Рішення № 97355180, 27.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2021 року м. Київ № 640/10900/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом до третя особаОСОБА_1 Київської обласної прокуратури Другої кадрової комісії Офіс Генерального прокурора провизнання протиправним та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до прокуратури Київської області (далі також - Відповідач 1), Другої кадрової комісії (далі також - Відповідач 2, Комісія), в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Київської області № 152 к від 17.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області та органів прокуратури з 22.04.2020.

3. Поновити ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі (до зміни назви - прокуратура Київської області) на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області та в органах прокуратури з 22.04.2020.

4. Стягнути з Київській обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 22.04.2020 і по день фактичного поновлення на роботі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірні рішення та наказ Відповідачів є протиправними, а звільнення Позивача з посади є незаконним, чим порушено його право на працю, яке має бути поновлено у заявлений спосіб.

Представник прокуратури Київської області подав письмовий відзив на позов, в якому просив відмовити в його задоволенні, оскільки вважає звільнення Позивача правомірним та таким, що здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки Позивачем за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки набрано менше прохідного балу для успішного складання іспиту.

Судом до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів було залучено Офіс Генерального прокурора (далі також - Третя особа, Офіс).

Представник Офісу подав письмові пояснення на позов, в яких зазначив, що позов є безпідставним та задоволенню не підлягає, оскільки прийняття спірних рішення та наказу є наслідком неуспішного складання Позивачем іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

Керуючись статтею 48 Кодексу адміністративного судочинства України, судом замінено Відповідача 1 - прокуратуру Київської області на належного - Київську обласну прокуратуру.

Розглянувши у порядку письмового провадження подані сторонами (їх представниками) документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач працює в органах прокуратури з 2007 року (том 1, а.с. 28-35).

Наказом прокуратури Київської області від 05.11.2019 № 638к Позивач була призначена на посаду прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області, тимчасово на період відпустки ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (том 1, а.с. 33-34).

У зв`язку з прийняттям 19.09.2019 Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів iз реформи органів прокуратури» № 113-ІX, Позивачем 11.10.2019 до Генерального прокурора була подана заява про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію (том 1, а.с. 174).

Наказом Офісу від 07.02.2020 № 78, з метою проведення атестації прокурорів регіональних прокуратур, створено Другу кадрову комісію (том 1, а.с. 42-43).

За результатом тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідності здійснювати повноваження прокурора Позивач набрала 79 балів та була допущена до наступного етапу атестації (том 1, а.с. 175-176).

За результатом тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки Позивач набрала 91 бал (том 1, а.с. 189-190).

Рішенням Кадрової комісії № 2 від 09.04.2020 № 265, керуючись пунктами 13, 16, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пунктом 6 розділу І, пунктом 6 розділу ІІІ Порядку проходження прокурорами атестації, враховуючи, що Позивач за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички набрала 91 бал, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту, вона не опускається до етапу проходження співбесіди. У зв`язку з цим Позивач неуспішно пройшла атестацію (том 1, а.с. 82).

При цьому, Позивач подавав голові першої кадрової комісії заяву від 11.03.2020, якою повідомляв, що при проходженні на комп`ютері тестування, нею неодноразово помічалося, як після обрання варіанту відповіді та його підтвердження варіант відповіді змінювався, а іноді комп`ютер «підвисав» і після обрання варіанту відповіді на питання не давав змінити варіант на інший. Крім того, при обранні та зазначенні варіанту відповіді, яка є вірною, у результатах тестування вказано цю відповідь, як «невірну». Таким чином, Позивач вказала, що вважає результати вказаного тестування невірними та такими, що не відповідають дійсності. Враховуючи обставини збоїв при проходженні тестування, для усунення суперечностей щодо відповідності результатів тестування, Позивач просила надати можливість перездати іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки на загальні здібності та навички, відповідності здійснювати повноваження прокурора (том 1, а.с. 51).

Відповідно до протоколу № 5 засідання Комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020, у тому числі щодо розгляду заяви Позивача, яка не пройшла тестування, про повторне проходження відповідного тестування внаслідок порушення графіку тестування, технічних збоїв, емоційного та фізичного виснаження, особистого хвилювання та поганого самопочуття вбачається, що згідно з даними системи тестування та відомостей про його результати тестування з боку заявників було завершено, під час проведення тестування відповідні акти не складались. Прокурори жодних заяв щодо їх стану здоров`я з метою перенесення дати іспиту не подавали та фактично використали своє право на проходження відповідного етапу атестації. Таким чином, підстави для повторного проходження етапу тестування, передбачені у пункті 7 Порядку №221, відсутні (том 1, а.с. 192-201).

На підставі рішення Комісії від 09.04.2020 № 265, наказом прокурора Київської області від 17.04.2020 № 152к, керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 3, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Позивач звільнена з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області, на якій перебувала тимчасово на період відпустки ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.04.2020 (том 1, а.с. 36).

Згідно з листками непрацездатності серії АДЮ № 876717 від 06.04.2020, серії АДШ № 376116 від 21.04.2020, у період з 06.04.2020 по 17.04.2020, з 21.04.2020 по 30.04.2020, Позивач перебувала на лікарняному (том 1, а.с. 37-40).

З метою з`ясування обставин щодо ліквідації, реорганізації або скорочення посад прокурорів прокуратури Київської області станом на 22.04.2020 та 08.05.2020, Позивач зверталась до Генерального прокурора з відповідним запитом (том 1, а.с.52-54).

Згідно з відповіддю прокуратури Київської області від 26.05.2020 Позивача, окрім іншого повідомлено, що станом на 22.04.2020 та 08.05.2020 до прокуратури Київської області накази Генпр окурора про скорочення штатної чисельності, ліквідацію чи реорганізацію прокуратури Київської області не надходили (том 2, а.с. 110).

Відповідно до даних витягу з ЄДРПОУ, станом на дату формування витягу, а саме 16.05.2020 № 1006643038, інформація про ліквідацію чи реорганізацію прокуратури Київської області у реєстрі відсутня (том 1, а.с. 56-59).

Також, згідно зі змістом листа Офісу від 18.05.2020 № 27/3-2194вих-20 Позивачу повідомлено, зокрема, прокуратура Київської області не ліквідована та не реорганізована, проте перебуває у процесі виконання вимог Закону № 113-ІХ; штатна чисельність прокуратури Київської області залишилась незмінною (том 2, а.с. 111-113).

Разом з тим, наказом Генпрокурора від 03.09.2020 № 410, перейменовано без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в ЄДРПОУ, зокрема, юридичну особу «прокуратура Київської області» у «Київська обласна прокуратура» (том 2, а.с. 85-87).

У свою чергу, наказом Генпрокурора від 08.09.2020 № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020.

Згідно з довідкою від 30.04.2020 № 18ф-223 про середню заробітну плату Позивача, складену прокуратурою Київської області, середньоденний заробіток Позивача склав 1 062,77 грн., а середньомісячний заробіток - 21 786,79 грн. (том 1, а.с. 55).

Вважаючи рішення другої кадрової комісії від 09.04.2020 № 265 і наказ прокурора Київської області № 152 к від 17.04.2020 протиправними, а своє звільнення незаконним, Позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом про їх скасування та застосування наслідків такого скасування (поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам і поясненням учасників справи (їх представників) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано норми Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі також - Закон № 113-IX ), Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі також - Закон № 1697-VII), Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі також - Прядок № 221) (у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22, 24 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статей 38, 43 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені статтями 2, 5-1 КЗпП України.

Відповідно до статті 222 КЗпП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

За приписами пункту 1 частини першої, частини третьої статті 16 Закону № 1697-VII незалежність прокурора забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92, частини другої статті 131-1 Конституції України, зокрема, організація і діяльність прокуратури визначаються виключно законами України.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Закон № 113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, набрав чинності 25.09.2019.

Пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

За правилами пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Згідно з пунктами 10-13,17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX).

Так, Порядком № 221 визначено, що атестація прокурорів -це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 221 атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

За приписами пункту 7 Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 8 Порядку № 221).

Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації (пункт 9 Порядку № 221).

Відповідно до пункту 11 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.

У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.

Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви, прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.

Порядок складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора регламентовано приписами розділу ІІ Порядку № 221.

Після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 221).

Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту (пункт 2 розділу ІІ Порядку № 221).

Тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 221).

Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 221).

Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 5 розділу ІІ Порядку № 221).

Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів, врегульовані розділом V Порядку № 221.

Так, уповноваженими суб`єктами з питань забезпечення організаційної підготовки до проведення атестації та виконання функцій адміністративно-розпорядчого характеру, координування та узгодження дій під час підготовки і проведення атестації є члени комісії та робоча група відповідної кадрової комісії (пункт 1).

У разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії (пункт 2).

У разі істотного порушення прокурором порядку проведення атестації (наприклад, використання під час тестування сторонніх джерел інформації, мобільного зв`язку, власних технічних приладів; спілкування з іншими прокурорами під час тестування; залишення приміщення під час проходження іспиту, співбесіди; публічного прояву грубої неповаги до членів кадрової комісії чи членів робочої групи; перевищення встановленого часу для виконання практичного завдання; спроба фотографування або винесення матеріалів практичного завдання за межі приміщення, у якому проходить атестація, тощо) такий прокурор припиняє участь в атестації, а кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження таким прокурором атестації. У такому випадку у протоколі засідання вказується, яке саме порушення здійснив прокурор (пункт 3).

Рішення кадрових комісій, протоколи засідань, матеріали атестації прокурорів зберігаються в органі прокуратури, при якому функціонує відповідна кадрова комісія (пункт 5).

Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством (пункт 6).

У свою чергу, порядок роботи кадрових комісій (далі - комісія), що здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Закону України «Про прокуратуру», визначається Порядком роботи кадрових комісій, затвердженим наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233 (далі також - Порядок № 233).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 233, комісії забезпечують: проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур; здійснення добору на посади прокурорів; розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів.

Під час своєї діяльності комісії здійснюють повноваження, визначені Законом України «Про прокуратуру», розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», цим Порядком та іншими нормативними актами.

Склад комісії затверджує Генеральний прокурор, який визначає її голову та секретаря (пункт 4 Порядку № 233).

Згідно з пунктами 11, 12, 16 Порядку № 233 комісія може приймати процедурні рішення, пов`язані з її діяльністю.

Рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Організаційний і технічний супровід роботи комісії, підготовку проектів її документів, забезпечення фіксації засідань комісії за допомогою технічних засобів, своєчасне розміщення комісією інформації на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора, чи офіційному веб-сайті відповідної обласної (регіональної) прокуратури тощо може здійснювати робоча група, яка формується у кількісному складі залежно від потреби. Кількісний і персональний склад робочої групи визначаються Генеральним прокурором із числа працівників кадрових підрозділів органів прокуратури, а також осіб, які не є працівниками органів прокуратури (за їх згодою). Організація діяльності робочої групи визначається головою комісії.

Членам робочої групи надається доступ до матеріалів атестації, що формуються відповідно до Порядку проходження прокурорами атестації, для їх обробки та підготовки до розгляду членами комісії.

Судом встановлено, що Позивач на виконання вимоги Закону № 113-IX та Порядку № 221 подала Генеральному прокурору заяву на проходження атестації, успішно склала іспит (тестування) на знання та вміння у застосуванні закону і відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також складала іспит (тестування) на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, за результатом якого отримала 91 бал, що є меншим прохідного балу для успішного складання такого іспиту, у зв`язку з чим не була допущена до наступного етапу атестації (співбесіди) та за рішенням Комісії від 09.04.2020 № 265 визнана такою, що неуспішно пройшла атестацію.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Позивач подавала до Комісії заяву від 11.03.2020 про збої у роботі комп`ютера при складанні нею тестування, що свідчить про невірність результатів тестування та їх невідповідність дійсності, у зв`язку з чим, просила вирішити питання щодо допущення її до повторного складання відповідного іспиту.

Натомість, за результатом розгляду вказаної заяви, Комісією було відмовлено Позивачу у призначення нового дня для проходження іспиту, оскільки під час проходження тестування прокурор не зверталась до представників Комісії та робочої групи для фіксації технічних збоїв комп`ютерної техніки чи програмно-апаратного комплексу у відповідних актах, отже скарга є непідтвердженою.

У той же час, ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, Відповідачам було запропоновано подати до суду усі докази на спростування наведених Позивачем у позові обставин. На виконання вимог суду Відповідачем 1 подано відзиви на позов, а також копії відомостей про результати тестувань, копії протоколів засідання Комісії. Однак жодних доказів перебігу тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, Відповідачами не подано.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Натомість Відповідачами не подано суду жодних письмових доказів, які б свідчили про перебіг іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, який відбувався за участю Позивача, а відтак суб`єктами владних повноважень не спростовано доводів Позивача про те, що під час проведення вказаного іспиту (тестування) відбувалися технічні збої в роботі комп`ютера, які спричинили некоректне підведення підсумку.

Водночас, при вирішення даної адміністративної справи, судом встановлено, що ні Законом № 113-IX, ні Порядком № 221 та 233 не передбачено складання відповідних актів технічних збоїв безпосередньо під час виконання іспиту, на які посилався Відповідач 2 у протоколі № 5 від 09.04.2020, не визначено їх форму та не встановлено порядку перевірки інформації, яка в них відображена.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що Комісія, приймаючи оскаржуване рішення від 09.04.2020 № 265, яке стало підставою для звільнення Позивача, а також перевіряючи аргументи останнього, не вжила жодних заходів щодо перевірки обставин, викладених у них, обмежившись лише посиланням на відсутність існування акту, складання якого не передбачено ні Законом № 113-IX, ні Порядком № 221 та 233.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин можливих технічних збоїв під час проведення тестування Позивача, які не спростовано Відповідачами, суд приходить до переконання про те, що такий іспит щодо Позивача фактично не відбувся з причин, які не залежали ні від членів комісії, ні від Позивача.

При цьому судом враховується, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

З урахуванням наведеного, а також з огляду на викладені вище обставини, суд не погоджується з позицією Відповідачів, що приймаючи оскаржуване рішення від 09.04.2020 № 265, яке стало підставою для звільнення Позивача, Комісія діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); неупереджено; добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а відтак таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно, визнанню протиправним та скасуванню підлягає наказ прокурора Київської області № 152 к від 17.04.2020 про звільнення Позивача з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області та органів прокуратури з 22.04.2020, прийнятий на підставі вищезазначеного протиправного рішення.

Одночасно суд наголошує на наступному.

Нормативною підставою для звільнення Позивача з посади та з органів прокуратури в оскаржуваному наказі від 17.04.2020 № 152к Відповідач 1 вказав статтю 11, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

За змістом підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови, зокрема, прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Разом з тим, на думку суду, посилання в оскаржуваному наказі на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», як підставу для звільнення та підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» вказує на обов`язкову необхідність сукупності двох юридичних фактів для прийняття рішення про звільнення, а саме: прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором; ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення частини кількості прокурорів» органу прокуратури.

Застосування пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII має обов`язковою умовою наявність факту ліквідації, реорганізації, скорочення.

Текстове викладення підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у разі зміни застосованого словосполучення «на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на текстовий виклад цієї норми в Законі № 1697-VII буде виглядати так: «прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора «у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури» і за умови прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором».

У разі, якщо б застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № № 113-ІХ не потребувало наявності факту ліквідації, реорганізації або скорочення, не було б потрібним саме посилання на пункт 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII.

Законом № 113-ІХ фактично передбачено переведення прокурорів в разі зміни установи (органу прокуратури) внаслідок реорганізації чи ліквідації.

Натомість, норми Закону № 113-IX не передбачають здійснення ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, як і не визначають скорочення кількості прокурорів відповідних органів прокуратури. Так само, положення про ліквідацію чи реорганізацію прокуратури Київської області, скорочення кількості її прокурорів, не передбачені на рівні будь-якого іншого нормативно-правового акту, прийнятого у зв`язку з набранням чинності Законом № 113-IX.

Водночас, норми Закону № 113-IX лише передбачають «початок роботи обласних прокуратур», у зв`язку з чим до тексту Закону № 1697-VII вносено зміни шляхом заміни слів «регіональна прокуратура» на «обласна прокуратура», про що вже зазначалось вище.

Таким чином, фактично, відбулось перейменування прокуратури Київської області на Київську обласну прокуратуру.

Також матеріалами справи підтверджено, що на день звільнення Позивача, орган прокуратури, в якому остання обіймала посаду, не було ліквідовано чи реорганізовано або скорочено штат прокурорів.

Отже, доведеними та не спростованими Відповідачами є обставини відсутності реорганізації чи ліквідації юридичної особи або скорочення штату Відповідача 1 на момент звільнення Позивача.

Таким чином суд дійшов висновку, що Позивач не могла бути звільнена, у тому числі за відповідною нормою, без наявності юридичного факту реорганізації чи ліквідації або скорочення штату Відповідача 1, де вона була працевлаштована.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» №1906-IV від 29.06.2004, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

ЄСПЛ визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби однозначним втручанням у право на повагу до приватного життя.

За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (пункт 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (пункт 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (пункт 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (пункт 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи № 55480/00 та № 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 (справа 26713/05)). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (пункти 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19.10.2010 (справа № 20999/04)).

Отже, виходячи з викладеного, наказ про звільнення позивача становить втручання держави у його приватне життя і оцінюється судом крізь призму дотримання нею наступних критеріїв: 1) чи здійснювалося таке втручання на підставі закону, тобто чи мало втручання правове підґрунтя у національному законодавстві; 2) чи мало втручання у здійснення права легітимну мету; 3) чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві.

За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (рішення у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).

З огляду на наведене в сукупності суд вважає, що прокурор Київської області не мав наданих йому Законом № 1697-VII повноважень звільняти Позивача з підстав, інших ніж визначені Законом № 1697-VII, застосовуючи норми розділу «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ. Підпункт 2 пункту 19 Закону № 113-ІХ міг бути застосований тільки у разі реорганізації чи ліквідації органу прокуратури або скорочення штату прокурорів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача та наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу прокурора Київської області № 152 к від 17.04.2020 про звільнення Позивача з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області та органів прокуратури з 22.04.2020.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено або на рівнозначній посаді. Разом з тим, коли поновити позивача на посаді, з якої його було звільнено і якої (формально) вже немає, неможливо, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, аналогічній тій, з якої її звільнили, і яка існує на дату поновлення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2018 у справі № 817/280/16, від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняної до займаної посади.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права Позивача, який виключатиме подальше його звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде його поновлення в Київській обласній прокуратурі на посаді, з якої її було звільнено або рівнозначній посаді.

При цьому, спірним наказом Відповідача 1 № 152 к від 17.04.2020 Позивача звільнено з займаної посади з 22.04.2020, тож поновленню на посаді Позивач підлягає з 23.04.2020.

Відповідно, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, Позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.04.2020 по день ухвалення судового рішення.

Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 № 21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У взаємозв`язку з наведеними нормами та обставинами справи, з урахуванням листів Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 та «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» від 12.08.2020 № 3501-06/219, судом здійснено розрахунок середнього заробітку Позивача за час вимушеного прогулу з 23.04.2020 по 27.05.2021, який загалом склав 290 136,21 грн. (з розрахунку за 273 дні вимушеного прогулу, при середньоденному заробітку в сумі 1 062,77 грн.).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи (їх представниками) пояснення по суті заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позовна заява є частково обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, Відповідачі обов`язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України належним чином не виконали.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 № 265 про неуспішне проходження прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Київської області № 152 к від 17.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області та органів прокуратури з 22.04.2020.

4. Поновити ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції або іншій рівнозначній посаді та в органах прокуратури з 23.04.2020.

5. Стягнути з Київській обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909996, б-р Лесі Українки, 27/2, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2020 по 27.05.2021 в сумі 290 136,21 грн. (двісті дев`яносто тисяч сто тридцять шість гривень 21 копійка).

6. В іншій частині - відмовити.

7. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції або іншій рівнозначній посаді та в органах прокуратури з 23.04.2020, а також в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 22 318,17 грн. (двадцять дві тисячі триста вісімнадцять гривень сімнадцять копійок).

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).

КИЇВСЬКА ОБЛАСНА ПРОКУРАТУРА (код ЄДРПОУ 02909996, адреса: 01601, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 27/2).

Друга кадрова комісія (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15).

ОФІС ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, місто Київ, ВУЛИЦЯ РІЗНИЦЬКА, будинок 13/15).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович