Рішення № 97354182, 31.05.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2021 року справа № 580/1399/21

13 годин 58 хвилин м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді - Трофімової Л.В., за участі секретаря - Безпалого А.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 580/1399/21

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [позивач - не прибув]

до Військової частини А 3193 (с.Дубіївка, Черкаський район, Черкаська область, 19631, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 07918209) [представники відповідача - не прибули]

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, прийняв рішення.

17.03.2021 вх.8834/21, звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини А 3193, просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини А 3193 щодо необхідності проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного фактичного розрахунку під час звільнення з військової служби;

стягнути з військової частини А 3193 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення з військової служби у сумі 301 651,12 грн.

Ухвалою від 01.04.2021 відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання на 22.04.2021. У зв`язку з хворобою судді Черкаського окружного адміністративного суду Л.В.Трофімової з 19.04.2021 по 14.05.2021 включно судове засідання 22.04.2021 не відбулося, розгляд справи призначено на 19.05.2021, відкладено розгляд справи до 26.05.2021, 31.05.2021.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що грошові компенсації виплачені відповідачем із порушенням строків: за невикористані дні відпустки - через 932 дні після звільнення з урахуванням рішення у справі №580/4820/20, 20.09.2020 за неотримане майно - через 767 днів після звільнення, що характеризує протиправну бездіяльність щодо прав позивача. У позові зазначено, що середньоденне грошове забезпечення складає 323,66 грн, що за час затримки має бути компенсовано у сумі 301651,12 грн за 932 календарні дні. У обґрунтування своєї позиції позивач зазначає про судову практику: постанову ВСУ у справі №21-8а15, постанови Великої Палати Верховного Суду 910/4518/16 та ВС у справах №820/4619/16, 806/1899/17, 823/1023/16, 825/598/17, 826/15235/16, 813/1180/18, 817/1427/17, 1240/2162/18, 3206808/18, 620/1982/19, №1.380.2019.003696. Позовні вимоги не ґрунтуються на Законі України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Позивач у судове засідання 31.05.2021 не прибув, причин неявки суду не повідомив.

22.04.2021, 27.05.2021 відповідачем подано відзиви на позовну заяву, де зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу з 09.10.2013 до 15.08.2018, набув статус учасника бойових дій і наказом №174 був виключений зі списків особового складу військової частини згідно рапорту позивача. Згідно наказу належало здійснити виплату грошового забезпечення з 1 по 15 серпня 2018 року, компенсацію за речове майно у сумі 25880.72 грн, утримати кошти за 12 діб наперед використаної відпустки у сумі 3848.28 грн, що здійснено в обсягах за наказом. Питання виплати компенсації за невикористану відпустку в наказі не відображались за відсутності волевиявлення позивача під час проведення розрахунку при звільненні, наказ не оскаржений. Оскільки позивач до останнього дня перебування на службі не визначився з формою забезпечення (чи речовим майном чи компенсацією), то військовою частиною не допущено незаконного втручання у права позивача з вини відповідача та протиправної бездіяльності, позаяк з метою вжиття заходів на отримання додаткових коштів щодо розрахунку з позивачем (лист від 15.08.2018 №1443, 14.08.2010 надані додаткові кошти Департаментом фінансів Міністерства оборони України для виплати компенсації, 20.09.2018 компенсація за речове майно у сумі 25492,51 зарахована на картковий рахунок позивача), тому твердження про несвоєчасний фактичний розрахунок під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 є необґрунтований. Обізнаність позивача з проведеною виплатою не може ставитись у залежність від описки виконавця у довідці від 19.10.2020 №3336 щодо факту проведення розрахунку у 2018, а не у 2020 році. Протягом 2014-2019 років на підставі розпоряджень командування у ЗСУ в особливий період не здійснювались компенсації за невикористані додаткові відпустки. Рішення у справі №580/4820/20 було виконане 04.03.2021 (04.02.2021 вих.№79 направлена заявка на фінансування), що надійшло до відповідача 01.02.2021 (набрало законної сили 11.02.2021) - позивач у цей час не перебував на грошовому забезпеченні військової частини. Твердження позивача про подібні обставин у справах №825/589/17, 826/15235/16, 813/1180/18, 1.380.2019.003696, 817/1427/17, 1240/2162/18, 320/6808/18 є безпідставними з урахуванням позиції ЄСПЛ у справі Меньшакова проти України - з прийняттям судових рішень положення ст.116,117 КЗпПУ не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців змінюється на зобов`язання виконати судові рішення. На думку відповідача варто враховувати висновки ВС у справі №820/4619/16, 0940/1532/18, позаяк станом на 01.04.2021 заборгованостей Військової частини А 3193 перед позивачем немає. 15.08.2018 позивач письмово повідомив командування про те, що справи здав і претензій немає. Представник відповідача у судове засідання не прибув, 31.05.2021 подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

У відповіді на відзив 07.05.2021 позивач зазначив, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення чи зупинення виплат (ВС у справі 669/512/17, 21-399во10, 21-977во10, 21-44а10). Позиція відповідача щодо тимчасового обмеження способу реалізації права на використання додаткової відпустки суперечить висновкам ВПВС у справі № 620/4218/18.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити з огляду на таке.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991№2011-XII (далі - Закон №2011), Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551), Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96), Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ч.ч. 17, 18 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Конституцією України передбачено (частина 2 статті 19), що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений 15.08.2018 наказом командира військової частини А3193 №174 із виключенням зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.19).

У адміністративному позові у справі № 580/2924/20 ОСОБА_1 просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.08.2018; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.08.2018. У рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 30.09.2020 № 580/2924/20 (набрало законної сили 11.02.2021) зазначено: правовідносини щодо отримання позивачем грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням з військової служби виникли в особливий період, протягом якого надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік припинено на підставі ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011. На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої Закону №3551 за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.

Вважаючи, що відповідач повинен був під час виплати коштів за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду № 580/2924/20 виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку звернувся до суду з даним позовом.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011 передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

У випадку звільнення військовослужбовців з військової служби виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96 та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 21.08.2019 за результатами перегляду рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 1214-ІХ встановлює вичерпний перелік видів грошових доходів, за порушення строків виплати яких громадянам має нараховуватися компенсація. Законом уточнено положення Закону № 2050 стосовно джерел виплати компенсації у зв`язку зі створенням Фонду соціального страхування України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 колегія суддів відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, та вважає, що під час вирішення питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку під час звільнення відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці», так і Закону № 2050, а тому не належить компенсації. Верховний Суд у справі №1540/3742/18 зазначив, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, що належать нарахуванню у порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що у наказі від 15.08.2018 №174 зазначено: виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 25880 грн 72 коп, утримати кошти за наперед використану відпустку за 12 діб у сумі 3848 грн 28 коп (а.с.19).

Відповідно до статтею 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявного спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом враховано, що у справі №580/2924/20 вимоги про компенсацію за порушення строків виплати не було.

Колегія суддів Верховного Суду 31.03.2020 у справі № 808/2122/18 (адміністративне провадження № К/9901/68185/18, № К/9901/68414/18, ЄДРСР 88507235) зазначила, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, що не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовані в КЗпП України. Відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку, що є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських і надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.

Правовідносини зазначені у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 825/598/17 (ЄДРСР 85323778) стосуються компенсації вартості за неотримане речове майно.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Під доходами у цьому Законі варто розуміти грошові доходи громадян, що вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Стаття 5 визначає: своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не належить.

З матеріалів справи встановлено, що до набрання законної сили рішенням у справі №580/2924/20 (нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій) нарахованої суми і заборгованості в обліку відповідача не значилось, розпорядчі документи щодо цього питання не приймались. У наказі №174 йдеться про заборгованість за наперед використану позивачем відпустку за 12 діб у сумі 3848,28 грн.

Надаючи оцінку аргументам сторін щодо практики Верховного Суду, варто зазначити, що позивач зазначив про справу направлену на новий касаційний розгляд ВСУ №21-8а15 щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Перевіряючи за критеріями частини 2 статті 2 КАС України у спірних правовідносинах реалізацію повноважень відповідача, суд бере до уваги справу №815/714/16 (п.40), де йшлося про постанову Верховного Суду України від 13.03.2017 №6-259цс17 з правовим висновком, за яким «установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини».

Даний висновок відповідає змісту постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», де пунктом 20 постанови визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом не встановлено факт затримки розрахунку під час звільнення, позаяк матеріалами справи не підтверджено, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки увійшла до виплаченої позивачу суми у день звільнення, тому суд вважає безпідставними вимоги щодо стягнення компенсації за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку та речове майно за 932 дні згідно з розрахунком позивача.

За встановлених обставин справи, надаючи оцінку наявності чи відсутності вини відповідача щодо несвоєчасної виплати, судом враховано, що позивач наказом №174 був виключений зі списків особового складу військової частини згідно власного рапорту, тому відповідачем для забезпечення реалізації в отриманні компенсації за речове майно вчасно і без зволікань була оформлена заявка на виділення бюджетних асигнувань у серпні 2018 року до головного розпорядника бюджетних коштів для здійснення відповідних виплат із змінами у кошторисі, вини з боку відповідача не встановлено (а.с.47-66).

Ухвалою суду від 19.05.2021 суд у контексті принципу змагальності зобов`язав надати позивача розрахунок і обґрунтування визначення 767 і 932 дні тривалості порушення, проте реагування/докази не було надано. Судом враховано, що під час бюджетного планування у 2019, 2020, 2021 у колишнього роботодавця позивача для звільнених у 2018 році осіб у кошторисі коштів не передбачалось, тому з метою виконання рішення суду, що набрало законної сили 11.02.2021 у справі №580/4820/20 відповідачем протягом місяця було сплачено 04.03.2021 позивачеві компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки без відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, що підтверджує відсутність вини з боку відповідача у спірних правовідносинах з огляду на аргументи сторін про зв`язок відсутності коштів у відповідача та його відповідальності.

Оскільки нормативно-правові акти, що визначають порядок та умови виплати компенсації за не отримане речове майно, не містять норм, що би регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Оцінюючи твердження позивача про врахування позицій Верховного Суду, зазначених у рішеннях у справах №820/4619/16 (78626540) - справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (про одноразову грошову допомогу), 806/1899/17 (одноразова грошова допомога, не йшлося про додаткову відпустку в особливий період), 823/1023/16 (74408665) - про одноразову грошову допомогу/ відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, 825/598/17 85323778 (необґрунтованим є посилання скаржника на приписи Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», позивачем не було заявлено вимог щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а спірні правовідносини виникли з приводу відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні), 826/15235/16 (оплата праці посадових осіб СБУ), 813/1180/18 (84703794 - дні невикористаної щорічної відпустки), 817/1427/17 87901068 (право на одноразову допомогу при звільненні - винагорода передбачена Постановою №889), 1240/2162/18 (про одноразову грошову допомогу - правові висновки викладені у постанові Верховного Суду 30.01.2019 у справі №806/2164/16 (провадження №К/9901/15983/18) мають перевагу у часі), 320/6808/18 (про одноразову грошову допомогу - невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку; 87238466 - суди при розрахунку взяли до уваги не кількість робочих днів, як це передбачено Порядком №100, а кількість календарних днів, як це визначено Порядком №260), 620/1982/19 (87079866 - про одноразову грошову допомогу - позов було залишено без розгляду через порушення строків звернення до суду), 1.380.2019.003696 (90652706 компенсація за неотримане речове майно), суд зазначає, що не є тотожним суб`єктному складу, предмету і обставинам у даній справі щодо вирішення спору.

Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17: до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункові величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Позивач у рапорті від 15.08.2018 письмово зазначив: «претензій до командування не маю».

Надаючи оцінку твердженню відповідача щодо строку звернення до суду, суд зазначає про таке.

У Рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу варто розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (стаття 122 КАС України). У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Разом з тим, враховуючи завдання адміністративного судочинства з урахуванням вимог ухвали від 18.03.2021 щодо висновків ВС у справах №240/532/20, 240/3362/20 (а.с.27) з метою перевірки умов невиплати з/без вини відповідача у спірних відносинах щодо речового майна за проведеним розрахунком у 2018 році (не було визнано судом протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення виплати в день звільнення позивача грошової компенсації за неотримане речове майно із стягненням з відповідача на користь позивача грошової компенсації за неотримане речове майно), наявного самостійного судового контролю у справі №580/2924/20 щодо компенсації додаткової відпустки в особливий період служби, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю, позаяк Верховний Суд України у справі № 21-1765а15 дійшов висновку з направленням справи на новий судовий розгляд, що «не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності», у справі №821/1083/17 (компенсація за затримку заробітної плати) йдеться про двояку дію статті 117 КЗпП України, у справі № 810/451/17 (щодо виплат, що передбачені після звільнення - вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку) зазначено: частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає та за частиною другою статті 117 КЗпП України, на що звернув увагу ЄСПЛ у згаданій справі, виплата цього відшкодування не залежить від дати фактичного розрахунку, як це передбачено частиною першою статті 117 КЗпП України, і положення цієї статті 117 КЗпП України (загалом) не містять положень, які б давали підстави вважати, що вони є застосовними також і до правовідносин, які виникають після того, як суд постановив рішення щодо виплати як заборгованості із заробітної плати, так і відшкодування за затримку її виплати (у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили).

Як свідчить зміст рішення ЄСПЛ у справі Меньшакова проти України, позовні вимоги ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата. Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Частина друга статті 117 КЗпП України, що встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України (п.56, п.57 ЄДРСР 89819874) - п.65 - частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а п.66 - частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

З аналізу наведених законодавчих приписів висновується, що передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551 та абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011 компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, виплачується за певних умов - у випадку невикористання відпустки.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, що нараховується у розмірі середнього заробітку.

Суд дійшов висновку, що норми статті 117 КЗпП України не можуть бути застосовані до затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за судовим рішенням у справі № 580/4820/20 та з огляду на виплачену у 2018 році компенсацію речового майна, що свідчить про безпідставність заявленого позову.

Оцінюючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення щодо виплати 20.09.2018 компенсації за речове майно у сумі 25492,51 грн (через необґрунтування позивачем 767 днів після звільнення позивача 15.08.2018) та виплати компенсації за рішенням суду у контексті дотримання принципу res judicata з 11.02.2021 у справі № 580/4820/20 за невикористані дні додаткової відпустки в особливий період (через необґрунтування позивачем 932 дні після звільнення позивача) за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що дії відповідача є правомірними, позаяк в умовах розподілу бюджетних повноважень (а.с.45) та особливого періоду відповідно до частини 19 статті 10-1 Закону№2011 згідно з чинним Указом Президента від 17.03.2017 №303/2014 «Про часткову мобілізацію» діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахуванням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому позовні вимоги про зобов`язання військової частини А3193 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 15.08.2018 до 04.03.2021 не належать до задоволення.

Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справі Suominen проти Фінляндії, № 37801/97, пункту 36, від 01.07.2003). Межі, до яких суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від природи рішення та оцінюватися у контексті обставин кожної справи (рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija et Hiro Balani проти Іспанії, пункт 29, від 09.12.1994, № 18390/91).

Враховуючи, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, а відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ];

відповідач: Військова частина А 3193 [с.Дубіївка, Черкаський район, Черкаська область, 19631, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 07918209].

Повне судове рішення складено 31.05.2021.

Суддя Л.В. Трофімова