмі зазначено про те, що тривалість перебування його на інвалідності з 2018 року та складена вдруге. При цьому він хоче зазначити про те, що наявність цієї програми також не впливає на розмір його витрат на лікування. Весь курс його лікування він підтвердив довідками (виписками) з історій його хвороби, які були отримані ним на запит адвоката. Якщо у відповідача є сумнів щодо того, чи виконує він програму по своїй реабілітації, то ці докази будуть надані безпосередньо в суді під час допиту свідків. Також він звертає увагу суду на те, що він заявив позов лише на ті суми своїх витрат на лікування, які підтверджуються відповідними документами і при цьому не мав можливості надати докази на підтвердження своїх витрат так звані “Добровільні внески” , на витрати за послуги масажистів та реабілітологів тощо. Що стосується фіскальних чеків, то дійсно зараз декілька з них не є ідеальними по якості зображення інформації, але це трапилось саме з вини відповідача, який довгий час утримував ці чеки у себе та обіцяв у телефонних розмовах добровільно вирішити питання про відшкодування заподіяної йому внаслідок дорожньо-транспортної події матеріальної шкоди. Ці обставини зможуть підтвердити в суді свідки, а відповідачі зможуть оглянути оригінали чеків, які він надасть в судовому засіданні. Той факт, що саме ті медичні препарати, які вказані у фіскальних чеках, призначались йому лікарями, підтверджується історіями його хвороби, а також ці обставини будуть підтверджені свідками, які безпосередньо спілкувались з лікарями, отримували від них список необхідних для продовження лікування препаратів та придбавали їх в аптеках. Крім того, відповідач товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” посилається у відзиві на вимоги ст. 1194 ЦК України, яка передбачає те, що особа, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) . З цим посиланням на закон він цілком погоджується і саме тому, згідно його позову, другим відповідачем є винна у дорожньо-транспортної події особа ОСОБА_2 . При цьому він звертає увагу суду на те, що відповідач товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” посилається у своєму відзиві на його позов на ст. 1194 ЦК України, але при цьому жодної копійки у рахунок відшкодування заподіяної його здоров`ю шкоди добровільно не відшкодував. При розгляді справи він просив суд не враховувати позицію відповідача по справі та задовольнити його позов. Він вважає, що відповідачем не було додано до відзиву на позов доказів, які б спростували його позовні вимоги. Оригінали доданих ним документів зберігаються у нього. На підставі ст. 163 ЦПК України він просив суд врахувати його пояснення та аргументи, викладені у відповіді на відзив відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” , та задовольнити його позов у повному обсязі. Він просив суд витребувати від директора КНП “Центральній міській клінічній лікарні” СМР Домінас В. М. історії його хвороб та копії протоколів перенесених ним операцій для ознайомлення відповідачів з ними, як доказами по справі (вхідний № 61499 від 06.12.2019 року) (а. с. 99-103) .

19.12.2019 року представник відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” за довіреністю Захарчук Андрій Васильович надіслав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми заперечення на відповідь на відзив, із змісту якого вбачається, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Ознайомившись із відповіддю на відзив від 06.12.2019 року, яку надав позивач, він зазначає наступне. Відповідно до положень ст. 24 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” , у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. Після аналізу документів, наданих позивачем та порівняння лікарських призначень з рахунками та чеками (дані внесені до таблиці, яка додається) , було встановлено, що позивач надав розрахункові документи на суму 52380 грн. . З них обґрунтованою сумою є 21839 грн. 93 коп. . Разом з тим, витрати на суму 30540 грн. 07 коп. не можуть бути відшкодованими, адже не відповідають лікарським призначенням та/або не є лікарськими засобами (пакети, рідина для рушники, серветки, пакети для сміття, туалетний папір, пелюшки, мило, мінеральна вода) , а також благодійні внески. Проте, враховуючи, що винною особою ОСОБА_2 було відшкодовано усі витрати на лікування у розмірі 25000 грн. , що встановлено рішенням Сумського апеляційного суду від 21.12.2018 року у справі № 592/7672/18 та не заперечується позивачем, відтак стягнення витрат із страховика є необґрунтованим. Додатково він звертає увагу суду на те, що відповідно п. 19 постанови Пленуму Верхового Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” № 6 від 27.03.1992 року, якщо в потерпілого у зв`язку із ушкодженням здоров`я є потреба у додаткових витратах на медичну допомогу, що підтверджується висновком МСЕК, вони компенсуються відповідним Фондом страхування відповідно ч. 4 ст. 34 Закону України “Про обов`язкове державне соціальне страхування” . Додаткові витрати потерпілих, на яких не поширюється дія Закону України “Про обов`язкове державне соціальне страхування” , страхування не поширюється, потреба у таких витратах має підтверджуватись висновком судово-медичної експертизи та такі витрати підлягають стягненню із особи відповідальну за шкоду. Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 53, 76, 78, 81 ЦПК України він просив позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” у справі № 592/16666/19 залишити без задоволення (вхідний № 63953 від 19.12.2019 року) (а. с. 120, 121) .

03.02.2020 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Страшок Євген Володимирович надав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми письмові пояснення, із змісту яких вбачається, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми перебуває судова справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином. Позиція відповідача 1 узгоджена з його представником та полягає у наступному. Дійсно обставини, які встановлені ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.07.2018 року та ухвалою Сумського апеляційного суду від 21.12.2018 року не оспорюються. Обставини, які мали місце 17.05.2018 року під час дорожньо-транспортної пригоди встановлені досудовим розслідуванням та були викладені не лише у вищевказаних рішеннях суду, ай в обвинувальному акті, з яким відповідач 1 погодився та щиро розкаявся. Під час здійснення досудового розслідування та судового розгляду справи ОСОБА_2 всіляко підтримував потерпілого, як моральною допомогою, так і матеріальною. Під час лікування він допомагав грошовими коштами, вибачився, що так сталося. І хоча досудовим розслідуванням було встановлено, що Правила дорожнього руху порушили обоє водіїв, зіткнення фактично не відбулося, ОСОБА_2 визнав себе винним та попросив пробачення у потерпілого ОСОБА_1 . Під час розгляду справи в суді відповідач 1 наголошував на тому, що потерпілий може розраховувати на будь-якому допомогу, у тому числі юридичний супровід стягнення коштів з страхової компанії, проте потерпілий самостійно звернувся за юридичною допомогою і тому у подальшому ОСОБА_2 не мав можливості допомогти в процесі стягнення матеріальної допомоги із страхової компанії. Звісно, відповідач 1 підтримує позивача у прагненні відшкодувати матеріальні збитки, проте щодо моральної шкоди у розмірі 80000 грн. погодитися не може у зв`язку з наступним. Під час досудового розслідування відповідач 1 постійно допомагав потерпілому ОСОБА_1 , цікавився станом його здоров`я, підтримував як матеріально, так і морально. Після виписки з лікарні ОСОБА_2 підійшов з пропозицією допомогти позивачу матеріально, розуміючи, що останній перебував у скрутному матеріальному становищі, а відшкодування шкоди з страхової компанії займе час. Позивач погодився на допомогу та сказав, що 25000 грн. буде йому достатньо для відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної події. Після цієї розмови ОСОБА_2 взяв у борг вказану суму та віддав потерпілому ОСОБА_1 , що у подальшому було оформлено письмовою розпискою, де зазначено про те, що “завдані, злочином збитки, відшкодовані йому (потерпілому) у повному обсязі” . Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року (із змінами і доповненнями) , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої позивачу в результаті дорожньо-транспортної події, яка виникла з вини відповідача 1, він просив врахувати, що відповідач 1 під час досудового розслідування та судового розгляду постійно підтримував зв`язок з потерпілим, не тільки морально підтримував позивача, а й за першою вимогою надавав матеріальну допомогу. При цьому йому самому довелося взяти у борг велику для нього суму грошей, яку він досі віддає. Встановлено та не оспорюється позивачем те, що відповідач 1 надав 25000 грн. допомоги позивачу, з них 20000 грн. моральної компенсації. Позивач оцінює свої моральні страждання та переживання у розмірі 100000 грн. , при цьому зазначає про те, що 20000 грн. моральної компенсації йому відшкодовано відповідачем 1. Відповідач 1 вважає, що виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості цієї суми достатньо для відшкодування моральної шкоди, а тому він вважає, що моральна шкода компенсована позивачу у повному обсязі. Враховуючи викладене, керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року; ст. ст. 2, 10 ЦПК України; ст. ст. 22, 23, 1166, 1167,1187, 1188, 1194 ЦК України, він просив: 1. Долучити письмові пояснення до матеріалів судової справи. 2. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимоги до ОСОБА_2 про стягнення 80000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди у повному обсязі (вхідний № 5089 від 03.02.2020 року) (а. с. 139-141) .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представниця адвокат Маслова Олена Євгенівна позов підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Вони просили позов задовольнити та ухвалити рішення, яким стягнути з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (ЄДРПОУ 32382598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 57740,46 грн. та стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) заподіяну моральну шкоду в розмірі 80000,00 грн. .

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представниці відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” за довіреностями: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 проти задоволення позову заперечували. Надали пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та в запереченні на відповідь на відзив. Вони просили ухвалити рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” у справі № 592/16666/19 залишити без задоволення (а. с. 137, 148, 149, 171, 190, 196, 203, 225, 226, 243, 244, 247, 248) .

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Страшок Євген Володимирович надав пояснення, аналогічні викладеним в письмових поясненнях. Він просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимоги до ОСОБА_2 про стягнення 80000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув. Про місце, дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. Його неприбуття в судове засідання не є перешкодою для судового розгляду справи по суті (а. с. 81, 118, 151, 152, 176, 180, 188, 193, 201, 206, 213, 216, 238/зв) .

Оголосивши позовну заяву позивача ОСОБА_1 , відзив на позовну заяву представника відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” за довіреністю Захарчука Андрія Васильовича, відповідь на відзив позивача ОСОБА_1 , заперечення на відповідь на відзив представника відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” за довіреністю Захарчука Андрія Васильовича, письмові пояснення представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Страшка Євгена Володимировича, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та його представниці адвоката Маслової Олени Євгеніївни, пояснення в режимі відеоконференції представниць відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” за довіреностями: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , пояснення представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Страшка Євгена Володимировича, пояснення свідків: ОСОБА_4 (рідної сестри-двійні позивача) , ОСОБА_3 (дружини позивача) (а. с. 241-244) , дослідивши та перевіривши письмові докази, додані до позовної заяви, до відзиву на позовну заяву, до відповіді на відзив, до заперечення на відповідь на відзив, документи та копії документів, наданих представниками відповідачів, документи, надані на вимогу суду (медична документація) , які містяться в матеріалах судового провадження, враховуючи наявність судових рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень в режимі повного доступу, суд дійшов наступного висновку.

Із змісту ухвали Ковпаківського районного Суми від 09.07.2018 року у справі № 592/7672/18, провадження № 1-кп/592/514/18 вбачається, що року Ковпаківський районний суд м. Суми в складі: судді Фоменко І. М. , за участю секретаря судового засідання Щербань Г. Г. , за участю прокурора Сумської місцевої прокуратури Іваненка С. О. , обвинуваченого ОСОБА_2 , потерпілого ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018200440001608 від 17.05.2018 року, яке надійшло з Сумської місцевої прокуратури 25.06.2018 року з обвинувальним актом відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Червоне, Сумського р-ну, Сумської області, українця, громадянина України, який має середню технічну освіту, неодруженого, який працює на посаді майстра з ремонтних робіт у приватному виробничо-комерційному підприємстві “Авангард-Н” , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , раніше на судимого, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, встановив наступне. Відносно ОСОБА_2 було порушено кримінальне провадження за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за те, що він 17.05.2018 року близько 17 годин 15 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем ВAЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по пр-ту Курський від вул. Реміснича, здійснюючи шляхом виконання маневру повороту вліво на вул. Л. Українки, проїзд регульованого перехрестя в м. Суми, знехтував безпекою дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, перед початком зміни напрямку руху не переконався в тому, що це не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, повертаючи ліворуч при зеленому сигналі основного світлофора, не надав дорогу транспортним засобам, що рухаються в зустрічному напрямку прямо або повертають праворуч, чим створив небезпеку для руху, що призвело до падіння мотоциклу Shineray XY250GY-6B, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався по пр-ту Курський у напрямку вул. Реміснича в порушення п. 12.3. Правил дорожнього руху. В результаті дорожньо-транспортної події потерпілому ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження у виді: відкритий (11-Б тип) скалковий перелом лівої плечової кістки зі зміщенням, закритий скалковий перелом третини променевої кістки зі зміщенням, післятравматичний променевий неврит зліва, травматичний шок 1 ст. , садна в ділянці обох колінних суглобів, невропатія лівого променевого нерву, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 399 від 14.06.2018 року, проведеної в ОКЗ “Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи” , кваліфікуються як середньої тяжкості тілесні ушкодження. Відповідно до висновку судової авто-технічної експертизи № 164/67 від 22.06.2018 року, водій ОСОБА_2 , при керуванні автомобілем ВAЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п. п. 10.1. , 16.6. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, якими передбачено: п. 10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху- водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п. 16.6. Повертаючи ліворуч або розвертаючись при зеленому сигналі основного світлофора, водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються в зустрічному напрямку прямо або повертають праворуч. Цим правилом повинні керуватися між собою і водії трамваїв. Порушення п. п. 10.1. , 16.6. Правил дорожнього руху були допущені водієм ОСОБА_2 , знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної події. Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні ним злочину визнав повністю та суду пояснив про те, що після вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, вони з потерпілим ОСОБА_1 примирилися, він повністю відшкодував завдані збитки. Він просив суд закрити кримінальне провадження та звільнити його від відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим. Згідно приписів п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Відповідно до вимог ст. 46 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Міра покарання за ч. 1 ст. 286 КК України передбачає штраф від двохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. Згідно з вимогами ст. 12 КК України злочин, за яким обвинувачується ОСОБА_2 , є злочином невеликої тяжкості. Судом було встановлено, що органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, який є злочином невеликої тяжкості, вперше вчинив кримінальне правопорушення, примирився з потерпілим та повністю відшкодував шкоду, заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням його з потерпілим ОСОБА_1 , якому він повністю відшкодував заподіяну шкоду. Суд, вислухавши ОСОБА_2 , потерпілого ОСОБА_1 , який не заперечував проти звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з їх примиренням, думку прокурора, який вважав за можливе закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 , на підставі ст. 46, ч. 1 ст. 286 КК України, ст. 284 КПК України вважає необхідним звільнити ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим та закрити кримінальне провадження відносно нього. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 46, ч. 1 ст. 286 КК України; ст. ст. 284, 285, 286, 288, 372 КПК України, постановив закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 на підставі ст. 46, ч. 1 ст. 286 КК України у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, звільнивши його від кримінальної відповідальності. Ухвала набрала законної сили 21.12.2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/75180002) (а. с. 8) .

Із змісту ухвали Сумського апеляційного суду від 21.12.2018 року у справі № 592/7672/18, провадження № 11-кп/816/105/18 вбачається, що колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду в складі: головуючого судді – Литовченко Н. О. , суддів – Матуса В. В. , Олійника В. Б. , з участю секретаря судового засідання: Різниченко Н. А. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми матеріали кримінального провадження № 592/7672/18 за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.07.2018 року, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Червоне, Сумського р-ну, Сумської обл. , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, було звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 46 КК України, а кримінальне провадження відносно нього було закрито, з участю учасників судового провадження: прокурора – Воробєй Л. В. , обвинуваченого – ОСОБА_2 , адвоката – Фомінова Р. М. , потерпілого – ОСОБА_1 , представника потерпілого – ОСОБА_9 , встановила наступне. Органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за те, що 17.05.2018 року близько 17 години 15 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем ВAЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по пр-ту Курський від вул. Реміснича, здійснюючи шляхом виконання маневру повороту вліво на вул. Л. Українки в м. Суми, проїзд регульованого перехрестя, він знехтував безпекою дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, перед початком зміни напрямку руху не переконався в тому, що це не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, повертаючи ліворуч при зеленому сигналі основного світлофора, не надав дорогу транспортним засобам, що рухаються в зустрічному напрямку прямо або повертають праворуч, чим створив небезпеку для руху, що призвело до падіння мотоциклу Shineray XY250GY-6B, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався по пр-ту Курський у напрямку вул. Реміснича в порушення п. 12.3. Правил дорожнього руху. В результаті дорожньо-транспортної події ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 399 від 14.06.2018 року кваліфікуються як середньої тяжкості тілесні ушкодження. Відповідно до висновку судової авто-технічної експертизи № 164/67 від 22.06.2018 року, водій ОСОБА_2 при керуванні автомобілем порушив вимоги п. п. 10.1. , 16.6. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року. Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.07.2018 року ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України та було закрито кримінальне провадження відносно нього у зв`язку з його примиренням із потерпілим. Закриваючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286 КК України суд мотивував своє рішення тим, що згідно вимог ст. 46 КК України, ст. ст. 284, 286 КПК України суд закриває провадження у випадку, якщо особа вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Не погодившись з вказаним рішенням суду, потерпілий ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій він просив скасувати оскаржувану ухвалу та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду. За змістом доводів апеляційної скарги апелянт вказує на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції було неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність, зокрема, суд необґрунтовано закрив кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 46 КК України, оскільки не врахував всіх вимог даної статті, на підставі яких в їх сукупності кримінальне провадження підлягає закриттю у зв`язку з примиренням винного з потерпілим. Він зазначив про те, що обвинувачений не відшкодував йому, як потерпілому, заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду у повному обсязі. Зокрема вказує, що хоч обвинуваченим ОСОБА_2 йому було відшкодовано моральну шкоду в сумі 20000 грн. , але питання відшкодування матеріальних збитків залишається відкритим. Так, потерпілий зауважує, що в результаті дорожньо-транспортної події, винуватцем якої був ОСОБА_2 , йому були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження та він витратив на лікування 16000 грн. , потребує реабілітації, а, отже, ця сума буде збільшуватись. Окрім того, не відшкодована обвинуваченим матеріальна шкода за пошкодження належного йому транспортного засобу. Він вважає, що оскільки ОСОБА_2 має страховий поліс страхової компанії “Альфа-Гарант” , то погашати його витрати на лікування та ремонт транспортного засобу мала саме ця компанія. Він просив залучити її в якості співвідповідача по справі. Він зазначив про те, що в судовому засіданні він не заперечував проти звільнення ОСОБА_2 від відповідальності у зв`язку з примиренням, проте суд не дослідив в повній мірі матеріальну шкоду, яка йому була спричинена внаслідок дорожньо-транспортної події та ступінь її відшкодування. Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення та вимоги апеляційної скарги, потерпілого та його представника на підтримку поданої апеляційної скарги, думку прокурора про законність та обґрунтованість ухвали суду, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги. Відповідно до ст. 46 КК України та роз`яснень, викладених в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” № 12 від 23.12.2005 року підставою для застосування ст. 46 КК України є дотримання сукупності передбачених нею умов: особа вчинила злочин вперше, це злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, винний примирився з потерпілим та відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду. Як вбачається з п. 2 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися, що діяння, яке поставлене особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна у його вчиненні, а також, що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК України порядку відповідне судове рішення. Оскільки та обставина, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, була встановлена судом першої інстанції й учасниками судового розгляду не заперечувалась та ними не оскаржувалась, то колегія суддів кримінальне провадження в цій частині не переглядає. Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 примирився з потерпілим ОСОБА_1 , який не має до обвинуваченого матеріальних претензій щодо завданої йому шкоди. Також з матеріалів кримінального провадження вбачається, що у даному провадженні цивільний позов заявлявся лише прокурором Іваненком С. О. щодо відшкодування матеріальних збитків на лікування потерпілого ОСОБА_1 на користь держави. Самим же потерпілим цивільний позов в даному кримінальному провадженні не було заявлено. Окрім того, судом першої інстанції потерпілому було роз`яснено право подати цивільний позов до початку судового розгляду, проте він цим правом не скористався та заявив, що не має будь-яких претензій до обвинуваченого. Таким чином, доводи апеляційної скарги з приводу неналежної перевірки судом факту відшкодування обвинуваченим ОСОБА_2 шкоди потерпілому не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції безпосередньо у судовому засіданні встановив відсутність у потерпілого претензій до обвинуваченого щодо відшкодування збитків, завданих кримінальним правопорушенням, що підтверджується записом судового засідання від 09.07.2018 року. При цьому потерпілий не заперечував проти звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, що підтвердив як у своїй апеляційній скарзі, так і під час апеляційного перегляду. Окрім того, під час апеляційного перегляду він підтвердив, що позовних вимог до обвинуваченого не пред`являв, отримав від нього кошти в сумі 25000 грн. та в суді як першої, так і апеляційної інстанції заявив, що не має матеріальних претензій до обвинуваченого та хотів би отримати відшкодування від страхової компанії. На думку колегії суддів, за відсутності у даному кримінальному провадженні цивільного позову потерпілого про відшкодування шкоди, є безпідставною також вимога апеляційної скарги про залучення до участі у даному провадженні в якості співвідповідача страхової компанії “Альфа-Гарант” . Матеріальна шкода за цивільним позовом прокурора, а також судові витрати за проведення судових автотехнічних експертиз були відшкодовані обвинуваченим у повному обсязі. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у відповідності до ст. ст. 44, 46 КК України, ст. 284 КПК України дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв`язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим та закриття кримінального провадження відносно нього у зв`язку з цим. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали підставою для скасування ухвали суду, чи неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність колегією суддів не встановлено, а тому правові підстави для скасування ухвали суду першої інстанції у даному провадженні за поданою потерпілим апеляційною скаргою та призначення нового судового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції відсутні. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, ухвалила: 1. Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.07.2018 року, якою ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 46 КК України, а кримінальне провадження відносно нього було закрито, залишити без змін, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 – без задоволення. Ухвала набрала законної сили 21.12.2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78824617, https://reyestr.court.gov.ua/Review/78824616) (а. с. 9, 10) .

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Обов`язок щодо доказування не є безмежним. Дана стаття встановлює три групи обставин, від доказування яких звільняються сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Це обставини, визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі (ч. 1) , загальновідомими (ч. 3) та преюдиційними (ч. ч. 4-6) . Преюдиційні факти – це факти, встановлені рішенням, вироком, ухвалою чи постановою суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням, вироком, ухвалою чи постановою суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: - обставина встановлена судовим рішення; - судове рішення набрало законної сили; - у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 14 від 18.12.2009 року наголошує на тому, що особи, які не брали участь у цивільній, господарській чи адміністративній справі, в якій судом ухвалене відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цим судовим рішенням. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Тобто якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в тотожних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового співвідповідача. Тому, якщо сторона хоче обійти цю норму, вона може це зробити шляхом залучення у процес додаткового відповідача або третьої особи. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Що ж до преюдиційності обставин, встановлених вироком чи ухвалою у кримінальній або постановою у справі про адміністративне правопорушення, що набрали законної сили, то відповідно до ч. 6 даної статті вони будуть обов`язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, постановлено ухвалу або ухвалено постанову суду, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Усі інші обставини, в тому числі розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, повинні бути доведені сторонами, та іншими особами, що беруть участь у справі в загальному порядку.

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами-учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу “правомірних або законних очікувань” та захисту прав людини через призму цього принципу. Зокрема, у справах “Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії” та “Федоренко проти України” Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути “існуючим майном” або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf. , Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31; п. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Федоренко проти України” ) . У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття “майно” , а саме: в контексті ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як “існуюче майно” , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого “права власності” (п. 74 рішення Європейського суду з прав людини “MALTZAN and Others v. Germany” від 02.03.2005 року) . Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися “активом” , вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону. Відповідно до п. 1 Постанови Верховної Ради України “Про Заяву Верховної Ради України “Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод” № 462-VIII від 21.05.2015 року було схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов`язань, визначених п. 3 ст. 2, ст. ст. 9, 12, 14, 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. ст. 5, 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме: до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України. Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому Пленум Верховного Суду України наголошує на тому, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого “права власності” . Таким чином, ст. 1 зазначеного Першого протоколу слід застосовувати для захисту “правомірних (законних) очікувань” щодо певного стану речей (у майбутньому) , оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях Європейський суд з прав людини установив, що наявність “правомірних (законних) очікувань” є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності “правомірних очікувань” у розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави. Інакше кажучи, “правомірні (законні) очікування” – це очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права. Згідно із ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Про те, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права, йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини “Брумареску проти Румунії” від 28.11.1999 року (п. 61) . Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні у справі “Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови” від 13.12.2001 року Європейський суд з прав людини зазначив про те, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109) . Стабільність правового регулювання проявляється в неприпустимості внесення довільних змін до діючої системи норм і є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов`язок законодавця враховувати при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ законні очікування, пов`язані із виконанням (повністю або частково) умов набуття такого права. Рівність усіх перед законом, що випливає із ч. 2 ст. 21 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї ж категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях) .

Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно із положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів) , що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ознаками судових доказів є їх належність, допустимість, достовірність і достатність.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) , який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) .

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів) .

Достовірність доказів – це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять у предмет доказування, а достатність – це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.

Отже, в даному випадку заявлені позивачем вимоги відповідають ефективному способу захисту порушених прав, а їх задоволення призведе до поновлення цих прав.

Що стосується позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення на його користь з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (ЄДРПОУ 32382598) 57740 грн. 46 коп. заподіяної матеріальної шкоди, то суд дійшов наступного висновку.

Ст. 9 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” № 1961-IV від 01.07.2004 року (із змінами і доповненнями) передбачено, що страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. У разі якщо загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п`ятикратну страхову суму, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування. Розміри страхових сум переглядаються Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” № 1961-IV від 01.07.2004 року (із змінами і доповненнями) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (офіційне опублікування: Голос України, 2004, 09, 07.09.2004 № 165, Президентський вісник, 2004, 09, 03.09.2004 № 28, Урядовий кур`єр, 2004, 09, 15.09.2004 № 173, Офіційний вісник України, 2004, № 30 (13.08.2004) (частина 1) , ст. 2000, Відомості Верховної Ради України, 2005, № 1 (07.01.2005) , ст. 1) .

Із змісту полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АМ/0557080, укладеного 30.06.2017 року між ОСОБА_2 та товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” вбачається, що страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 200000 (двісті тисяч) грн. , за шкоду, заподіяну майну, становить 100000 (сто тисяч) грн. (а. с. 157, 161, 184) .

Крім того, суд бере до уваги те, що ані в ухвалі Ковпаківського районного Суми від 09.07.2018 року у справі № 592/7672/18, провадження № 1-кп/592/514/18, яка набрала законної сили 21.12.2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/75180002) (а. с. 8) , ані в ухвалі Сумського апеляційного суду від 21.12.2018 року у справі № 592/7672/18, провадження № 11-кп/816/105/18, яка набрала законної сили 21.12.2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78824617, https://reyestr.court.gov.ua/Review/78824616) (а. с. 9, 10) , не було встановлено, що відповідач товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” , як страховик, згідно полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АМ/0557080, укладеному 30.06.2017 року між ОСОБА_2 та товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” , відшкодувало шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, – потерпілому ОСОБА_1 , що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настала цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, – відповідача ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого ОСОБА_1 , без дотримання імперативних вимог, передбачених ст. ст. 980, 982, 984 ЦК України, ст. 6, п. 22.1. ст. 22 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” № 1961-IV від 01.07.2004 року (із змінами і доповненнями) .

Таким чином, оскільки ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої постановлена ухвала, оскільки у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому Законом України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” порядку шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю третьої особи, оскільки згідно полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АМ/0557080, укладеному 30.06.2017 року між ОСОБА_2 та товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 200000 (двісті тисяч) грн. , відтак суд дійшов висновку про те, що в цій частині позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення на його користь з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , суми в розмірі 80000 (вісімдесят тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, то суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст. 46 КК України особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Включення ст. 46 до КК України засвідчує шанобливе ставлення держави до інтересів потерпілого, виходить з недоцільності звернення до заходів кримінально-правової репресії у ситуаціях, коли відновлення соціальної справедливості можливе шляхом примирення винного у злочині із потерпілим. Ст. 46 КК України є закріпленням відомого закордонному законодавству інституту медіації як альтернативного способу врегулювання кримінально-правових конфліктів, в основу якого покладено посередництво у примиренні сторін. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, втілюючи ідею відновлювального правосуддя, дає змогу: потерпілому – більш оперативно отримати належну компенсацію заподіяної йому шкоди; особі, яка вчинила злочин, – уникнути кримінальної відповідальності; державі – зекономити фінансові та інші ресурси для боротьби зі злочинністю. Відшкодування завданої шкоди в сенсі ст. 46 КК України може бути і неповним (на відміну від ст. 45 КК України) , але у будь-якому разі воно має бути достатнім. Цей критерій визначається за угодою потерпілого, який пропонує конкретні форми та механізми відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, та особи, яка вчинила злочин. Так, усунення негативних наслідків вчиненого злочину може пов`язуватись учасниками конфлікту з укладенням або виконанням відповідного цивільно-правового договору. Винна особа, прагнучи до примирення, може домовитися із потерпілим про передачу йому матеріальних благ понад шкоду, заподіяну злочином. КК України подібні примирювальні домовленості не забороняє. Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди (одномоментне або у декілька прийомів) може як передувати примиренню, так і здійснюватись одночасно з ним, але у будь-якому разі повинно мати місце до винесення ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Відшкодування завданих злочином збитків потерпілому або усунення заподіяної шкоди є другим обоє`язковим елементом підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК України. Закон не вимагає, щоб таке відшкодування або усунення шкоди було здійснено у повному обсязі. Важливо, щоб винним були задоволені претензії потерпілого. При цьому задоволення, наприклад, матеріальних претензій може мати місце і частками протягом періоду часу, визначеного сторонами. Відшкодування збитків чи усунення шкоди здійснюється, як правило, самим винним. Однак це можуть зробити й інші особи за ініціативою винного, за винятком випадків, коли усунення шкоди пов`язано з його особистістю (наприклад, публічне принесення ним вибачення потерпілому за заподіяну шкоду) . Відшкодування збитків та усунення шкоди або домовленість винного з потерпілим про таке відшкодування (усунення) є обов`язковою частиною угоди про примирення потерпілого з винним (за винятком випадків, коли потерпілий вибачив винному заподіяну шкоду) . Якщо потерпілий (або хоч один із потерпілих, якщо їх декілька) незадоволений відшкодуванням заподіяної йому моральної чи фізичної шкоди, а також матеріальних збитків, що виникли або можуть виникнути у зв`язку із злочинним посяганням на нього (навіть, якщо вимоги потерпілого є завищеними) , то застосування ст. 46 КК України є не припустимим. При досягненні домовленості з цього приводу фактичне відшкодування збитків чи усунення шкоди або їх частини може мати місце як після вчинення злочину і до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення рішення у справі, так і після постановлення ухвали про закриття провадження у кримінальній справі. Ст. 46 КК України передбачає імперативне і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності зазначеною вище передумови та підстави та кого звільнення.

У відповідності до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) .

Страхування майнової відповідальності особи є одним із можливих різновидів страхування, передбачених ст. 980 ЦК України, а також Законом України “Про страхування” . Страхування відповідальності може бути видом як обов`язкового страхування (страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту; страхування цивільної відповідальності суб`єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об`єктах підвищеної небезпеки, тощо – ст. 7 Закону України “Про страхування” ) , так і добровільного страхування (страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) ; страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) ; страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) тощо – ст. 6 Закону України “Про страхування” ) . За загальним правилом особа, на користь якої здійснено страхування (потерпілий) вправі звернутися з вимогою про відшкодування шкоди не до страхувальника (завдавача шкоди) , а до страховика, який здійснив страхування відповідальності страхувальника. При цьому страховик зобов`язаний сплатити потерпілому суму страхового відшкодування. Разом з тим оскільки страхове відшкодування – це виплата, яка здійснюється страховиком в межах страхової суми, а страхова сума – це максимально можливий розмір виплати по страхуванню (ст. 9 Закону України “Про страхування”) , страхового відшкодування може бути недостатньо для покриття всіх збитків потерпілої особи. В такому випадку потерпілий вправі звернутися безпосередньо до страхувальника (завдавача шкоди, відповідальної особи) з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) . Отже, з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.

Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 от 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) , яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

При розгляді даної цивільної справи судом також було встановлено, що позивачу саме протиправними діями відповідача ОСОБА_2 була заподіяна моральна шкода.

При визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди судом було враховане наступне.

1. Чинники причини. Мають місце зміни в емоційному стані ОСОБА_1 , обумовлені дією специфічної причини, якою стало заподіяння йому тілесних ушкоджень внаслідок дорожньо-транспортної події. Перенесені фізичні страждання спричинили проблематизацію життя ОСОБА_1 , наповнивши його стресогенними факторами в важливих сферах життєдіяльності. Наслідки заподіяння шкоди здоров`ю ОСОБА_1 спричинили порушення звично врівноваженого соціального, професійного та життєвого його статусу: втрата працездатності та отримання інвалідності (2 група) , фізичний і душевний дискомфорт у зв`язку із проходженням лікування з приводу наслідків отриманих травм, вимушений період реабілітації, позбавлення можливості й здатності у виконанні своїх професійних обов`язків, втрачені професійні можливості та інше. Це потребує від нього додаткових зусиль по організації свого життя.

2. Чинники умов, що сприяють дії причини по формуванню моральних страждань ОСОБА_1 , а саме: зовнішні та внутрішні такі чинники.

До зовнішніх чинників відносяться наступні:

- надто важкий стан здоров`я ОСОБА_1 безпосередньо після дорожньо-транспортної події, що вимагало та вимагає в подальшому значно більш довге лікування, відновлення та реабілітацію;

- теперішній стан здоров`я ОСОБА_1 та медичні наслідки отриманих травм, у зв`язку з чим ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності та зазначена необхідність проведення систематичної відновлювальної терапії, профілактичного та підтримуючого лікування, після дорожньо-транспортної події ОСОБА_1 проходить лікування та спостереження у декількох лікарів;

- вимушене припинення професійної діяльності, яке дає йому відчуття професійної неспроможності та непридатності;

- проведення значної кількості операцій (4 хірургічні) у ОСОБА_1 та вживання великих обсягів ліків, які є додатковим, хоч і необхідним, навантаженням для здоров`я, а також тривалість, неостаточність та незавершеність цього процесу, тому що за рекомендаціями медиків відновлення здоров`я потребує проведення операційного втручання, в майбутньому існує об`єктивна необхідність проведення серії додаткових операцій.

До внутрішніх чинників, що негативно впливали, впливають та посилюють дію причини, відносяться наступні:

- виражені дефекти зовнішнього виду, зокрема, ліва рука у нього залишається паралізованою, нею він не може нічого робити, які викликають в нього страждання, обмежують його соціальне функціонування, звужують коло спілкування тощо, що призводить до розвитку відчуття неповноцінності та підкріплюється можливим образливим ставленням (відношенням) оточуючих, які, не знаючи причини каліцтва ОСОБА_1 , можливо лякаються його, або сміються над ним, страждання з цього приводу посилюються тим, що ОСОБА_1 є товариською, комунікабельною людиною, полюбляє спілкуватися, але внаслідок дорожньо-транспортної події ця потреба була блокована;

- значне обмеження можливості самообслуговування у зв`язку з паралізованою лівою рукою, якою він не може нічого робити, що також посилює відчуття неспроможності та неповноцінності;

- низький реабілітаційний потенціал ОСОБА_1 , який значно гальмує повноцінне одужання та відновлення життєвого тонусу ОСОБА_1 , не даючи змогу повною мірою відірватися від негативних думок та спогадів, пов`язаних з дорожньо-транспортною подією, ОСОБА_1 переніс пролонгований стрес;

- не в повній мір здоровий психологічний мікроклімат в сім`ї та прагнення бажаної повноцінної підтримки з боку дружини, рідної сестри-двійні, завдяки тому, що він потребує постійного догляду та знаходиться в залежності від близьких людей (в першу чергу від дружини, рідної сестри-двійні) , в нього розвивається відчуття власного “тягарю” для сімейного життя.

Отже, вбачається наявність в психіці ОСОБА_1 негативних змін, обумовлених продуктивною дією причини, в якості якої виступає спричинення йому тілесних ушкоджень на виробництві внаслідок нещасного випадку. Ця ситуація призвела до проблематизації життя ОСОБА_1 , наповнила його стресогенними чинниками в важливих сферах його життєдіяльності. Вказаний механізм став ведучим у формуванні моральних страждань та розвитку моральної травматизації, що завдало моральної шкоди ОСОБА_1 .

Чинники умов, що сприяють дії причини по формуванню моральних страждань ОСОБА_1 , а саме: - надто важкий стан здоров`я ОСОБА_1 безпосередньо після дорожньо-транспортної події; - погіршення стану здоров`я та проведення великої кількості операцій, інвалідизація ОСОБА_1 та необхідність проведення подальшого лікування; - вимушене припинення професійної діяльності; - низький реабілітаційний потенціал ОСОБА_1 , - не в повній мірі здоровий психологічний мікроклімат в сім`ї та прагнення бажаної повноцінної підтримки з боку дружини, рідної сестри-двійні, є винятковими для особистості, беручи до уваги тяжкість отриманих травм, ситуація майже не має розв`язання, порушення активного соціального функціонування особистості носить глобальний, безповоротній характер та не може відновитися у повній мірі. Навіть за умови проведення додаткових хірургічних операцій лівої руки, не можна очікувати повноцінного одужання ОСОБА_1 та повернення його життя в звичайне русло.

Крім того, має місце деформація індивідуальних особливостей ОСОБА_1 : - підвищена психологічна напруженість; - значні труднощі адаптації; - ситуативна невпевненість в собі, ситуативна агресія та підвищення збуджуваності, ситуативна закритість в міжособистісних контактах; - підвищена сензитивність (загострена чутливість до впливу середовища) ; - порушення звичайного врівноваженого соціального, професійного та життєвого статусу.

Отже, суд дійшов висновку про те, що в цій частині позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а розумним, виваженим і справедливим буде відшкодування моральної шкоди в розмірі 80000 грн. .

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про стягнення заподіяної матеріальної та моральної шкоди слід задовольнити частково саме з вищезазначених мотивів, слід стягнути з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (ЄДРПОУ 32382598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 57740,46 грн. та слід стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) заподіяну моральну шкоду в розмірі 80000,00 грн. .

Крім того, суд вважає некоректним посилання представника відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” за довіреністю Захарчука Андрія Васильовича у відзиві на позовну заяву на ст. 60 ЦПК України в редакції, яка була чинною в період часу з 18.03.2004 року до 15.12.2017 року, з урахуванням того, що дорожньо-транспортна подія відбулася 17.05.2018 року (а. с. 86) .

Крім того, суд вважає неналежним та неприпустимим зазначення представником відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” за довіреністю Захарчуком Андрієм Васильовичем у відзиві на позовну заяву та в запереченні на відповідь на відзив прізвища відповідача 1 то ОСОБА_10 , то ОСОБА_11 , тоді як, насправді, по даній цивільній справі відповідачем 1 є ОСОБА_2 (а. с. 83, 120) .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 259, 265, 267, 268, 272 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про стягнення заподіяної матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (ЄДРПОУ 32382598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 57740,46 грн. .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) заподіяну моральну шкоду в розмірі 80000,00 грн. .

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається Сумському апеляційному суду через суд першої інстанції – Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий: І.Г. Бичков