Рішення № 97349166, 01.06.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2021Справа № 910/3771/21

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄТК ТРЕЙД"

про стягнення 199 622,76 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄТК Трейд» про стягнення 199622,76 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі № 910/11000/16 в повному обсязі, позивач був змушений самостійно вживати заходів для повернення критих вагонів №№ 24339541, 24373359, 24585341, що знаходилися в Казахстані, відтак, витрати АТ «Укрзалізниця», пов`язані з оплатою послуг з повернення вагонів та провізними платежами склали 199622,76 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача як збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 суд ухвалив: позовну заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви: зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

23.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Так, з огляду на те, що у справі № 910/3771/21 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

У встановлений строк відповідачем не було подано до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі № 910/11000/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Рефрижераторна вагонна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄТК Трейд" про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 405 997,40 грн, позов задоволено частково; розірвано договір оренди майна (індивідуально-визначене майно) № 2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У від 21.05.2013 року, укладений між Державним підприємством "Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень "Укррефтранс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄТК Трейд"; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄТК Трейд" повернути вантажні вагони належності філії «РВК» ПАТ «Укрзалізниця» №№ 24631434, 24311334, 52530615, 24339541, 24635377, 24373359, 26033597, 24585341, 24630956, 24433443, а всього 10 (десять) вагонів на станцію Фастів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця»; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄТК Трейд" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Рефрижераторна вагонна компанія" грошові кошти: основного боргу - 336 509,85 грн. (триста тридцять шість тисяч п`ятсот дев`ять гривень 85 копійок), пені - 45 059,31 грн. (сорок п`ять тисяч п`ятдесят дев`ять гривень 31 копійка), 3% річних - 3179,89 грн. (три тисячі сто сімдесят дев`ять гривень 89 копійок), штрафу - 21 160,21 грн. (двадцять одна тисяча сто шістдесят гривень 21 копійка) та судовий збір - 8844,68 грн. (вісім тисяч вісімсот сорок чотири гривні 68 копійок); в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Рефрижераторна вагонна компанія" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2756,00 грн. (дві тисячі сімсот п`ятдесят шість гривень).

29.07.2016 на виконання вищевказаного рішення видано відповідні накази.

Позивач зазначає, що рішення суду у справі № 910/11000/16 було виконано не в повному обсязі, а саме відповідачем не повернуто на станцію Фастів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» вантажні вагони № № 24339541, 24373359, 24585341, з огляду на що позивач був змушений самостійно вживати заходи для їх повернення.

Судом встановлено, що 28.09.2017 листом № 7/2455 філія «РВК» ПАТ «Укрзалізниця» на підставі договору комісії від 01.08.2014 № 040814 (51/14-А НП ЦВРЕФЮ-У) звернулась до ТОВ «Квадро Центр» за сприянням в поверненні критих вагонів №№ 24339541, 24373359, 24585341, що знаходились в Казахстані (станція Кустанай) на станцію Фастів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Так, 26.10.2017 між ПАТ «Українська залізниця» (Комітент) та ТОВ «Квадро Центр» (Комісіонер) було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору № 040814 (51/14-А НП ЦВРЕФЮ-У від 01 серпня 2014 року), якою сторони погодили внести зміни в п. 1.1 Договору та викласти його в наступній редакції: «Комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента від свого імені та за плату Комітента організувати надання послуг по відправці/поверненню власних вагонів Комітента, а також послуг по здійсненню на території держав-учасниць країн СНД поточних ремонтів з відчепленням (ПРВ), планових деповських ремонтів (ПДР) і планових капітальних деповських ремонтів (ПКДР) вантажних вагонів, які належать Комітенту на правах власності або іншій законній підставі, шляхом укладання з третіми особами угод (договорів) на виконання робіт/організацію виконання робіт по ПРВ, ПДР, ПКДР вантажних вагонів з участю в розрахунках та інших угод, необхідних для виконання доручень Комітента».

Судом встановлено, що 16.01.2018 ПАТ «Українська залізниця» та ТОВ «Квадро Центр» було підписано та скріплено печатками Акт надання послуг № 4, відповідно до якого виконавцем (ТОВ «Квадро Центр») були виконані наступні роботи (надані такі послуги): компенсація винагороди постачальника-нерезидента при організації повернення вагона № 24339541, компенсація винагороди постачальника-нерезидента при організації повернення вагона № 24373359, компенсація винагороди постачальника-нерезидента при організації повернення вагона № 24585341, компенсація витрат з організації повернення вагона № 24339541 за межами митної території України, компенсація витрат з організації повернення вагона № 24373359 за межами митної території України, компенсація витрат з організації повернення вагона № 24585341 за межами митної території України, компенсація витрат, пов`язаних з купівлею та переказом іноземної валюти, плата комісіонера за організацію повернення вагонів № № 24339541, 24373359, 24585341. Загальна вартість послуг: 190102,26 грн з ПДВ.

На підставі вищевказаного Акта ТОВ «Квадро Центр» виставило позивачу рахунок на оплату № 24 від 16 січня 2018 року на суму 190102,26 грн.

Судом встановлено, що позивач перерахував ТОВ «Квадро Центр» грошові кошти у розмірі 190102,26 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 661 від 23.03.2018, призначення платежу: перерахування коштів за надання послуг рахунок 24 від 16.01.2018 в т. ч. ПДВ.

Поряд з цим, як вбачається з Довідки, яку було додано позивачем до позову, згідно з переліку № 20171123 Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» ПАТ «Укрзалізниця» Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» станом на 23.11.2017 з особового рахунку філії було списано провізні платежі згідно «Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги» за вагони № 24339541 (накладна Б 0742594), № 24373359 (накладна Б 0742595), № 24585341 (накладна Б 0742501) по маршруту Зерново-Фастів на загальну суму 9520,50 грн.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензіями № 7/1168 від 06.04.2018 та № 7/1717 від 25.05.2020 (докази надіслання претензій містяться в матеріалах справи) щодо компенсації відповідачем понесених позивачем витрат на повернення вагонів № № 24339541, 24373359, 24585341.

Однак, як зазначає позивач, жодної відповіді на претензії ним отримано не було.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі № 910/11000/16 в повному обсязі, позивач був змушений самостійно вживати заходів для повернення критих вагонів №№ 24339541, 24373359, 24585341, що знаходилися в Казахстані, відтак, витрати АТ «Укрзалізниця», пов`язані з оплатою послуг з повернення вагонів та провізними платежами склали 199622,76 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача як збитки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі № 910/11000/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Рефрижераторна вагонна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄТК Трейд" про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 405 997,40 грн, було встановлено, що 21 травня 2013 року між Державним підприємством "Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень "Укррефтранс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄТК Трейд" укладено договір оренди майна (індивідуально-визначене майно) №2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У, відповідно до п. 1.1 якого, орендодавець на підставі дозволу Укрзалізниці (протокол засідання Комісії від 19 березня 2013 року № 4), передає, а орендар, як переможець конкурсу на право оренди рухомого складу, приймає у строкове платне користування рухомий склад на умовах оренди (100 критих вагонів неробочого парку) для проведення планового ремонту з подальшою передачею в оренду.

При цьому, Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" урегульований особливий порядок утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Відповідно до преамбули Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цей закон визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.

В пункті 2 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" визначено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" передбачено, що утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частин 6, 7 статті 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб`єктів господарювання.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" прийнято рішення про утворення ПАТ "Українська залізниця", 100 % акцій якого закріплюються в державній власності на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізуються шляхом злиття.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" у відповідності до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування'' є правонаступником Укрзалізниці та підприємств і установ, реорганізованих шляхом злиття відповідно постанови КМУ № 200 від 25.06,2014 року.

Статут Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 735.

Відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" утворюється на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття. Серед таких підприємств є й Державне підприємство «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс», яке є стороною договору оренди майна (індивідуально-визначене майно) № 2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У від 21.05.2013 року.

Додатковою угодою № 5 від 01.12.2015 року до договору № 2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У від 21.05.2013 року сторонами внесено зміни до преамбули договору та викладено її в наступній редакції: «Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», що іменується далі «орендодавець», в особі в.о. начальника філії «Рефрижераторна вагонна компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (філія «РВК» ПАТ «Укрзалізниця») Ільчишина Василя Михайловича, що діє на підставі довіреності від « 01» грудня 2015р. №1010, в.о. заступника начальника філії «Рефрижераторна вагонна компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (філія «РВК» ПАТ «Укрзалізниця») Миснік Алли Вікторівни, що діє на підставі довіреності від « 01» грудня 2015р. №1030 з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄТК Трейд", назване у подальшому «орендар», в особі директора Таранець Катерини Андріївни, який діє на підставі статуту, з другої сторони, уклали даний договір».

На виконання умов договору позивач, як орендодавець, передав, а відповідач, як орендар, прийняв у орендне користування згідно з договором оренди майна (індивідуально-визначене майно) № 2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У від 21.05.2013 року, криті вагони, що підтверджується актами прийому-передачі вагонів, для проведення планового виду ремонту з подальшою передачею в оренду від 07.06.2013 року, від 08.06.2013 року та актами прийому-передачі вагонів в оренду від 25.10.2013 року, від 19.11.2013 року, від 20.11.2014 року, від 25.11.2014 року, від 26.11.2014 року, від 27.11.2014 року та від 28.11.2014 року, які складено та підписано уповноваженими представниками сторін (належним чином засвідчені копії міститься в матеріалах справи).

Звертаючись з позовною заявою у справі № 910/11000/16 позивач зазначав, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором оренди майна (індивідуально-визначене майно) № 2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У від 21.05.2013 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату орендних платежів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, що є підставою для розірвання договору оренди майна (індивідуально-визначене майно) № 2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У від 21.05.2013 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі № 910/11000/16, зокрема, розірвано договір оренди майна (індивідуально-визначене майно) № 2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У від 21.05.2013 року та зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄТК Трейд" повернути вантажні вагони належності філії «РВК» ПАТ «Укрзалізниця» №№ 24631434, 24311334, 52530615, 24339541, 24635377, 24373359, 26033597, 24585341, 24630956, 24433443, а всього 10 (десять) вагонів на станцію Фастів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».

29.07.2016 на виконання вищевказаного рішення видано відповідні накази.

З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування позовних вимог АТ «Укрзалізниця» посилається на встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі № 910/11000/16 обставини, зокрема: підтвердження передачі об`єкта оренди (критих вагонів) за договором № 2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У від 21.05.2013 відповідачу, втрата відповідачем статусу орендаря у зв`язку з розірванням договору оренди, відсутність належних доказів на підтвердження права користування орендованими вагонами, наявність передбаченого договором та законодавством (ст. 785 ЦК України) обов`язку відповідача повернути орендоване майно - вантажні вагони філії «РВК» ПАТ «Укрзалізниця» №№ 24631434, 24311334, 52530615, 24339541, 24635377, 24373359, 26033597, 24585341, 24630956, 24433443 на станцію Фастів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі № 910/11000/16 обставини не підлягають доказуванню в силу приписів ст. 75 ГПК України.

Частинами 2, 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Конституційне право на судовий захист передбачає, як невід`ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем належним чином не виконано рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі № 910/11000/16 та не повернуто орендоване майно - криті вагони №№ 24339541, 24373359, 24585341, що стало підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування майнової шкоди у розмірі 199622,76 грн.

Отже, предметом даного позову є вимога про стягнення з відповідача 199622,76 грн завданих збитків, що становить суму витрат АТ «Укрзалізниця», пов`язаних з оплатою послуг з повернення вагонів №№ 24339541, 24373359, 24585341 та провізними платежами.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами ст.22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч ч.1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00), від 27.07.2004р. по справі "Ромашов проти України" (заява №67534/01), від 19.03.1997р. "Горнсбі проти Греції" зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії ст.6 Конвенції.

Правові висновки про те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як складову частину судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якій йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу, містяться також у рішеннях Європейського суду у справах "Бурдов проти Росії", "Горнсбі проти Греції".

У рішенні Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.2011р. міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", рішення Європейського суду від 15.10.2009р.).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012р. №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З наведених приписів Конституції України, рішень Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України вбачається безумовне право кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Так, судом було встановлено, що рішення суду у справі № 910/11000/16 не виконано відповідачем у повному обсязі, а саме відповідачем не повернуто на станцію Фастів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» орендоване майно - вантажні вагони № № 24339541, 24373359, 24585341. Доказів протилежного, а саме, доказів виконання відповідачем рішення в цій частині суду не надано.

Судом було встановлено, що 26.10.2017 між ПАТ «Українська залізниця» (Комітент) та ТОВ «Квадро Центр» (Комісіонер) було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору № 040814 (51/14-А НП ЦВРЕФЮ-У від 01 серпня 2014 року), якою сторони погодили внести зміни в п. 1.1 Договору та викласти його в наступній редакції: «Комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента від свого імені та за плату Комітента організувати надання послуг по відправці/поверненню власних вагонів Комітента, а також послуг по здійсненню на території держав-учасниць країн СНД поточних ремонтів з відчепленням (ПРВ), планових деповських ремонтів (ПДР) і планових капітальних деповських ремонтів (ПКДР) вантажних вагонів, які належать Комітенту на правах власності або іншій законній підставі, шляхом укладання з третіми особами угод (договорів) на виконання робіт/організацію виконання робіт по ПРВ, ПДР, ПКДР вантажних вагонів з участю в розрахунках та інших угод, необхідних для виконання доручень Комітента».

Як встановлено судом, 16.01.2018 ПАТ «Українська залізниця» та ТОВ «Квадро Центр» підписали та скріпили печатками Акт надання послуг № 4, відповідно до якого виконавцем (ТОВ «Квадро Центр») були виконані наступні роботи (надані такі послуги): компенсація винагороди постачальника-нерезидента при організації повернення вагона № 24339541, компенсація винагороди постачальника-нерезидента при організації повернення вагона № 24373359, компенсація винагороди постачальника-нерезидента при організації повернення вагона № 24585341, компенсація витрат з організації повернення вагона № 24339541 за межами митної території України, компенсація витрат з організації повернення вагона № 24373359 за межами митної території України, компенсація витрат з організації повернення вагона № 24585341 за межами митної території України, компенсація витрат, пов`язаних з купівлею та переказом іноземної валюти, плата комісіонера за організацію повернення вагонів № № 24339541, 24373359, 24585341. Загальна вартість послуг: 190102,26 грн з ПДВ.

На підставі вищевказаного Акта ТОВ «Квадро Центр» виставило позивачу рахунок на оплату № 24 від 16 січня 2018 року на суму 190102,26 грн.

Судом було встановлено, що позивач перерахував ТОВ «Квадро Центр» грошові кошти у розмірі 190102,26 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 661 від 23.03.2018, призначення платежу: перерахування коштів за надання послуг рахунок 24 від 16.01.2018 в т. ч. ПДВ.

Поряд з цим, як вбачається з Довідки, згідно з переліку № 20171123 Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» ПАТ «Укрзалізниця» Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» станом на 23.11.2017 з особового рахунку філії було списано провізні платежі згідно «Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги» за вагони № 24339541 (накладна Б 0742594), № 24373359 (накладна Б 0742595), № 24585341 (накладна Б 0742501) по маршруту Зерново-Фастів на загальну суму 9520,50 грн.

Отже, на підставі встановлених обставин, правової оцінки наявних у справі доказів та враховуючи судове рішення у справі № 910/11000/16 за участю тих же сторін судом з достовірністю встановлено факт завдання позивачу шкоди внаслідок невиконання судового рішення у цій справі, завдання такої шкоди саме відповідачем та дійсний розмір збитків (199622,76 грн).

При цьому, у вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судам слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв`язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред`явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов`язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.

Однак, відповідачем не надано до суду жодного належного доказу на підтвердження вжиття заходів щодо повернення майна позивачу чи доказів об`єктивної неможливості виконання рішення суду у справі № 910/11000/16 в момент набрання ним законної сили, а також, доказів відсутності своєї вини у завданні збитків позивачеві.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄТК Трейд» про стягнення 199622,76 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄТК Трейд» (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 50; ідентифікаційний код: 37641441) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ідентифікаційний код: 40075815) збитки у розмірі 199622 (сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот двадцять дві) грн 76 коп. та судовий збір у розмірі 2994 (дві тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири) грн 34 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева