Рішення № 97355009, 31.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року м. Київ № 640/15326/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києвіпро визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

13.08.2019 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо виключення із страхового стажу періодів роботи з 01.02.1983 по 21.05.1983 (3 місяці 21 день) і з 01.09.1983 по 28.02.1985 (1 рік 6 місяців) в школі № 11 ГСВГ (Група Радянських Військ в Німеччині) та скасувати його незаконне рішення про не зарахування вищезазначених періодів роботи до страхового стажу;

- визнати протиправними дії відповідача щодо виключення із страхового стажу період навчання на стаціонарі в Запорізькому педагогічному інституті з 01.09.1978 по 15.08.1982 та відпустку до 15 серпня 1982 (3 роки 11 місяців 15 днів) та період навчання в Запорізькому державному університеті з 03.10.1994 по 28.06.1996 (1 рік 9 місяців) та скасувати його незаконне рішення про не зарахування вищезазначених періодів навчання до страхового стажу;

- зобов`язати відповідача зарахувати до трудового стажу періоди роботи з 01.02.1983 по 21.05.1983 ( 3 місяці 21 день) і з 01.09.1983 по 28.02.1985 в школі № 11 ГСВГ м. Мерзебург (Група Радянських Військ в Німеччині) (1 рік 6 місяців);

- зобов`язати відповідача зарахувати до трудового стажу період навчання на стаціонарі в Запорізькому педагогічному інституті з 01.09.1978 по 15.08.1982 та надану інститутом відпустку до 15 серпня 1982 року (3 роки 11 місяців 15 днів) та період навчання в Запорізькому державному університеті з 03.10.1994 по 28.06.1996 (1 рік 9 місяців);

- здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням вказаних вище (не зарахованих відповідачем) періодів роботи до страхового стажу та включити до нього вище вказані періоди навчання в інституті та університеті м. Запоріжжя - 7 років 6 місяців та 6 днів з дня нарахування ОСОБА_1 пенсії - з 02.06.2019.

В якості підстав позову позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо невключення періодів роботи до страхового стажу. Зокрема, позивач зазначає, що при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком не зараховано пенсійним органом до страхового стажу період роботи з 01.02.1983 по 21.05.1983, періоди навчання на стаціонарі в Запорізькому педагогічному інституті з 01.09.1978 по 27.06.1982 та в Запорізькому державному університеті з жовтня 1994 року по червень 1996 року; на прохання ОСОБА_1 у зарахуванні вказаних періодів до стажу ГУ ПФУ у м. Києві листом № 141788/03 надало відповідь з посиланням на те, що у трудовій книжці є виправлення щодо роботи у школі № 11 в Німеччині; при цьому Верховний Суд акцентував увагу на тому, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії; отже, ОСОБА_1 не повинна відповідати за неналежне виконання керівником установи своїх обов`язків щодо заповнення її трудової книжки; крім того, ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до 01.01.2004 до страхового стажу зараховуються періоди проживання дружин офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками у місцевостях, де не було можливості для їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років; але зазначений фактор теж не враховано відповідачем.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

18.09.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/15326/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

29.10.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; відповідно до п. 2.4 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи; так як у трудовій книжці ОСОБА_1 виявлені виправлення, то листом Управління від 23.05.2019 № 11045/03 їй було повідомлено про необхідність надати уточнюючу довідку про підтвердження роботи з 01.02.1983 по 21.05.1983 та з 06.09.1983 по 28.02.1895; окрім того Управління просило надати уточнюючу довідку про період та форму навчання, оскільки в період навчання з 01.09.1978 по 27.06.1982 вбачається робота з 02.02.1976 по 12.01.1979; 13.08.2019 позивач звернулась до Управління із заявою щодо перерахунку пенсії згідно донесених документів; спеціалістами Управління враховано до стажу період навчання з 01.09.1978 по 27.06.1982 в Запорізькому державному педагогічному інституті та з 16.12.1994 по 11.06.1996 в Запорізькому державному університеті.

08.11.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначається, що відповідач задовольнив частину вимог, а саме зарахував навчання в інституті та університеті, про що ОСОБА_1 було повідомлено листом № 19637/0-100 від 06.09.2019, але при цьому у задоволенні вимоги щодо зарахування періодів роботи у школі № 11 (Група Радянських Військ у Німеччині) відповідачем було відмовлено; отже, існує порушення прав позивача, зокрема, в частині того, що на ОСОБА_1 покладається відповідальність за заповнення трудової книжки з недоліками, натомість позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання керівником установи своїх обов`язків щодо заповнення трудових книжок своїх працівників.

08.11.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

24.12.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було повернуто заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову без розгляду.

22.01.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій ОСОБА_1 додатково просить суд:

- зобов`язати відповідача зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 періоди, коли вона знаходилась за кордоном, як дружина офіцера, і не мала можливості працевлаштуватись: з 01.11.1982 по 31.01.1983 та з 22.05.1983 по 31.08.1983;

- зобов`язати відповідача зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 надану Запорізьким державним педагогічним інститутом навчальну відпустку з 30.06.1982 по 15.08.1982;

- здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням вказаних вище періодів, коли вона знаходилась за кордоном, як дружина офіцера, і не мала можливості працевлаштуватись, та періоди роботи з 01.02.1983 по 21.05.1983 і з 01.09.1983 по 28.02.1985 в школі № 11 ГСВГ м. Мерзебург (Група Радянських Військ в Німеччині), та період навчальної відпустки, яка була надана ОСОБА_1 Запорізьким державним педагогічним інститутом з 30.06.1982 по 15.08.1982, а також період навчання в Запорізькому університеті з жовтня 1994 року по червень 1996 року з дня нарахування пенсії - 02.06.2019.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 02.06.2019 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

31.05.2019 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою за вх. № 61617 щодо врахування до стажу періодів з 01.02.1983 по 21.05.1983 і з 06.09.1983 по 28.02.1985.

04.06.2019 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у м. Києві ще із однією заявою за вх. № 63055 щодо зарахування до стажу періоду навчання відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

01.07.2019 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві листом № 141788/03 повідомило ОСОБА_1 , що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис і засвідчується печаткою; для зарахування до стажу періодів роботи з 01.02.1983 по 21.05.1983 та з 01.09.1983 по 28.02.1985 необхідно надати уточнюючі довідки, оскільки в наказах про звільнення є виправлення; період навчання в Запорізькому державному університеті неможливо врахувати, оскільки у дипломі про перепідготовку НОМЕР_1 не зазначено період навчання; для зарахування до стажу періоду навчання з 01.09.1978 по 27.06.1982 необхідно надати уточнюючу довідку про період та форму навчання, оскільки в зазначений період вбачається робота з 02.02.1976 по 12.01.1979.

13.08.2019 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою щодо перерахунку пенсії згідно донесених документів, а саме: архівної довідки Запорізького національного університету від 02.08.2019 № 01.02-12/3, диплому про перепідготовку Запорізького державного університету ДСК № 021765 та додатку до нього.

06.09.2019 ГУ ПФУ у м. Києві листом № 219637/0-100 повідомило ОСОБА_1 про те, що періоди навчання в Запорізькому державному університеті з 01.09.1978 по 27.06.1982 та з 03.10.1994 по 11.06.1996 до страхового стажу (з дня призначення пенсії) зараховані наступним чином: з 01.09.1978 по 27.06.1982 та з 16.12.1994 по 11.06.1996; при цьому період з 29.08.1994 по 15.12.1994 враховано до страхового стажу як роботу.

Не погоджуючись із підходом ГУ ПФУ у м. Києві до перерахунку пенсії ОСОБА_1 в аспекті обчислення страхового стажу, остання звернулась з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами ч. ч. 2, 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вказане положення кореспондується із ст. 48 Кодексу законів про працю України, відповідно до ч. 1 якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162, яка була чинна на момент ведення трудової книжки позивача у спірних періодах, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

В подальшому аналогічні умови знайшли своє відображення в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58, передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

За приписами п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як вбачається з матеріалів справи, періоди роботи з 01.02.1983 по 21.05.1983 та з 01.09.1983 по 28.02.1985 не зараховані ОСОБА_1 до страхового стажу, оскільки, на думку відповідача, у трудовій книжці наявні виправлення, що є підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу.

Суд з такими твердженнями погодитися не може з огляду на наступне.

Щодо періоду роботи з 01.02.1983 по 21.05.1983, то як вбачається із записів № № 7, 8 у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 , 01.02.1983 вона була прийнята на посаду керівника хорового кружка в школу № 11 ГСВГ та звільнена із займаної посади 21.05.1983 за власним бажанням.

В матеріалах справи наявна архівна довідка № 5/92/97 від 11.09.2019, з якої вбачається, що в наказі директора школи № 11 ГСВГ від 31.01.1983 № 60 зазначається про передання керування хором ОСОБА_1 з 01.02.1983.

В наказі директора школи № 11 ГСВГ від 21.05.1983 № 99 зазначається про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з 21.05.1983.

Також у матеріалах справи наявна архівна довідка від 18.09.2019 № 5/94816, з якої вбачається аналогічна інформація щодо прийому на роботу та звільнення з роботи ОСОБА_1 (наказом № 60 від 31.01.1983 прийнято на посаду керівника хору з 01.02.1983, наказом № 99 від 21.05.1983 звільнено з посади з 21.05.1983).

Отже, в цій частині суд вбачає підстави для зарахування періоду роботи з 01.09.1983 по 21.05.1983 до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки така робота підтверджена належними та достатніми доказами, які містяться в матеріалах справи.

В подальшому, 01.09.1983 ОСОБА_1 була прийнята на посаду старшої піонерської вожатої у школу № 11 ГСВГ (запис № 9 у трудовій книжці НОМЕР_2 ), а 28.02.1985 звільнена із вказаної посади (запис № 10 у трудовій книжці НОМЕР_2 ).

Архівною довідкою № 5/92/97 від 11.09.2019 підтверджується, що в наказі директора школи № 11 ГСВГ від 29.08.1983 № 134 зазначалося про призначення ОСОБА_1 на посаду старшої піонервожатої з 29.08.1983.

В наказі директора школи № 11 ГСВГ від 06.02.1985 № 339 зазначається про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади з 06.02.1985.

Як вбачається з архівної довідки № 5/94816 від 18.09.2019, ОСОБА_1 назначена на посаду старшої піонервожатої наказом № 134 від 29.08.1983 з 29.08.1983, а звільнена з цієї посади на підставі наказу № 339 від 06.02.1985 з 06.02.1985.

Так, як вбачається із записів у трудовій книжці та з архівної довідки має місце неточність у датах прийняття на роботу та звільнення. Згідно трудової книжки позивача ОСОБА_1 була прийнята на посаду старшої піонервожатої з 01.09.1983 на підставі наказу № 54 від 06.09.1983, натомість з архівних довідок видно, що такий прийом відбувся з 29.08.1983 на підставі наказу № 134 від 29.08.1983. Аналогічна ситуація і зі звільненням з посади: згідно трудової книжки позивача ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади з 28.02.1985 на підставі наказу № 72 від 28.02.1985, натомість з архівних довідок видно, що позивач була звільнена з 06.02.1985 на підставі наказу № 339 від 06.02.1985.

В цій частині позовних вимог суд принагідно акцентує увагу на тому, що відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З логічного аналізу наведених норм вбачається, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, такі порушення не можуть впливати на його особисті права.

Аналогічний висновок викладено і Верховним Судом у його постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17).

Верховний Суд у своїй постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (адміністративне провадження № К/9901/2310/18) звернув увагу на те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Такий висновок було підтримано Верховним Судом і в подальшому, зокрема, у його постанові від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 (провадження № К/9901/22172/18).

Крім того, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд вважає необхідним зазначати, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Таким чином, не зарахування до стажу періоду роботи через неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки позивача, суперечить нормам чинного законодавства України, у тому числі приписам ст. 19 Конституції України.

Враховуючи той факт, що архівними довідками підтверджується період роботи ОСОБА_1 з 29.08.1983 по 06.02.1985 на посаді старшої піонервожатої у школі №11 ГСВГ, то суд вбачає наявність правових підстав для зарахування періоду роботи з 29.08.1983 по 06.02.1985 до страхового стажу ОСОБА_1 .

Щодо періоду з 01.09.1978 по 15.08.1982, який позивач просить зарахувати до страхового стажу, то варто акцентувати увагу на тому, що як вбачається із листа ГУ ПФУ у м. Києві № 219637/0-100 від 06.09.2019 період з 01.09.1978 по 27.06.1982 був зарахований ОСОБА_1 до страхового стажу, що нею не заперечується.

Таке зарахування було здійснено на підставі архівної довідки від 02.08.2019 № 01.02-12/63, яка була донесена до ГУ ПФУ у м. Києві.

Отже в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки спірний період відповідачем зарахований до страхового стажу, а пенсія перерахована з дати призначення.

Щодо не зарахування відпустки з 30.06.1982 по 15.08.1982 до страхового стажу, то суд акцентує увагу на тому, що відповідно до запису № 4 у трудовій книжці НОМЕР_2 , то ОСОБА_1 надана відпустка з 30.06.1982 по 15.08.1982.

Оскільки трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, то суд вважає, що страховий стаж у цьому періоді підтверджений належним чином, а тому наявні правові підстави для зарахування періоду навчальної відпустки з 30.06.1982 по 15.08.1982 до страхового стажу позивача.

Щодо періоду з 03.10.1994 по 28.06.1996, який позивач просить зарахувати до страхового стажу, то як вбачається із листа ГУ ПФУ у м. Києві № 219637/0-100 від 06.09.2019 період з 16.12.1994 по 11.06.1996 був зарахований ОСОБА_1 до страхового стажу. А період з 28.08.1994 по 15.12.1994, який позивач просила зарахувати до страхового стажу як період навчання, вже зарахований як період роботи.

В цій частині суд зазначає, що період з 29.08.1994 по 15.12.1994 дійсно рахується як період роботи (записи № № 20, 21 у трудовій книжці НОМЕР_2 ), отже він не підлягає повторному зарахуванню до страхового стажу.

З 16.12.1994 по 27.06.1996 ОСОБА_1 навчалась у Запорізькому державному університеті, а тому саме період з 16.12.1994 по 27.06.1996 підлягає зарахуванню до страхового стажу. Проте, відповідачем було зараховано лише період з 16.12.1994 по 11.06.1996, отже, суд вбачає підстави для задоволення позовних вимог у цій частині тільки в рамках періоду з 12.06.1996 по 27.06.1996.

Щодо заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, то варто зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як було вказано вище, розгляд справи № 640/15326/19 ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 3 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у справі № 640/15326/19 відкрите 18.09.2019, натомість заява про збільшення розміру позовних вимог подана 22.01.2020, отже суд акцентує увагу на тому, що подача такої заяви відбулась поза межами встановленого ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України строку, а тому вказана заява не приймається судом до розгляду.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанції № 9 від 12.08.2019, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва було сплачено судовий збір у розмірі 800,00 грн.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у розмірі 400,00 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) щодо виключення із страхового стажу ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) періодів роботи з 01.02.1983 по 21.05.1983 і з 29.08.1983 по 06.02.1985 в школі № 11 ГСВГ (Група Радянських Військ в Німеччині).

3. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) щодо виключення із страхового стажу ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) періоду відпустки з 30.06.1982 по 15.08.1982 та періоду навчання в Запорізькому державному університеті з 12.06.1996 по 27.06.1996.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) періоди роботи з 01.02.1983 по 21.05.1983 і з 29.08.1983 по 06.02.1985 в школі № 11 ГСВГ м. Мерзебург (Група Радянських Військ в Німеччині).

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) період відпустки з 30.06.1982 до 15.08.1982 та період навчання в Запорізькому державному університеті з 12.06.1996 по 27.06.1996.

6. Здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) пенсії з урахуванням вказаних вище (не зарахованих відповідачем) періодів роботи до страхового стажу та включити до нього вищевказані періоди з дня нарахування ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) пенсії - з 02.06.2019.

7. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

8. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) шляхом їх безспірного списання на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 400 (чотириста) грн.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко