Рішення № 97351163, 02.06.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року м. Житомир справа № 240/3048/21

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо переведення її з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу " від 16.12.1993;

- зобов`язати відповідача призначити та здійснити нарахування та виплату з 14.01.2021 пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993, з урахуванням довідки про середній заробіток на аналогічній посаді на 14.01.2021 для призначення пенсії державного службовця на момент звернення, а саме 14.01.2021.

В обґрунтування позову вказано, що позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, після чого вона продовжувала працювати на посаді державного службовця. Наказом від 06 листопада 2017 року позивача звільнено з посади завідувача сектору платежів до пенсійної системи відділу платежів до пенсійної системи та контрольно- перевірочної роботи Бердичівського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. 30 січня 2020 року позивач зверталась до відповідача із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до вимог статті 37 Закону України "Про державну службу". Листом від 01.02.2021 позивачу відмовлено у задоволенні заяви, у зв`язку з тим, що позивач не досягла 60-ти річного віку.

Позивач вважає відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області незаконною, його дії протиправними, а тому просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у строк та в порядку, визначеному ст.152, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подав відзив на позовну заяву. По змісту відзиву просив у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що позивач не досягла пенсійного віку.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 КАС України.

У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 згідно довідки МСЕК Серія 12 ААВ №008469 за результатами повторного огляду визнана особою другої групи інвалідності загального захворювання з 27.04.2020 по 01.05.2023.

Як свідчать матеріали справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності, обчислену відповідно до Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

14.01.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою про перехід на пенсію державного службовця, передбачену Законом України "Про державну службу".

Листом від 01.02.2021 №0600-0306-8/9209 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача. Повідомив, що згідно п.10 ст.37 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1993 року №52, ст.490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до, статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців та із за наявності страхового стажу 30 років, за умови досягнення пенсійного віку для жінок - 60 років

Відповідач повідомив, що позивач не досягла пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернулась із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з частиною 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII.

Відповідно до п.2 розд.ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.10 і 12 цього розділу.

Зокрема, п.10, 12 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 статті 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з ч.9 ст.37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч.1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Відповідно до ч.10 ст.37 Закону № 3723-XII якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі.

Частиною 12 статті 37 Закону № 3723-XII визначено, якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі.

Зі змісту довідки про розрахунок стажу державного службовця від 16.12.2020 №0600-0702-8/73276 судом встановлено, що трудовий стаж ОСОБА_1 на державній службі станом на 01.05.2016 становив 21 рік 09 місяців 10 днів, вона є інвалідом ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК Серія 12 ААБ №008469, виданої 04.05.2020.

Як свідчить трудова книжка НОМЕР_1 , за останнім місцем роботи позивач працювала на посаді головного спеціаліста Чуднівського відділу обслуговування громадян Бердичівського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області, тобто на посаді державного службовця.

Таким чином, ОСОБА_1 , є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, а тому має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст.37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, що полягають у відмові позивачу у переведенні її з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу ".

Аналогічні висновки вкладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі № № 822/524/18, у якій колегія суддів дійшла висновку, що Закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. Суд зауважив, що орган Пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

ЄСПЛ у п.52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача призначити та здійснити нарахування та виплату з 14.01.2021 пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993, з урахуванням довідки про середній заробіток за січень 2021 року на посаді головного спеціаліста та довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця на момент звільнення.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Частиною 5 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Однак, витрати на правничу допомогу адвоката мають бути: пов`язаними з конкретною справою; співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги; підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Адвокатом на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 29.12.2020, розрахунок суми гонорару, ордер ЖТ №1008802 від 29.12.2020, квитанція до прибуткового касового ордеру від 29.12.2020.

За правилами оцінки доказів, встановлених ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Слід звернути увагу, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Відтак, з урахуванням об`єму наданих адвокатом послуг та пропорції співвідношенні до задоволених вимог, суд вважає обґрунтованим висновок про відсутність співмірності задоволених вимог до заявлених витрат на правову допомогу.

З огляду на наведене, з урахуванням фактичного обсягу виконаної роботи та її складності, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1500,00 грн.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7, м.Житомир, 10003, ЄДРПОУ 13559341) щодо переведення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_2 ) з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу ".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та здійснити нарахування та виплату з 14.01.2021 ОСОБА_1 пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу", з урахуванням довідки про середній заробіток за січень 2021 року на посаді головного спеціаліста для розрахунку пенсії та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця на момент звільнення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва