Рішення № 97355033, 31.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року м. Київ № 640/22824/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомАдвоката ОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києвіпровизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),ВСТАНОВИВ:

20.11.2019 адвокат ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-52590-17.

Мотивуючи позовні вимоги позивач наводить твердження про те, що спірна вимога винесена з порушенням чинного законодавства. Зокрема позивач зазначає, що в період з 15.12.2016 по 22.03.2018 він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, єдиною діяльністю якого за КВЕД було 69.10 «Діяльність у сфері права»; в той же час позивач є особою, що здійснює незалежну професійну діяльність як адвокат на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4293 від 21.12.2010; за період з 15.12.2016 по 22.03.2018 позивачем в якості фізичної особи-підприємця, який здійснював діяльність виключно за КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права», було сплачено єдиний соціальний внесок в повному обсязі на загальну суму 10 958,30 грн.; адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст. 178 ПК України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства; подвійна сплата єдиного соціального внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем так і особою, що здійснює незалежну професійну діяльність, призведе до подвійного обліку тієї самої господарської діяльності, і, відповідно, до подвійної сплати єдиного внеску, що є незаконним та протирічить правовим позиціям Верховного Суду; починаючи з 01.04.2015 позивач працює на посаді директора в ТОВ «Джерело-1», а отже єдиний внесок за позивача сплачується роботодавцем; позивач реалізував своє право на заняття адвокатською діяльністю не як самозайнята особа, а як найманий працівник у ТОВ «Джерело-1», яке регулярно сплачує єдиний внесок за позивача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу було передано судді Пащенку К.С.

18.12.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/22824/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

27.04.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на таке. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; в силу приписів ч. 1 ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою; відповідно до пп. пп. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; відповідно до інформаційних баз ДПС ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в ДПІ в Дарницькому районі ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат, дата встановлення ознаки - 03.02.2011, дата зняття ознаки незалежної професійної діяльності відсутня; також ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.12.2006; в період з 01.01.2017 по 22.03.2018 ОСОБА_1 працював із застосуванням спрощеної системи оподаткування (2 група, 20% від доходу); таким чином ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати єдиний внесок окремо за кожен вид доходу, отриманого як від здійснення незалежної професійної діяльності адвоката, так і як фізична особа-підприємець (платник єдиного податку) та подавати звітність за кожен вид доходу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.12.2016 ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець, про що до реєстру внесено запис № 2 065 000 0000 045000.

Основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 є 69.10 «Діяльність у сфері права».

В період з 01.07.2017 по 22.03.2018 ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок, 2 група).

22.03.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис № 20650060002045000 про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі власного рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.12.2010 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4293, видане Головою Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 8-9-9 від 21.12.2010.

Головним управління ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-52590-17, якою на підставі ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 20 340,54 грн.

Позивач, не погоджуючись з прийнятою вимогою та вважаючи її неправомірною, звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Згідно із ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, є сума, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абз. 1-2 п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Законом України № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017, зокрема, у першому реченні абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 слова «має право самостійно» замінено словом «зобов`язаний».

Тобто, починаючи з 01.01.2017, якщо платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Але, як зазначалось вище, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Отже з наведеного слідує, що фізичні особи-підприємці повинні перебувати на обліку в органах доходів і зборів як платники єдиного внеску. При цьому, починаючи з 01.01.2017, якщо така особа не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від підприємницької діяльності, вона зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем, як фізичною особою - підприємцем, який здійснював діяльність за КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права», сплачено єдиний соціальний внесок за 2017 рік в розмірі 8 448,00 грн., що підтверджується квитанцією від 28.02.2018, та за перший квартал 2018 року - в розмірі 2 457,18 грн., що підтверджується квитанцією від 26.04.2018.

22.03.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис № 20650060002045000 про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі власного рішення.

За вказаних обставин суд доходить висновку, що позивачем як фізичною особою-підприємцем обов`язок по сплаті єдиного внеску виконаний належним чином та в повному обсязі. Доказів зворотного відповідачем в ході розгляду даної справи не надано.

Заперечуючи обґрунтованість позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач зобов`язаний сплачувати єдиний внесок окремо як фізична особа-підприємець та як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, а отже у позивача, як у особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, є недоїмка по сплаті єдиного внеску за:

- січень-грудень 2017 року - на загальну суму 8 448,00 грн. (нарахування єдиного внеску здійснено одноразово в автоматичному режимі);

- січень-грудень 2018 року - на загальну суму 7 371,54 грн. (нарахування єдиного внеску здійснено поквартально в автоматичному режимі, терміни нарахування: 19.07.2018, 19.10.2018, 21.01.2019);

- січень- грудень 2019 року - на загальну суму 11 016,27 грн. (терміни нарахування: 19.04.2019, 19.07.2019, 19.10.2019, 20.01.2020).

Надаючи правову оцінку твердженню відповідача про наявність у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ і як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат), суд зазначає таке.

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску врегульовані Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положенням про реєстр страхувальників, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162.

Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (п. 3 розділу І Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162).

Відповідно до п. 4 розділу ІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності.

Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 3 до цього Порядку.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 16 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами.

Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування визначається Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженим постановою Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1.

Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, з метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Відповідно до п. 2 розділу ІV Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а саме, зокрема, відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів визначено Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435.

Пунктом 16 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435, встановлено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.12.2019 у справі № 520/3939/19 (Пз/9901/10/19) (провадження № 11-1111заі19) сформувала висновок, що системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 свідчить про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом № 2464-VI як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Верховний Суд встановив наявність колізії між положеннями нормативно-правових актів різної юридичної сили, а саме: суд констатував, що приписи пункту 16 розділу ІV Порядку № 435, яким передбачено обов`язок формування та подання звіту фізичною особою - підприємцем, з ознакою незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

При цьому положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізична особа - підприємець, з ознакою незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.

Отже, взяття та перебування на обліку платників єдиного внеску фізичної особи - підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464-VI не передбачено.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що хоча процедура щодо обліку платників єдиного внеску й була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом, однак у частині визначення видів платників єдиного соціального внеску вона суперечить Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, узгоджуються з принципом належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно-правового акта, нижчому за ієрархією від указаного Закону.

До того ж суд зазначає, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання порушує принцип правової визначеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (параграф 70).

За практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, параграф 43, «Щокін проти України» (заяви № № 23759/03 та 37943/06)). Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги адвоката Гайдаша О.В. підлягають задоволенню.

При цьому суд акцентує увагу, що твердження позивача про те, що починаючи з 01.04.2015 позивач працює на посаді директора в ТОВ «Джерело-1», а отже єдиний внесок за позивача сплачується роботодавцем, не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи.

Так, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, як зазначає Верховний Суд в постанові від 13.11.2018 по справі №805/528/17-а (адміністративне провадження №К/9901/3571/17, К/9901/3590/17), згідно з принципом змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість позивач не надав належних та допустимих доказів того факту, що починаючи з 01.04.2015 єдиний внесок за позивача, як за найманого працівника, сплачує ТОВ «Джерело-1».

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені судові витрати у формі судового збору у розмірі 768,40 грн.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати, а саме: судовий збір, сплачений за подання адміністративного позову, у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов адвоката Гайдаша Олександра Володимировича задовольнити повністю.

2. Скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-52590-17 на суму 20 340,54 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя

К.С. Пащенко