Рішення № 97355037, 31.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року м. Київ № 640/1855/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку і призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до пільгового стажу періоди роботи з 01 грудня 2008 року по 01 грудня 2011 року, з 01 грудня 2011 року по 28 липня 2020 року та призначити пенсію на пільгових умовах з 10 серпня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу, оскільки ним було подано всі необхідні документи для такого призначення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

16 березня 2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки вперше позивач звернувся з заявою про перерахунок пенсії у довільній формі, тоді як законодавством передбачено чітку форму заяви про перерахунок пенсії. Після подання позивачем заяви про перерахунок пенсії встановленої форми прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії, оскільки подані документи не містять відомостей, чи здійснювались нарахування та сплата страхових внесків.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

10 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про перерахунок пенсії з урахування періодів роботи з 01 грудня 2008 року по 01 грудня 2011 року, з 01 грудня 2011 року по 28 липня 2020 року на підставі додатково поданих документів (довідки про заробітну плату).

Листом від 11 вересня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві роз`яснило позивачу, що для перерахунку пенсії необхідно звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання з заявою встановленого зразка.

26 жовтня 2020 року позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про перерахунок пенсії.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві розглянуло заяву про перерахунок пенсії та відмовило у перерахунку листом від 08 листопада 2020 року № 2600-0309-8/158760 з огляду на те, що надані до заяви довідки про заробітну плату не відповідають вимогам пенсійного законодавства, оскільки не містять відомостей щодо нарахування та сплати страхових внесків.

Вважаючи протиправною відмову, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачені Конституцією України гарантії громадян на соціальний захист конкретизовані у Законі України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законі України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління за місцем проживання (реєстрації).

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (абзац п`ятий пункту 1.7 Порядку).

Приймання, оформлення і розгляд документів врегульований розділом IV вищевказаного Порядку, згідно з пунктом 4.1 якого орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Тобто, вказаним Порядком чітко встановлено форму заяви про перерахунок пенсії.

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Таким чином, для перерахунку пенсії необхідно волевиявлення особи, яке оформлене заявою, встановленої пунктом 4.1 Порядку (додаток 2) форми.

З матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 вбачається, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою від 10 серпня 2020 року, яка оформлена у довільній формі, а тому відповідач, роз`яснюючи позивачу процедуру здійснення перерахунку пенсії, діяв правомірно, а отже позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

У подальшому, позивач повторно звернувся до відповідача з заявою встановленого зразка, яка була розглянута належним чином пенсійним органом та прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії. З приводу рішення про відмову у перерахунку пенсії суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом "б" частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 , копія якої міститься у матеріалах справи, з 01 грудня 2008 року по 01 грудня 2011 року позивач працював у Господарському товаристві «Петро Газ Азія» (Туркменістан) на посаді технічного директора, а з 01 грудня 2011 року призначений директором.

Зазначені обставини також підтверджуються довідками з підприємства про підтвердження роботи позивача на підприємстві та про розмір заробітної плати за час роботи на підприємстві.

Позивач у позовній заяві посилається на розділ ХХХІІІ постанови Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461, яким включено до списку № 2 професію електрозварника ручного зварювання.

Водночас, з наданих позивачем документів вбачається, що останній працював на посаді технічного директора та директора, яка не передбачена Списком № 2, а доказів перебування позивача на посаді електрозварника до матеріалів справи не додано, а тому такий період не може зараховуватись до стажу позивача на пільгових умовах за Списком № 2.

Разом з тим, з матеріалів пенсійної справи слідує, що стаж роботи позивача з 01 грудня 2008 року по 01 грудня 2011 року та з 01 грудня 2011 року по 28 липня 2020 року взагалі не врахований до стажу позивача ані в пільговому, ані в загальному порядку.

Відповідач зазначає, що зазначені періоди не було враховано до стажу через відсутність інформації про сплату страхових внесків (зборів) до відповідного фонду держави, на території якої проводилася трудова діяльність, хочу зазначити що працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо обов`язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а отже, несплата страхувальником страховим внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при нарахуванні періодів моєї роботи на даних підприємствах.

Приписами частини другої статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

З наведених норм міжнародних угод, підписаних Україною та, зокрема, Туркменістаном, вбачається, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

За приписами частини шостої статті 20 Закону № 1058 страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частина дванадцята статті 20 Закону № 1058).

Згідно із пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно із частиною другою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171 Податкового кодексу України).

З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов`язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а.

Враховуючи наведене та враховуючи те, що єдиною підставою для відмови у перерахунку пенсії було відсутність даних про підтвердження сплати внесків до відповідних фондів Туркменістану, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок пенсії із зарахуванням до стажу роботи позивача періоду з 01 грудня 2008 року по 28 липня 2020 року. Відмова у зарахуванні стану роботи за періоди з наведених причин є неправомірною і не може бути підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стану роботи та звужує законне право позивача на зарахування вказаного періоду до стану роботи на вказаному підприємстві та позбавляє позивача права на пенсійне забезпечення.

Водночас, щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити пенсію суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Отже, враховуючи, що у межах даної справи було перевірено правомірність дій відповідача щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи певного періоду та викладено правову позицію з цього питання, суд вважає за необхідне у даному випадку зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 26 жовтня 2020 року.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд також звертає увагу на положення частини четвертої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, де визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У даному випадку, усі процесуальні документи, подані у межах цієї справи (зокрема, позовна заява та відповідь на відзив) підписані особисто позивачем, а не його представником адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу.

Крім того, відомості про адвоката як представника позивача не зазначені у процесуальних документах по справі, а до матеріалів справи не було додано жодного документа на підтвердження його повноважень (зокрема, ордеру на надання правової допомоги або довіреності) та підтвердження статусу адвоката (зокрема, свідоцтва про права на зайняття адвокатською діяльністю).

Водночас, на підтвердження обставин надання професійної правничої допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі його заяви від 26 жовтня 2020 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії та зарахувати до стажу період роботи ОСОБА_1 з 01 грудня 2008 року по 01 грудня 2011 року у Господарському товаристві «Петро Газ Азія» та з 01 грудня 2011 року по 28 липня 2020 року у Філіалі Компанія «Петро Газ ЛЛП».

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова