Рішення № 97354673, 28.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2021 року м. Київ № 640/31622/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправною та скасування податкової вимоги

від 19 червня 2020 року № Ф-54302-10,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд скасувати податкову вимогу від 19 червня 2020 року № Ф-54302-10.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вимога є протиправною та підлягає скасуванню. Позивач є ФО-Пенсіонер за віком з 08 квітня 2011 року, зазначає, що вимога винесена на підставі звіту, який позивачем не подавався.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві надати суду протягом 5-ти днів з дня отримання даної ухвали відзив на адміністративний позов із пояснення щодо спірної податкової вимоги від 19 червня 2020 року № Ф-54302-10, поясненнями щодо звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (Форма № Д5 річна) за 2019 рік та всі докази на їх підтвердження, копію звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (Форма № Д5 річна) за 2019 рік.

26 квітня 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який мотивований тим, що позивачем самостійно подано звіт зі сплати ЄСВ за 2019 рік та не сплачено, відповідно податковим органом прийнято та направлено позивачу податкову вимогу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець, з 2011 року знаходиться на пенсії за віком, відповідно має статус ФО-Пенсіонер з 08 квітня 2011 року.

Основним видом діяльності позивача є комп`ютерне програмування, оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність, тощо.

Як ФО-Пенсіонер позивач звільнений від сплати ЄСВ.

Вищезазначене не спростовується відповідачем, та підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, позивач здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець і провадить діяльність з комп`ютерного програмування.

19 червня 2020 відповідачем прийнято вимогу № Ф-54302-10 про сплату боргу (недоїмки), якою зобов`язано позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 15829,13 грн.

Отримавши Вимогу та дізнавшись, що зазначена заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску відображається в його електронному кабінеті платника податків ФОП ОСОБА_1 звернулася до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДПС у м. Києві для проведення звіряння розрахунків зі сплати податків та зборів.

За результатами проведення звіряння розрахунків позивачу стало відомо, що в електронній системі адміністрування податків були помилково зареєстровані звіти, які Позивач не створював і не подавав, через що ФОП ОСОБА_1 було нараховано недоїмку з єдиного внеску за 2018 - 2019 роки.

З метою виправлення зазначеної помилки, 23 липня 2020 року позивач подав до ГУ ДПС у м. Києві відповідну заяву.

За результатами розгляду поданої заяви позивач отримав лист ГУ ДПС у м. Києві від 21.08.2020 року № 40291/ФОП/26-15-33-07-10 у якому повідомлялось, що ФОП ОСОБА_1 дійсно перебуває на обліку в ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДПС у м. Києві з 06.04.2007 року як фізична особа-підприємець та має статус «ФОП-пенсіонер за віком» з 08.04.2011 року. Водночас Відповідач зазначив, що ФОП ОСОБА_1 було подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за січень-грудень 2019 року з самостійно визначеною базою нарахування єдиного внеску, який не підлягає скасуванню, а електронна копія звіту відповідає поданому звіту платником на паперовому носії.

На письмове звернення позивача до ГУ ДПС у м. Києві останнім було надано копію звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (Форма № Д5 річна) за 2019 рік (надалі - Звіт), який був поданий позивачем 14 січня 2019 року та зареєстрований за вхідним номером 4975 у ГУ ДПС у м. Києві.

Позивач наполягає, що із зазначеного Звіту та додатку до нього - «Таблиця 1. Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» підпис особи, що їх підписала не засвідчений печаткою позивача, а сам підпис візуально не має нічого спільного з особистим підписом Позивача.

07 грудня 2020 року позивач звернувся до ДПС України із заявою про проведення перевірки щодо можливої причетності посадових осіб ГУ ДПС у м. Києві до фальсифікації Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (Форма № Д5 річна) який став підставою для прийняття Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-54302-10 від 19.06.2020 року позивачем. На час звернення до суду позивач не отримав від ГУ ДПС у м. Києві відповіді на свою заяву.

Вважаючи, що у відповідача не було правових підстав для прийняття вказаної вимоги, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464), Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058), Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788).

Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За положеннями статті 1 Закону №1058, пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Даний висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі № 805/2195/17-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Статтею 2 Закону №1788 визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років).

В ході судового розгляду судом встановлено, що позивачу призначена пенсія за віком довічно, що не спростовується відповідачем та підтверджується листом ДПС України від 21 серпня 2020 року № 40291/ФОП/26-15-07-10.

Посилання відповідача на те, що у разі самостійного визначення позивачем бази нарахування єдиного внеску сплата такого внеску здійснюється на загальних підставах є безпідставними.

Так, суд вказує, що виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи - підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлений у ч. 3 ст. 10 Закону №2464-VI, а саме особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості..

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.

Таким чином, з урахуванням наведених норм законодавства, суд приходить до висновку, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, подання особою "звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд звертає увагу відповідача, що особи, які є пенсіонерами (у тому числі позивач у справі) мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з частиною четвертою статті 4 Закону №2464, оскільки ця норма не містить жодних обмежень та умов щодо помилкового подання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік.

У ході розгляду даної справи судом встановлено, що позивач з квітня 2011 є пенсіонером за віком, при цьому, договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування позивач не укладала, зворотного відповідачем під час розгляду справи не доведено, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_1 була звільнена від сплати єдиного внеску за себе.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваної вимоги Головного управління ДФС у м. Києві від 19 червня 2020 року № Ф-54302-10.

Щодо посилань позивача на неподання ним Звіту та додатку до нього - «Таблиця 1. Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та підпис особи, що їх підписала не засвідчений печаткою позивача, а сам підпис візуально не має нічого спільного з особистим підписом позивача враховано судом, проте, оскільки в даному провадження заявлено лише вимогу про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, а судом встановлено достатньо підстав для скасування спірного рішення, задоволення позову таким шляхом є достатнім захистом порушеного права позивача в даному випадку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваної вимоги, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій і другій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, позивачем до позовної заяви надано копії договору про надання правничої допомоги від 23 листопада 2020 року № 34-11/20-АП, виписка по рахунку на підтвердження оплати позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2381/10 та Ордер серії КС № 389116.

Частинами п`ятою та сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 19 червня 2020 року № Ф-54302-10.

3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова