Рішення № 97357310, 20.05.2021, Горохівський районний суд Волинської області

Справа №161/14106/17

Провадження №2/155/54/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року місто Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Адамчук Г.М.,

при секретарі судового засідання Ревуцькій М.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів прокурора Гуслєва В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького районного управління поліції ГУНП України у Волинській області, Луцької окружної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області, Міністерства внутрішніх справ України, Волинської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданою бездіяльністю,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів Луцького районного відділення поліції Луцького ВП поліції ГУНП України у Волинській області, Луцької місцевої прокуратури Волинської області про відшкодування моральної шкоди завданою бездіяльністю.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 19.08.2016 задоволено його скаргу на постанову слідчого про закриття кримінального провадження. Постанову слідчого СВ Луцького РВ УМВС України у Волинській області Смочука І.В. від 27.06.2015 про закриття кримінального провадження №12015030130000399 від 08.06.2015 скасовано та зобов`язано слідчого провести повне, об`єктивне та всебічне досудове розслідування у відповідності до вимог КПК України. 11.08.2017 року слідчим суддею Володимир-Волинського міського суду Волинської області визнано бездіяльність старшого слідчого Смочука І.В. у невиконанні ухвали Рожищенського районного суду Волинської області від 19.08.2016 та у нездійсненні інших процесуальних дій, визначених КПК України. Крім того, 31.10.2016 року подано заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.162 КК України, однак слідчий ОСОБА_2 не виконав обов`язку, передбаченого ст.214 КПК України та не вніс відомості до ЄРДР, чим вчинив протиправну бездіяльність. Крім того, в порушення вимог ст.36 КПК України прокурором у кримінальному провадженні №12015030130000399 від 08.06.2015 в період часу з 19.08.2016 по 11.08.2017 вчинено повну бездіяльність. В результаті бездіяльності слідчого та прокурора у кримінальному провадженні позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, які позивач зазнав у зв`язку із протиправною бездіяльністю посадових осіб відповідачів протягом цілого року, невнесення відомостей до ЄРДР згідно поданої заяви та іншої бездіяльності, що полягала у невчиненні процесуальних дій згідно з вимогами КПК України.

Ухвалою судді Горохівського районного суду від 05.06.2018 справу прийнято до провадження.

18.08.2018 позивач уточнив свої позовні вимоги та просив визнати повну бездіяльність посадових осіб слідчого відділу Луцького районного відділення поліції Луцького ВП поліції ГУНП України у Волинській області та Луцької місцевої прокуратури прокуратури Волинської області в період часу з 15.05.2015 по 18.08.2016 включно та з 12.08.2017 по 13.08.2018 включно у невчиненні у кримінальному провадженні №12015030130000399 від 08 червня 2015 року всіх слідчих та процесуальних дій у відповідності до вимог КПК України та ухвали слідчого судді Рожищенського районного суду Волинської області від 19.08.2016 та стягнути у рівних частинах з Луцького районного відділення поліції Луцького ВП поліції ГУНП України у Волинській області та Луцької місцевої прокуратури Волинської області 5 000 000 гривень.

Ухвалою Горохівського районного суду від 03 вересня 2020 року до участі в даній справі в якості співвідповідачів залучено Головне управління Національної поліції України у Волинській області, Міністерство внутрішніх справ України, прокуратуру Волинської області, Офіс Генерального прокурора України та Державну казначейську службу України.

Під час розгляду справи судом замінено відповідачів з Луцького районного відділення поліції Луцького ВП поліції ГУНП України у Волинській області на Луцьке районне управління поліції ГУНП України у Волинській області, Луцьку місцеву прокуратуру Волинської області на Луцьку окружну прокуратуру, прокуратуру Волинської області на Волинську обласну прокуратуру.

В судове засідання представник співвідповідача МВС України не з`явився, однак 18.05.2021 до суду надійшло клопотання представника ОСОБА_3 про заміну неналежного співвідповідача. Своє клопотання представник співвідповідача мотивує тим, що МВС України не є учасником правовідносин, що стали підставою для подачі позову, беручи до уваги, що позивач вважає незаконною бездіяльність посадових осіб слідчого відділу Луцького районного відділення поліції Луцького ВП поліції ГУНП України у Волинській області та Луцької місцевої прокуратури Волинської області, службові особи МВС України не є слідчими у розумінні п. 17 ст.3 КПК України, а Головне управління Національної поліції у Волинській області є територіальним органом Національної поліції, тому представник МВС України просить замінити неналежного співідповідача МВС України на належного - Національну поліцію України.

Під час розгляду справи клопотання в порядку ч.4 ст.183 ЦПК України залишено без розгляду.

Представник відповідача Луцького районного управління поліції ГУНП України у Волинській області в судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся про час та місце розгляду справи. Про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов суду не подав.

Представник відповідача Головного управління національної поліції у Волинській області в судове засідання не з`явився, однак до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого заявлені вимоги позивача ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_4 вважає необґрунтованими. Заперечуючи у задоволенні позовних вимог, представник відповідача у відзиві зазначила, що досудове розслідування по вказаному кримінальному провадженні триває, проводяться всі необхідні слідчі дії, спрямовані на встановлення всіх обставин та прийняття остаточного рішення. Протиправна діяльність, яка, на думку позивача, полягає у невнесенні відомостей в ЄРДР, відповідно до п.1 ч.1 ст. 303 КПК України, та ч.1 ст.304 КПК України могла бути оскаржена позивачем. Однак, позивачем не додано жодних відомостей щодо оскарження вказаного рішення. Посилання позивача у позові на положення ст..1172 ЦК України є безпідставними, оскільки шкода завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст..1174 ЦК України. Окрім того, процесуальні дії під час проведення досудового розслідування, слідчий проводить згідно чинного законодавства, без порушення прав та свобод позивача, незаконність їх недоведена, відсутні докази, які б свідчили про протиправність дії посадової особи Національної поліції. Позивачем не доведено факту протиправної поведінки відповідача, наявність моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Притягнення слідчого та /або керівника слідчого органу, а також процесуального керівника у кримінальному провадженні до цивільної відповідальності за кожне прийняте процесуальне рішення, з якими не погоджується сторона кримінального провадження, може свідчити про тиск на органи досудового слідства задля прийняття вигідного для сторони кримінального провадження рішення в будь-який спосіб.

В судове засідання представник Державної казначейської служби України не з`явився, однак скерував до суду відзив, в якому позовні вимоги вважає безпідставними, враховуючи ті обставини, що в матеріалах справи відсутні вимоги позивача до Казначейства щодо порушення прав та інтересів позивача та відновлення порушеного права. Крім того, Головне управління національної поліції у Волинській області та органи прокуратури Волинської області не мають відкритих рахунків в Державній казначейській службі України. Представник Державної казначейської служби України у своєму відзиві зазначає, що позивачем необґрунтовано залучено Державну казначейську службу України як відповідача. Крім того, факт заподіяння позивачу моральної шкоди не підтверджено жодними доказами, необґрунтовано розмір моральної шкоди у сумі 5 000 000 гривень та не зрозуміло з яких міркувань позивач виходив, оцінюючи шкоду в такому розмірі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, крім того суду пояснив, що слідчими суддями неодноразово скасовувались постанови слідчого, процесуальні керівники належним чином не виконували свої обов`язки, ігноруючи норми процесуального законодавства. Кримінальне провадження №12015030130000399 від 08 червня 2015 року належним чином не проводиться, затягується та на сьогоднішній день повідомлення про підозру не вручено. Крім того, у зв`язку із поданням заяви про вчинення кримінального правопорушення, слідчим не виконано обов`язку та не було внесено відомості до ЄРДР. Він змушений був звертатись до суду та оскаржувати дані рішення. В результаті вказаної бездіяльності відповідачів у кримінальному провадженні, позивачу заподіяно моральну шкоду. Позивач зазначив, що перебуває у безвихідному становищі, будучи суддею місцевого суду, він не може добитися справедливості. Ухвали слідчого судді щодо зобов`язання слідчого, на той час, СВ Луцького РВ УМВС України у Волинській області Смочука І.В., провести повне, об`єктивне та всебічне досудове розслідування у відповідності до вимог КПК України, не виконуються, слідчого відсторонено від розслідування кримінального провадження. На думку позивача, він докладає всі зусилля, однак нічого не змінюється. Досудове розслідування кримінального провадження не завершено, підозру не погоджено, оскільки він як суддя не співпрацює з прокуратурою області та не виконує їх забаганки. Моральну шкоду оцінює в 5 000 000 гривень, так як при здійсненні досудового розслідування, починаючи з 15.05.2015, не вчинено жодних слідчих та процесуальних дій, при цьому посадові особи органу досудового розслідування та прокуратури - слідчі, прокурори та їх керівники, отримували весь час заробітну плату за свою бездіяльність. Керуючись ст.1173,1174 ЦК України, просить стягнути моральну шкоду завдану бездіяльністю відповідачів при здійсненні ними своїх повноважень, яка повинна бути відшкодована державою з Державного бюджету України.

В судовому засіданні представник відповідачів Луцької окружної прокуратури, Волинської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора - прокурор Гуслєв В.Ю. позовні вимоги не визнав із мотивів наведених у відзиві прокурора обласної прокуратури від 07.10.2020 №15-1756 вих.20, відзиві представника Офісу Генерального прокурора від 24.11.2020 №15/1/2-23789-20, запереченнях Луцької місцевої прокуратури. Вказаний позов не підлягає до задоволення з наступних підстав. СВ Луцького РВП Луцького ВП ГУНП на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду від 04.06.2015 до ЄРДР 08.06.2015 внесено відомості №12015030130000399 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.378 КК України за фактом умисного пошкодження ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та групою невстановлених осіб майна, належного судді Луцького міськрайонного суду Ковтуненку В.В. Досудове розслідування по вказаному кримінальному провадженні триває, проводяться всі необхідні слідчі дії. Посилання позивача у позові на положення ст..1172 ЦК України є безпідставними, оскільки слідчий та прокурор є службовими особами органів досудового розслідування та прокуратури, шкода завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст..1174 ЦК України. Необхідною умовою для стягнення моральної шкоди є доведення позивачем факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Процесуальні рішення, прийняті уповноваженими особами в ході досудового розслідування кримінального провадження, та розцінені ним як бездіяльність, є предметом оскарження відповідно до правил ст.303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Притягнення слідчого та /або керівника слідчого органу, а також процесуального керівника у кримінальному провадженні до цивільної відповідальності за кожне прийняте процесуальне рішення, з якими не погоджується сторона кримінального провадження, може свідчити про тиск на органи досудового слідства задля прийняття вигідного для сторони кримінального провадження рішення в будь-який спосіб. В той же час, відшкодування моральної шкоди не має перетворюватись у спосіб заробітку (наживи), а має носити виключно компенсаційний характер при наявності підстав, передбачених ст.23 ЦК України. Позивач, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, не підтвердив його жодним належним, допустимим та достовірним доказом. З врахуванням зазначено вище, правові підстави для застосування норм ст..ст.1172,1173,1174,1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні.

Окрім того, у своєму відзиві представник Офісу Генерального прокурора зазначає, що у кримінальному провадженні №12015030130000399 від 08.06.2015 року нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва Офіс Генерального прокурора не здійснював, його дії позивачем у встановленому законом порядку не оскаржувалися та незаконними судом не визнавались. Прокуратура Волинської області, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і може бути як позивачем так і відповідачем у суді. Щодо позовної вимоги про визнання бездіяльності посадових осіб, в зазначені у позові періоди, то така вимога відповідно до ст.124 Конституції України та ст.15 ЦПК України не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Кримінально процесуальним кодексом України передбачений порядок оскарження дій/бездіяльності органів досудового розслідування, прокуратури.

Враховуючи всі наведені у відзивах мотиви, прокурор Гуслєв В.Ю. просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши та оцінивши докази, якими вони обґрунтовуються, приходить до наступного висновку.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

08.06.2015 року на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.06.2015 року слідчим СВ Луцького РВ УМВС України у Волинській області Смочуком І.В. внесено відомості до ЄРДР за № 12015030130000399 та розпочато досудове розслідування. За результатами вказаного досудового розслідування слідчим 27.06.2015 винесено постанову про закриття кримінального провадження. Ухвалою Рожищенського районного суду від 19.08.2016 постанову слідчого СВ Луцького РВ УМВС України у Волинській області Смочука І.В. від 27 червня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12015030130000399 від 08 червня 2015 рокскасовано та зобов`язано слідчого СВ Луцького РВ УМВС України у Волинській області Смочука І.В. провести повне, об`єктивне та всебічне досудове розслідування у відповідності до вимог КПК України.

Ухвалою Володимир-Волинського міського суду від 11.08.2017 визнано бездіяльність старшого слідчого СВ Луцького РВП Луцького ВП ГУНП Смочука І.В. у невиконанні ухвали Рожищенського районного суду від 19.08.2016 та у нездійсненні інших процесуальних дій, визначених КПК України.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Частиною 2 статті 23 ЦК України визначено що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, а також: стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо, що вказано у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування моральної шкоди).

Згідно статей 1166, 1167 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови).

Це: а) наявність моральної шкоди, як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вина заподіювача шкоди.

Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів, що передбачено стаття 1173 ЦК України.

Отже, обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна та/або орган державної влади.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, зважаючи на вищевикладене, суд погоджується із доводами представника відповідачів прокурора Гуслєва В.Ю. про те, що в порядку цивільного судочинства не передбачено можливості визнати повну бездіяльність посадових осіб органів державної влади, а письмових доказів, які б стверджували таку бездіяльність посадових осіб в період часу з 15.05.2015 по 18.08.2016 включно та з 12.08.2017 по 13.08.2018 включно у невчиненні у кримінальному провадженні №12015030130000399 від 08 червня 2015 року всіх слідчих та процесуальних дій у відповідності до вимог КПК України, позивачем подано не було. Крім того, одна з підстав протиправної діяльність, яка, на думку позивача, полягає у невнесенні відомостей в ЄРДР згідно заяви від 31.10.2016, не знайшла свого підтвердження при розгляді справи, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази даного факту та зазначене є предметом оскарження в порядку кримінально-процесуального судочинства. Тому в цій частині позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Однак, в судовому засіданні згідно поданих позивачем доказів, доведено, що в період з 19.08.2016 по 11.08.2017 посадовою особою органу державної влади - старшим слідчим ОСОБА_2 вчинено бездіяльність у невиконанні ухвали Рожищенського районного суду від 19.08.2016 та у нездійсненні інших процесуальних дій визначених КПК України у кримінальному провадженні №12015030130000399 від 08 червня 2015 року.

При розгляді справи, судом не встановлено бездіяльності в діях інших відповідачів, залучених до участі в справі, окрім як посадових осіб слідчого відділу Луцького районного управління поліції ГУНП України у Волинській області, зокрема старшого слідчого Смочука І.В.

Зазначені вище обставини, свідчать про те, що позивачу ОСОБА_1 завдано моральних страждань, він відчував безвихідь та відчай, що його порушені права та майнові інтереси захищені не будуть, внаслідок протиправної бездіяльності органів досудового розслідування, невчиненні у кримінальному провадженні №12015030130000399 від 08 червня 2015 року всіх слідчих та процесуальних дій, у відповідності до вимог КПК України, тривалого проведення досудового розслідування, позивач був змушений неодноразово звертатися до органів досудового розслідування та суду з метою встановлення справедливості.

За таких обставин, суд не погоджується із доводами відповідачів щодо відсутності підстав для стягнення моральної шкоди та відмови у його задоволенні, та приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди. При цьому тягар відповідальності за її відшкодування, на думку суду, слід покласти на рахунок Державного бюджету України.

Разом з тим, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, суд вважає, що мотиви за якими позивач відштовхувався при визначенні розміру шкоди є безпідставними, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 000 гривень є завищеними, та їх розмір не знайшов свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи.

Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої позивачу, суд враховує характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, ступінь зниження репутації.

З урахуванням вимог виваженості, розумності і справедливості, суд вважає, що позивачу ОСОБА_1 належить відшкодувати 10 000 гривень моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України.

На думку суду, такий розмір відшкодування є достатнім для задоволення потреб позивача та є співмірним із заподіяною йому шкодою.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 55, 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -.

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 10000 (десять тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );

Відповідачі: Луцьке районне управління поліції ГУНП у Волинській області (місто Луцьк, вулиця Боженка, 34,Волинська область, 43017), Луцька окружна прокуратура (місто Луцьк, вулиця Винниченка, 13, Волинська область, 43000), Головне управління Національної поліції у Волинській області (місто Луцьк, вулиця Винниченка, 11, Волинська область, 43025), Міністерство внутрішніх справ України (місто Київ, вулиця Богомольця, 10, 01024), Волинської обласної прокуратури (місто Луцьк, вулиця Винниченка, 11, Волинська область 43025), Офіс Генерального прокурора України (місто Київ, вулиця Різницька, 13/15, 01001), Державна казначейська служба України (місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, 01601). Повний текст рішення виготовлено 31 травня 2021 року.

Головуючий