Рішення № 97350645, 02.06.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року ЛуцькСправа № 140/4451/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ковальчука В.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі – ГУ НП у Волинській області, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо відмови зарахувати до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 10.11.2006 по 20.03.2020 у Державній кримінально-виконавчій службі України; зобов`язання зарахувати до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 10.11.2006 по 20.03.2020 у Державній кримінально-виконавчій службі України; зобов`язання провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за весь період проходження служби у Національній поліції із урахуванням періоду служби у Державній кримінально-виконавчій службі України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в період з 10.11.2006 по 20.03.2020 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Вислуга років на момент звільнення позивача із служби становила в календарному обчисленні 14 років 04 місяці 16 дні, а у пільговому – 21 рік 00 місяців 21 день.

З 03.06.2020 позивача прийнято на службу в органи поліції. Станом на 01 грудня 2020 року позивачу до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки зараховано вислугу років – 01 рік 07 місяців 04 дні.

Вказує на те, що звернувся із відповідною заявою до відповідача щодо зарахування до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 10.11.2006 по 20.03.2020 у Державній кримінально-виконавчій службі України. Однак відповідач відмовив у перерахунку такого стажу.

Позивач вважає такі дії відповідача щодо обчислення стажу роботи, яка дає право на надбавку за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки протиправними, оскільки особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України проходять службу в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Тому служба у Державній кримінально-виконавчій службі має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

На підставі наведеного просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення, оскільки частина друга статті 78 Закону України “Про Національну поліцію” містить вичерпний перелік видів служби та періодів роботи у відповідних органах, який зараховується поліцейським до стажу служби в поліції. Цей перелік не містить службу в Державній кримінально-виконавчій службі, яка не входила до складу органів внутрішніх справ, а тому відсутні правові підстави для зарахування вказаного періоду служби до стажу служби в поліції. При обчисленні стажу служби в поліції позивачу ГУ НП у Волинській області було дотримано вимоги статті 78 Закону України “Про Національну поліцію” та зараховано до цього стажу навчання в Київському інституті внутрішніх справ при НАВСУ, однак не зараховано вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі, оскільки це суперечить вимогам законодавства України.

Від учасників справи інших заяв по суті справи та клопотань про розгляд справи в судовому засіданні не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 10.11.2006 по 20.03.2020 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, з 03.06.2020 по даний час – в органах Національної поліції України. Дані обставини підтверджуються відомостями з трудової книжки, копією послужного списку позивача.

Наказом державної установи “Маневицька виправна колонія (№42)” “Про особовий склад” від 19 березня 2020 року № 24/ОС-20 відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (за власним бажанням) старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора – кінолога відділу охорони державної установи “Маневицька виправна колонія (№42)”, 20 березня 2020 року.

З цього наказу слідує, що вислуга років позивач на день звільнення складає в календарному обчисленні – 14 років 04 місяці 16 днів, в тому числі зараховано: служба в Збройних Силах України – 01 рік 00 місяців 06 днів; служба в Державній кримінально-виконавчій службі України – 13 років 04 місяці 10 днів. Вислуга років на день звільнення складає у пільговому обчисленні – 21 рік 00 місяців 21 день.

Наказом Головного управління Національної поліції у Волинській області від 03.06.2020 №171 о/с “По особовому складу” ОСОБА_1 з 03.06.2020 прийнято на службу в поліцію та призначено молодшим інспектором-кінологом кінологічного центру ГУНП, присвоєно спеціальне звання «сержант поліції».

Наказом Головного управління Національної поліції у Волинській області від 11.01.2021 №10 о/с “По особовому складу” позивачу встановлено стаж служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки станом на 01 грудня 2020 року – 01 рік 07 місяців 04 дні.

12.03.2020 позивач звернувся до ГУ НП у Волинській області із заявою про перерахунок стажу служби в поліції з врахуванням до стажу служби в поліції вислуги років з 10.11.2020 по 20.03.2020 у Державній кримінально-виконавчій службі України.

Листом ГУ НП у Волинській області від 02.04.2019 №79-3/04/12/7-2021 повідомило ОСОБА_1 про те, що відповідно до статті 78 Закону України “Про Національну поліцію” відсутні підстав для перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки.

Не погоджуючись із такою позицією відповідача, позивач звернулася до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону України “Про Національну поліцію” служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України “Про Національну поліцію” служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейський з виконання покладених на поліцію повноважень.

Разом з тим, правовий статус персоналу кримінально-виконавчої системи врегульовано Законом України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” від 23.06.2005 №2713-IV.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України “Про Державну кримінально- виконавчу службу України” служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Згідно статті 18 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” права та обов`язки посадових і службових осіб органів і установ виконання покарань тісно пов`язані з повноваженнями та обов`язками поліцейських, зокрема: “забезпечувати дотримання прав людини і громадянина; забезпечувати правопорядок; забезпечувати безпеку громадян, які перебувають на території установ виконання покарань та слідчих ізоляторів; припиняти адміністративні правопорушення; запобігати вчиненню кримінальних правопорушень та дисциплінарних проступків в органах і установах виконання покарань та слідчих ізоляторах; приймати і реєструвати заяви та повідомлення про кримінальні правопорушення і події, своєчасно приймати щодо них рішення; виявляти, припиняти кримінальні правопорушення, вчинені в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, брати участь в їх розкритті у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України; брати участь у боротьбі з тероризмом у межах своїх повноважень; здійснювати інші повноваження, передбачені законом, а також проводити огляд інших осіб та їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на територіях установ виконання покарань; у разі здійснення заходів щодо розшуку та затримання засуджених і осіб, узятих під варту, які вчинили втечу, або засуджених, які ухиляються від відбування покарання, у місцях, де імовірна їх поява: входити безперешкодно в будь-який час доби на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, а за згодою власників - також у жилі та підсобні приміщення громадян і перебувати в них; зупиняти та проводити огляд транспортних засобів; перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу; затримувати і доставляти до правоохоронних органів осіб, які розшукуються; проводити особистий огляд затриманих осіб та речей, що знаходяться при них, застосовувати і використовувати фізичну силу, спеціальні засоби і зброю на підставах і в порядку, передбачених Законом України "Про Національну поліцію" та іншими законами України; здійснювати оперативно-розшукові заходи згідно із законами України, складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати адміністративне затримання і застосовувати інші заходи, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення тощо.

Відповідно до статті 19 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби під час виконання завдань з виконання кримінальних покарань у межах повноважень, визначених цим Законом, мають право в порядку і випадках, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України, Законом України “Про Національну поліцію” та іншими законами України, застосовувати фізичну силу, використовувати службових собак, а також зберігати, носити спеціальні засоби і зброю, використовувати і застосовувати їх самостійно або у складі підрозділів.

Аналіз зазначених вище норм права дає підстави для висновку, що служба у Державній кримінально-виконавчій службі за своєю суттю є максимально прирівняною зі службою в органах внутрішніх справ України. Крім того, під час проходження служби у кримінально-виконавчій системі особам рядового і начальницького складу присвоюються спеціальні звання, вони мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, використання відзнак, службових чи спеціальних посвідчень, знаків (жетонів) тощо.

Присвоєння спеціальних звань та інші питання проходження служби в кримінально-виконавчій системі регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114.

Згідно з частинами першою-третьою статті 78 Закону України “Про Національну поліцію” стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.

Крім того, відповідно до пункту п`ятого Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України “Про міліцію”, а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

Суд звертає увагу на ту обставину, що служба в Державній пенітенціарній службі України здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, тобто має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, а відтак повинна зараховуватись до стажу служби в поліції на підставі пункту третього частини другої статті 78 Закону України “Про Національну поліцію”.

Згідно з частиною четвертою статті 78 Закону України “Про Національну поліцію” порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 154 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393” поширено дію постанови КМУ від 17.07.1992 №393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей” на поліцейських.

У відповідності до пункту 1 вказаної Постанови, до вислуги років особам, які мають право на пенсію за Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” до вислуги років зараховуються, в тому числі, військова служба в Збройних Силах та служба в Державній кримінально-виконавчій службі.

Крім того, пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Положеннями пунктів 3-6 частини 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про Національну поліцію” зобов`язано Кабінет Міністрів України в місячний строк, крім іншого, прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, ужити заходів щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення поліції України.

Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей” від 23.12.2015 №900-VIII, який набрав чинності 29.12.2015, пункт 15 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Національну поліцію” доповнено абзацами другим та третім, згідно з якими за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України “Про міліцію”, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України “Про Національну поліцію”.

Отже, служба в Державній пенітенціарній службі України здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, та відповідно до пункту третього частини другої статті Закону України “Про Національну поліцію” повинна зараховуватись до стажу служби в поліції.

Враховуючи те, що ГУ НП України не врахувало періодів служби позивача в системі кримінально-виконавчої служби України до стажу служби в поліції, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, відтак суд приходить до висновку щодо необхідності зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 10.11.2006 по 20.03.2020 у Державній кримінально-виконавчій службі України.

Надаючи оцінку вимогам позивача щодо зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за весь період проходження служби у Національній поліції із урахуванням періоду служби у Державній кримінально-виконавчій службі України, суд виходить з того, що вказані вимоги є похідними від первісної вимоги щодо зарахування стажу позивача.

Відповідно, до моменту здійснення перерахунку стажу служби у відповідача не виникає обов`язку здійснювати перерахунок та виплату грошового забезпечення за наслідками такого перерахунку.

Таким чином спір з цього приводу між сторонами ще не виник.

За відсутності ж спору відсутні й підстави для судового реагування, оскільки відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Тобто, захисту адміністративним судом підлягають лише порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Враховуючи те, що спір з приводу перерахунку та виплати грошового забезпечення за наслідками такого перерахунку стажу служби ще не виник, суд дійшов висновку про відсутність фактичних підстав для задоволення позову в частині вказаних позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог лише щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача з приводу незарахування позивачу до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 10.11.2006 по 20.03.2020 у Державній кримінально-виконавчій службі України та зобов`язання відповідача врахувати цей період до стажу служби позивача в поліції, у зв`язку з чим позов у цій частині вимог належить задовольнити.

В решті ж вимог позов належить залишити без задоволення.

Відтак, позов слід задовольнити частково.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як передбачено частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн., то суд приходить до таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Так, з матеріалів справи слідує, що 14.04.2021 між ОСОБА_1 та адвокатом Довжиком Романом Степановичем укладено договір про надання правової допомоги № 03/04-21. Відповідно до пункту 2.2 цього договору перелік наданих послуг та розмір винагороди (гонорару) за надані послуги встановлюються актом здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) до даного договору, що підписується сторонами.

Відповідно до акта здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) № 03/04-21 від 21.04.2021 адвокатом проведені наступні роботи (надані послуги): правова допомога згідно договору № 03/04-21 від 14.04.2021, а саме: консультування клієнта з приводу спору, вивчення та аналіз документів, узгодження правової позиції – 1000 грн.; підготовка та подання адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії – 2000 грн.; участь у судовому розгляді справи – 2000 грн. Загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) становить 5000 грн.

На підтвердження оплати в сумі 5000 грн. за виконані роботи (надані послуги) адвокатом позивач надав копію квитанції № 03/04-21 від 21.04.2021.

У пункті 269 Рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки послуги щодо консультування клієнта з приводу спору, вивчення та аналіз документів, узгодження правової позиції охоплюються загальною діяльністю адвоката та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду.

Проте, з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсягу опрацьованого матеріалу, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу, понесені у зв`язку з наданням адвокатом послуг по складанню адміністративного позову у сумі 2000,00 грн.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати в загальній сумі 2454,00 грн., що складаються із суми судового збору в розмірі 454,00 грн. у зв`язку із задоволенням частини позовних вимог, сплаченого відповідно до квитанції №0.0.2099517662.1 від 21.04.2021, та витрат на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн., а решту витрат повинен понести позивач.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 10 листопада 2006 року по 20 березня 2020 року у Державній кримінально-виконавчій службі України.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 10 листопада 2006 року по 20 березня 2020 року у Державній кримінально-виконавчій службі України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 11, код ЄДРПОУ 40108604) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 2454,00 грн. (дві тисячі чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.Д. Ковальчук