Рішення № 97378973, 26.04.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/10678/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

26 квітня 2021 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Мисько Х.М.,

з участю секретаря судового засідання Волошин Ю.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) до Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438) про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. В обгрунтування позову ОСОБА_1 покликається на те, що з 02.03.1987 року по 05.01.2018 року працював на посаді директора Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки». 23.01.2018 року позивача повідомлено про те, що 05.01.2021 року його звільнено з посади директора, однак, копії наказу про звільнення та трудової книжки не надано, незважаючи на неодноразові звернення. Також, при звільненні не проведено розрахунку. Не погоджуючись з незаконним звільненням, позивач оскаржив рішення Наглядової ради, яке було скасовано рішенням Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 року по справі №914/484/18 та яке залишено без змін Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 року. Крім того, з даного приводу, позивачем подана заява в поліцію про скоєння злочину, на підставі якої внесено відповідні відомості до ЄРДР. Однак, станом на момент звернення з позовом на посаді директора позивача не поновлено, доступ до робочого місця обмежено, зміни до державного реєстру юридичних осіб щодо особи директора не внесено. Також вказує на те, що 25.06.2014 року між сторонами було укладено трудовий контракт, відповідно до п.4.1 якого, позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 3000,00 грн., а 03.08.2015 року укладено доповнення до контракту від 25.06.2014 року, відповідно до якого, позивачу встановлено посадовий осклад у розмірі 5600,00 грн. 22.05.2017 року було укладено нові доповнення до контракту від 25.06.2014 року, відповідно до якого, такий діє до найближчих зборів. Таким чином, у зв`язку з тим, що на даний час відсутні законні та нескасовані рішення загальних зборів про звільнення з посади директора, ОСОБА_1 вважає, що перебуває з відповідачем у трудових відносинах. В порушення актів законодавства та контракту, відповідачем не виплачувалась заробітна плата, починаючи з 01.01.2016 року. Відтак, станом на 23.11.2020 року утворилась заборгованість по заробітній платі за 58 місяців, що становить 324800,00 грн. Позивач зазначає, що з січня 2016 року із заробітної плати працівника утримується 18 % ПДФО та 1,5 % військового збору. Отже, сума компенсації розраховується із суми у розмірі 4508,00 грн. (ПДФО - 1008,00 грн., ВЗ – 84,00 грн.). На підставі наведенного, позивачем проведено розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати такої. Також вказує, що на момент звільнення, у товаристві була наявна заборгованість перед позивачем по підзвітних коштах. Так, за 2016 рік заборгованість становила 28129,50 грн., що станом на 2017 рік становить 47524,83 грн., за 2018 рік - 48574,83 грн. Вказані підзвітні кошти включені в реєстр підзвітних коштів за відповідні роки, первинні документи наявні у відповідача. Крім того, ряд документів, які підтверджують наявність даної заборгованості, вилучено в позивача під час обшуку у кримінальному провадженні, яке в подальшому було закрито. Заборгованість відповідача перед позивачем по підзвітних коштах підтверджується реєстрами коштів за 2016, 2017, 2018 р.р. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що контрактом передбачено виплату йому компенсації при використанні власного автомобіля за використане пальне в розмірі 2000 грн. на місяць. Оскільки позивач використовув власний автомобіль у службових цілях протягом 2018-2020 р.р., вважає, що повинен отримати компенсацію за використане пальне в розмірі 59180,55 грн. Також, просить стягнути з відповідача в його користь витрати на професійну допомогу.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених у позові. Крім того, уточнив позовні вимоги, відмовившись від п.4 - про стягнення з відповідача на його користь заборгованості по підзвітних коштах у розмірі 48574,83 грн.

Представник відповідача Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Крім того, не подав до суду відзиву на позов та заяви про розгляд справи за його відсутності.

Виклик відповідача до суду був здійснений також і через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України (через веб - сайт Галицького районного суду м.Львова).

Згідно з ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У відповідності до ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відтак, за згодою позивача, відповідно до ст.280 ЦПК України, суд ухвалив проводити розгляд справи на підставі наявних доказів, у заочному порядку.

Заслухавши думку позивача, дослідивши матеріали цивільної справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно до ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст.4 КЗПП України).

Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом встановлено, що 25.06.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» та ОСОБА_1 укладено Контракт, згідно якого, останній приймається на роботу за професією (посадою) директора) (а.с.13).

Згідно п.4.1 Контракту, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, працівнику встановлюється посадовий оклад у розмірі 3000,00 грн. на місяць.

Згідно п.4.2 Контракту, у разі використання працівником власного автомобіля для службових поїздок, йому встановлюється компенсація на купівлю бензину в розмірі 2000,00 грн.

03.08.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» та ОСОБА_1 укладено Контракт (доповнення до Контракту від 25.06.2014 року), згідно якого, останній приймається на роботу за професією (посадою) директора. (а.с.14).

Згідно п.4.1 Контракту, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, працівнику встановлюється посадовий оклад у розмірі 5600,00 грн. на місяць.

Згідно п.4.2 Контракту, у разі використання працівником власного автомобіля для службових поїздок, йому встановлюється компенсація на купівлю бензину в розмірі 2000,00 грн.

22.05.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» та ОСОБА_1 укладено Контракт (доповнення до Контракту від 25.06.2014 року), згідно якого, останній приймається на роботу за професією (посадою) директора (а.с.15).

Згідно п.4.1 Контракту, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, працівнику встановлюється посадовий оклад у розмірі 5600,00 грн. на місяць.

Згідно п.7.1 строк дії Контракту встановлюється сторонами з 01.07.2017 року до найближчих зборів.

Як вбачається з Протоколу засідання Наглядової ради та Дирекції ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки від 05.01.2018 року членами Наглядової ради Гориніним В.В., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вирішено звільнити ОСОБА_4 з 05.01.2018 року. (а.с.7).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 року у справі №914/484/18 визнано недійсним рішення Позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 30.12.2017 року, оформлених Протоколом позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 30.12.2017 року та Протоколом про підсумки голосування на чергових загальних зборах акціонерів ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 30.12.2017 року; визнано недійсним рішення Наглядової ради Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 05.01.2018 року; визнано недійсним рішення Позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 30.12.2017 року, оформлені протоколом позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» від 02.07.2018 року та Протоколом про підсумки голосування на позачергових загальних зборах акціонерів; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» на користь ОСОБА_1 5276,00 грн. судового збору; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» на користь ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 10,00 грн. (а.с.104-122).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 року у справі №914/484/18 рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2018 року у справі №914/484/18 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №914/484/18 постанову Західного апеляційного суду від 06.11.2019 року та рішення Господарського суду Львівської області від 0312.2018 року залишено без змін.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Положеннями Кодексу законів про працю України встановлені підстави припинення трудового договору (ст.36), передбачено розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника (ст.38), розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника (ст.39), розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.40), а також визначені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов (ст.41).

За змістом ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Таким чином, оскільки на даний час відсутні законні та не скасовані рішення загальних зборів про звільнення позивача, суд дійшов висновку, що його права, за захистом яких останній звернувся до суду, були порушені відповідачем, а тому, позовні вимоги про поновлення на роботі на посаді директора ПАТ «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» підлягають задоволенню.

У відповідності до положень ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Так, відповідно до положень ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

За змістом п.32 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку із незаконним звільненням, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

З урахуванням абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто ті, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки (абз.3 п.3 Порядку).

З огляду на наведене, оскільки відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не проведено виплату заробітної плати, вимогу про стягнення заборгованості по такій а період з 01.01.2016 року по 23.11.2020 року в сумі 324800,00 грн. слід задоволити.

Щодо вимоги про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» компенсації витрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, суд приходить до висновку про задоволення такої з огляду на наступне.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1). При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2).

Як зазначено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р., установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коди ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до ст.34 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці", компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (ст.1).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (ст. 2).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4).

Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати".

Відповідно до п.2.2 рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №9-рп/2013, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до пунктів 4, 5 "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі№ 6-43цс14, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно дост.34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд вважає вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати обґрунтованими.

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства та надані позивачем розрахунки, суд приходить до висновку, що такі проведені із застосуванням відповідних формул, належним чином обґрунтовані та мотивовані, зокрема відповідають наданим позивачем контрактам та вищенаведеним положенням чинного законодавства. В свою чергу, в процесі розгляду даної справи, жодних належних доказів, які ставлять під сумнів наведені позивачем розрахунки та доводять його необґрунтованість, відповідачем не надано та судом не здобуто.

Крім того, судом встановлено, що згідно п.4.2 Контракту від 22.05.2017 року (доповнення до Контракту від 25.06.2014 року), у разі використання працівником власного автомобіля для службових поїздок, йому встановлюється компенсація на купівлю бензину в розмірі 2000,00 грн.

Оскільки станом на день звільнення ОСОБА_1 , відповідач не провів повного розрахунку з останнім, вимога про компенсацію за пальне, придбане позивачем за власний рахунок також підлягає до задоволення.

Частинами 1,3 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд дійшов висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, було порушено відповідачем, спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам закону, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч.3 ст.206 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Оскільки підстав для неприйняття відмови позивача від позовної вимоги в частині стягнення з відповідача на його користь заборгованості по підзвітних коштах, судом не встановлено, у відповідності до п.4 ст.255 ЦПК України, провадження у цій частині закривається.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим прийняти відмову від позовної вимоги представника позивача ОСОБА_1 , оскільки в даному випадку відмова від позовної вимоги не суперечить інтересам сторін.

Крім цього, відповідно до ч.2 ст.256 ЦПК України, суд роз`яснює сторонам наслідки закриття провадження у справі: у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позовної вимоги не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за категорією спорів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин, то з відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 1681,60 грн. судового збору в дохід держави.

Крім того, з відповідача слід стягнути в користь позивача судовий збір за вимогами майнового характеру - про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати та компенсації за використання пального до автомобіля), що становить 1497,82 грн.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 11000,00 грн. витрат на правову допомогу.

За змістом п.п.2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Керуючись ст.ст.4, 5, 18, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 - задоволити.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) на посаді директора Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі окладу, встановленого контрактом у розмірі 5600,00 грн. на місяць, з 01.01.2016 року по 26.04.2021 року, а саме: 352 800,00 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) компенсації втрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 42 026,29 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) компенсації за використання пального до автомобіля у розмірі 59180,55 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1497,82 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438) на користь ДСА України судовий збір у сумі 1681,60 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) 11000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Провадження у справі за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) до Приватного акціонерного товариства «Львівське акціонерне товариство імені Лесі Українки» (79058, м.Львів, вул.Під Дубом, 7А; код ЄДРПОУ: 02968438) про стягнення заборгованості по підзвітних коштах у розмірі 48574,83 грн. - закрити у зв`язку з відмовою позивача від позовної вимоги.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць - допустити до негайного виконання.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Х.М. Мисько