Рішення № 97349139, 31.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2021Справа № 910/3186/21за позовом Фізичної особи-підприємця Гулько Віталія Тарасовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСОН СОФТВАРЕ УКРАЇНА"

про стягнення 31 210,73 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Гулько Віталій Тарасович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксон Софтваре Україна» про стягнення 31210,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо поставки товару, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 25000,00 грн попередньої оплати, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1210,73 грн та моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Так, з огляду на те, що у справі № 910/3186/21 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Разом з тим, позивач у позові зазначив про необхідність розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

- предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Суд зазначає, що предметом позову є стягнення 31210,73 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що при розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, сторони наділені повним обсягом передбачених законом процесуальних прав та можливостей, пов`язаних з розглядом спору.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для здійснення розгляду справи № 910/3186/20 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, тому відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Фізичною особою-підприємцем Гулько Віталієм Тарасовичем (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АКСОН СОФТВАРЕ УКРАЇНА" (відповідач, продавець) було досягнуто домовленості щодо здійснення поставки товару.

Як зазначає позивач, між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу майна № 01/04 від 04/14/2020, відповідно до якого продавець зобов`язується передати майно (оргтехніку) у власність покупця упродовж 10 днів після проведення попередньої оплати в розмірі 25000,00 грн., при цьому, підписаний екземпляр зазначеного договору наявний лише у відповідача.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено перерахування грошових коштів відповідачу в розмірі 25000,00 грн. з призначенням платежу: договір купівлі-продажу майна № 01/04 від 04/14/2020, часткова сплата, що підтверджується платіжним дорученням № 730 від 16.04.2020.

За змістом ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши обставини щодо правової природи правовідносин, що виникли між сторонами з приводу здійснення позивачем перерахування грошових коштів у рахунок оплати товару, суд дійшов висновку про укладення сторонами договору поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 про повернення попередньої оплати за Договором № 01/04 від 04/14/2020, відповідно до якої, посилаючись на ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України просив невідкладно повернути отриману суму попередньої оплати у розмірі 25000,00 грн. Докази відправки претензії містяться в матеріалах справи.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо поставки товару, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 25000,00 грн попередньої оплати, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1210,73 грн та моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, позивачем було здійснено перерахування грошових коштів відповідачу в розмірі 25000,00 грн. з призначенням платежу: договір купівлі-продажу майна № 01/04 від 04/14/2020, часткова сплата, що підтверджується платіжним дорученням № 730 від 16.04.2020.

За змістом ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом було встановлено, що позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 про повернення попередньої оплати за Договором № 01/04 від 04/14/2020, відповідно до якої, посилаючись на ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України просив невідкладно повернути отриману суму попередньої оплати у розмірі 25000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Виходячи із змісту вищевикладених норм, покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар.

За таких обставин, з огляду на волевиявлення позивача щодо повернення суми попередньої оплати за договором, яке одночасно є односторонньою відмовою покупця від договору поставки (зобов`язання на суму 25000,00 грн.) через невиконання продавцем обов`язку з поставки обумовленого сторонами товару, що отримало вираз у претензії позивача про повернення попередньої оплати, такий договір (зобов`язання щодо поставки) в силу ст. 651 Цивільного кодексу України є розірваним, а зобов`язання сторін з цього моменту є припиненим.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд зазначає, що наявність обов`язку відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не було спростовано, так, відповідачем не надано суду доказів виконання такого обов`язку - доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 25000,00 грн, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 25000,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення з відповідача відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1210,73 грн.

Суд зазначає, що виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

Так, позивач здійснює нарахування відсотків річних за період з 27.04.2020 по 31.01.2021, зазначаючи про те, що строк поставки товару, обумовлений договором між сторонами, закінчився 26.04.2020. Однак, договір купівлі-продажу майна № 01/04 від 04/14/2020 в матеріалах справи відсутній, при цьому ст. 74 ГПК України покладає обов`язок доведення обставин, на які посилається учасник справи, як на підставу своїх вимог або заперечень саме на такого учасника.

Поряд з цим, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, зобов`язання з повернення попередньої оплати виникло у відповідача після пред`явлення позивачем претензії № 1 про повернення попередньої оплати за Договором № 01/04 від 04/14/2020 (тобто, з 15.01.2021), відтак, обґрунтованим періодом нарахування 3% річних у межах даної справи є період з 23.01.2021 (сім днів з моменту пред`явлення претензії) по 31.01.2021 (як визначено в позові позивачем).

Зробивши перерахунок 3% річних, суд зазначає, що вимоги про стягнення з відповідача відсотків річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1210,73 грн підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 18,49 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 5000,00 грн моральної шкоди.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, позивач вказує, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань щодо повернення суми попередньої оплати, він зазнав душевних страждань, що негативно вплинуло на його психічний стан та діяльність.

Однак, суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження викладених вище обставин, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати доведеними викладені позивачем в обґрунтування позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди обставини, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аксон Софтваре Україна" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 2А, офіс 805; ідентифікаційний код: 42379817) на користь Фізичної особи-підприємця Гулько Віталія Тарасовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 18 (вісімнадцять) грн 49 коп. та судовий збір у розмірі 1819 (одна тисяча вісімсот дев`ятнадцять) грн 63 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева