Рішення № 97349121, 19.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.05.2021Справа № 910/3343/21Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕЛЕКТРОНІКА" (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 4-А, код ЄДРПОУ 24510970)

до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" (03151, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, код ЄДРПОУ 01128297)

про стягнення 775 131,08 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕЛЕКТРОНІКА" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" про стягнення 775 131,08 грн, з яких: 654 826,95 основного боргу, 43 541,99 грн трьох відсотків річних та 76 762,14 грн інфляційних втрат за договором купівлі-продажу № УМТЗ-18-372/3 від 03.10.2018.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.03.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

15.03.2021 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

19.04.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якій він зазначає, що матеріали справи не містять доказів виконання позивачем умов договору належним чином та прийняття (отримання) товару відповідачем у кількості та якості відповідно до норм ст.ст. 673, 674 Цивільного кодексу України, в тому числі не надано документів, які передбачені авіаційними правилами та умовами договору, що підтверджують якість, комплектність та відповідність товару вимогам підприємства-виробника та доказів надходження таких документів покупцю. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не надано суду доказів проведення відповідачем ВТК (внутрішнього технічного контролю) поставленого товару, у зв`язку з чим відсутні підстави оплачувати такий товар.

26.04.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що товар було поставлено ним належної якості, про що свідчить відсутність з боку відповідача будь-яких зауважень щодо товару, вимог щодо усунення недоліків товару. Крім того, відповідач не висував жодних вимог з приводу неотримання будь-яких супровідних документів до товару.

Також 26.04.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.10.2018 між Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (далі - відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" ( далі - позивач, постачальник) було укладено договір поставки №УМТЗ-18-372/3, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується поставити покупцю товари, зазначені в п. 1.3. цього договору, а покупець прийняти і оплатити (пункт 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.4. договору номенклатурний перелік, асортимент, кількість товарів та ціна, які поставляються за цим договором, передбачені у специфікаціях (додатках), що є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з п.3.1. договору, загальна ціна цього договору на момент його укладення складає 16258,18 грн, в тому числі ІІДВ 20% : 2709,70 грн.

Згідно з п.3.3. договору ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди до цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки проводяться наступним шляхом :

- покупець направляє постачальнику (факсимільним зв`язком або електронною поштою) заявку на поставку партії товару в рамках специфікацій, які є невід`ємними додатками до даного договору;

- продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;

- покупець згідно рахунку в рамках специфікацій (додатків), проводить платіж, умови зазначаються в кожній специфікації окремо.

Згідно з п. 4.2. договору форма розрахунків: безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в договорі.

Відповідно до п.4.3. договору днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Згідно з п.5.2. договору місце поставки (передачі) партії товарів буде вказано в кожній специфікації окремо.

Право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходить від продавця до покупця в момент передачі товару на склад покупця з підписанням відповідних супровідних документів (п.5.6. договору).

Згідно з п.6.1.1. договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України (п.7.1. договору).

Згідно з п.9.3. договору сторона, шо порушила умови цього договору і заподіяла цим матеріальний збиток іншій стороні, зобов`язана відшкодувати їй всі збитки.

Відповідними Специфікаціями до Договору було погоджено сторонами поставку певних товарів, також було укладено ряд Додаткових угод до Договору.

У додатках до договору №№1,2,3,4,5,6,7 сторони погодили специфікації №№1,2,3,4,5,6,7 від 03.10.2018, в яких сторонами вказано найменування, кількість, вартість та строк поставки товару.

Додатковою угодою №1 до договору від 30.10.2018 сторони погодили п. 3.1. викласти в наступній редакції: ціна договору визначається специфікаціями та складає 49 403,60 грн, в тому числі ПДВ 20% - 8 233,93 грн. Додаткова угода №1 та специфікація №2 набирають чинності з моменту її підписання сторонами та вважаються невід`ємними частинами договору №УМТЗ-18-372/03 від 03.10.2018.

Додатковою угодою №2 до договору сторони погодили п. 3.1. викласти в наступній редакції: ціна договору визначається специфікаціями та складає 309 475, 52 грн, в тому числі ПДВ 20% - 51 579,25 грн.

Додатковою угодою №3 до договору сторони погодили п. 3.1. викласти в наступній редакції: ціна договору визначається специфікаціями та складає 531 360,57 грн, в тому числі ПДВ 20% - 88 560,10 грн.

Додатковою угодою №4 до договору від 20.11.2018 сторони погодили п. 3.1. викласти в наступній редакції: ціна договору визначається специфікаціями складає 567 615, 65 грн, в тому числі ПДВ 20% - 94 602,61 грн.

Додатковою угодою №5 до договору від 05.12.2018 сторони погодили п. 3.1. викласти в наступній редакції: ціна договору визначається специфікаціями складає 590 088,22 грн, в тому числі ПДВ 20% - 98 348,04 грн.

Додатковою угодою №6 до договору від 29.12.2018 сторони погодили п. 3.1. викласти в наступній редакції: ціна договору визначається специфікаціями складає 700 858,60 грн, в тому числі ПДВ 20% - 116 809,77 грн.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним було виставлено відповідачу рахунки-фактури №0001609 від 03.10.2018 на суму 16 258,18 грн, №0001693 від 18.10.2018 на суму 200 851,92 грн, №0001719 від 23.10.2018 на суму 33 145,42 грн, №0001737 від 25.10.2018 на суму 10 625, 62 грн, №0001739 від 25.10.2018 на суму 59 220,00 грн, №0001820 від 08.11.2018 на суму 36 103,19 грн, №0001821 від 08.11.2018 на суму 67007,62 грн, №0001836 від 12.11.2018 на суму 106 776,86 грн, №0001966 від 05.12.2018 на суму 22 472, 57 грн, №0002011 від 13.12.2018 на суму 4 690,22 грн, №0002051 від 22.12.2018 на суму 1008,00 грн, №0000062 від 15.01.2019 на суму 41756,53 грн, №0000063 від 15.01.2019 на суму 24 037,49 грн, №0000064 від 15.01.2019 на суму 30 873,34 грн.

Окрім того, на підтвердження факту отримання відповідачем визначеного у специфікаціях товару, позивач посилається на видаткові накладні № РН-001919 від 25.10.2018, № РН-02181 від 13.11.2018, № РН-001943 від 30.10.2018, № РН-02244 від 19.11.2018, № РН-0002049 від 09.10.2018, № РН-0002023 від 05.10.2018, № РН-02204 від 14.11.2018, № РН-02215 від 15.11.2018, № РН-02389 від 11.12.2018, № РН-02205 від 14.11.2018, № РН-02216 від 15.11.2018, №РН-02303 від 28.11.2018, № РН-02182 від 13.11.2018, № РН-02221 від 15.11.2018, № РН-02238 від 19.11.2018, № РН-02245 від 20.11.2018, № РН-02269 від 22.11.2018, № РН-02390 від 11.12.2018, № РН-02395 від 12.12.2018, № РН-02444 від 22.12.2018, № РН -02431 від 19.12.2018, № РН-02445 від 22.12.2018, № РН-0000038 від 24.01.2019, № РН-0000081 від 31.01.2019, № РН-0000115 від 08.02.2019, № РН-0000141 від 14.02.2019, № РН-0000033 від 21.01.2019, № РН-0000039 від 24.01.2019, № РН-0000079 від 31.01.2019, № РН-0000142 від 14.02.2019, № РН-0000160 від 19.02.2019, № РН-0000032 від 21.01.2019, № РН-0000040 від 24.01.2019, № РН-0000057 від 25.01.2019, № РН-001899 від 22.10.2018, які підписані представниками сторін без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи строку поставки.

Проте, як зазначає позивач відповідачем у визначений договором строк не було здійснено оплату за отриманий товар, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі у розмірі 654 826,95 грн.

У зв`язку з вищезазначеними обставинами позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 6 ст.265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу положень ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

У відповідності до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки проводяться наступним чином: покупець направляє постачальнику (факсимільним зв`язком або електронною поштою) заявку на поставку партії товару в рамках специфікацій, які є невід`ємними додатками до даного договору; продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції; покупець згідно рахунку в рамках специфікацій (додатків), проводить платіж, умови зазначаються в кожній специфікації окремо.

Факт здійснення господарських операцій з поставки товару підтверджується долученими до матеріалів справи вищезазначеними рахунками-фактури та видатковими накладними.

Щодо заперечень відповідача стосовно відсутності первинних господарських документів, якими підтверджується здійснення господарських операцій, суд зазначає, що рух товарів від позивача відповідачу підтверджується копіями вищезазначених видаткових накладних, підписаних представниками обох сторін.

Окрім того, долученими до матеріалів справи копіями експрес-накладних підтверджується факт надання послуг позивачу з транспортування товару відповідачу.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог чинного законодавства позивачем було зареєстровано відповідні податкові накладні.

Щодо заперечень відповідача стосовного того, що поставлений товар не пройшов вхідний контроль ВТК відповідача, суд зазначає, наявні в матеріалах справах видаткові накладні не містять жодних зауважень щодо кількості, якості чи асортименту поставленого товару. Окрім того, відповідно до п. 5.8. договору, у разі виявлення невідповідності асортименту та/або кількості, та/або якості продукції при прийманні, постачальник в погоджені терміни, але не пізніше 14 календарних днів, робить за свій рахунок постачання недопоставленої або заміну невідповідної асортименту, неякісної продукції, проте матеріали справи не містять жодних доказів направлення відповідачем відповідних претензій позивачу. Разом з тим, у договорі сторони не погоджували складання окремих актів проходження продукцією контролю ВТК та надання вказаних документів.

Крім того, на підтвердження своєї позиції відповідач зазначає, що позивач не належним чином виконував свої обов`язки за договором, що тягне за собою повернення підприємством товару.

Однак дослідивши надані відповідачем експрес-накладні «Нової пошти» №№ 59000376922487, 59998070341466, 59000372715700, 59998071233473, судом встановлено, що в даних накладних не вказано, що саме було відправлено позивачу, оскільки матеріали справи не містять описів вкладень, тому суд позбавлений можливості встановити що саме поверталось чи направлялось відповідачем позивачу.

Крім того, зазначені експрес-накладні містять оцінку вартості товару 200,00 грн, що не відповідає сумам поставок.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази на підтвердження поставки товару відповідачу видатковими накладними № РН-001919 від 25.10.2018, № РН-02181 від 13.11.2018, № РН-001943 від 30.10.2018, № РН-02244 від 19.11.2018, № РН-0002049 від 09.10.2018, № РН-0002023 від 05.10.2018, № РН-02204 від 14.11.2018, № РН-02215 від 15.11.2018, № РН-02389 від 11.12.2018, № РН-02205 від 14.11.2018, № РН-02216 від 15.11.2018, №РН-02303 від 28.11.2018, № РН-02182 від 13.11.2018, № РН-02221 від 15.11.2018, № РН-02238 від 19.11.2018, № РН-02245 від 20.11.2018, № РН-02269 від 22.11.2018, № РН-02390 від 11.12.2018, № РН-02395 від 12.12.2018, № РН-02444 від 22.12.2018, № РН -02431 від 19.12.2018, № РН-02445 від 22.12.2018, № РН-0000038 від 24.01.2019, № РН-0000081 від 31.01.2019, № РН-0000115 від 08.02.2019, № РН-0000141 від 14.02.2019, № РН-0000033 від 21.01.2019, № РН-0000039 від 24.01.2019, № РН-0000079 від 31.01.2019, № РН-0000142 від 14.02.2019, № РН-0000160 від 19.02.2019, № РН-0000032 від 21.01.2019, № РН-0000040 від 24.01.2019, № РН-0000057 від 25.01.2019, № РН-001899 від 22.10.2018 є більш вірогідними, у той час як відповідачем жодних доказів на спростування вказаних фактів не надано.

У зв`язку з вищезазначеним, оцінивши вказані докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт передачі товару відповідачу загальною вартістю 654 826,95 грн, у свою чергу відповідачем не подано до суду доказів, які підтверджують оплату за отриманий товар, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, щодо позовні вимоги в частині стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Заперечення відповідача щодо посилання у видаткових накладних на неправильний номер договору судом відхиляються, оскільки сторонами не надано суду доказів існування такого договору.

Стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних в розмірі 43 541,99 грн та інфляційних втрат в розмірі 76 762,14 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Згідно п.1 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 2 ст. 625 ЦК України).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % від суми основного боргу у розмірі 43 541,99 грн, суд дійшов висновку, що даний розрахунок є арифметично вірним та підлягає задоволенню.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

За розрахунком суду, розрахунок втрат від інфляції є більший, ніж у визначеному позивачем розмірі. Однак, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 654 826,95 грн основного боргу, інфляційних втрат в розмірі 76 762,14 грн та 3% річних в розмірі 43 541,99 грн.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з матеріалами справи, 01.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" та Адвокатським Бюро "Сергія Жечева" укладено договір - доручення про надання правової допомоги, предметом якого є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтереси, у тому числі і ведення даної справи.

Згідно з актом приймання-передачі та розрахунком гонорару № ОУ-0000070 від 23.04.2021 позивач отримав правову допомогу, яка полягала у підготовці даної позовної заяви, підготовки відповіді на відзив по справі №910/3343/21.

Згідно з рахунком-фактурою № СФ-0000070 від 23.04.2021 у справі позивачем сплачено витрати на правничу допомогу у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 8026 від 23.04.2021.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19.

Разом з тим, суд встановив, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справи, відповідач не надав, у зв`язку з чим, суд вважає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що справа №910/3343/21 є малозначною, розгляд якої проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання), враховуючи ціну позову, враховуючи що такі витрати у сумі 10 000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 10 000,00 грн витрат на послуги адвоката.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" (03151, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, код ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕЛЕКТРОНІКА" (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 4-А, код ЄДРПОУ 24510970) суму основного боргу у розмірі 654 826 (шістсот п`ятдесят чотири тисячі вісімсот двадцять шість) грн 95 коп., 3% річних у розмірі 43 541 (сорок три тисячі п`ятсот сорок одна) грн 99 коп., інфляційних втрат у розмірі 76 762 (сімдесят шість тисяч сімсот шістдесят дві) грн 14 коп., витрати зі сплати судового збору у сумі 11 626 (одинадцять тисяч шістсот двадцять шість) грн 97 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 31.05.2021

Суддя І.О. Андреїшина