Рішення № 97351676, 01.06.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2021 р. справа № 300/1106/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Військової частини А1349

про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), 22.03.2021 звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини А 1349 (надалі, також - відповідач) у якій просить:

- визнати протиправними дії військової частини А 1349 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме - невиплат у день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- стягнути з військової частини А 1349 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (не виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби) за період із 27.11.2018 по день фактичної виплати заборгованості грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.02.2021 терміном 822 дні із розрахунку 287,67 грн, в загальній сумі 236 464,74 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

Позивачем позовні вимоги мотивовано тим, що йому під час проходження військової служби у Військовій частині А 1349 за 2018 рік не нараховувалась та не виплачувалась грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

ОСОБА_1 також вказує на те, що за результатами судового розгляду адміністративної справи №300/3468/20, Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 29.12.2020, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , заявлені до Військової частини А1349 задоволено в повному обсязі, в результаті чого, позивачу заборгованість у вигляді грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік виплачено 26.02.2021. Відтак, не зважаючи на те, що з військової служби ОСОБА_1 звільнено 27.11.2018, остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив лише 26.02.2021. Враховуючи бездіяльність військової частини щодо своєчасного розрахунку при звільненні, позивач вказує на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та стверджує про наявність підстав для виплати йому компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, розраховану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, згідно із положеннями постанови Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також, КАС України), (а.с.23-24).

Пунктом 5.1. резолютивної частини ухвали судом витребувано у відповідача належним чином оформлені: довідку про середньомісячну заробітну плату станом на 27.11.2018; довідку про розмір усіх виплат проведених з позивачем на день звільнення 27.11.2018.

На адресу суду 06.04.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за №350/484/1/571/2 від 02.04.2021 (а.с.28-32), у якому представник відповідача із вимогами, заявленими ОСОБА_1 не погоджується в повному обсязі. Вказує на те, що ні Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу", ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби. Щодо розрахованої позивачем суми, представник вважає її неправильною, оскільки такий розрахунок здійснено без врахування позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц. Тобто, при вирішенні даного питання необхідно врахувати такі обставини як розмір виплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом і під час вирішення справи №806/2473/18. Представник військової частини А1349 також зазначає, що відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", яка встановлює пільги щодо сплати судового збору, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їх прав. Відповідач вказує на те, що наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору, така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020, справа №545/1149/17. Відтак позовна заява не відповідає вимогам встановленим частиною 3 статті 116 КАС України, оскільки до неї не додано документа про сплату судового збору. За таких обставин, відповідно до статті 169 КАС України позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вказаного недоліку.

Зважаючи, що спір між сторонами, в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини А 1349, вже вирішений Івано-Франківським окружним адміністративним судом у рішенні від 29.12.2020 по справі №300/3468/20, яке набрало законної сили 29.01.2021, судом 01.06.2021 постановлено ухвалу про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, заявлених до військової частини А1349 в межах даної адміністративної справи.

Інших процесуальних документів на адресу суду від сторін не надходило.

Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи в строк, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Розглянувши адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді молодшого сержанта, старшого механіка з технічно-експлуатаційної частини інженерно-авіаційної служби першої авіаційної ескадрильї.

Згідно із витягом з наказу командира військової частини А1349 від 27.11.2018 за №231 (по стройовій частині), з 27.11.2018 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, вислуга років становить: календарна 14 років 06 місяців, пільгова 15 років 05 місяців (а.с.14).

Позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 12.01.2018 (а.с.10).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 у справі №300/3468/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А1349 про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, - задоволено повністю.

ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини А1349 із заявами від 02.03.2020 щодо надання йому інформаційної довідки про дату та суму виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2018 рік та про нараховане грошове забезпечення за період вересень-жовтень 2018 року (а.с.11-12).

Листом №350/484/1/426 від 12.03.2021 відповідач, надав відповідь за вхідним №У-42 від 03.03.2021, про те, що відповідно до рішення, ухваленого за наслідком розгляду адміністративної справи №300/3468/20, грошова компенсація виплачена 26.02.2021 в сумі 3 972, 91 грн (а.с.15).

Зазначене підтверджується також наявною в матеріалах справи випискою по картці від 26.02.2021 на суму 3 972,91 грн (а.с.16).

Вважаючи протиправними дії Військової частини А 1349 щодо не проведення повного розрахунку та невиплати позивачу на день виключення із списків особового складу частини 27.11.2018 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток у розмірі 236 464,74 грн за період затримки з 27.11.2018 до 26.02.2021 виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 рік.

Зважаючи на постановлену судом ухвалу про закриття провадження у справі в частині заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про визнання протиправними дії військової частини А 1349 щодо не проведення повного розрахунку та невиплати позивачу на день виключення із списків особового складу частини грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд зазначає, що предметом спору в межах даної справи є встановлення наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку у розмірі 236 464,74 грн за період затримки з 27.11.2018 по 26.02.2021 виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2018 року.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Частинами 1 та 2 статті 117 Кодексу законів про працю України (надалі, також КЗпП України) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Відповідно до матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу Військової частини А 1349 та знято з усіх видів забезпечення 27.11.2018, тоді як фактичний розрахунок щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2018 року в сумі 3 972,91 грн, на виконання рішення суду проведено 26.02.2021 (а.с.16).

Частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення його з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, протиправність чого встановлена судом у рішенні від 29.12.2020 по справі №300/3468/20, ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (надалі, також Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).

Як зазначено вище судом, пунктом 5.1 резолютивної частини ухвали суду, відповідача зобов`язано, окрім іншого, надати суду належним чином оформлену довідку про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 станом на 27.11.2018 (а.с.23-24).

Однак, вимог ухвали суду військовою частиною не виконано, у зв`язку із чим, здійснюючи розрахунок середньої заробітної плати, що підлягає виплаті позивачу за неправомірну затримку розрахунку при звільненні, суд враховує розрахунок суми середнього заробітку, долучений позивачем до позовної заяви (а.с.13)

Так, відповідно до вказаного розрахунку, загальна сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (вересень та жовтень 2018) становила 17 548,02 грн, а саме у вересні 2018 року - 8 774,01 грн, у жовтні 2018 року - 8 774,01 грн.

Середньоденна заробітна плата складала 287,67 грн (17 548,02 грн /61 день).

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 27.11.2018 по 26.02.2021 становить 563 дні.

Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку при звільненні становить 161 958,21 грн (287,67 гривень х 563 дні).

Натомість, здійснюючи розрахунок компенсації, що підлягає виплаті позивачу, останній, не зважаючи на приписи Порядку №100, яким встановлено обчислення середнього заробітку шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку саме на число робочих днів/годин, помилково обчислив такі, з розрахунку календарних днів.

Разом з цим, надаючи оцінку правомірності та обґрунтованості заявленій позивачем вимозі, суд зважає на позицію Верховного Суду (далі - Суд) від 30.11.2020 у справі №480//3105/19, де Суд зазначив наступне.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дозволив Суду виснувати, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного позивачем відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Так, згідно із довідкою-розрахунком №350/484/1/571/1 від 02.04.2021, при звільненні з військової служби позивачу виплачено частину грошового забезпечення в загальному розмірі 52 176,89 грн (а.с.34). Як підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 у справі №300/3468/20 відповідачем, 26.02.2021 нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в розмірі 3 972, 91 грн (а.с.16). Отже, загальна сума грошового забезпечення, що підлягала виплаті позивачу під час звільнення з військової служби становить 56 149, 80 грн, з яких: грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні 52 176,89 грн, що в сукупності становить 92,92% від загальної суми та несвоєчасно виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 3 972, 91 грн - 7,08% від загальної суми.

Відтак, обчислена сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 27.11.2018 по 26.02.2021 становить 161 958,21 грн.

Однак, виходячи з принципу пропорційності, зважаючи на помилкове застосування позивачем при здійсненні розрахунку кількості календарних, а не робочих днів за весь період затримки, беручи до уваги вищевикладену позицію Верховного Суду, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 11 466,64 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що складає 7,08% від 161 958,21 грн тому, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Надаючи оцінку доводам позивача стосовно відсутності підстав для утримання із вищевказаної виплати сум податкових платежів, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (надалі, також - Порядок №44).

Цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Пунктом 2 зазначеного Порядку встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (пункт 3 Порядку №44).

Зі змісту пунктів 4, 5 Порядку №44 вбачається, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Отже, військовослужбовці мають право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, в тому числі, при виплаті середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні. Розрахунок з військовослужбовцями на день їх виключення зі списків особового складу повинен бути здійснений у повному обсязі.

Оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 сталася не з його вини, позивач має право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Так, у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 по справі №810/3246/16, та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» йдеться про те, що справляння і сплата прибуткового податку є обов`язком саме роботодавця та працівника, чим і зумовлено необхідність визначення судом у рішенні належних до виплати позивачу сум без утримання податків й інших обов`язкових платежів. Натомість, зазначені постанови не містять будь-яких застережень щодо фактичного подальшого стягнення (утримання) таких платежів.

Таким чином, зважаючи на приписи Порядку №44, пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, однак, підлягають подальшій повній компенсації для цієї категорії громадян.

Відтак, відповідач будучи податковим агентом згідно норм Податкового кодексу України зобов`язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов`язкові платежі з подальшою компенсацією податку на доходи фізичних осіб.

Підсумовуючи, суд дійшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача в частині наявності підстав для стягнення на його користь компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та зважаючи на необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного позивачем відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат та наявності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, суд зазначає таке.

Виходячи зі змісту частини 2 статті 132 КАС України, суд повинен керуватися приписами спеціального закону при визначенні можливості зменшення, звільнення, розстрочення чи відстрочення сплати судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011 (надалі, також - Закон №3674-VI).

Згідно із пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону №3674-VI учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав звільняються від сплати судового збору.

Право позивача на отримання пільг, встановлених законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій підтверджується наявною в матеріалах справи копією безтермінового посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 12.01.2018 (а.с.10)

У постанові від 27 червня 2018 року по справі № 572/2088/17 (провадження № 61-12842св18) Верховний Суд вказав, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22 травня 2015 року № 484-VIII (набрав чинності з 01 вересня 2015 року) внесені зміни, зокрема, у статтю 5 Закону України «Про судовий збір» (пільги щодо сплати судового збору), а саме: відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Проаналізувавши вищевказану статтю Закону, Верховний Суд прийшов до висновку, що дана норма не містить жодних посилань на те, що позов має бути заявлений лише з підстав порушення прав та законних інтересів позивача саме як учасника бойових дій, а також не зазначає, що справа має стосуватись саме порушених прав позивача, що має статус учасника бойових дій, без уточнення характеру такого права та підстав його порушення. Тому, при зверненні до суду від сплати судового збору повинні бути звільненні учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України незалежно від предмету позову.

Враховуючи наведене, доводи представника відповідача про відсутність підстав для звільненні ОСОБА_1 від сплати судового збору є безпідставними, а тому відхиляються судом.

З огляду на те, що позивачем не понесено судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності також доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 262, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А 1349 (код ЄДРПОУ 08174283) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток за період затримки з 27.11.2018 до 26.02.2021 виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року в сумі 11 466 (одинадцять тисяч чотириста шістдесят шість) гривень 64 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;

відповідач - Військова частина А1349, адреса: вул. Чорновола, буд. 119 а, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ - 08174283.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.