Рішення № 97357333, 02.06.2021, Іваничівський районний суд Волинської області

справа № 156/201/21

Провадження № 2/156/222/21

рядок статзвіту 9

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 червня 2021 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Федечко М. О.,

за участю: секретаря судового засідання Салатюк Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 156/201/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Павлівської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , Павлівської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок з надвірними спорудами в порядку спадкування. В своїй позовній заяві посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина. Позивач прийняла спадщину після смерті батька подавши у встановлені законом строки заяву про прийняття спадщини до Іваничівської державної нотаріальної контори. Відповідач ОСОБА_2 відмовилась від прийняття спадщини про що подала відповідну заяву до нотаріальної контори.

Звернувшись до державного нотаріуса Іваничівської державної нотаріальної контори Волинської області з метою отримання свідоцтва про право власності на спадкове майно, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документу на спадкове майно. Тому, позивач змушена звернутися до суду з відповідним позовом та просить визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

15 квітня 2021 року відкрите провадження у справі, справу до розгляду призначено в порядку загального позовного провадження.

12 травня 2021 року закрите підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися, однак від останньої надійшла заява про підтримання позовних вимог та розгляд справи у їх відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, однак від неї надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнає повністю.

Представник відповідача Павлівської сільської ради в судове засідання не з`явився, від нього надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнає повністю та не заперечує щодо їх задоволення.

Ухвалою суду від 02 червня 2021 року відмовлено у прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_2 та представником відповідача Павлівської сільської ради позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 223 Цивільно-процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Випадки відкладення розгляду справи відсутні.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи та проведенням розгляду справи за їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалося.

Суд, дослідивши надані докази, приходить до висновку, що позов необхідно задоволити частково виходячи з наступних підстав.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В судовому засіданні встановлено, що згідно копії погосподарської книги, житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 мав статус колгоспного двору і його головою був ОСОБА_4 та членом ОСОБА_2 .

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Його створення і діяльність врегульовувалось положеннями 120-127 ЦК Української РСР 1963 року.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності, а частина друга статті 123 цього Кодексу визначала, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Закон Української РСР «Про власність», який набув чинності 15 квітня 1991 року, не містив поняття «колгоспний двір» і закріпив загальні положення щодо права власності на майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї.

Так, відповідно до статті 17 цього Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

06 січня 1994 року набрав чинності Закон України від 16 грудня 1993 року № 3718-XII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким виключено з ЦК Української РСР статті 120-127, які врегульовували створення та діяльність колгоспного двору, і статтю 563 щодо спадкування майна колгоспного двору.

При вирішенні спорів щодо майна колишнього колгоспного двору, яке придбане до 15 квітня 1991 року, судам належить застосовувати норми, що регулювали власність цього двору до вказаної дати, зокрема, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Розмір таких часток визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

При вирішенні питання щодо спадкування майна колишнього колгоспного двору судами належить виходити з того, що Закон Української РСР «Про власність» не містив положень, які виключали майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, зі складу спадщини.

У пункті 4 Постанови Верховної Ради Української РСР № 885-XII від 26 березня 1991 року «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» вказано, що правила, які містяться в Законі Української РСР «Про власність» і були передбачені Законом СРСР «Про власність в СРСР», застосовуються з дня введення в дію Закону СРСР «Про власність в СРСР», тобто з 1 липня 1990 року.

Таким чином, з 1 липня 1990 року при спадкуванні частки майна колишнього колгоспного двору застосовувалися загальні правила щодо спадкування.

До майна колгоспного двору застосовується діюче на той час законодавство і право власності на майно, яке належало колгоспному двору та збереглось після припинення його існування, мають члени колгоспного двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили право на частку в цьому майні, відповідно до ст. ст. 112,123,126 ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Таким чином, кожному із членів господарства належало по 1/2 частині будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Випискою з погосподарської книги № 1 за 2020 рік Павлівської сільської ради стверджується, що ОСОБА_4 належить житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 . (а.с.14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 а.с.12).

Згідно довідки виконавчого комітету Павлівської сільської ради, після смерті ОСОБА_4 спадкоємцем є дочка ОСОБА_1 . Спадкодавець проживав і був зареєстрований у спадковому будинку по день смерті. Заповіт від імені ОСОБА_4 не посвідчувався. (а.с.13).

Згідно копії спадкової справи до майна померлого ОСОБА_4 № 378/2020, яка заведена у Іваничівській державній нотаріальній конторі, 21 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 . Відповідач ОСОБА_2 у встановлений законодавством шестимісячний строк, 28 грудня 2020 року, відмовилась від прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 .

Частиною 1 та 2 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до ст. 346 ЦК України смерть власника є однією з підстав припинення права власності.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до ч. 5 вище вказаної статті, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Позивач звернулася до державного нотаріуса Іваничівської державної нотаріальної контори Кононенко Л.С. з метою отримання свідоцтва про прийняття спадщини, однак їй відмовлено у видачі свідоцтва у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документу на спадкове майно (а.с. 43).

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі ЦК) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК).

Згідно зі ст.1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК).

Положенням ч. 1 ст. 1223 ЦК передбачено, що право на спадщину мають особи, зазначені в заповіті.

Згідно зі ст.1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 1296 ЦК України визначає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За таких обставин, за позивачем слід визнати право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Керуючись ст. ст.12, 13, 89, 141, 197, 259, 265, 268, 273 ЦПК України, ст. ст. 1216, 1217, 1223, 1241, 1268, 1270 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), Павлівської сільської ради, місцезнаходження с. Павлівка вул. Незалежності, 12 Іваничівський район (Володимир-Волинський район) Волинська область (код ЄДРПОУ 04333342) про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями в порядку спадкування за законом - задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину садибного (індивідуального) житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Згідно підп. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М. О. Федечко