Рішення № 97349137, 31.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2021Справа № 910/3637/21

за позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Андерсен»

про стягнення 20221,06 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Андерсен» про стягнення 20221,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання з оплати роялті за використання в комерційній діяльності музичних творів на підставі договору №КБР-33/03/19-А від 01.03.2019, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 9639,34 грн., інфляційні втрати у розмірі 612,79 грн., 3% річних у розмірі 329,59 грн. та штраф у розмірі 9639,34 грн.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з тим, у прохальній частині позову позивач просить суд здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі №910/3637/21 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи норми п. 4 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України та клопотання позивача, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

11.05.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання по справі.

25.05.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява з процесуальних питань.

У встановлений строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та поданій заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2019 між Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» (позивач, УЛАСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Андерсен» (відповідач, користувач) укладено договір № КБР-33/03/19-А (далі - Договір), відповідно до п. 3.1. якого користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання, а УЛАСП надає користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів. Користувач, в свою чергу, зобов`язується виплатити винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов цього договору та закону.

Згідно з положеннями п. 3.3. Договору користувач зобов`язаний перераховувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних Додатках до цього договору. Відповідний платіж, що є складовою частиною винагороди (роялті) має перераховуватись не пізніше ніж за 5 (п`ять) днів до початку періоду, за який він здійснюється.

Додатком № 2 до Договору № КБР-33/03/19-А від 01.03.2019 визначено, що розмір паушального платежу за рік (12 календарних місяців) має складати 12600,00 грн за кожен заклад користувача, що зазначені у відповідних додатках до договору. Сторонами погоджено, що, починаючи з 01.01.2020 р., користувач здійснюватиме платежі наступним чином: раз у рік (12 календарних місяців) користувач перераховуватиме на поточний рахунок УЛАСП 12600,00 грн не пізніше 25 числа місяця, що передує року за який здійснюється платіж.

Додатком № 1 до Договору № КБР-33/03/19-А від 01.03.2019 визначено 1 (один) заклад, у якому користувач здійснює використання творів (ресторан « Andersen Brand Pub », м. Київ, вул. Феодосійська, 1-А).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28.02.2020 року, а в частині невиконаних фінансових зобов`язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов`язань - до їх повного виконання (п. 6.1. Договору).

У пункті 6.2. Договору визначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 6.1. дати, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії договору не буде належного повідомлення про припинення.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором на виплату винагороди за використання в комерційній діяльності музичних творів.

Відповідно до свідоцтва про облік організації колективного управління №19/2011 від 24.01.2011 позивач є організацією колективного управління, уповноваженою Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України на управління на колективній основі майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

За змістом ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) - організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Частиною третьою статті 426 Цивільного кодексу України встановлено, що використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб`єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб`єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45 Закону).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про невиконання відповідачем зобов`язання з оплати роялті за використання в комерційній діяльності музичних творів на підставі договору №КБР-33/03/19-А від 01.03.2019, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 9639,34 грн., інфляційні втрати у розмірі 612,79 грн., 3% річних у розмірі 329,59 грн. та штраф у розмірі 9639,34 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, згідно з положеннями п. 3.3. Договору користувач зобов`язаний перераховувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних Додатках до цього договору. Відповідний платіж, що є складовою частиною винагороди (роялті) має перераховуватись не пізніше ніж за 5 (п`ять) днів до початку періоду, за який він здійснюється.

Додатком № 2 до Договору № КБР-33/03/19-А від 01.03.2019 визначено, що розмір паушального платежу за рік (12 календарних місяців) має складати 12600,00 грн за кожен заклад користувача, що зазначені у відповідних додатках до договору. Сторонами погоджено, що, починаючи з 01.01.2020 р., користувач здійснюватиме платежі наступним чином: раз у рік (12 календарних місяців) користувач перераховуватиме на поточний рахунок УЛАСП 12600,00 грн не пізніше 25 числа місяця, що передує року за який здійснюється платіж.

Однак, відповідач в спірний період дії Договору належним чином не виконав зобов`язання щодо виплати винагороди (роялті) відповідно до умов Договору.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що неоплаченим періодом, за який позивач заявляє позовні вимоги згідно з Договором, є період з січня 2020 року по грудень 2020 року, заборгованість за який становить 12600,00 грн, разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 9639,34 грн основного боргу, що за твердженням позивача відповідає сумі боргового зобов`язання відповідача за дійсний період дії Договору (за період наявності у позивача статусу організації колективного управління, тобто до 12 жовтня 2020 року).

Докази здійснення відповідачем оплати винагороди (роялті) за вказаний період в матеріалах справи відсутні та відповідачем до матеріалів справи не долучені.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості відповідача за Договором за період з січня 2020 року по 12 жовтня 2020 року у розмірі 9639,34 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв`язку з чим позов Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" в цій частині підлягає задоволенню в заявленому розмірі, а саме в розмірі 9639,34 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 612,79 грн та 3% річних у розмірі 329,59 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 27.12.2019 по 10.02.2021 (як визначено позивачем в позовній заяві), судом встановлено, що зазначений період нарахування 3% річних є обґрунтованим, однак, розрахунок є арифметично неправильним, відтак, зробивши перерахунок, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 329,59 грн 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 325,62 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що він є арифметично правильним, відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача 612,79 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9639,34 грн штрафу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3.6. Договору встановлено, що у разі якщо користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж 4 місяці, то користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 100% від розміру простроченого платежу. Крім цього, в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове отримання винагороди (роялті) за строк в повному обсязі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу за визначений ним період прострочення, суд встановив, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 9639,34 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Андерсен» (03189, м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, приміщення 1050; ідентифікаційний код: 41283375) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. А. Аболмасова, 5, група приміщень 57, офіс 10; ідентифікаційний код: 37396233) основний борг у розмірі 9639 (дев`ять тисяч шістсот тридцять дев`ять) грн 34 коп., інфляційні втрати у розмірі 612 (шістсот дванадцять) грн 79 коп., 3% річних у розмірі 325 (триста двадцять п`ять) грн 62 коп., штраф у розмірі 9639 (дев`ять тисяч шістсот тридцять дев`ять) грн 34 коп. та судовий збір у розмірі 2269 (дві тисячі двісті шістдесят дев`ять) грн 55 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева