Рішення № 97353829, 24.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 р. Справа № 520/3633/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко О.В.,

при секретарі - Король Д.О.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 , представника відповідачів - Биковченко Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання незаконним звільнення, поновлення на посаді, визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати незаконним звільнення дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 /М-131385/ з 03.02.2021 у запас Збройних Сил згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України та п. 64 «Г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; вислуга років на день звільнення складає: у календарному обчисленні - 10 рок. 10 міс. 20 днів, у пільговому обчисленні - 12 рок. 11 міс. 27 дні; підстава: наказ МВС від 06.11.2015 №1388, скасувавши наказ про його звільнення Головного управління МВС України в Харківській області від 03.02.2021 №100 о/с;

- поновити з 03 лютого 2021 року ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області або на посаду поліцейського в органах Національної поліції відповідно до номенклатури посад, що затверджена Міністерством внутрішніх справ України, з вислугою років в органах внутрішніх справ, яка складає станом на 03 лютого 2021 року: у календарному обчисленні - 18 років 10 місяців 5 днів, пільговому обчисленні - 25 років 9 місяців 7 днів;

- відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС України встановити наступний порядок і строк виконання рішення: Головному управлінню Національної поліції у Харківській області запропонувати ОСОБА_1 посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, що затверджена Міністерством внутрішніх справ України, та, враховуючи бажання ОСОБА_1 проходити службу в органах поліції, на виконання вимог п. 9, п. 12, п. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VІІІ видати наказ про його призначення на конкретну посаду поліцейського в органах Національної поліції, а Головному управлінню МВС України в Харківській області видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у зв`язку з переходом у встановленому порядку на службу до органів Національної поліції на запропоновану та погоджену посаду, у строк 2 (двох) місяців з моменту набрання законної сили рішення суду;

- визнати дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невиплати грошового забезпечення за час перебування в трудових відносинах незаконними та стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 03 лютого 2021 року по 03 березня 2021 року в розмірі 22 474,2 грн., але не менше суми на дату ухвалення остаточного рішення суду;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди;

- допустити виконання судового рішення до негайного виконання про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за весь період відповідно до ч. 2 ст. 371 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваний наказ ГУ МВС України в Харківській області від 03.02.2021 року № 100 о/с (по особовому складу) про звільнення ОСОБА_1 у запас Збройних Сил України (через скорочення штатів), є протиправним та підлягає скасуванню, з декількох підстав, зокрема: 1) в наказі невірно визначено та зменшено вислугу років; 2) оскаржуваним наказом позивача звільнено з займаної посади через скорочення штатів в ГУ МВС в Харківській області та утворенням Національної поліції та її територіальних органів з посиланням на п.1 ст. 40 КЗпП України та п.64 "Г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Натомість за змістом п.64 "Г" Положення, звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається при відсутності можливості подальшого використання на служби. Отже при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату керівник органу зобов`язаний здійснити подальше використання особи на службі, що звільняється. Оскільки здійснювалася ліквідація ГУ МВС України в Харківській області з одночасним створенням іншого органу - ГУ НП в Харківській області, який виконує повноваження органу, що ліквідується, тому в даному випадку роботодавець зобов`язаний вжити заходів щодо працевлаштування позивача на службі в органах поліції. Проте, відповідачами не було запропоновано жодної посади в поліції, незважаючи на постанову Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року по справі № 520/5147/19, якою, зокрема, зобов`язано ГУ НП в Харківській області запропонувати ОСОБА_1 посади поліцейського на виконання вимог п.9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію". Таким чином, наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України з викликом сторін в судове засідання. Запропоновано відповідачам надати відзиви на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача, ГУ МВС України в Харківській області, подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог зазначивши, що з дня поновлення позивача на посаді на виконання постанови Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року по справі № 520/5147/19, він на службу не прибував, ніяких обов`язків не виконував. Крім того, Харківський РВ ГУМВС України в Харківській області (підрозділ, де проходив службу позивач) з лютого 2021 року повністю ліквідований та виключений з державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. До цього вказаний орган був юридичною особою та здійснював виплату грошового забезпечення та розрахунки з позивачем. Отже вимога щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за відповідний період в розмірі 22 474,2 грн. є безпідставною (а.с. 43 - 44).

Представником відповідача, ГУ НП в Харківській області, також надано до суду відзив на позов, в якому стосовно позовної вимоги про поновлення позивача на посаді дільничного інспектора поліції ГУНП у Харківській області або на посаді поліцейського в органах Національної поліції зазначив, що позивач не був співробітником та службу в підрозділах ГУ НП в Харківській області не проходив, не був на неї прийнятий та не був з неї звільнений. Позивач з заявами, рапортами про прийом на службу або з питань участі у конкурсі на посаду поліцейського до органів поліції не звертався. Вирішення питання щодо проходження служби в Нацполіції Харківської області відповідно до пунктів 9, 12 розділу ХІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" здійснювалося з 06.08.2015 року до 06.11.2015 року. Протягом вказаного часу рапорти про звільнення з органів внутрішніх справ та прийняття до Нацполіції позивач не подавав. Отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог (а.с. 52 - 53).

Крім того, у відзивах на позов представник відповідачів Биковченко Н.І. (підписант) відмітив, що на розгляду Харківського окружного адміністративного суду знаходилися судові справи за позовами ОСОБА_1 , які містили аналогічні позовні вимоги (адміністративні справи №520/8684/18, №520/2900/19 та №520/5147/19).

Позивач надав до суду відповідь на відзиви, в якій підтримав свою правову позицію, викладену в позовній заяві.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги та доводи позовних вимог, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, представника відповідачів, зміст відзивів на позов, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог адміністративного позову, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, наказом Головного управління МВС України в Харківській області від 03.02.2021 року № 100 о/с (по особовому складу) з 03.02.2021 року звільнено у запас Збройних Сил України старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-131385), дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України та п.64 "Г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) (а.с. 45 - 49).

Не погоджуючись з цим наказом про звільнення позивач звернувся до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 2 квітня 2007 року і наказом ГУ МВС України в Харківській області від 26 червня 2013 року №228 о/с призначений на посаду дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин).

Згідно наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 23 грудня 2014 року №601 о/с на підставі медичної довідки з 23 грудня 2014 року до 27 листопада 2015 року перебував у відпустці по догляду за дитиною.

Наказом ГУ МВС України в Харківській області від 5 листопада 2015 року №594 о/с відповідно до пункту 64 "г" Положення №114 ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів з 6 листопада 2015 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі №820/11676/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано оскаржуваний наказ ГУ МВС України в Харківській області від 5 листопада 2015 року №594 о/с; поновлено позивача на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ ГУ МВС України в Харківській області. В частині поновлення постанову суду звернуто до негайного виконання. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 листопада 2016 року апеляційні скарги ГУ МВС України в Харківській області, МВС України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі №820/11676/15 залишив без задоволення, тоді як апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково: скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року в частині відмови в задоволенні адміністративного позову про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу і ухвалив у цій частині нову постанову про стягнення з ГУ МВС України в Харківській області на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі: 2364,57 грн. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року залишено без змін.

Вказані судові рішення у справі №820/11676/15 переглядалися у касаційному порядку і постановою Верховного Суду від 31 липня 2019 року залишені без змін.

На виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року Голова ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області видав наказ від 7 червня 2016 року №15 о/с про поновлення ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Харківського РВ ГУ МВС України в Харківській області з 6 листопада 2015 року, що підтверджується записом в послужному списку позивача.

Листом ГУ МВС України в Харківській області №4008/119/12/01-2018 від 14 червня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено, що Закон України "Про міліцію" та наказ МВС України від 31 жовтня 2007 року №499 втратили чинність, тому відсутні нормативні акти щодо регулювання службової діяльності позивача і нарахування йому грошового забезпечення. Крім того, зазначено, що функціональні обов`язки ОСОБА_1 , його робоче, місце та графік роботи не можуть існувати у ліквідованому органі. Відтак відсутність посад, які заміщуються особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у ліквідованому ГУ МВС України, унеможливлює подальше використання ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ.

У зв`язку з цим позивача попереджено про подальше звільнення через скорочення штатів і запропоновано йому вирішити питання звільнення за підставою - звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "з" у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші органи через проходження ОСОБА_1 конкурсу на заміщення вакантних посад поліцейських у будь-якому регіоні України.

Позивач 26 червня 2018 року звернувся з заявою до Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області, в якій просив: розглянути рапорт від 22 жовтня 2015 року про можливість розгляду ОСОБА_1 як кандидата на посаду поліцейського відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та рапорт від 13 липня 2016 року про бажання проходити службу в поліції, отриманий ГУ МВС України в Харківській області 14 липня 2016 року; повторно розглянути по суті заяви позивача від 13 липня 2016 року та від 28 листопада 2016 року; враховуючи бажання ОСОБА_1 проходити службу в органах поліції, запропонувати відповідну посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, що затверджена МВС України; на виконання вимог пунктів 9, 12, 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-УІІІ видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду поліцейського в органах поліції; виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 7 червня 2016 року до фактичного працевлаштування, а також виконати обов`язок щодо сплати податків і обов`язкових платежів із заробітної плати.

Від ГУ МВС в Харківській області 25 липня 2018 року надійшла відповідь, в якій позивача повідомлено, що ГУ НП в Харківській області оголошено конкурс на заміщення вакантних посад у підрозділах ГУ НП в Харківській області, а після повної ліквідації ГУ МВС України в Харківській області ОСОБА_1 буде звільнено через скорочення штатів.

Також 27 липня 2018 року ГУ МВС в Харківській області листом повідомило позивача про те, що органи Національної поліції України не є правонаступниками органів міліції.

Крім того, ОСОБА_1 поінформовано, що його рапорт від 22 жовтня 2015 року стосовно зарахування до Національної поліції містив інформаційний характер, а звернення позивача від 13 липня і 28 листопада 2016 року не мають підстав для їх розгляду. Також зазначено, що підстав для нарахування грошового забезпечення немає і поінформовано про подальше скорочення у разі повної ліквідації ГУ МВСУ в Харківській області.

Голова Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області 17 серпня 2018 року повідомив позивача листом про те, що 17 серпня 2018 року згідно витягу із наказу відповідача-1 №73 о/с ОСОБА_1 звільнено згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України та відповідно до пункту 64 "г" (через скорочення штатів) Положення №114.

Так, ОСОБА_1 направлено витяг з наказу ГУ МВС України в Харківській області від 17 серпня 2018 року №73 о/с, відповідно до якого його звільнено у запас Збройних Сил України з 17 серпня 2018 року. Підстава: наказ МВС України від 6 листопада 2015 року №1388.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №520/8684/18, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ ГУ МВС України в Харківській області від 17 серпня 2018 року №73 о/с про звільнення. Зобов`язано відповідача-1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 22 жовтня 2015 року з прийняттям відповідного рішення. Поновлено позивача на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Харківського РВ ГУ МВС України в Харківській області. Стягнуто з ГУ МВС України в Харківській області (в особі Ліквідаційної комісії) на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 17 серпня 2018 року до 23 січня 2019 року. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення і стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказані судові рішення були предметом перегляду в суді касаційної інстанції і Верховний Суд постановою від 24 вересня 2019 року їх скасував в частині стягнення з ГУ МВС в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 17 серпня 2018 року до 23 січня 2019 року та направив справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення судами конкретної суми вимушеного прогулу за вказаний період, на яку має право позивач. В іншій частині вказані судові рішення були залишені без змін.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року позивача було поновлено на посаді з 17 серпня 2018 року згідно наказу №79 о/с від 11 лютого 2019 року.

Натомість, листом від 22 квітня 2019 року позивача поінформовано, що наказом від 19 квітня 2019 року №81 о/с він звільнений з органів внутрішніх справ з 22 квітня 2019 року.

Постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року по справі №520/5147/19 (адміністративне провадження № К/9901/34903/19) рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано і ухвалено в цій частині нову постанову. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Міністерство внутрішніх справ України, про визнання незаконним звільнення, скасування наказу, поновлення на посаді, визнання дій незаконними і зобов`язання вчинити дії, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу і моральної шкоди задоволено частково. Скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 19 квітня 2019 року №81 о/с про звільнення ОСОБА_1 з 22 квітня 2019 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області з 23 квітня 2019 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області запропонувати ОСОБА_1 посади поліцейського на виконання вимог пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 (25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. моральної шкоди. Адміністративну справу №520/5147/19 у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Харківського окружного адміністративного суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року по вказаній вище справі адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа: Міністерство внутрішніх справ України про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу задоволено частково. Стягнуто з Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2019 по 22.04.2020 в розмірі 154425,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року по справі № 520/5147/19 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2020 по 23.12.2020. Прийнято в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2020 по 23.12.2020 в розмірі 9 991,10 грн. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 по справі № 520/5147/19 залишено без змін.

Згідно частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд звертає увагу, що вказані вище обставин були встановлені судами в інших адміністративних справах №820/11676/15 і №520/8684/18 за позовом ОСОБА_1 , рішення в яких набрали законної сили, та відповідно до частини 4 статті 78 КАС України не потребують доказування при розгляді даної справи.

Згодом наказом Головного управління МВС України в Харківській області від 03.02.2021 року № 100 о/с (по особовому складу) з 03.02.2021 року звільнено у запас Збройних Сил України старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-131385), дільничого інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України та п.64 "Г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Підстава: наказ МВС України від 06.11.2015 року № 1388 (а.с. 45).

Вказаний наказ доведено до відома позивача листом ГУ МВС України в Харківській області від 03.02.2021 року № 985/119/05/12-2021, який направлено поштою та отримано позивачем 04.02.2021 року (а.с. 46 - 49).

Позивач вважає вказаний вище наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, з декількох підстав, зокрема:

1) звільнення позивача з займаної посади в ГУ МВС в Харківській області у запас Збройних Сил України згідно п.64 "Г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів), відбулося без пропозиції з боку відповідачів жодної з посад в органах поліції, що є протиправним, оскільки зміст вказаної норми свідчить, що при вирішенні питання звільнення за скороченням штату керівник органу зобов`язаний здійснити подальше використання особи на службі, що звільняється. Зважаючи, що ліквідація ГУ МВС України в Харківській області здійснювалася з одночасним створенням іншого органу - ГУ НП в Харківській області, який виконує повноваження органу, що ліквідується, роботодавець зобов`язаний вжити заходів щодо працевлаштування працівника на службі в органах поліції, чого зроблено не було;

2) в наказі невірно вказано вислугу років в органах внутрішніх справ на день звільнення (03.02.2021 року) - 10 років 10 місяців 20 днів, у пільговому обчисленні - 12 років 11 місяців 27 днів, тоді як на дату звільнення позивач мав календарну вислугу років 18 років 10 місяців 5 днів, та його пільгова вислуга складає 25 років 9 місяців 7 днів.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно пункту 1 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" 2 липня 2015 року №580-VIII цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Пункт 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачає, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За пунктом 9 Прикінцевих та Перехідних положень вказаного Закону, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Пункт 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначає, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Приписами підпункту "г" пункту 64 Положення №114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Аналіз пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" свідчить, що працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на таку посаду, або у разі успішного проходження конкурсу.

Водночас надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад у такому органі.

Тобто наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у протилежному випадку не має можливості виявити ініціативу, а своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявності/відсутності можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення №114.

Отже, лише у разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" і звільнення особи за скороченням штатів.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №803/3850/15, від 15 травня 2019 року №826/1584/16, від 24 вересня 2019 року у справі №520/8684/18, які враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Крім того, на цьому також акцентовано увагу в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року по справі №520/5147/19.

Отже при винесенні наказу від 03.02.2021 року № 100 о/с про звільнення ОСОБА_1 через скорочення штатів ГУ МВС України в Харківській області зобов`язаний був розглянути можливість подальшого використання позивача на службі, оскільки такий порядок звільнення працівника міліції прямо передбачений пунктами 9-10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", чого відповідачем зроблено не було.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчити про вчинення з боку відповідачів дій, спрямованих на забезпечення позивача штатною посадою, переведення його на іншу відповідну посаду або пропозиції позивачу посади в органах Національної поліції.

Так, постановою Верховного Суду від 22.10.2020 року по справі по справі №520/5147/19, зокрема, скасовано наказ ГУ МВСУ в Харківській області від 19 квітня 2019 року №81 о/с про звільнення ОСОБА_1 та поновлено на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) ГУ МВСУ в Харківській області з 23.04.2019 року. Також зобов`язано ГУ НП в Харківській області запропонувати позивачу посади поліцейського на виконання вимог пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII.

Суд зазначає, що в адміністративній справі №520/8684/18 за позовом ОСОБА_1 встановлено, що позивач 22 жовтня 2015 року звертався з рапортом щодо продовження служби в поліції, що не доказується в силу частини 4 статті 78 КАС України. Тобто позивач у такий спосіб виявив своє бажання проходити службу в поліції, як це передбачено пунктом 9 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", до того ж у строк, встановлений цієї нормою.

За умов того, що ОСОБА_1 виявив бажання проходити службу в поліції протягом трьох місяців з дня опублікування Закону України "Про Національну поліцію", та зважаючи на постанову Верховного Суду від 22.10.2020 року по справі №520/5147/19, ГУ НП в Харківській області повинно було запропонувати позивачеві перелік посад в органах поліції і лише у разі відмови ОСОБА_1 від усіх запропонованих посад прийняти наказ про звільнення позивача за скороченням штатів.

В судовому засіданні від 19.04.2021 року судом зобов`язано представника відповідачів надати до суду докази виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та пропонування позивачу посади поліцейського в ГУ НП в Харківській області.

Представник відповідача зазначив, що позивачу пропонувалися посади поліцейського на виконання постанови Верховного Суду від 22.10.2020 року по справі №520/5147/19, на підтвердження чого надав до суду копії листів ГУ НП в Харківській області (без дати та номеру).

В листі ГУ НП в Харківській області "Про виконання постанови Верховного Суду", який надсилався позивачу, зазначено, що керівництво ГУ НП в Харківській області на виконання постанови Верховного Суду від 22.10.2020 року по справі №520/5147/19 запропонувало позивачу посаду дільничного офіцера поліції. Проте, зміст вказаного листа свідчить, що позивачу запропоновано взяти участь у конкурсі на посаду дільничного офіцера поліції, про оголошення конкурсу його буде повідомлено додатково.

Крім того, на звернення позивача від 03.12.2020 року листом ГУ НП в Харківській області повідомлено, що на виконання постанови Верховного Суду позивачу надсилався лист від 26.11.2020 року за вих. №7992/119/12/01-2020 щодо пропонування посади дільничного офіцера поліції. В листі також зазначено, що прийняти позивача на службу в поліції на посаду дільничного офіцера поліції можливо лише за умови проходження конкурсу на вказану посаду та відповідності вимогам поліцейського. Також запропоновано взяти участь у конкурсі на посаду дільничного офіцера поліції.

В судовому засіданні позивач не заперечував, що отримував вказані вище листи ГУ НП в Харківській області та знайомий з їх змістом.

Суд звертає увагу, що пункт 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що особи можуть бути прийняті на службу до поліції в двох випадках: коли працівник міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції та відповідає вимогам до поліцейського, та надав свою згоду, у встановлені строки може бути прийнятий на службу до поліції шляхом видання наказу про призначення, та другий варіант - проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, в органі (закладі, установі) поліції.

Суд не приймає до уваги вказані вище листи ГУ НП в Харківській області як належний докази виконання постанови Верховного Суду від 22.10.2020 року по справі №520/5147/19, оскільки в постанові чітко зазначено "Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області запропонувати ОСОБА_1 посади поліцейського на виконання вимог пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII".

Таким чином, відповідачем не виконано постанови Верховного Суду від 22.10.2020 року по справі №520/5147/19, оскільки замість того, щоб запропонувати позивачу посаду поліцейського (зважаючи, що позивач свого часу надав на це згоду (рапорт), про що зазначено в постанові Верховного Суду та не заперечувалося відповідачами), як вказано в рішенні суду, орган Нацполіції запропонував пройти конкурс на загальних підставах на зайняття посади дільничного офіцера поліції.

Отже, суд не приймає до уваги твердження представника відповідачів, що ніби-то позивачу пропонувалися відповідні посади поліцейського в органах Нацполіції на виконання постанови Верховного Суду від 22.10.2020 року по справі №520/5147/19, оскільки такі твердження взагалі не підтверджуються жодними доказами (наказами про призначення, ін. документами) та навпаки, спростовуються змістом листів ГУ НП в Харківській області.

За таких підстав, ГУ МВС України в Харківській області порушило процедуру звільнення позивача у запас Збройних Сил України з посади дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області наказом від 03 лютого 2021 року № 100 о/с, який є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 , то вона поглинається вимогою про скасування оскаржуваного наказу про звільнення від 03 лютого 2021 року № 100 о/с, що є належним і ефективним способом захисту порушених прав позивача щодо дотримання процедури його звільнення.

Приписами пункту 24 Положення №114 передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Аналогічні положення містяться також у частині першій статті 235 КЗпП України.

Зважаючи на скасування наказу ГУ МВС України в Харківській області від 03 лютого 2021 року № 100 о/с про звільнення позивача в запас ЗСУ, позовні вимоги в частині поновлення суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області з 04.02.2021 року.

Позовна вимога в частині поновлення з 03 лютого 2021 року ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області або на посаді поліцейського в органах Національної поліції є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки позивач не перебував та не був звільнений з посад ГУ НП в Харківській області. Спірним наказом його звільнено в запас ЗСУ з посади дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області, на якій він підлягає поновленню в судовому порядку.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося би примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ"), відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Суд погоджується з аргументами ОСОБА_1 про те, що його чотири рази було звільнено з аналогічних підстав і хоча у кожному окремому випадку суди приймали рішення на користь позивача, відповідні органи державної влади продовжували протиправну поведінку по відношенню до нього.

З аналізу пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", а також підпункту "г" пункту 64 Положення №114 випливає обов`язок суб`єкта владних повноважень перед прийняттям рішення про звільнення міліціонера з органів внутрішніх справ вирішити питання щодо можливості подальшого використання його на службі, тобто запропонувати працівнику міліції перелік посад, які він може зайняти в органах поліції за умови відповідності вимогам до поліцейського. Водночас приписами пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачені повноваження владного суб`єкта щодо прийняття наказів про призначення.

В прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просить зобов`язати ГУ НП у Харківській області запропонувати йому посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, затвердженої МВС України, відповідно до п. 9, п. 12, п. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" видати наказ про призначення позивача на конкретну посаду поліцейського в органах Нацполіції, зобов`язати ГУ МВС України в Харківській області видати про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у зв`язку з переходом на службу до органів Нацполіції на запропоновану та погоджену посаду, протягом 2 місяців з моменту набрання законної сили рішення суду.

Зважаючи, що позивача неодноразово незаконно звільняли з органів внутрішніх справи, постанову Верховного Суду від 22.10.2020 року по справі №520/5147/19 в частині зобов`язання ГУНП в Харківській області запропонувати позивачу посади поліцейського на виконання вимог пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» виконано не було, незважаючи що це є обов`язком Нацполіції, суд дійшов висновку про необхідність повторного зобов`язання ГУНП в Харківській області запропонувати позивачу посади поліцейського на виконання вимог пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Натомість суд не може зобов`язати відповідачів видати відповідні накази, оскільки видання таких наказів можливе лише після надання позивачем згоди щодо призначення на конкретну посаду, тобто вказана вимога є передчасною.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 22 474,20 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Згідно статті 235 Кодексу Законів про працю України, у разі винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - «Порядок №100»).

Абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 Порядку №100).

Згідно абзацу 1 пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Абзац 2 пункту 8 Порядку №100 також вказує, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п.9 Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260), при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Таким чином, відповідно до Порядку №260, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, передбачено необхідність обрахунку середнього грошового забезпечення поліцейських за час вимушеного прогулу, виходячи з кількості саме календарних днів.

Пунктом 8 Постанови №100 також встановлено можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи з календарних, а не робочих, днів, у випадках прямо передбачених законодавством.

Зважаючи на незаконне звільнення позивача наявні підстави для стягнення з Головного управління МВС України в Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.02.2021 року (наступний день за днем прийняття спірного наказу Головного управління МВС України в Харківській області від 03.02.2021 року № 100 о/с про звільнення позивача у запас Збройних Сил України) по 24.05.2021 року (день винесення рішення по даній справі про поновлення позивача на відповідній посаді), що сукупно складає 110 календарних днів.

Суд звертає увагу, що остання довідка, яка містить інформацію стосовно виплат, отриманих позивачем за попередні два місяці служби, надана відповідачем за листопад - грудень 2014 року.

З поданої ліквідаційною комісією ГУМВСУ в Харківській області довідки про грошове забезпечення позивача вбачається, що за листопад 2014 року ОСОБА_1 було нараховано 1080,73 грн., за грудень 2014 року - 1080,73 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача складає (1080,73 + 1080,73 грн.) / (30 + 23) = 40,78 грн.

Таким чином, за час вимушеного прогулу, а саме, за період з 04.02.2021 року (наступний день за днем прийняття спірного наказу Головного управління МВС України в Харківській області від 03.02.2021 року № 100 о/с про звільнення позивача у запас Збройних Сил України) по 24.05.2021 року (день винесення рішення по даній справі про поновлення позивача на відповідній посаді), що сукупно складає 110 календарних днів, з Головного управління МВС України в Харківській області на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в загальному розмірі 4 485,80 грн. (40,78 грн. х 110 календарних днів, що дорівнює 4 485,80 грн.).

Решта позовних вимог в цій частині (сума до стягнення) є необґрунтованою, та відповідно не підлягає задоволенню, оскільки розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивач робив бравши за основу інші періоди та суми посадових окладів поліцейських Національної поліції. При цьому в органах поліції він не працював, не з них був звільнений та відповідно заробітної плати як поліцейський не отримував.

Суд також звертає увагу, що позовна вимога про визнання дій відповідачів стосовно невиплати грошового забезпечення поглинається вимогою про стягнення на користь позивача з Головного управління МВС України в Харківській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу в загальному розмірі 4 485,80 грн. та окремо не підлягає задоволенню.

Крім того, в даному випадку такі виплати повинно здійснювати Головне управління МВС України в Харківській області, зважаючи на те, що саме з цим органом позивач перебував у трудових відносинах до свого звільнення, та відповідно цей орган повинен був поновити позивача на посаді дільничного інспектора міліції на виконання постанови Верховного Суду від 22.10.2020 року №520/514719, з якої його було незаконно звільнено.

За таких підстав позовні вимоги в цій частині (визнання дій незаконними та стягнення з ГУ НП в Харківській області грошового забезпечення за час вимушеного прогулу) є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн. моральної шкоди, суд також зазначає наступне.

В силу статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.

Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Отже, психологічне напруження, розчарування й незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Водночас слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

В силу статті 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі №560/798/16-а і від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17, що враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Суд також звертає увагу, що постановою Верховного Суду від 22.10.2020 року по справі №520/5147/19 зокрема, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 25 000,00 грн. моральної шкоди з аналогічним обґрунтуванням, зважаючи на висновки щодо незаконності оскаржуваного в тій справі наказу та ряду попередніх скасованих судом наказів про його звільнення.

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, Верховний Суд виходить із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

У позовній заяві, ОСОБА_1 вказує, що з 6 листопада 2015 року перебуває у невизначеному стані щодо своєї трудової діяльності, не має повноцінної можливості заробляти на життя, за цей період втратив зв`язок з колегами, можливість набуття досвіду роботи, право на присвоєння чергових звань, а відсутність заробітку значно вплинуло на його сім`ю, яку він як батько двох малолітніх дітей, одна з яких потребує догляду згідно медичного висновку, не може в повній мірі забезпечити. Відтак зауважує, що відновлення цих відносин потребує значних зусиль і вказане спричиняє йому та його сім`ї значні душевні страждання і переживання. Також вказує, що відповідачі свідомо не виконали три судових рішення щодо відновлення його трудових прав і вчетверте звільнили його з аналогічних підстав.

Зважаючи, що незаконне звільнення позивача призвело до втрати життєвого комфорту та нормальної життєдіяльності як у професійній сфері, так і в сім`ї, оскільки не могло не вплинути на приватне життя. До того ж тривалий стан невизначеності у якому позивач перебуває через незаконне звільнення є доведеним та обґрунтованим і свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між незаконним звільненням позивача і його стражданнями та приниженням у зв`язку з такими діями. Беручи до уваги те, що позивача вчетверте незаконно звільнено з органів внутрішніх справ (адміністративні справи №520/8684/18, №520/2900/19 та №520/5147/19, рішення по яким, якими зокрема поновлено позивача на відповідних посадах, набрали законної сили), то у цьому випадку протиправність дій відповідних суб`єктів владних повноважень дійсно свідчить про настання для позивача наслідків, які є підставою для стягнення на його користь моральної шкоди у розумінні статті 237-1 КЗпП України.

З огляду на викладене і з урахуванням принципів розумності та справедливості суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн. моральної шкоди.

Решта вимог в цій частині не підлягає задоволенню, оскільки сума 500 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди за рахунок стягнення з відповідача вказаної суми на користь позивача, є надмірною та необґрунтованою.

Стосовно негайного виконання рішення суду в частині, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За таких підстав, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на відповідній посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.02.2021 року по 24.05.2021 року в межах суми стягнення за один місяць, з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Питання про розподіл судових витрат відповідно статті 139 КАС України не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13-14, 77, 139, 242-246, 250, 255-262, 295, пп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (код ЄДРПОУ 08592313, адреса: вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002), Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599, адреса: вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002) про визнання незаконним звільнення, поновлення на посаді, визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Скасувати наказ Головного управління МВС України в Харківській області від 03.02.2021 року № 100 о/с (по особовому складу) про звільнення у запас Збройних Сил України старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-131385), дільничого інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області, з 03.02.2021 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області з 04.02.2021 року.

Стягнути з Головного управління МВС України в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.02.2021 року по 24.05.2021 року у розмірі 4485 (чотири тисячі чотириста вісімдесят п`ять) грн. 80 коп., з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області запропонувати ОСОБА_1 посади поліцейського на виконання вимог пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів, підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн. моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 31 травня 2021 року.

Суддя Шевченко О.В.