Рішення № 97355281, 01.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2021 року м. Київ № 640/20824/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДепартаменту стратегічних розслідувань Національної поліції Українипровизнання протиправними та скасування наказів № 326 від 29.07.2020, № 238 о/с від 03.08.2020, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі по тексту - Департамент, відповідач) з вимогами:

1. визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 29.07.2020 № 326 «Про застосування дисциплінарних стягнень стосовно окремих працівників ДСР» в частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими групами та злочинними організаціями) 1-го управління (боротьбі з організованими групами та злочинними організаціями) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України;

2. визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 03.08.2020 № 238 о/с «По особовому складу»;

3. поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого оперуповноваженого 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими групами та злочинними організаціями) 1-го управління (боротьбі з організованими групами та злочинними організаціями) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України;

4. стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03.08.2020 по дату постановлення рішення у справі.

Обґрунтовуючи заявлені у позові вимоги представник позивача вказав на протиправність оскаржуваних актів індивідуальної дії (наказів) з підстав їх невідповідності критеріям правомірності, закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Також представник позивача наголосив на відсутності в діях позивача ознак дисциплінарного проступку, що свідчить про безпідставність і необґрунтованість застосування до нього найсуворішого виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Ухвалою суду від 09.09.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін. Одночасно вказаною ухвалою від відповідача витребувані усі матеріали службового розслідування, на підставі якого були прийняті оскаржувані накази.

Представник відповідача, скориставшись своїм право, подав письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що Департамент вважає позов безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки вважає оскаржувані накази такими, що прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи також містять клопотання позивача про прискорення розгляду справи і у зв`язку великим значенням вирішення спору по суті для відновлення його порушених прав.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами сторін, дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

Позивач, пройшовши з 25.10.2011 по 10.10.2012 службу в Збройних Силах України, 10.10.2013 вступив на службу в органи внутрішніх справ, а 07.11.2015 був прийнятий на службу в органи поліції (а.с. 30-32).

Відповідно до рапорту начальника відділу Департаменту Крикуна С. від 06.07.2020 він доповів начальникові Департаменту, що 04.07.2020 приблизно о 14:30 годині за адресою в м. Києві, вул. Велика Васильківська, 1-2 між позивачем, який керував автомобілем «Інфініті», д.н.з. НОМЕР_1 та пасажиром автомобіля «Міні Купер», д.н.з. НОМЕР_2 , гр. ОСОБА_2 стався словесний конфлікт через образливі вислови останнього в бік позивача. Внаслідок словесного конфлікту гр. ОСОБА_2 дістав пістолет та направив його у бік позивача, останній реагуючи на зазначені обставини дістав балон зі сльозогінним газом та здійснив виприскування в бік погрожуючого зброєю гр. ОСОБА_2 та почав рух на своєму автомобілі з метою уникнення конфлікту. Натомість гр. ОСОБА_2 вибіг із пістолетом у руці зі свого автомобіля та почав переслідувати позивача, який продовжив рух за кермом автомобіля. Наздогнавши автомобіль гр. ОСОБА_2 перегородив рух автомобіля позивача та почав погрожувати йому зброєю. Після наведених обставин позивач вийшов з авто та продемонстрував офіційно зареєстрований на нього пристрій для відстрілу гумових куль та демонструючи його наявність, повідомив, що він є працівником поліції. Після вказаних подій та попередження гр. ОСОБА_2 опустив зброю. Враховуючи зазначені обставини позивачем на місце події був викликаний наряд поліції (а.с. 37).

Наказом Департаменту від 07.07.2020 № 281 «Про призначення та проведення службового розслідування», з метою повної, усебічної та об`єктивної перевірки відомостей щодо неналежного виконання своїх обов`язків окремими працівниками Департаменту, що могли стати причинами та умовами надзвичайної події, яка мала місце 04.07.2020 за участю старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , а також обставин скоєння ним порушень службової дисципліни, відповідно до вимог статей 14 і 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, пункту 1 розділу ІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національні поліції України і Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ від 07.11.2018 № 893, за вказаними відомостями було призначено службове розслідування (а.с. 35-36).

В межах службового розслідування щодо наведених обставин були відібрані письмові пояснення від начальника відділу Департаменту Крикуна С.В., позивача, гр. ОСОБА_6 , гр. ОСОБА_1 .

Згідно з поясненнями начальника відділу Департаменту Крикуна С.В. , в суботу 04.07.2020, йому зателефонував позивач та повідомив, що він знаходиться біля ринку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на власному автомобілі та на нього о 14:15 здійснено напад з боку невстановленої особи та ним викликано поліцію з цього приводу по телефону гарячої лінії « 102». Прибувши на місце пригоди дізнався про подробиці обставин, наведених ним пізніше у вищевказаному рапорті (а.с. 38-40). Окрім обставин, зазначених у рапорті, Крикун С.В. зазначив, що події сталися у вихідний для позивача день, поза службою, гр. ОСОБА_2 застосовував нецензурну лайку по відношенню до позивача та провокуючи знімав на свій телефон події вже після того, як сховав пістолет, яким погрожував позивачу. Також Крикун С.В. зазначив, що про інцидент він повідомив начальника управління та начальника відділу кадрового забезпечення ДСР НП України. Після цього на місце прибула СОГ Печерського УП ГУНП у м. Києві, вилучила травматичну зброю та склали ОМП і взяли пояснення у обох сторін конфлікту. Далі, у приміщенні Печерського УП ГУНП у м. Києві, позивач написав дві заяви відносно гр. ОСОБА_2 , за фактом нападу та погрози зброєю та фактом незаконного поводження зі зброєю, які зареєстровано в Печерському УП ГУНП у м. Києві та в подальшому направлено до Територіального підрозділу ДБР у м. Києві (а.с. 38-40).

За змістом пояснень позивача, 04.07.2020 в суботу, у свій вихідний день, знаходячись поза службою, він, взявши у своєї матері належний їй автомобіль «Інфініті», д.н.з. НОМЕР_1 , разом з дружиною вирушив по сімейним справам. Які саме номерні знаки на автомобілі він не перевіряв, оскільки був упевнений, що з ними усе гаразд. Хто та з якою метою змінив номерні знаки на автомобілі матері, йому не відомо. Близько 14:05 год. неподалік Київського національного академічного театру оперети його зупинили працівники УПП м. Києва. У той же час повз проїхав автомобіль «Міні Купер», д.н.з. НОМЕР_2 , на правому передньому пасажирському сидінні якого перебував гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який поводив себе неадекватно та зухвало, закликав співробітників УПП м. Києва «зґвалтувати» позивача, показував непристойні жести руками та одночасно транслював все це в прямому ефірі у соціальні мережі «Instagram» на своїй сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_3 » із аудиторією 212 тис. підписників. Після спілкуванні з працівниками УПП м. Києва, позивач попрямував у бік центра, де приблизно о 14:45 год. за адресою АДРЕСА_1 на червоному сигналі світлофора позивач опинився поряд із вищевказаним автомобілем та запитав у гр. ОСОБА_2 , що саме він вигукував, навіщо показував непристойні жести руками та чи вони знайомі, на що останній виразився нецензурною лайкою у бік позивача та направив предмет схожий на пістолет з погрозою вистрілити в нього з дружиною із нього, тримаючи при цьому його у лівій руці. Для уникнення пострілу позивач застосував до вказаної особи перцевий аерозоль, який мав при собі для захисту від тварин, та від`їхав з лінії обстрілу, для уникнення конфлікту та оцінки ситуації, яка склалась приблизно 20 м. вперед та 30 м. у правий бік між будівлею Бессарабського ринку та ТЦ «Арена Сіті». Також, близько 14:17 год., після вказаних вище подій, позивач викликав « 102» з метою повідомлення про напад з використанням зброї з боку невідомої особи та з метою повідомлення про застосування аерозолю до агресора. В цей час, гр. ОСОБА_2 , грубо порушуючи громадський порядок, проявляючи особливу зухвалість до громадян, із застосування предмету схожого на пістолет та перебуваючи у зовсім неадекватному та агресивному стані, наздогнав автомобіль позивача пішки та знову направив той самий предмет, схожий на пістолет у бік автомобіля, на якому рухався позивач зі сторони його дружини, після чого позивач відкрив двері та находячись в авто гучно вигукнув останньому, що являється співробітником поліції, має при собі зброю, та вийшовши з автомобіля попередив про можливість застосування травматичної зброї у разі застосування зброї з боку гр. ОСОБА_2 , після чого останній заховав пістолет за пояс та почав знімати відео на свій телефон с вигуками: «С пистолетом сотрудник полиции! А теперь посмотри на меня! Сотрудник полиции бл… завтра потеряешь работу». В подальшому на місце прибула СОГ Печерського УП ГУНП у м. Києві, вилучили травматичну зброю у позивача та агресора, склали ОМП та взяли пояснення у обох сторін конфлікту. Далі, у приміщенні Печерського УП ГУНП у м. Києві, позивач написав дві заяви відносно гр. ОСОБА_2 , за фактом нападу та погрози зброєю та фактом незаконного поводження зі зброєю, так як сам гр. ОСОБА_2 повідомив, що він є засновником інтернет ресурсу та більше ніде не працює (а.с. 41-43).

Дружина позивача - гр. ОСОБА_6 , з приводу обставин події, що сталася між позивачем та гр. ОСОБА_2 04.07.2020, підтвердила надані пояснення, наведені вище (а.с. 44-45).

Мати позивача гр. ОСОБА_1 підтвердила, що інколи надає позивачу у тимчасове користування автомобіль «Інфініті», д.н.з. НОМЕР_1 , як і 04.07.2020. Щодо номерних знаків та всіх інших питань вказала, що не має чого повідомити та скористалась статтею 63 Конституції України (а.с. 46-47).

За результатом службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни позивачем, відповідачем складено висновок від 29.07.2020 (далі по тексту - Висновок), затверджений начальником Департаменту 29.07.2020 (а.с. 49-58).

Судом встановлено, що у Висновку наведені вищевказані обставини щодо події конфлікту між позивачем та гр. ОСОБА_2 , яка відбулась 04.07.2020, сформовані на підставі рапорту Крикуна С. від 06.07.2020 та пояснень ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_6 , гр. ОСОБА_1 .

Також у Висновку зазначено, що адміністративні матеріали за порушення правил дорожнього руху стосовно позивача не складалися, відео фіксація з нагрудних камер поліцейських не здійснювалась.

Натомість, у Висновку зазначено, що в ході службового розслідування встановлено, що під час спілкування з цивільною особою, позивач нестримано відреагував на провокацію з боку цивільної особи, що викликало суспільний резонанс та критику на адресу Національної поліції в цілому. Така поведінка з боку позивача категорично суперечить вимогам Дисциплінарного статуту Національної поліції України, де визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян, дотримуватися норм професійної та службової етики, а також виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим та дотримуватися етикету, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку.

Також у Висновку зазначено, що ОСОБА_1 будучи обізнаним щодо неухильного дотримання вимог законодавства України, а саме Законів України «Про Національну поліцію» та Правил етичної поведінки поліцейських, самовпевнений у безкарності, порушив правила дорожнього руху, керуючи транспортним засобом з номерним знаком, який не належить йому, нестримано відреагував на провокацію, що призвело до конфліктної ситуації між працівником поліції та цивільною особою.

Враховуючи викладене дисциплінарна комісія дійшла висновку, що за неналежне виконання своїх службових обов`язків, що виразилося в порушенні вимог підпунктів 1, 2 частини 1 статті 18 та статі 64 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію», статей 1, 11, 12 Закону України від 15.03.2018 № 2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», пунктів 3, 4 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими групами та злочинними організаціями) 1-го управління (боротьби з організованими групами та злочинними організаціями) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, необхідно притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Наказом Департаменту від 29.07.2020№ 326 «Про застосування дисциплінарних стягнень стосовно окремих працівників ДСР» зафіксовано зокрема, що ОСОБА_1 під`їхавши до автомобіля «Міні Купер», почав з`ясовувати стосунки з пасажиром та вприснув сльозогінний газ із балончика, чим завдав фізичного болю пасажирові і водію зазначеного транспортного засобу. Крім того, під час проведення службового розслідування з`ясовано, що номерні знаки НОМЕР_3 , установлені на автомобілі, яким керував позивач не зареєстровано за жодним транспортним засобом. Такими чином, позивач будучи обізнаним щодо неухильного дотримання відповідних вимог законодавства України, впевнений у безкарності, порушив Правила дорожнього руху, керуючи транспортним засобом з номерним знаком, який не належить йому, нестримано відреагував на провокацію, що надалі викликало суспільний резонанс та критику на адресу Національної поліції в цілому (а.с. 59-61).

У зв`язку з наведеним, вказаним наказом Департаменту від 29.07.2020№ 326, позивача звільнено зі служби в поліції.

На підставі наказу Департаменту від 29.07.2020 № 326, наказом Департаменту від 03.08.2020 № 238 о/с «По особовому складу», відповідно до Закону України «Про Національну поліцію України», Позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статі 77, з 03.08.2020 (а.с. 62).

При цьому, відповідно до довідки № 1428 про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України від 28.07.2020, позивач у період з 28.04.2020 по 30.07.2020 перебував на лікарняному (а.с. 64). Згідно з листком непрацездатності серії АДШ № 774519 від 05.08.2020, у період з 31.07.2020 по 05.08.2020 позивав перебував у стаціонарі КНП ДКЛ № 4 Солом`янського району м. Києва (а.с. 65).

Наполягаючи на протиправності оскаржуваних наказів Департаменту, позивач звернувся до суду з цим позовом.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками справи докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, судом при вирішенні спору по суті враховується таке.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано норми Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), Закону України «Про Національну поліцію» від 01.07.2015 № 580-VIII (далі по тексту - Закон № 580-VIII), Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII (далі по тексту - Статут), Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179 (далі по тексту - Правила).

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статями 21, 22, 28 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені статтями 2, 5-1 КЗпП України.

У свою чергу, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580-VIII.

Згідно з частиною першою статті 17, пунктів 1,3 частини першої статтею 18 Закону № 580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Поліцейський зобов`язаний, зокрема: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; поважати і не порушувати прав і свобод людини.

Відповідно до розділу IV Правил, незалежно від посади чи звання у відносинах із населенням поліцейський зобов`язаний: бути тактовним та доброзичливим; висловлювати вимоги чи зауваження, що стосуються особи, у ввічливій та переконливій формі; надати можливість особі висловити власну думку; до всіх потерпілих від злочинів або інших правопорушень проявляти повагу, охороняти їх безпеку та право на невтручання в особисте життя.

За будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики.

При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику.

Поліцейський повинен бути коректним та не повинен допускати застосування насильства чи інших негативних дій щодо членів суспільства, а також, незважаючи на провокації, повинен залишатися об`єктивним.

При цьому, за приписами частин першої та другої статті 19 Закону № 580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до частини першої, третьої статті 45, частини першої та четвертої, п`ятої статті 46 Закону № 580-VIII поліцейський для забезпечення публічної безпеки і порядку застосовує спеціальні засоби, визначені цим Законом.

Загальні правила застосування спеціальних засобів, зокрема, засоби, споряджені речовинами сльозогінної та дратівної дії, застосовуються для, окрім іншого, відбиття нападу на поліцейського, іншу особу та/або об`єкт, що перебуває під охороною.

Застосування вогнепальної зброї є найбільш суворим заходом примусу.

Поліцейський уповноважений у виняткових випадках застосовувати вогнепальну зброю, зокрема, для відбиття нападу на поліцейського або членів його сім`ї, у випадку загрози їхньому життю чи здоров`ю.

Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки після попередження про необхідність припинення протиправних дій і намір використання заходу примусу, визначеного цією статтею.

Відповідно до частини дев`ятої, пункту 6 частини десятої статті 62 Закону № 580-VIII поліцейські, а також особи, звільнені зі служби в поліції на підставі пунктів 1-4, 7, 8 частини першої статті 77 цього Закону, для забезпечення власної безпеки мають право придбавати у власність пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, використовуючи їх виключно з підстав, визначених цим Законом.

Поліцейський захищає свої права, свободи та законні інтереси всіма способами, що передбачені законом.

Таким чином, поліцейський, як і будь-яка інша особа, має право на захист своєї честі та гідності від посягань інших осіб, у тому числі з використанням спеціальних засобів (сльозогінної дії, вогнепальної зброї за наявності відповідного дозволу та уміння користування ними).

Матеріали справи свідчать, що позивач є поліцейським та має дозвіл на пристрій для відстрілу патронів з гумовими кулями «ЕРМА-459Р» (а.с. 116, 117).

При цьому, жодними належними та допустимими доказами не підтверджено обставини застосування позивачем зброї під час події 04.07.2020.

Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначає Статут.

Відповідно до статті 1 Статуту, службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського, окрім іншого: утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини.

Згідно зі статтею 11 Статуту, за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Водночас судом встановлено, що позивач, під час подій 04.07.2020 на службі не перебував, та не був притягнутий до адміністративної відповідальності в установленому порядку за керування транспортним засобом з номерним знаком, який йому не належить, відповідальність за що передбачена статтею 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За приписами статті 12 Статуту, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Відповідно до статті 14 Статуту, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

У разі надходження до органу поліції матеріалів про вчинення поліцейським адміністративного правопорушення, що складені в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, службове розслідування не призначається, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається на підставі зазначених матеріалів.

Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.

У разі вчинення поліцейським більше двох дисциплінарних порушень проводиться одне службове розслідування. Якщо протягом проведення службового розслідування поліцейським вчинено інший дисциплінарний проступок, розпочинається нове службове розслідування.

У разі надходження скарги на рішення, дії чи бездіяльність поліцейського, щодо яких вже проводиться службове розслідування, така скарга долучається до матеріалів службового розслідування.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Разом з тим судом встановлено, що службове розслідування відносно позивача фактично розпочато на підставі рапорту начальника відділу Департаменту С. Крикуна, який у свою чергу не містив посилань на наявність в діях позивача ознак дисциплінарного проступку.

Більше того, у наказі Департаменту № 2281 від 07.07.2020 «Про призначення та проведення службового розслідування» зазначено, що службове розслідування призначено, окрім іншого, з метою повної, всебічної та об`єктивної перевірки відомостей щодо виконання своїх обов`язків окремими працівниками Департаменту, у тому числі позивачем, у той час, як судом встановлено, що під час подій 04.08.2020 позивач на службі не перебував та службові обов`язки не виконував.

Відповідно до частин першої-третьої статті 13 Статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Згідно з пунктом 6 частини першої, частин другої, третьої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

За приписами статті 19 Статуту, у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; 2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.

Висновок підписується всіма членами дисциплінарної комісії, що проводила розслідування. Члени дисциплінарної комісії мають право на окрему думку, що викладається письмово і додається до висновку.

Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Обставинами, що пом`якшують відповідальність поліцейського, є: 1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку; 2) попередня бездоганна поведінка; 3) високі показники виконання повноважень, наявність заохочень та державних нагород; 4) вжиття заходів щодо запобігання, відвернення або усунення негативних наслідків, які настали або можуть настати внаслідок вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування завданої шкоди; 5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або через службову чи іншу залежність; 6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника.

Для цілей застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення можуть враховуватися й інші, не зазначені у частині четвертій цієї статті, обставини, що пом`якшують відповідальність поліцейського.

Обставинами, що обтяжують відповідальність поліцейського, є: 1) вчинення дисциплінарного проступку у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння; 2) вчинення дисциплінарного проступку повторно до зняття в установленому порядку попереднього стягнення; 3) вчинення дисциплінарного проступку умисно на ґрунті особистої неприязні до іншого поліцейського, службовця, у тому числі керівника, чи помсти за дії чи рішення стосовно нього; 4) настання тяжких наслідків, у тому числі збитків, завданих вчиненням дисциплінарного проступку; 5) вчинення дисциплінарного проступку на ґрунті ідеологічної, релігійної, расової, етнічної, гендерної чи іншої нетерпимості.

У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

За кожен дисциплінарний проступок не може застосовуватися більше одного дисциплінарного стягнення. Якщо поліцейський вчинив кілька дисциплінарних проступків, стягнення застосовується за сукупністю вчинених дисциплінарних проступків та враховується під час визначення виду дисциплінарного стягнення.

У разі вчинення поліцейським незначного проступку керівник може обмежитися його попередженням про необхідність дотримання службової дисципліни.

У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського, який має дисциплінарне стягнення і вчинив дисциплінарний проступок, дисциплінарне стягнення, що застосовується, повинно бути суворішим, ніж попереднє.

У разі повторного вчинення поліцейським незначного проступку з урахуванням його сумлінного ставлення до виконання обов`язків за посадою або нетривалого перебування на посаді (до трьох місяців) керівник може обмежитися раніше застосованим до такого поліцейського дисциплінарним стягненням.

Дисциплінарне стягнення у виді пониження у спеціальному званні на один ступінь до поліцейських, які мають первинні спеціальні звання, та у виді звільнення з посади до поліцейських, які обіймають посади найнижчого рівня, не застосовується.

Відповідно до часин третьої, четвертої статті 22 Статуту, дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення із служби в поліції виконуються (реалізуються) шляхом видання наказу по особовому складу.

Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади та звільнення із служби в поліції, застосовані до поліцейського, який перебуває у відпустці чи на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності), виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби.

Отже, з огляду на викладене вище, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є повне доведення вини особи в ході службового розслідування, метою якого і є саме з`ясування обставин вчинення дисциплінарного порушення, уточнення ступеня вини особи.

Такими підставами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях поліцейського складу ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

Крім того суд звертає увагу, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації, а звільнення як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

У постановах Верховного Суду України від 29.09.2015 (справа № 21-1288а15) та від 20.10.2015 (справа № 21-2103а15) зазначено, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (національної поліції) за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. Вчинки, що дискредитують працівників поліції пов`язані, насамперед, із низкою моральних вимог, які ставляться до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті. Тому під вчинками, що дискредитують звання працівника органів поліції, необхідно розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою поліції у зв`язку з виконанням службових обов`язків або не пов`язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника поліції та безпосередньо органів поліції. До таких вчинків, необхідно віднести: вчинення злочину, встановленого вироком суду, що набрав законної сили; скоєння корупційного діяння як різновиду адміністративного правопорушення; систематичне скоєння адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, громадський порядок та громадську безпеку; заняття підприємницькою діяльністю; організацію страйків та участь у них; розголошення службової таємниці; появу на службі або поза службою в нетверезому стані, що ображає людську гідність; вживання алкогольних напоїв у форменому одязі у громадських місцях; прийняття наркотичних або токсичних препаратів без рецепту лікаря; систематичне порушення правил носіння форменого одягу, зовнішньої охайності; неодноразове грубе і зверхнє ставлення до громадян; прояви жорстокого або принизливого ставлення до людей; скоєння аморального проступку, не сумісного з продовженням служби в поліції; систематичне поширення компрометуючої інформації за допомогою засобів мас-медіа. Разом з тим, зазначений перелік не є вичерпним і в кожному окремому випадку необхідно враховувати чи є вчинок дискредитуючим у сукупності з конкретними обставинами, під час яких такий вчинок був зроблений працівником поліції.

Разом з тим судом встановлено, що Висновок, складений Департаментом за результатом службового розслідування відносно позивача, за своїм змістом не відповідає вимогам частини першої статті 19 Статуту, оскільки не містить: посилань на документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення. Також у Висновку не зазначено прав наявність/відсутність обставин, що пом`якшують відповідальність поліцейського.

Більше того, суд дійшов висновку, що відповідачем, як під час проведення службового розслідування, так і під час обрання відносно позивача виду дисциплінарного стягнення, не враховано пояснень позивача щодо його поведінки 04.07.2020 саме під впливом погрози другого учасника конфлікту.

Також судом встановлено, що жодними належними та допустимими доказами не доведено обставин настання тяжких наслідків внаслідок події за участі позивача 04.07.2020 та не виявив в поведінці останнього саме протиправної винної дії, як обов`язкової ознаки дисциплінарного проступку.

Водночас, з наявного в матеріалах справи відеозапису, переглянутого судом під час надання оцінки доказам у справі, суд встановив, що пояснення позивача з приводу події 04.07.2020 відповідають дійсним обставинам.

Натомість, у взаємозв`язку з вищенаведеними нормами та обставинами справи, у тому числі зважаючи на різноманітність видів дисциплінарного стягнення, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином не встановив, чи дійсно поведінка позивача мала ознаки дисциплінарного проступку та не врахував: ступінь його тяжкості; наявність/відсутність шкоди; обставини, за яких сталася подія; обставини, які пом`якшують відповідальність; попередню роботу позивача, при цьому застосувавши до останнього крайню міру дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, що за висновком суду є непропорційним обставинам події, що сталася 04.07.2020.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» №1906-IV від 29.06.2004, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

ЄСПЛ визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби однозначним втручанням у право на повагу до приватного життя.

За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (пункт 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (пункт 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (пункт 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (пункт 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи № 55480/00 та № 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 (справа 26713/05)). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (пункти 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19.10.2010 (справа № 20999/04)).

Отже, виходячи з викладеного, наказ про звільнення позивача становить втручання держави у його приватне життя і оцінюється судом крізь призму дотримання нею наступних критеріїв: 1) чи здійснювалося таке втручання на підставі закону, тобто чи мало втручання правове підґрунтя у національному законодавстві; 2) чи мало втручання у здійснення права легітимну мету; 3) чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві.

За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (рішення у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).

Таким чином, суд не погоджується з позицією відповідача, що приймаючи оскаржувані накази він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття наказів; неупереджено; добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані спірні накази.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування наказів Департаменту від 29.07.2020 № 326 та від 03.08.2020 № 238 о/с.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено або на рівнозначній посаді.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2018 у справі № 817/280/16, від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняної до займаної посади.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме подальше його звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде його поновлення у Департаменті на посаді, з якої його було звільнено.

При цьому, спірним наказом відповідача від 03.08.2020 № 238 о/с позивача звільнено з займаної посади з 03.08.2020, тож поновленню на посаді позивач підлягає з 04.08.2020. Відповідно, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.08.2020 по день ухвалення судового рішення.

Відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі по тексту - Порядок № 260) поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Разом з тим, вказані норми не регулюють питання порядку розрахунку та стягнення середнього заробітку поліцейських за вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням.

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 № 21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Пунктом 9 розділу І Порядку №260 передбачено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Згідно довідки Департаменту №141 від 18.08.2020 (а.с.63), загальна сума нарахованого позивачу грошового забезпечення за період з червня 2020 року по липень 2020 року становить 65 301,64 грн.

При цьому, кількість відпрацьованих позивачем днів за червень 2020 року складає 30 днів, за липень 2020 року - 31 день, загалом 61 календарний день.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що у цьому випадку підлягає застосуванню саме Порядок №260, а не Порядок № 100, оскільки самим відповідачем надано довідку про грошове забезпечення позивача відповідно до Порядку №260.

Враховуючи, що відповідно до довідки Департаменту про доходи позивача його середньоденна заробітна плата становить 1 070,52 грн (65 301,64 грн / 61), а число календарних днів за час вимушеного прогулу з 04.08.2020 по 01.06.2021 становить 302 дні, то сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача склала 323 297,04 грн (1 070,52 грн х 302 кал. дні).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи (їх представниками) письмові пояснення по суті заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, відповідач обов`язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України належним чином не виконав.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 263, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 29.07.2020 № 326 «Про застосування дисциплінарних стягнень стосовно окремих працівників ДСР» в частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими групами та злочинними організаціями) 1-го управління (боротьбі з організованими групами та злочинними організаціями) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 03.08.2020 № 238 о/с «По особовому складу».

4. Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого оперуповноваженого 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими групами та злочинними організаціями) 1-го управління (боротьбі з організованими групами та злочинними організаціями) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України з 04.08.2020.

5. Стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (ЄДРПОУ 43305056, вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04.08.2020 по дату постановлення рішення у справі в сумі 323 297,04 грн (триста двадцять три тисячі двісті дев`яносто сім гривень 04 копійки).

6. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого оперуповноваженого 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими групами та злочинними організаціями) 1-го управління (боротьбі з організованими групами та злочинними організаціями) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України з 04.08.2020 та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 32 650,82 грн (тридцять дві тисячі шістсот п`ятдесят гривень 82 копійки).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.

Суддя Н.А. Добрівська